Диспозитивний спосіб характеризується правом суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин самостійно визначати, які дії доцільно вчиняти за відповідповідних обставин. Однак обсяг дій, що можуть бути вчинені, обмежують норми ЦПК (ст. 27, 31). Цей спосіб активно використовують у нормах цивільного процесуального права, де визначено процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторонам надано широкі процесуальні повноваження для захисту суб'єктивних матеріальних прав, реалізація яких можлива на їх розсуд з вільного волевиявлення і забезпечується системою відповідних процесуальних гарантій.
Метод правового регулювання цивільних процесуальних відносин характеризується специфікою:
- підстав виникнення, розвитку і припинення цивільних процесуальних правовідносин, характеру правових зв'язків між його суб'єктами;
- правового статусу суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин;
- процесуально-юридичних фактів;
- цивільних процесуальних дій - їх змісту, форми, порядку виконання;
- цивільних процесуальних санкцій;
- цивільної процесуальної форми.
1.4. Джерела цивільного процесуального права і межі його дії
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право». Отже, це вичерпний перелік нормативних актів, які регулюють процедуру розгляду цивільних справ.
Перелік актів, на підставі яких вирішується спір (норми матеріального права), передбачених у ч. 1, 2 ст. 8 ЦПК України, є невичерпний. Суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України.
Основою цивільного процесуального законодавства є положення Конституції України. Тут передбачено ряд норм, шо гарантують право на судовий захист. Зокрема, відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, шо виникають у державі. Це забезпечує можливість застосовувати судову владу для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, шо виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших відносин.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини та фомадянина захишає суд. Кожному гарантовано право на оскарження в суді судових рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положення Конституції регулюють основні засади судової системи, встановлюють принципи територіальності та спеціалізації судів (ст. 125), незалежності суддів (ст. 126).
У Конституції визначено також ряд принципів здійснення судочинства: ст. 8 - верховенство права; ст. 24 - рівність громадян перед законом; ст. 55 - права і свободи людини і громадянина захищаються судом та ін. Ці
принципи правосуддя, з урахуванням специфіки цивільного судочинства, більш повно розкрито у Цивільному процесуальному кодексі.
Основним актом цивільного процесуального законодавства є Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 18 березня 2004 р. і чинний від 01 вересня 2005 р. ЦПК України складається з 11 розділів. У першому розділі визначено загальні положення цивільного судочинства. Норми, передбачені у цьому розділі, застосовуються для регулювання будь-яких відносин, ш,о становлять предмет цивільного процесуального права. У розділах П, ПІ та IV передбачено порядок розгляду цивільних справ у наказному, позовному та окремому провадженнях. Розділ V регулює право на перегляд рішень. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень та судовий контроль за їх виконанням визначено в розділах VI та VII ЦПК України. Процесуальні відносини за участі іноземного елемента та визнання і виконання рішень іноземних судів передбачено в розділах VII та X. Розділ IX регулює порядок реалізації права на відновлення втраченого судового провадження. Прикінцеві та перехідні положення розділу XI встановлюють правила набрання чинності окремих пожень ЦПК України.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок врегулювання приватноправових відносин за участі іноземного елемента.
Відповідно до ст. 2 цього Закону, він регулює відносини за участі іноземного елемента з приводу:
1) визначення застосовуваного права;
2) процесуальної правоздатності і дієздатності іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб;
3) підсудності судам України справ з іноземним елементом;
4) виконання судових доручень;
5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.
Цивільний процесуальний кодекс не зараховує до джерел права постанов
Пленуму Верховного Суду України. Положення, що викладені у цих постановах, мають суто рекомендаційний характер. Однак на практиці судді нехтують цим правилом і рекомендаційні положення постанов Пленуму Верховного Суду трактують як обов'язкові правила поведінки, навіть посилаються на них у мотивувальній частині судового рішення.
Право офіційного тлумачення, а також визначення конституційності закону чи іншого правового акту належить Конституційному Суду України. Рішення і висновки Конституційного Суду України однаково обов'язкові до виконання (ст. 69 ЗУ «Про Конституційний Суд України»).
Аналогії закону і права у процесуальному законодавстві не передбачено. На нашу думку, у процесуальних відносинах можна застосовувати аналогію закону. Що стосується аналогії права, ми вважаємо, що в цивільному судочинстві вона не допустима.
Цивільний процесуальний закон, як і будь-який інший, діє у часі, просторі і за колом осіб. Дія цивільного процесуального закону у часі, передусім, пов'язана з проблемою зворотної сили закону. У законодавстві існує загальне правило про те, що закон зворотної сили не має. Надання закону зворотної сили має місце у випадках, передбачених законодавцем (наприклад, п. 7 розділу XI прикінцевих та перехідних положень ЦЦК України). Стаття 2 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах ведеться відповідно до цивільних процесуальних законів, що діють під час розгляду справи. Закон, що обмежує процесуальні права осіб, зворотної сили не має (ч. 4 ст. 2 ЦПК України).
Дію цивільного процесуального закону припиняє, як правило, офіційне скасування відповідної норми, а також у зв'язку з прийняттям нового закону.
У ст. 2 ЦПК України визначено і дію закону в просторі. Законодавство про цивільне судочинство застосовують усі суди України під час розгляду цивільних справ відповідно до правил підвідомчості і підсудності. Закон також допускає виконання судами України доручень іноземних судів на проведення окремих процесуальних дій. Суди України проводять такі дії на основі норм цивільного процесуального законодавства України.
Правило дії цивільного процесуального законодавства у просторі визначає його дію за колом осіб. Цивільне процесуальне законодавство поширюється на громадян України, іноземців, а також осіб без громадянства та юридичних осіб (ст. 1 ЦПК України). Дія цивільного процесуального законодавства за колом осіб також має свої особливості - поширюється тільки на учасників цивільного процесу та осіб, які,хоча й не залучені до процесуальних відносин, але мають опосередкований стосунок до справи, яку розглядають у суді. Наприклад, ЦПК України передбачає обовґязок юридичних осіб та громадян надати на вимогу суду письмові докази, навіть якщо вони не є учасниками процесу.
Щодо інших осіб, які не беруть участі у цивільному процесі та не мають стосунку до розгляду справи, то на них норми ЦПК не поширюються.
Зазначимо також, що окремі правила цивільного процесуального законодавства діють стосовно всіх або тільки окремих суб'єктів процесу. Наприклад, принцип мови судочинства, передбачений у ст. 7 ЦПК України, стосується всіх учасників процесу, а обов'язок доказування чи надання доказів, стосується лише осіб, які беруть участь у справі.
1.5. Цивільне судочинство і його стадії
Цивільне судочинство - це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, що визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, які реалізовують суб'єкти процесуальних відносин.
У науці цивільного процесуального права виділяють три види цивільного судочинства:
1) позовне провадження - спори, що виникають із цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних правовідносин. Характерним для цього провадження є наявність двох сторін із протилежним за змістом інтересом у справі, між якими виник спір про право;
2) наказне провадження - безспірний процесуальний порядок стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить така правова вимога, без проведення судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їхніх пояснень (розділ II ЦПК України);
3) окреме провадження - безспірний порядок встановлення юридичних фактів або обставин для захисту охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб. Перелік справ, що розглядаються в порядку окремого провадження є вичерпний. Це справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи недієздатною; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення Гі померлою; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі, а також інші справи, що передбачені у ст. 234 ЦПК України. Характерним для справ окремого провадження є відсутність у них спору про право. Якщо у процесі розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішують у порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ: позовного, наказного та окремого провадження (окрім винятків, передбачених у ст. 235 ЦПК України).
Цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. У теорії цивільного судочинства виділяють вісім стадій:
1. Пред'явлення позову (заяви), відкриття провадження у справі;
2. Провадження у справі до судового розгляду;
3. Судовий розгляд;
4. Апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції;
5. Касаційне оскарження і перевірка ухвал суду першої та апеляційної інстанцій;
6. Провадження у зв'язку з винятковими обставинами;
7. Перегляд рішень ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з нововиявленими обставинами;
8. Звернення судового рішення до виконання.
1.6. Наука цивільного процесуального права
Наука цивільного процесуального права, як і будь-яка правова наука, вивчає певну сферу соціальної практики та є складовою частиною правознавства. Як частина правознавства, вона має свій предмет, окрему, притаманну тільки їй галузь пізнання.
Предметом дослідження в науці цивільного процесуального права є, насамперед, система норм права, що регулюють суспільні відносини між судом та іншими учасниками процесуальних відносин у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах. Однак предмет науки цивільного процесуального права цим не вичерпується. Із розвитком суспільних відносин її предмет постійно розширюється, тому що з'являються нові галузі дослідження, що потребують самостійного вивчення. Сучасний стан науки цивільного процесуального права дає змогу вирішувати різні питання, які стосуються прогнозування тенденцій та способів розвитку судової влади та правосуддя, цивільного процесуального законодавства, його окремих інститутів.
Побутує також думка, що наука цивільного процесуального права вивчає норми права, що регулюють діяльність інших органів, які здійснюють захист цивільних прав: нотаріату, третейських судів. Але ця позиція не має однозначної підтримки у науковців.
Наука цивільного процесуального права досліджує також процесуальні галузі права іноземних держав, практику їх реалізації.
Систему науки цивільного процесуального права визначає система галузі права. Крім того, невід'ємною складовою цієї системи є дослідження теоретичних положень про предмет науки і галузі, про принципи права, цивільні процесуальні правовідносини, цивільну юрисдикцію тощо.
Завдання для самоконтролю
1. Назвіть форми захисту прав фізичиих та юридичних осіб. У чому перевага судової форми захисту?
2. Схарактеризуйте зміст і форму цивільного судочинства.
3. Сформулюйте предмет та метод цивільного процесуального права.
4. Розмежуйте нормативні акти, які регулюють процедуру розгляду цивільних справ, та норми, па підставі яких вирішується спір.
5. Чи допустимі аналогії права і закону в цивільному судочинстві?
6. Які види проваджеіпія виділяють у науці цивільного процесуального права?
РОЗДІЛ 2
Ірщи рійного ііроі|ес|айного права
2.1. Поняття та значення принципів цивільного процесуального права
Принципи цивільного процесуального права, як і будь-якого іншого, відображають суть, характер та основні риси цієї галузі - у цьому й полягає їхнє (принципів) значення. Під принципами у цивільному процесуальному праві О. П. Клейнман розумів ґрунтовні основи цивільного процесу, К. С. Юдельсон - теоретичні положення, які виражають потребу визначення засобів та форм регулювання суспільних відносин державою, зумовлених обґєктивними закономірностями суспільного розвитку. Н. о. Чечіна визначає принципи цивільного процесуального права як основні ідеї, положення, керівні начала у здійсненні правосуддя в цивільних справах, що затверджені нормами цієї галузі.
Термін «принцип» перекладається з латинської мови як «основа», «пер- шопочаток». Тому всі попередньо наведені тлумачення цього терміна тією чи іншою мірою співзвучні.
Принципами цивільного процесуального права є врегульовані його нормами основні правові ідеї, про завдання цивільного судочинства, організаційної побудови і процесуальної діяльності суду, його процесуально- правових повноважень та становища учасників процесу, що визначають характер цивільного процесуального права, порядок його здійснення та перспективи подальшого розвитку.
Значення принципів полягає у їх впливі на законотворчу діяльність. Під час внесення змін до законодавства, законодавчі органи не повинні
допускати суперечності нових норм права дійсним його принципам. Велике значення мають принципи права і в правозастосовчій діяльності: вони визначають основні форми і методи діяльності суду та інших учасників процесу під час здійснення правосуддя у цивільних справах, сутність процесуальної форми цивільного судочинства.
М. Й. Штефан так характеризує принципи процесуального права:
- принцип містить певну ідею, погляд, що і становить його зміст;
- така ідея має бути передбачена в нормі цивільного процесуального права;
- принцип мусить бути безпосередньо пов'язаний із цивільним процесом, визначати його основні властивості;
- принцип повинен мати загальне значення для всього цивільного процесу;
- принцип визначає типові риси цивільного судочинства і може мати винятки, які не є принципом;
- принципами не можуть бути звичайні вимоги, правила, які не є однією з відомих альтернативних вимог;
- принципами не можуть бути положення, які дублюють інші принципи або які з них випливають.
2.2. Система принципів цивільного процесуального права
Систематизація принципів цивільного процесуального права - це зведення їх у групи згідно з визначеним критерієм чи підставою. У науковій літературі таким критерієм можуть бути:
- джерело закріплення принципів (конституційні принципи та принципи, закріплені в процесуальному законодавстві);
- предмет регулювання (принципи організації та принципи здійснення правосуддя);
- функціональна роль (організаційно-функціональні та функціональні принципи) (М. Й. Штефан називає цей критерій предметом регулювання);
- правосубґєктна роль (принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та принципи, що визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь в справі);
Найбільш практично значущою є систематизація принципів у цивільному процесуальному праві за їх змістом і сферою розповсюдження:
загальноправові принципи - притаманні всім галузям права, тобто і
цивільному процесуальному праву. До них належать принципи демократизму, гуманізму, законності;
міжгалузеві принципи -принципи цивільного процесуального права та деяких інших суміжних галузей права. До них можна віднести принцип здійснення правосуддя тільки судом, рівності всіх громадян перед законом і судом, їх підкорення тільки законові, мови судочинства, гласності, об'єктивної істини тощо;
галузеві принципи - характерні тільки для цивільного процесуального права: диспозитивнісь, змагальність, процесуальна рівноправність сторін;
принципи судового розгляду справи - визначають порядок судового розгляду цивільних справ (раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, безпосередність, усність).
2.2.1. Загальпоправові принципи. Демократизм у цивільному судочинстві полягає в тому, що під час здійснення правосуддя у цивільних справах суд має охороняти соціально-економічні, політичні та особисті права і свободи фізичних осіб, а також права та охоронювані законом інтереси юридичних осіб. Діяльність суду повинна бути спрямована на зміцнення правової держави, соціальної справедливості, забезпечення демократизації та подальшого розвитку самоврядування народу. •
Гуманізм цивільного процесуального права полягає в тому, що:
- учасникам процесу забезпечують рівні права незалежно від їхньої освіти, статі, віку тощо;
- позивачі в окремих категоріях справ звільнені від сплати судових витрат (справи про поновлення на роботі, стягнення аліментів тощо);
- цивільне процесуальне законодавство встановлює пільгову підсудність (в окремих категоріях справ позивач самостійно обирає суд, в якому буде розглядати справу за його позовом, наприклад, справи про поновлення на роботі розглядає суд за місцем знаходження позивача або відповідача).
Законність, як один із найважливіших принципів цивільного процесуального права та судової діяльності (ст. 68, 129 Конституції; ст. 2, 8 ЦПК України), передбачає неухильне і суворе дотримання законів та підзаконних актів судовими органами, а також учасниками процесуальних відносин.
Під час здійснення правосуддя потрібно дотримуватися процесуальних норм права і при цьому чітко керуватися матеріальними нормами.
Невиконання обов'язку судами тягне за собою негативні процесуальні або організаційні наслідки для них (скасування рішення чи ухвали, дисциплінарне стягнення тощо).
Якщо обов'язок дотримання закону не викопують особи, які беруть участь у справі, або інші учасники процесуальних відносин, то до них застосовують процесуальні санкції (суд не прийме позовної заяви в разі недотримання її процесуальної форми).
1.2.2. Міжгалузеві принципи. Здійснення правосуддя лише судом. Відповідно до ст. 124 Коституції України, правосуддя здійснюється лише судом. Серед органів, що захищають суб'єктивні цивільні справи, суди посідають окреме місце. Закон встановлює пріоритети судового захисту, наприклад: суд перевіряє законність рішення третейського суду під час видачі по ньому виконавчих листів; акти адміністративних органів можна оскаржувати в суді; трудові відносини, що були предметом розгляду в комісії з трудових спорів розглядають у суді першої інстанції як спір про право, а не як скаргу на рішення комісії. '
Принцип територіальності та спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції передбачено у ст. 125 Конституції України. У системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні (територіальні) та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій -адміністративні та господарські суди.
Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя визначено у ст. 124 Конституції України і у ст. 18 ЦПК України. Розгляд справи у судах проводять професійні судді із залученням народних засідателів. Вимоги та порядок обрання народних засідателів передбачено у ст. 65, 66 Закону України «Про судоустрій України». Народним засідателем може бути особа, яка досягла 25-річного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду. Перелік народних засідателів затверджує відповідна місцева рада за поданням голови місцевого суду. У цивільному судочинстві участь народних засідателів передбачено у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, усиновлення, надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу (ст. 234 ЦПК України).
Принцип виборності і призначуваності суддів. Відповідно до ст. 128 Конституції України, перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснює Президент України. Всіх інших судді судів загальної юрисдикції обирає Верховна Рада України безстроково у порядку, встановленому законом. - '..
Принцип колегіальності й одноособовості розгляду цивільної справи передбачений у ст. 129 Конституції України, згідно з якою судочинство проводить суддя одноособово чи колегія суддів. Відповідно до ст.,18, ЦПК України, суддя одноособово розглядає всі справи, що належать до юрисдикції суду у першій інстанції, а у випадках, передбачених ст. 234 ЦПК, - колегіально за участі двох народних засідателів.
Колегіальний розгляд справ у складі трьох суддів проводиться під час розгляду справ в апеляційному порядку. Розгляд справ у касаційній інстан
ції проводиться колегією у складі палати Верховного Суду. Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами переглядає колегія суддів Судової палати Верховного Суду України у складі не менше 2/3 суддів палати. Перегляд рішень чи ухвал за нововиявленими обставинами здійснюють у тому ж складі, у якому їх постановлено (ухвалено), за винятком випадків, передбачених ст. 18, 363 ЦПК України.
Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону. Цей принцип передбачено у ст. 129 Конституції, ст. З Закону України «Про статус суддів», ст. 14 Закону України «Про судоустрій». Його гарантують:
- недоторканість суддів - ніхто і ні в який спосіб не може впливати на роботу судді. Кримінальний кодекс (КК) України у ст. 376, 377, 378 передбачає відповідальність за такі дії, а також за посягання на життя судді при здійсненні ним правосуддя (ст. 379);
- право суддів оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи сукупно, керуючись законом і правосвідомістю;
- неприпустимість вказівок з боку вищестоящого суду про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, про характер рішення тощо.
Здійснення судочинства державною мовою. Судочинство в суді провадиться державною, тобто українською мовою (ст. 10 Конституції визначає державною мовою українську). Дотримання цього принципу забезпечують такі положення: особи, які беруть участь у справі і не володіють державною мовою, мають право давати пояснення і показання, виступати і заявляти клопотання рідною мовою. їм також забезпечено право користуватися послугами перекладача. Судові документи ведуться державною мовою (ст. 7 ЦПК України).
Здійснення правосуддя професійними суддями. Професійні судді, відповідно до ст. 1 Закону України «Про статус суддів», є посадовими особами державної влади, наділені в конституційному порядку повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі, займати штатну посаду судді у судах загальної юрисдикції.
Професійні судді не мають права бути членами політичних партій, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової чи викладацької (або іншої творчої діяльності) у вільний від основної роботи час.
На посаду судді кваліфікаційна комісія суддів може рекомендувати громадянина України, не молодшого, ніж 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права щонайменше три роки, проживає в Україні не менше 10 років та володіє державною мовою.
Рівність громадян перед законом і судом. Відповідно до п. 2 ст. 129
Конституції, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. У ст. 24 Конституції передбачено заборону будь-якої дискримінації з причин віри, статі, віку чи інших особистих рис людини.
Суд зобов'язаний поважати честь, гідність усіх учасників процесу і здійснювати правосуддя на засадах їхньої рівності перед законом і судом (ст. 5 ЦПК України).
Гарантією дотримання прав рівності громадян перед законом є кримінальна відповідальність за обмеження осіб у правах залежно від расової і національної приналежності (ст. 161 КК України), а також право апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (ст. 292, 324 ЦПК України).
Гласність судового процесу. Цей принцип передбачено у п. 7 ч. З ст. 129 Конституції, а також у ст. 6 ЦПК України. Він полягає в тому, ш;о розгляд справ в усіх судах є відкритим, за винятком тих справ, предметом розгляду яких є інформація, ш,о становить державну або іншу таємницю, яку охороняє закон. Ухвалою суду може бути прийнято рішення про закритий розгляд справи за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошення відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність.
На закритому засіданні можуть бути присутні всі особи, які беруть участь у справі, а в разі потреби - свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.
Якщо справу розглядають на відкритому судовому засіданні, будь-хто має право бути присутнім у залі судового засідання. Присутні в залі судового засідання не можуть порушувати громадського порядку, вони вправі лише спостерігати за розглядом справи.
Фото- і кінозйомка, відео- і звукозапис із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо чи телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі (ч. 8 ст. 6 ЦПК України).
Рішення суду теж оголошується прилюдно, за винятком справ, які розглядалися на закритому судовому засіданні.
Обов'язковість судових рішень (ч. 5 ст. 124 Конституції; ст. 14 ЦПК України). У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 визначено, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Законна сила судового рішення поширюється на всю територію України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, - і за і"і межами.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни
зобов'язані вчиняти всі дії, необхідні для оформлення або реєстрації прав, встановлениї судовим рішенням, та сприяти його виконанню.
Гарантією дотримання принципу обов'язковості судового рішення є адміністративна та кримінальна відповідальність за його невиконання (ст. 87 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 382 КК України).
Судове рішення, що набуо законної сили, не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо воно порушує їхні права, свободи чи інтереси (ч. З ст. 14 ЦПК України).
Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження. Конституція України гарантує право на оскарження рішення суду в усіх випадках, крім тих, що передбачені законом. Оскарження судових рішень
- це перевірка їх законності та обґрунтованості судом вищої інстанції. Правом на таке оскарження наділені особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки (ст. 13 ЦПК України). Докладну регламентацію цього принципу подано у главах 1; 2 розділу V ЦПК України.
2.2.3. Галузеві принципи. Диспозитивність - головний принцип цивільного судочинства, оскільки забезпечує:
- виникнення (подання заяви, апеляційної скарги тощо);
- розвиток (заміна неналежної сторони, зміна підстави чи предмету позову і Т.Д.);
- закінчення цивільної справи (відмова від позову, мирова угода).
Тому цей принцип можна назвати «мотором» цивільного процесу. Термін
походить від. лат dispono, що в перекладі означає розпоряджатися. Отже, диспозитивність - це можливість вільно розпоряджатися своїми правами (ч. 2 ст. 11 ЦПК України). Хоча є й інші думки. Наприклад, О. Т. Боннер вважає, що «розпорядження» можна застосувати лише до таких прав: відмова від позову, визнання позову, закінчення справи мировою угодою. Натомість до права подання позовної заяви, оскарження рішення суду першої інстанції тощо підійде радше термін «здійснення» права. На нашу думку, поняття «розпорядження» і «здійснення» можна вживати і до права про подання позову, і до права про його визнання, адже за змістом вони не суперечать один одному.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 40 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |