На відміну від майнових відносин, процесуальне правонаступництво завжди універсальне. Воно можливе на будь-якій стадії цивільного процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього, як і для особи, яку він замінив.
Щоби вступити у процесуальні відносни, правонаступник повинен пред'явити суду документи, що підверджують його право на правонаступництво. Якщо в разі смерті фізичної особи чи реорганізації юридичної особи, що була учасником правовідносин, допустиме правонаступництво, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі до вступу або залучення до участі у справі правонаступників (п. 1, 2 ч. 1 ст. 201 ЦПК). Суд постановляє ухвалу про вступ правонаступника у спірні правовідносини.
У випадку смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, що була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають право- наступництва, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК України)
Правонаступників у справі може бути кілька. Якщо між ними виник спір про те, хто і в якому обсязі приймає права і обов'язки, суд зобов'язаний постановити ухвалу про зупинення провадження у справі на час вирішення в суді спору, що виник між правонаступниками.
Керуючись принципом диспозитивності, правонаступники в процесі користуються своїми правами лише з власної ініціативи. Тому, якщо особа, яка прийняла на себе права та обов'язки в майнових відносинах, не бажає брати участі у справі на правах позивача, суд, керуючись п. 9 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, може залишити заяву без розгляду.
Завдання для самоконтролю
1. Якими ознаками сторони відрізняються від іііших осіб, котрі беруть участь у справі?
2. Які спеціальні обов'язки покладено иа сторони? Які процесуальні санкції передбачено за їх невиконання?
3. у справі про виселення із житлового приміщення на стороні позивача бере участь власник, а па стороні відповідача - два повнолітні члени сім'ї. Про якиіі вид співучасті йдеться? Чи обов'язковим є залучення до участі у справі третього члена сім'ї?
4. Які дії уповноважений вчинити суд, якщо зі скаргою звернулася особа, яка не має права на нозов (неналежний позивач)?
РОЗДІЛ 5
n
INCLUDEPICTURE "C:\\Users\\Юля\\AppData\\AppData\\Local\\Temp\\FineReader10\\media\\image2.jpeg" \* MERGEFORMAT
еті осоои в рійному процесі
5.1. Поняття третіх осіб
У результатах цивільної справи молсуть бути зацікавлені не лише сторони, а й інші особи, які не є суб'єктами спору, переданого на розгляд і вирішення суду. Вони і є третіми особами в цивільних процесуальних відносинах.
Цивільне процесуальне законодавство передбачає два візди третіх осіб - ті, що заявляють самостійні вимоги стосовно предмета спору, і ті, які його не заявляють.
Треті особи із самостійними вимогами - це особи, котрі звертаються до суду з власною позовною заявою, яка стосується предмета спору сторін. Вони вступають у справу до закінчення судового розгляду і послуговуються всіма правами та обов'язками позивача.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог стосовно предмета спору, вступають у процес на стороні позивача чи відповідача до ухвалення судом рішення, якщо це рішення може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін.
Юридичний інтерес третіх осіб у процесі відрізняється від інтересу сторін. Він полягає в тому, що рішення у справі стосується прав чи охоро- нюванних законом інтересів власне третіх осіб або рішення суду побічно вплине на їхні суб'єктивні права чи охоронювані законом інтереси.
Отож треті особи близькі за своєю заінтересованістю до правового положення сторін, але метою їхньої участі є захист своїх прав та інтересів, а не прав сторін.
Участь третіх осіб у процесі забезпечує більш швидкий розгляд справи. Завдяки їх участі розширюється предмет і межі доказування, шіо в свою чергу сприяє об'єктивному встановленню істини.
Отже, треті особи у цивільному судочинстві - це особи, які вступили у розпочатий процес для захисту своїх суб'єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів, відмінних від прав й охоронюваних законом інтересів позивача та відповідача.
Названі виш;е ознаки характерні для третіх осіб стосовно сторін. Однак між третіми особами, які заявляють самостійні вимоги, і третіми особами, які таких вимог не заявляють, є суттєва відмінність, яку ми проаналізуємо в наступних параграфах цієї теми.
5.2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
Відповідно до ст. 34 ЦПК України, треті особи, які заявляють вимоги ш;одо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї або двох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права й обов'язки позивача.
Треті особи із самостійними вимогами заінтересовані у вирішенні справи і вступають у процес, порушений позивачем, оскільки вважають, що права чи охоронювані законом інтереси, з приводу яких виник спір між сторонами, належать їм. Заявляючи самостійні вимоги ш,одо предмета спору, вони тим самим заявляють про наявність у них самостійних прав, які відрізняються і не залежать від прав сторін. Тому вступ у справу третьої особи не тягне за собою виникнення процесуальної співучасті.
Якш:о третя особа заявила самостійну вимогу, суд розглядає спільно дві заяви - позивача та третьої особи. Ці вимоги можна було б розглянуті і в самостійних провадженнях. Однак обидві заяви поєднує єдиний предмет спору. Це обов'язкова вимога, яку мусить враховувати суд, вирішуючи питання про вступ третьої особи у процес.
Вимога третьої особи має бути самостійною (відмінною) від вимоги позивача, а також зустрічних вимог відповідача, але стосуватися предмета спору. Якщо третя особа пред'являє вимоги до позивача чи відповідача або навіть до обох сторін, однак ці вимоги не стосуються предмета спору між сторонами, суд має розглянути вимогу третьої особи у самостійному провадженні. Така вимога третьої особи не має стосунку до предмета спору і юридичної заінтересованості в цій справі. Наприклад, у спорі про виселен
ня, поділ будинку через розірвання шлюбу, не варто допускати до участі у справі третю особу - кредитора, який просить позивача повернути йому кредиторську заборгованість. Чи у спорі про право на виховання дитини допускати до участі третю особу, яка не має правових підстав на її виховання, тобто юридично не заінтересована. Якщо вимога третьої особи не стосується предмета спору, її слід подати як позовну заяву. У такому разі особа, яка мала намір захищати свої права як третя особа, матиме статус позивача в самостійному провадженні.
Формою вступу третьої особи у процес, як випливає зі ст. 34 ЦПК України, є пред'явлення позовної заяви. Ця заява має відповідати вимогам, передбаченим у ст. 119 ЦПК України. В заяві потрібно вказати, що її подаєї третя особа у справі, в якій відкрито судове провадження. Позовну заяву адресують тому, хто, на думку третьої особи, порушив її права. Наприклад, позови третіх осіб про визнання прав подають до позивача і відповідача у справі, що розпочата. Віндикаційні позови адресують, як правило, первинному відповідачеві. Незалежно від того, до кого звертається з позовною вимогою третя особа, сторону відповідача треба персоніфікувати.
Позовну заяву подають до суду, що розглядає справу, на предмет якої заявляє свою самостійну вимогу третя особа. Кількість копій позовної заяви має відповідати кількості осіб, які беруть участь у справі. Подаючи заяву, третя особа сплачує судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Процесуальні наслідки недотримання вимог закону про порядок подання позовної заяви третьою особою ЦПК України передбачено частково. Відповідно до ст. 125 ЦПК України, до позовної заяви третьої особи, поданої з порушенням вимог ст. 119, 120 ЦПК України, застововуються положення ст. 121 ЦПК України. Правильне вирішення цього питання гарантує право третій особі на судовий захист. Якщо під час вирішення питання про допуск третьої особи у справу застосувати інститут залишення заяви без руху (ст. 121 ЦПК України), то варто пам'ятати, що треті особи вступають у вже розпочатий процес і розгляд спору між сторонами не можна ставити у пряму залежність від права третьої особи на виправлення недоліків. Застосування таких процесуальних санкцій може бути виправданим, якщо строк на виправлення недоліків не перевищує строку розгляду цивільної справи.
Якщо ж третя особа виконала усі вимоги ст. 119, 120 ЦПК України, сплатила судові витрати у повному обсязі, однак її вимога не стосується предмета спору, суд не вправі повернути їй позовну заяву, керуючись положеннями ст. 121 ЦПК України. Суд також не уповноважений законодавцем застосувати положення ст. 122 ЦПК України і відмовити у відкритті провадження у справі. По-перше, ця стаття містить вичерпний перелік підстав відмови у відкритті провадження у справі - серед них немає підстави
відмовити у прийнятті заяви через невідповідність предмета вимоги третьої особи до предмета вимог у справі, в якій вона хотіла брати участь. По-друге, третя особа вступає в розпочатий процес, тобто провадження у справі вже розпочалося з ініціативи позивача, і відмовляти у відкритті провадження було б недоречно. Єдиний вихід із цієї ситуації - залучити третю особу у справу і постановити ухвалу про роз'єднання позовів, керуючись ст. 126 ЦПК України. Так суд уникне потреби розглядати вимоги, що стосуються різних предметів спору в одному провадженні, утім забезпечить право на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів третьої особи.
Треті особи із самостійними вимогами молсуть вступати у справу тільки з власної ініціативи. Якщо їй стало відомо про розгляд у суді справи, предмет якої заторкує її інтереси, рішення вступити у процес вона приймає самостійно. Про залучення третьої особи у справу суд постановляє ухвалу. За клопотанням цієї особи справа розглядається спочатку (ч. 2 ст. 34 ЦПК України). Кількість третіх осіб, які можуть вступити в розпочатий процес на стороні позивача чи відповідача у справі, законодавчо не обмелсена.
Підсумувавши сказане, можна виділити такі ознаки третіх осіб із самостійними вимогами:
- вступають у процес, розпочатий позивачем;
- вступають у процес до закінчення судового розгляду;
- є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин;
- беруть участь у справі добровільно та з власної ініціативи;
- вступають у процес, заявляючи самостійні вимоги на предмет спору;
- їхні інтереси самостійні і, як правило, відмінні від інтересів сторін;
- їхні позовні вимоги звернені до однієї або обох сторін;
- заінтересованість у справі має матеріально-процесуальний характер;
- несуть судові витрати, пов'язані з розглядом їхніх вимог.
Треті особи із самостійними вимогами наділені усіма процесуальними правами та обов'язками позивача (ст. 34 ЦПК України). Однак реалізувати всі ці права треті особи не завжди можуть. Наприклад, не можуть клопотати про заміну неналежної сторони, якщо позов звернено до позивача у справі. Відповідача третя особа вибирає з того вузького кола сторін, які беруть участь у справі. Вона не може клопотати про залучення співвідповідачів у справі й вибирати підсудність. Дискусійним питанням є реалізація третьою особою права на укладення мирової угоди. Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України, мирову угоду укладають сторони. Однак, на нашу думку, якщо сторони мають намір закінчити спір, уклавши мирову угоду, третя особа із самостійними вимогами на претмет спору, що бере участь у справі, може долучатися до погодження умов мирової угоди і стати третьою стороною цієї угоди. Наприклад, у справі про поділ будинку кожна із сторін претендує на 2/3 частки цього будинку. У справі бере участь також третя особа, яка вимагає визнання за нею права власності на 1/2 цього ж будинку. У мировій
угоді особи, які беруть участь у справі, погодилися визнати за кожним із учасників спору право власності на 1/3 спірного майна.
5.3, Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
Відповідно до ст. 35 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення у справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.
Головна ознака, що відрізняє третіх осіб без самостійних вимог від третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, - це характер заінтересованості у справі. Вони заінтересовані не у предметі спору, а в результатах справи, оскільки рішення у справі може влинути на їхні взаємовідносини з однією із сторін. Тому за змістом їхній інтерес процесуальний.
У справу третіх осіб без самостійних вимог допускають із власної ініціативи, але при цьому їм не потрібно писати позовну заяву. У змісті заяви про вступ у справу третьої особи без самостійних вимог досить зазначити її повне найменування та місце проживання (місце знаходження) й підстави залучення до участі у справі (ч. 2 ст. 36 ЦПК).
Залучити до участі у справі третю особу без самостійних вимог можна і за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Якщо учасники процесуальних відносин мають намір залучити до участі у справі третю особу, вони повинні подати на адресу суду заяву такого ж змісту, як було визначено для третіх осіб без самостійних вимог.
На відміну від відповідача, третьої особи без самостійних вимог не притягують до участі у процесі в обов'язковому порядку. Взяти участь у розгляді справи, у якій рішення може вплинути на її інтереси, - це право третьої особи без самостійних вимог. Тому, якщо третя особа без самостійних вимог не відреагувала на повідомлення суду про залучення Гї до участі у справі і не заявила про свою участь у провадженні, спір розглядають без її участі. Строк, упродовж якого третя особа має прийняти рішення про участь у справі і повідомити про це суд, закон не визначає, тому суд має брати за основу розумний строк.
Враховуючи диспозитивність права участі третіх осіб без самостійних вимог у справі, значною практичною помилкою позивача є притягнення третіх осіб без самостійних вимог у спір через позовну заяву. Якщо в позовній заяві позивач серед осіб, які беруть участь у справі (позивач, представник
позивача, відповідач), вказує на участь третьої особи без самостійних вимог, суд повинен заяву залишати без руху таку позовну, оскільки вона не відповідає вимогам ст. 119 ЦПК.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть взяти участь у справі на стороні і позивача, і відповідача. Первинно участь таких третіх осіб полягала у процесуальному забезпеченні права регресу учасників майнових правовідносин. Тому в більшості справ треті особи без самостійних вимог беруть участь на стороні відповідача. Так, відповідно до ст. 1172 ЦК України, а також згідно з рекомендаціями постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайно- вої) шкоди», передбачено, що за шкоду, яку заподіяв працівник під час виконання своїх трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а він відповідає перед нею в порядку регресу.
Попри те, що інститут третіх осіб був спрямований на забезпечення права регресу, його застосування істотно розширилося - треті особи почали брати участь і у справах, не пов'язаних із регресними вимогами. Наприклад, у ході розгляду справи про стягнення аліментів на дітей суд, з'ясувавши, що відповідач сплачує аліменти за рішенням суду на користь інших дітей, може залучити законних представників останніх до участі у справі на стороні відповідача як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. їхня заінтересованість у результатах справи очевидна: платоспроможність відповідача в разі, якщо суд покладе на нього обов'язок сплатити аліменти вдруге.
Рішення залучити у справу третю особу без самостійних вимог суд приймає у формі ухвали. Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі у справі, суд ухвалює рішення з врахуванням усіх обставин справи. Аналізуючи доцільність участі третіх осіб у справі, суд має враховувати обставини, які є підставою залу- ченння третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог:
1) наявність матеріально-нравових відносин між третьою особою та однією зі сторін (трудові, зобов'язальні, родинні);
2) матеріально-правові відносини випливають (є преюдиційні) із процесуальних, що склалися між позивачем і відповідачем у справі на предмет спору;
3) імовірність виникнення на основі цих відносин спору про право цивільне між третьою особою та цією стороною.
Власне наявність цих відносин дає нам змогу визначити заінтересованість третьої особи у справі.
Кількість третіх осіб, що бажають взяти участь у справі на стороні позивача чи відповідача, законодавець не обмежує. Після вступу у справу
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розгляд справи продовжується.
Враховуючи вказане, можна виділити такі ознаки третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
- вступають у процес, що розпочатий позивачем;
- вступають у процес до ухвалення судом рішення;
- є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин;
- беруть участь у справі добровільно, з власної ініціативи, за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду;
вступають у процес, не заявляючи самостійні вимог;
- беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача;
- їхня заінтересованість у справі має процесуальний характер;
- третя особа не несе судових витрат.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, наділені всіма процесуальними правами та обов'язками осіб, які беруть участь у справі (ч. З ст. 35 ЦПК України). Як й інші суб'єкти процесуальних відносин, вони вправі ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, давати пояснення, заявляти клопотання та відводи тощо. Здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки треті особи зобов'язані добросовісно.
Завдання для самоконтролю
1. Проаналізуйте відмішіість третіх осіб, які заявляють вимоги на предмет сиору, від співучасників у процесі.
2. У спорі між батьками про право на участь одного з батьків у вихованні дитини заяву як третьі особи без самостійних вимог подали дід і баба. Які дії маз вчинити суд?
3. Змоделюйте ситуацію, у якій третя особа бере участь у справі на стороні позивача.
4. Чи може суд змусити брати участь у справі третю особу без її згоди, якщо спір виник між працівником і підприємством на предмет незаконного звільнення з роботи? Аргументуйте свою відповідь.
РОЗДІЛ 6
Участі у цивільному процесі оргаш іа осіб II законом надано право зашага права, CBofoi іа ініеоеси інших осіб
6.1. правові підстави участі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
Особи, які володіють правом звернення з вимогою про захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, із вагомих об'єктивних причин, не завжди можуть самостійно реалізувати надане їм право. Хвороба, майновий стан, правова неграмотність - це далеко не всі причини, що можуть завадити особі здійснити своє право на судовий захист. Щоб норми ст. 55, 124 Конституції не стали для цих осіб декларативними, ЦПК України наділяє правом участі у цивільному судочинстві органи та осіб, уповноважених законом захищати права, свободи та інтереси осіб, які не в змозі здійснити свої процесуальні права самостійно.
Першим у переліку органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, ст. 45 ЦПК України називає Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (надалі Уповноважений). Це посадова особа, статус якої визначають Конституція України, Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та Закон України «Про державну службу». Уповноважений здійснює свою діяльність
Розділ 6. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право... (j^
З метою запобігання порушень, а в разі потреби - захисту прав і свобод людини та громадянина (ст. З ЗУ «Про Уповноваженого ВРУ з прав людини»). Цю діяльність Уповноваженого суттєвою мірою доповнюють наявні способи захисту прав і свобод особи (судовиіі, нотаріальний, громадський). Тому, здійснюючи свої завдання, Уповноважений не вправі скасовувати рішення чи переглядати компетенцію інших державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.
Як випливає з положень Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», є дві форми участі Уповноваженого в цивільних процесуальних відносинах: це присутність на судових засіданнях судів усіх інстанцій (п. 9 ч. 1 ст. 13); звернення до суду із заявами про захист прав і свобод людини та громадянина (п.ІОч.Іст.13).
Щодо першої форми участі Уповноваженого у процесуальних відносинах, то він може бути присутній із власної ініціативи або на прохання осіб, які беруть участь у справі. Закон не передбачає справ, у яких участь Уповноваженого у справі була б обов'язковою, тому залучення його до справи в обов'язковому порядку з ініціативи сторін чи суду є недопустимим.
Наділяючи правом присутності Уповноваженого на судових засіданнях, вважаємо, законодавець допустив прикру помилку, якою суттєво обмежив статус Уповноваженого в суді. Як випливає з норм цивільного процесуального кодексу, брати участь у розгляді справи і бути присутнім - не одне і те ж. Особи, які беруть участь у цивільному судочинстві, володіють процесуальними правами, визначеними у ст. 27 ЦПК України, тож можуть активно впливати на хід судового засідання - ознайомлюватись із матеріалами справи, брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі; давати пояснення; заявляти клопотання чи відводи тощо. Присутність у судовому засіданні -всього лише пасивне спостереження за ходом розгляду цивільної справи. Керуючись положеннями ст. 6 ЦПК України, принципом гласності та відкритості судового розгляду, право бути присутнім на судовому засіданні має будь-яка особа. Єдина перевага Уповноваженого у цьому праві - це можливість бути присутнім і на закритих судових засіданнях за згодою суб'єкта відносин, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим.
Вочевидь, законодавець несвідомо допустився цієї термінологічної помилки, адясе пасивна присутність Уповноваженого нівелює доцільність його участі в судовому засіданні й обмежує його можливості здійснити свою мету. Однак допоки не буде внесено змін до п. 9 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», це положення не даватиме змоги Уповноваженому повною мірою реалізувати свої повноваження у процесі.
Що стосується другої форми участі Уповноваженого у процесі, то звернення до суду по захист прав і свобод людини та громадянина відбуваються
на підставі подання Уповноваженим заяви, яка за змістом і формою повинна відповідати ст. 119, 120 ЦПК України. Позовну заяву в інтересах людини чи громадянина Уповноважений вправі подавати у випадку, якщо ця особа не може самостійно здійснити свого права на захист через стан здоров'я або з інших поважних причин. За фактом такого звернення особа, в інтересах якої це звернення подається, набуває статусу позивача в процесі, а Уповноважений, відповідно до ч. З ст. 26 ЦПК - особою, яка бере участь у справі. Крім прав та обов'язків, визначених у ст. 27 ЦПК, Уповноважений може особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі (п. 10 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»); знайомитися з документами, зокрема і секретними (таємними), та отримувати їхні копії (п. 5 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»). При цьому він зобов'язаний не розголошувати отримані відомості про особисте життя заявника та інших осіб, причетних до справи без їхньої згоди (ст. 14 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»).
6.2. Підстави і форми участі органів державної влади та місцевого самоврадування
Відповідно до ст. з ЦПК України, будь яка особа чи орган державної влади та місцевого самоврядування, має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів.
Органи державної влади та місцевого самоврядування можуть брати участь у справі у статусі позивачів, відповідачів. Наприклад, управління комунального майна подають позов про розірвання договору оренди майна, що є об'єктом комунальної власності. У таких випадках управління наділене статусом позивача, а звернення з позовною заявою спрямоване на здійснення функцій управління майном. Із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди на неприбраній від снігу трасі, потерпіла особа вправі звернутися до дорожньо-транспортного управління, на яке покладено обов'язок щодо утримання цієї ділянки дороги.
Органи державної влади та місцевого самоврядування можуть брати участь у справі як треті особи. Наприклад, суд розглянув спір за позовом житлово-будівельного кооперативу до районної адміністрації та міської ради про визнання права на об'єкт комунальної власності. Департамет економіч-
ної ПОЛІТИКИ МІСЬКОЇ ради прийняв участь у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
У процесі виконання своїх повноважень державні органи та органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції уповноважені брати участь у цивільному судочинстві від імені та в інтересах фізичних і юридичних осіб. Відповідно до положень ч. з ст. 26 ЦПК України, ці органи належать до осіб, які беруть участь у справі, а отже, їхній обсяг прав та обов'язків визначено у ст. 27 ЦПК України.
Маючи статус осіб, які беруть участь у справі, органи державної влади та місцевого самоврядування також наділені процесуальною заінтересованістю, однак за змістом їхня заінтересованість у справі відрізняється від інтересу сторін чи третіх осіб. Вона не має особистого характеру, а є, як правило, службовою чи посадовою, визначається місцем у структурі державних органів та їхньою компетенцією. Беручи участь у цивільному судочинстві органи державної влади та місцевого самоврядування мають на меті здійснити покладені на них функціональні обов'язки.
До органів державної влади, що найчастіше беруть участь у цивільних справах, належать Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи на місцях, комітет із нагляду за охороною праці, органи державного пожежного нагляду й управління пожежної охорони на місцях Міністерства внутрішніх справ України, органи та заклади санітар- но-епідемічпої служби Міністерства охорони здоров'я України.
Серед органів місцевого самоврядування, що беруть участь у судових справах в інтересах інших осіб, найчастіше трапляються управління комунального майна органів місцевого самоврядування, органи опіки і піклування, структурні підрозділи органів місцевого самоврядування з питань захисту прав споживачів.
Як випливає зі ст. 45 ЦПК України, є дві форми участі органів державної влади та місцевого самоврядування в цивільних процесуальних відносинах, під час здійснення права на захист прав, свобод чи інтересів інших осіб: звернення з позовом в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, участь у справі для подання висновків на виконання своїх повноважень.
Позов в інтересах дитини можуть подати органи опіки і піклування, порушуючи справу про позбавлення батьківських прав, про скасування чи визнання усиновленння недійсним, про відібрання дитини від батьків тощо.
Реалізовуючи своє право на звернення до суду в інтересах інших осіб, орган державної влади чи місцевого самоврядування набуває статусу особи, в інтересах якої він діє, крім права укладати мирову угоду (ч. 1 ст. 46 ЦПК України).
Застосовуючи таку форму участі, закон не позбавляє права брати участь у справі і осіб, в інтересах яких було порушено провадження у справі. Якщо
така особа наділена процесуальною дієздатністю, вона може скористатися правом не підтримати позову. У такому разі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. Якщо від позову відмовляються органи та інші особи, які звернулися до суду в інтересах інших осіб, це не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги в первісному її обсязі.
Участь у справі органу державної влади та органу місцевого самоврядування для подання висновків на виконання своїх повноважень допускається з їхньої власної ініціативи або на вимогу суду. У судовій практиці такі справи найчастіше відбуваються за участі органів опіки та піклування. Ці органи надають суду висновки ш:одо доцільності усиновлення у справах про усиновлення. У справах про участь у вихованні дитини висновки подають стосовно умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажать проживати з дитиною та брати участь у її вихованні. Орган державної влади та орган місцевого самоврядування, що надав суду висновок на виконання своїх повноважень, не звільняється від обов'язку брати участь у справі, якщо на підставі закону така участь є обов'язковою.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 46 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |