З цього приводу Д. Лусненик зазначає, що доцільність ч. 2 ст. 185 ЦПК України є сумнівною. Вона фактично надає мол<ливість особі, яка подала фальшивий доказ, уникнути відповідальності за фальсифікацію у разі викриття цієї обставини. На думку суддів, у судовій практиці документ, щодо якого подано заяву про спір стосовно його фальшивості, не можна виключати з доказів, а навпаки, потрібно перевірити, дослідити й оцінити разом із наявними у справі доказами. Більше того, якщо буде підтверджено підроблення документа, суд вправі направити матеріали прокуророві для перевірки або порушення кримінальної справи^.
' Див.: Боннер, А. Т. Устаиовление обстоятельств граждаиских дел / А. Т. Бошіер. - М., 2000. - С. 251-280.
2 Див.: Луспеник, Д. Д. Розгляд судом заяв про фальшивість доказів відіговідіїо до нового Цивільного процесуальиого кодексу / Д. Д. Лусиеііик 11 Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 12. - С. 35.
Видається, що питання про фальсифікацію доказу можна порушити не тільки щодо письмових, але й речових доказів, звуко- й відеозаписів, поданих як докази. Під фальсифікацією доказу потрібно розуміти умисне спотворення його форми і змісту.
Дослідження речових доказів здійснюють шляхом безпосереднього огляду судом або дослідження в інший спосіб і пред'являють для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а у випадках - свідкам, експертам і спеціалістам. Під час проведення огляду можливим є використання різних технічних засобів. Особи, які беруть участь в огляді речового доказу, можуть звертати увагу суду на характерні особливості досліджуваних предметів, па окремі особливості, які з'ясовуються під час огляду. Такі зауваження обов'язково зазначають у журналі судового засідання.
Речові докази, які оглядали поза судовим засіданням під час здійснення підготовчих дій у порядку виконання судового доручення або забезпечення доказів, досліджують у судовому засіданні шляхом оголошення результатів протоколу їх огляду. Особи, які беруть участь у справі, після оголошення цих протоколів мають право давати пояснення.
Особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання з приводу речових доказів свідкам, експертам, спеціалістам, які їх оглядали (ч. З от. 187 ЦПК України).
Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертають особам, від яких їх одержано, якщо останні заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи. Речові докази, що є об'єктами, які вилучено з цивільного обороту або обмежено оборотоз- датні, передають відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть передати їм на використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Речові докази повертають особам, від яких їх одержано, або передають особам, за якими суд визнає право на ці речі після набрання рішенням суду законної сили.
Звуко- чи відеозаписи досліджують через прослуховуванпя чи перегляд. Відтворення запису здійснюють або в залі судового засідання, або у спеціально обладнаному для цього приміщенні. У журналі судового засідання вказують ознаки відтворюваних джерел доказів і час відтворення. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі, які можуть звернути увагу суду й інших осіб на окремі фрагменти запису. У будь-який момент дослідження запису, його відтворення може бути повторено повністю або в окремій частині за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 188 ЦПК України, з метою з'ясувати відомості, що містяться у матеріалах звуко- й відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість суд може залучити спеціаліста або призначити експертизу.
При дослідженні в судовому засіданні таких доказів потрібно додержуватися конституційних положень про недоторканність приватної власності, право на особисту і сімейну таємницю, недопустимість розголошення відомостей про приватне життя особи без її згоди. Тому під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, а також під час їхнього дослідження застосовують правила ЦПК України щодо оголошення і дослідження змісту особистих паперів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції (ст. б, 186 ЦПК •України).
Якщо у справі проведено експертизу, суд зобов'язаний у судовому засіданні дослідити і цей доказ. Експерт дає свій висновок у письмовій формі, який потрібно оголосити на судовому засіданні. Участь експерта у судовому засіданні є необов'язковою. Проте, керуючись ч. 2 ст. 189 ЦПК України, експерта можуть викликати на судове засідання для роз'яснення і доповнення висновку. З приводу цього йому можуть бути поставлені питання. Першою ставить запитання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі (черговість запитань має бути аналогічна до дачі пояснень особами, які беруть участь у справі). Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і (або) його представник.
Суд має право з'ясовувати суть відповіді експерта на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання експертові після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі (ч. З ст. 189 ЦПК України).
Викладені письмово і підписані експертом роз'яснення і доповнення висновку долучають до справи.
Висновок експерта досліджують під час судового засідання поряд з іншими доказами. Він не має для суду наперед встановленої сили. Незгода суду з висновком експерта мусить бути мотивованою у рішенні суду. У випадках, передбачених у ст. 150 ЦПК України, ухвалою суд може призначити додаткову або повторну експертизу.
Під час дослідження доказів суд може скористатися усними консультаціями або письмовими роз'ясненнями спеціалістів. Відразу зазначимо, що консультації та роз'яснення спеціаліста, відповідно до цивільного процесуального законодавства, не є доказами у цивільному судочинстві. Проте у процесуальній науці з цього приводу висловлено протилежну думку - не можна не визнавати доказового значення за консультацією, яка містить відомості довідково-інформаційного чи досвідного характеру. Такі консультації, занесені до протоколу судового засідання і приєднані до нього, виконують роль своєрідного письмового доказу. У випадках, коли спеціаліст надає допомогу суду у здійсненні певних процесуальних дій, наприклад під час фотографування, складення планів і схем, результати його діяльності самостійного доказового значення не мають.
Спеціаліст є самостійним суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин, який сприяє здійсненню правосуддя. Спеціаліст - це особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Як спеціалістів на судове засідання можуть викликати, наприклад, фотографів, відеооператорів, оцінювачів. Спеціаліст бере участь у здійсненні процесуальних дій, проте самостійного дослідження, спрямованого на одержання нових знань про фактичні обставини справи, на відміну від експерта, він не проводить. Його завдання полягає у наданні безпосередньої технічної чи довідково-консультаційної допомоги суду під час здійснення певних процесуальних дій.
Як правило, потреба залучати спеціаліста виникає під час дослідження доказів у суді: огляду письмових і речових доказів, відтворення звуко- і відеозаписів, призначення експертизи, допиту свідків. Його допомога може бути потрібна суду також під час здійснення інших процесуальних дій, наприклад, у разі оцінки майна.
Особа, викликана як спеціаліст на судове засідання, має з'явитися до суду, відповідати на поставлені їй запитання, давати консультації та роз'яснення, за потреби надавати суду технічну допомогу. Такі дії є формами участі спеціаліста у цивільному судочинстві. Відповідальності за дачу завідомо неправдивих консультацій та роз'яснень для спеціаліста не передбачено, проте йому можуть заявити відвід з підстав та в порядку, визначених у ст. 20, 22-24 ЦПК України. Про залучення спеціаліста суд постановляє ухвалу. Як правило, це питання вирішують під час проведення підготовчих дій суду на стадії провадження у справі до судового розгляду.
Консультації спеціаліст дає усній, а роз'яснення - письмово. Роз'яснення, надані у письмовій формі і підписані спеціалістом, потрібно оголосити на судовому засіданні і приєднати до матеріалів цивільної справи. Консультації, надані усно, - занести до журналу судового засідання.
Спеціалістові можуть поставити питання по суті наданих усних консультацій чи письмових роз'яснень. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі (черговість запитань має бути аналогічна до дачі пояснень особами, які беруть участь у справі). Якпхо спеціаліста залучено за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, першим ставить запитання спеціалістові позивач і / або його представник.
Суд має право з'ясовувати суть відповіді спеціаліста на питання осіб, які беруть участь у справі, а також давати запитання спеціалістові після закінчення його опитування особами, які беруть участь у справі.
У контексті висвітлення питання про дослідження доказів у цивільному судочинстві окремої уваги потребує розгляд питання про дослідження висновків, наданих органами державної влади та органами місцевого са
моврядування згідно зі ст. 46 ЦПК України. Варто зазначити, що ЦПК України не містить окремої регламентації, яка давала б відповідь, як, у якому порядку і коли потрібно дослідити такі висновки. Видається, що за розсудом суду їх досліджують поряд із письмовими доказами у справі, або суд встановлює окремиіі порядок їх дослідження. Такі висновки треба оголосити в судовому засіданні та надати для ознайомлення всім особам, які беруть участь у справі. Представник органу державної влади та органу місцевого самоврядування має право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.
Заслухавши висновок органу державної влади або органу місцевого самоврядування, головуючий має з'ясувати в осіб, які беруть участь у справі, чи не бажають вони виступити з додатковими поясненнями та чи є у них питання до представників зазначених органів (черговість запитань має бути аналогічна до дачі пояснень особами, які беруть участь у справі). Суд має право ставити запитання представникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування з приводу наданого ними висновку після закінчення його опитування особами, які беруть участь у справі.
Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами головуючий надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи. У зв'язку з додатковими поясненнями особи, яка бере участь у справі, суд може ставити питання іншим особам, залученим до розгляду цивільної справи.
Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання осіб, які беруть участь у справі, суд постановляє журнальну ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.
Судові дебати - це самостійна частина стадії судового розгляду, у якій особи, які беруть участь у справі, у своїх усних промовах і репліках аналізують, оцінюють усі докази, перевірені та досліджені у судовому засіданні, і на основі цього висловлюють свої прохання до суду. У цій частині особи, які беруть участь у справі, дають правову оцінку фактам, обґрунтовують свою позицію у справі, висловлюють міркування про те, чи підлягає заявлена вимога задоволенню. Так підсумовується дослідження фактичних обставин і доказів, що допомагає суду повно і всебічно розглянути справу.
Процедура судових дебатів допомагає суду з різних позицій проаналізувати досліджені обставини справи, зіставити різні позиції стосовно досліджених доказів, прав та обов'язків учасників спірних матеріальних правовідносин, застосування належних норм регулятивного законодавства, сформувати своє внутрішнє переконання з приводу цих питань. Завданням цієї частини є надати допомогу суду у правильному встановленні фактичних обставин справи та юридичної кваліфікації спірних матеріальних правовідносин.
З урахування принципу диспозитивності ЦПК України (ст. 193) визначає черговість виступів із промовами в судових дебатах осіб, які беруть участь у справі. Суд заслуховує промови осіб, які беруть участь у справі, у такій послідовності: 1) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи - якщо провадження у справі відкрито за їхньою заявою, поданою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів; 2) позивач, його представник (за клопотанням позивача пояснення може давати тільки представник), третя особа, яка бере участь на стороні позивача, її представник (за клопотанням третьої особи пояснення може давати тільки представник); 3) відповідач, його представник (за клопотанням відповідача пояснення може давати тільки представник), третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, ї"ї представник (за клопотанням третьої особи пояснення може давати тільки представник); 4) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, її представник (за клопотанням третьої особи пояснення може давати тільки представник).
Промова особи, яка бере участь у справі, передбачає розгорнутий аналіз одержаної під час судового засідання інформації з позиції власних інтересів. По суті, промова особи має включати проект майбутнього рішення, обґрунтування своєї правової позиції і критику позиції протилежної сторони. Як правило, виступаючи в судових дебатах, позивач добивається визнання чи задоволення позовних вимог до відповідача, а відповідач намагається заперечити, нейтралізувати вимоги позивача.
У процесуальній науці у змісті виступів осіб, які беруть участь у справі, в судових дебатах виділяють такі моменти:
1) аргументація законності вимоги чи заперечення сторони (третьої особи) - його правової позиції;
2) пропозиція власного варіанту оцінки досліджених в судовому засіданні доказів на предмет їх допустимості і належності, достатності й достовірності, як таких, що обґрунтовують позицію у справі, так і таких, що підривають довіру до версії протилежної сторони;
3) обґрунтування правильності вибору тої чи іншої регулятивної норми, оскільки саме її диспозиція найбільше підходить до фабули конкретної справи, і на їх комплексному застосуванні побудована повна позиція у справі.
Суть промови може бути іншою, ніж початкове звернення до суду. Цивільне процесуальне законодавство надає особам, які беруть участь у справі, широкий спектр прийомів, які дозволяють заявляти і змінювати свою позицію (наприклад, зустрічний позов, зміна предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог тощо). Сторони можуть відмовитись від власних позицій і шляхом взаємних поступок, виробивши єдину позицію, заявити її у формі мирової угоди. Всі ці розпорядчі
дії заінтересованих осіб можуть відобразитися у промовах, оголошуваних у судових дебатах.
Формально суд не може обмежувати тривалість судових дебатів визначеним часом. Проте головуючий може зупинити промовця тоді, коли він виходить за межі справи, яку розглядає суд, оскільки учасники судових дебатів у своїх промовах не вправі посилатися на обставини, які судом не з'ясовувались, і докази, які не досліджувались у судовому засіданні. Крім цього, головуючий має право зупинити промовця, якщо той повторюється. Зміст усіх промов фіксують у журналі судового засідання.
Із дозволу суду після виступів учасники дебатів можуть обмінюватися репліками. Репліка - це повторний виступ осіб, які беруть участь у справі, з усіх питань, які обговорено раніше. Репліка - це коротка відповідь на почуте у судовій промові протилежної сторони. Репліка стосується конкретної особи. Видається, що оскільки такий виступ завжди пов'язаний із сказаним раніше, то правом на репліку може скористатися тільки особа, яка виступала в дебатах. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові (ч. 7 ст. 193 ЦПК України).
Якщо під час судових дебатів виникає потреба з'ясувати нові обставини, що мають значення для справи, або дослідити нові докази, суд постановляє журнальну ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводять у загальному порядку (ст. 194 ЦПК України).
Ухвалення і проголошення рішення - це завершальна частина стадії судового розгляду. Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнане для ухвалення судових рішень приміщення - наразі таким приміщенням, як правило, є кабінет судді) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення.
Порядок ухвалення рішення суду побудовано так, щоб гарантувати законне і обґрунтоване вирішення цивільної справи. Рішення ухвалюють тільки в нарадчій кімнаті. Присутність інших осіб, крім суддів, які входять до складу суду, не допускається. До ухвалення рішення суддям (судді), які перебувають у нарадчій кімнаті, заборонено який-небудь контакт з іншими суддями чи іншими особами (наприклад, по телефону, прийняття і передання будь-яких письмових матеріалів тощо). Водночас справедливими є зауваження з цього приводу, висловлені у науковій літературі. Так, А. Федіна' правильно зазначає, що цивільне процесуальне законодавство не регламентує поведінки суду у випадках, коли ухвалення рішення вимагає затрати значного часу. За рамками закону залишаються питання: де може і мусить перебувати суддя весь цей час, вправі суд у той період розглядати
' Див.: Граждаиское процессуальїіое право: учебіїик / ііод ред. ироф. Л. В. Тумаїювой. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. - С. 309.
іншу справу, які права у судді є в такій ситуації. У ЦПК України (ч. 2 ст. 196) зазначено, що під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи. Отже, якщо суддя ухвалює рішення протягом одного місяця у конкретній цивільній справі (а це цілком реально на практиці), то протягом усього цього часу він не має права розглядати інші справи. Але чи так це є на практиці? Напевно, що ні.
Однак заради справедливості варто зазначити, що закон орієнтує суд на потребу негайного ухвалення рішення і таким чином фактично зобов'язує суддів обмежуватися проголошенням вступної та резолютивної частин, залишаючи, у виняткових випадках, його складання в кінцевому вигляді на наступні 5 днів від дня закінчення розгляду справи (ч. З ст. 209 ЦПК України).
Рішення, відповідно до принципу безпосередності, мають ухвалити судді (суддя), які розглядали справу від початку до кінця. Рішення ухвалюють іменем України негайно після закінчення судового розгляду судді більшістю голосів і оформлюють письмово. Якщо розгляд справи відбувається у колегіальному складі, головуючий голосує останнім. Під час прийняття рішення з кожного питання, зокрема ухвалення рішення суду чи постанов- лення ухвали, жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали (ч. 2 ст. 19 ЦПК України). Суддя, не згодний із рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цього документа не оголошують на судовому засіданні, але його мусять долучити до справи. Він є відкритий для ознайомлення.
Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення в нарадчій кімнаті, зокрема власні, навіть ті, які не знайшли відображення у судовому рішенні. Це правило гарантує незалежність суддів. Таємницю нарадчої кімнати потрібно зберігати і після того, як рішення проголошено. Порушення таємниці обговорення справи суддями є безумовною підставою для скасування рішення.
Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з'ясувати будь-яку обставину через повторний допит свідків або вчинення іншої процесуальної дії, суд, не ухвалюючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. На нашу думку, таку ухвалу варто оформлювати як окремий процесуальний документ і не піддавати оскарженню. У таких випадках розгляд справи відбувається виключно в межах з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки. Після закінчення поновленого розгляду справи суд, залежно від його результатів, відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо вчинення необхідних процесуальних дій у цьому судовому засіданні виявилося неможливим, постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи чи оголошує перерву (ч. 2-4 ст. 195 ЦПК України).
Після ухвалення і підписання рішення суд повертається до зали судового засідання, головуючий проголошує рішення суду або його вступну та резолютивну частини. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарлсення. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду. Рішення суду проголошується публічно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні (у таких випадках рішення проголошують також у закритому судовому засіданні). Зміст проголошуваного рішення заслуховують стоячи усі особи, присутні у залі судового засідання, за винятком тих, кому суд дозволив відступити від цього правила.
Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити рішення (ч. 2 ст. 218 ЦПК України).
16.3. Відкладення розгляду справи, оголошення перерви в розгляді справи. Зупинення провадження у справі
Не завжди цивільну справу можна розглянути у визначений час, в одному безперервному процесі. Часто виникає потреба перенести розгляд справи на інший час. У цивільному судочинстві під час розгляду справи можуть виникати обставини, які є підставами для відкладення розгляду цивільної справи, для оголошення перерви в розгляді цивільної справи або для зупинення провадження у цивільній справі. Загальні правила відкладення розгляду цивільної справи сформульовано у ст. 191 ЦПК України.
Відкладення розгляду справи - це перенесення її розгляду в іншому судовому засіданні, призначеному судом на точно визначений час.
Суд може відкласти розгляд справи у випадках, встановлених ЦПК України, а також у разі неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю замінити відведеного суддю або залучити до участі у справі інших осіб.
Так, відповідно до ст. 158 ЦПК України, розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Це означає, що зазначеним суб'єктам треба обов'язково завчасно повідомити про майбутнє судове засідання, яке має відбуватися за участі всіх осіб, які беруть участь у справі. Але оскільки забезпечити реальну участь усіх цих осіб не завжди вдається, законодавець врегулював це питання, включивши у ЦПК України ст. 169, де визначив правові наслідки неявки на судове засідання особи, яка бере згчасть у справі.
Це стосується й випадків неявки в судове засідання свідка, експерта, спеціаліста, перекладача (ст. 170 ЦПК України).
Суд відкладає розгляд справи у разі зміни позивачем підстав або предмета позову (ч. З ст. 224 ЦПК України), призначення подружжю строку для примирення у справі про розірвання шлюбу (ч. 5 ст. 191 ЦПК України).
Вважаємо, що підставою для відкладення розгляду справи може бути подання відповідачем зустрічного позову на стадії судового розгляду. Хоча ч. 1 ст. 123 ЦПК України встановлює часові межі подання зустрічного позову (до або під час попереднього судового засідання), це зовсім не означає, що відповідач, вказавши на поважність причин пропуску цього строку, не має права подати після його закінчення зустрічний позов. У такому разі суд зобов'язаний відкласти розгляд цивільної справи, розглянути заяву про поновлення пропущеного строку, а саме визначити поважність причин пропуску, з'ясувати можливість спільного розгляду обох позовів. Якщо підстави пропуску суд визнає поважними, умови звернення із зустрічним позовом дотримано - суд повинен постановити ухвалу про поновлення пропущеного строку і прийняти зустрічний позов для спільного розгляду із первісним.
Відповідно до ст. 34 ЦПК України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Згідно зі ст. 35 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення. У цих випадках суд має відкладати розгляд справи для вирішення питання про можливість вступу зазначених осіб у цивільну справу.
Відкладення розгляду справи потрібно відрізняти від оголошення перерви в її розгляді, оскільки під час відкладення справи її розгляд починається спочатку, тобто з підготовчої частини, а після перерви розгляд справи продовжують від того моменту, коли його було перервано.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України, у разі неможливості продовження розгляду справи у зв'язку з потребою подання нових доказів суд оголошує перерву на час, необхідний для цього. Цю норму варто тлумачити у поєднанні з положеннями ст. 131 ЦПК України. Так, ч. 1 ст. 131 ЦПК України зобов'язує сторони подати докази чи повідомити про них суду до або під час попереднього судового засідання у справі. Водночас ч. 2 цієї статті надає можливість подати докази і після закінчення встановленого строку, якщо особа доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. У таких випадках особі, яка подає докази після закінчення встановленого для подання доказів строку, необхідно подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку, у якій вказати на поважність причини пропуску, а також долучити до неї доказ, який не подано вчасно. Для того,
щоб суд мав можливість вирішити питання про прийняття цього доказу, він має вирішити питання про рух справи, а саме постановити ухвалу про оголошення перерви у її розгляді.
Зазначимо, ш;о це не єдина підстава, коли суд може оголосити перерву у розгляді цивільної справи. На практиці перерву оголошують і в інших випадках. Отже, можна стверджувати, що перерва у розгляді цивільної справи - це відстрочення судового засідання на короткий строк з причин, що можуть бути усунені без спеціальних зусиль (потреба відпочинку, обіду, виникнення технічних обставин, що перешкоджають продовженню процесу тощо).
Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в і"і розгляді, призначає день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судовому засіданні. Учасників цивільного процесу, які не з'явилися або яких суд вперше залучає до участі в процесі, викликають на судове засідання на призначений день (ч. З ст. 191 ЦПК України). В ухвалі про відкладення розгляду справи або оголошення перерви у її розгляді вказують причини вчинення таких процесуальних дій, дії, які треба вчинити, щоб забезпечити можливість розгляду справи у наступному судовому засіданні, час і місце його проведення. День нового судового засідання у справі має бути призначений з урахуванням часу для виклику учасників процесу, подання доказів або вчинення інших дій. Ухвала про відкладення розгляду справи та про оголошення перерви у розгляді справи оскарженню не підлягає.
Якщо розгляд цивільної справи відкладали, суд зобов'язаний допитати свідків, які з'явилися. Як бачимо, допит свідків у такому разі є обов'язком, а не правом суду. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідків не допитують і викликають знову. Винятковість таких випадків визначає суд.
З метою процесуальної економії у випадках, коли сторони не наполягають на повторенні пояснень учасників цивільного процесу, наданих раніше, знайомі з матеріалами справи, зокрема з поясненнями учасників цивільного процесу, якщо склад суду не змінився і до участі у справі не залучено інших осіб, суд має право надати учасникам цивільного процесу можливість підтвердити раніше надані пояснення без повторення, доповнити їх і поставити додаткові запитання (ч. 7 ст. 191 ЦПК України). Видається, що у таких випадках мова йде не про всіх учасників цивільного судочинства, а лише про осіб, які беруть участь у справі.
Зупинення провадження у цивільній справі - це тимчасове припинення судом процесуальних дій, викликане об'єктивними, тобто незалежними від суду і осіб, які беруть участь у справі, причинами, що перешкоджають подальшому розвитку процесу і стосовно яких не можна визначити, коли їх усунуть і коли настане можливість поновити провадження у справі.
ЦПК України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язкове і факультативне. Вид зупинення провадження у справі залежить
від підстав для вчинення такої процесуальної дії. Перелік підстав для зупинення провадження у справі, визначений ЦПК України, є вичерпним.
Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі (ч. 1 cm. 201 ЦПК України):
1. смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Цю підставу стосовно суб'єктного складу слід тлумачити ширше. На нашу думку, мова має йти не тільки про смерть або оголошення померлою фізичної особи-сторони у справі, але й про смерть або оголошення померлою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Питання про те, чи можливим є правонаступництво у цій справі у зв'язку зі смертю або оголошенням фізичної особи померлою, має вирішувати суд, виходячи з характеру спірних матеріальних правовідносин, які є предметом розгляду у суді. Якщо суд дійде висновку, що правонаступництво можливе, провадження у цивільній справі зупиняється. Провадження у справі зупиняється до залучення у справу правонаступника;
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 33 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |