Автомобілі світлого кольору (особливо червоного), добре виділяються на природноігу фоні, сприймаються як такі, що перебувають ближче, рухаються з більшою швидкістю. Це змушує водіїв зустрічних автомобілів бути обережними, що підвищує безпеку руху. Вважаються найбільш безпечними автомобілі пофарбовані в яскраво червоні, рожеві або білі кольори. Датські експерти виявили, що 61 % зіткнень відбувається між автомобілями темних кольорів, 32.6 % - темних зі світлими і лише 6,1 %.-
СВІТЛИХ ЗІ СВІТЛИМИ.
Кольори різних відтінків мають на організм людини певну емоційну дію. Так, червоний колір при короткочасній дії викликає збудження, стимулює діяльність, але при тривалій дії цей стан змінюється пригніченням. Білий колір сприймається як легкий, чорний здається тяжким, синій створює
враження врівноваженості та чіткості, зелений - спокою. Теплі кольори посилають в організм теплопродукцію, а холодні и знижують. Експериментально встановлено, що в приміщенні пофарбованому у холодні тони, людина відчуває холодовий дискомфорт.
Раціональне пофарбування приміщень, цехів, обладнання сприяє вдвищенню продуктивності праці на 10-15% якості робіт на 40% та значно зменшує виробничий травматизм.
Зоровий аналізатор має три кольорових сприймана, які мають найбільшу чутливість до певної довжини хвиль, однак випромінювання ними сприймається від всіх ділянок спектру. Тому при наявності трьох кольосприймачів людина розрізняє близько 150 кольорових відтінків.
Людей з відхиленням кольорового бачення називають дальтоніками. Цей термін пов'язаний з ім'ям відомого англійського фізика та хіміка Д.Дальтона (1766-1844), який не сприймав червоного та зеленого кольорів. Статистика свідчить про те, що 8% чоловіків та 0,5% жінок є дальтоніками, такими що не розрізняють певних кольорів та їх відтінків. Таке зорове бачення не дозволяє деяким людям займати певні посади.
Крім дальтонізму ще є деякі явища, при яких зір людини не відображає реальну картину зорового бачення (міражі, гало і ін.). Найчастішою причиною виникнення міражів є явища атмосферної рефракції (лат.retringo - заломлення світла), коли зустрічаються теплі та холодні шари повітря. Світло неба на певній відстані від спостерігача заломлюється над пустелею, дорогою так, що здається відбитим від водної поверхні. Це буває тоді, коли світлові промені проходять над нагрітими поверхнями. У випадку проходження їх над охолодженими поверхнями можна спостерігати таке спотворення зображення при якому, наприклад, кораблі, що знаходяться у морі здаються плаваюгими в небі.
З фізико-оптичними особливостями зорового спостереження пов'язане бачення різнокольорових кілець навколо сонця, місяця або вуличного ліхтаря. Це явище отримало назву гало, що виникає внаслідок розсіювання світла за певних умов. Поява незвичайного зорового відчуття у людини зумовлюється відповідними причинами та фізичними законностями.
Зоровий апарат займає в системі аналізаторів людини провідне місце. Зорове сприйняття дає можливість пізнавати образи реального навколишнього світу, при набутті життєвого досвіду за рахунок ідентифікації їх з чимось уже відомим.
Слуховий аналізатор
Другим за призначення аналізатором людини є слуховий апарат (для музикантів, радистів він основний) який сприймає звукові коливання, формує слухові відчуття, розпізнає звукові образи.
Звукові сигнали навколишнього світу чи виробничого середовища дають людині необхідну для життєдіяльності інформацію.
Людина має бінауральний слух, тобто може сприймати звукові сигнали одночасно двома вухами. Звукові коливання по зовнішньому слуховому проходу попадають на барабанну перетинку, яка повністю закриває внутрішню частин}' зовнішнього слухового апарату. Будова барабанної перетинки дає змогу передавати практично без спотворення всі частоти звукового діапазону.
Звукові сигнали можуть передаватись кістковим шляхом при виникненні вібрації кісток черепа з кістковою передачею коливань на внутрішнє вухо, де розміщені звукові рецептори. Принцип дії полягає в тому, що звукові коливання збуджують рецептори де виникає біопотенціал, який по слухових нервах надходить до головного мозку. В слуховій зоні кори великих півкуль (у скроневій ділянці) відбувається остаточне розпізнавання характеру звуку, його сили та висоти.
Людина дуже тонко сприймає звукові подразники, що несуть відповідну інформацію. її слух ідеально пристосований для розрізнення корисних сигналів на фоні сторонніх шумів.
Будова слухового апарату забезпечує можливість посилення слабких звуків та послаблення дуже сильних. До барабанної перетинки прикріплені м'язи, які при скороченні фіксують (натягують) її, обмежують рухливість чим зменшують передачу коливань на внутрішнє, вухо. Скорочення цих м'язів відбувається рефлекторно без участі свідомості. Чим сильніші звуки і чим сильніші коливання перетинки, тим більше скорочуються фіксуючі м'язи, автоматично захищається барабанна перетинка від надмірних акустичних навантажень. За раптових, різко зростаючих звуків цей запобіжиш механізм не встигає спрацювати, що може призвести до розриву перетинки, або ефекту глухоти.
Виникнення звукового відчуття і сприймання звукового сигналу залежить від властивості джерела звуку, провідного середовища і стану слухового аналізатора. Суб'єктивно людина диференціює звуки за висотою та голосністю. Висота, приблизно, відповідає частоті звуку, а голосність його силі. Діапазон сприймання звуку за частотою становить 20-20 000 Гц, Поріг чутливості залежить від сили та частоти звуку. Нижній поріг чутливості становить 0 дБ, а верхній 120 дБ при 1000 Гц. При 130 дБ звук викликає неприємне відчуття, а при 140 дБ з'являються больові відчуття.
Здатність розрізняти звукові сигнали характеризується гостротою слуху. Гострота слуху суто індивідуальна і змінюється залежно від сили та тривалості звукового сигналу. Чим вищий звуковий фон, тим нижчою стає гострота слуху. Звуки можуть бути корисними сигналами або просто шумом. Суть сприймання звукових сигналів зводиться власне до того, щоб людина змогла з акустичного фону виділити корисний для себе сигнал. Мовні повідомлення являють собою звукові коливання за частотою в діапазоні 100 -
800 Гц при силі 40-60 дБ.
Важливою властивістю звукового апарату є здатність визначати місце (находження звуку в просторі, що дає змогу з похибкою до 3° на горизонтальній площині визначати напрямок до джерела звуку. Це досягається завдяки одночасній роботі обох звукосприймаючих систем та надзвичайно розвинутій здатності оцінювати відмінність між звуками, що надходять до правого ї лівого вуха.
Механізм визначення відстані до джерела звуку пов'язаний не тільки з властивостями слухового аналізатора, але з індивідуальним досвідом июдини. Тому людина з невеликою точністю визначає відстань до джерела чистого звуку, не пов'язаного в її уяві з будь-яким реальним природним явищем, і з набагато більшою точністю розв'язує це питання щодо шуму автомобільного двигуна, пташиного крику чи інших добре знайомих звуків.
Частина людей володіє абсолютним слухом Абсолютний слух- це здатність визначати усі тони будь-якого складного звуку. Такий слух не вважається конче потрібним навіть музикантам, але він значно полегшує професійну діяльність деякій категорії людей.
Смаковий та нюховий аналізатори
Смакові відчуття відображаю» властивості речовин та стан організму внаслідок складного комплексу фізико-хімічних, нейрофізіологічних та психологічних процесів.
В фізіології та психології розповсюджена чотирьохкомпонентна теорія смаку, згідно з якою існує 4 елементарні смакові відчуття: солодкого, гіркого, кислого та солоного. Вся решта смакового відчуття є їх комбінацією. Будь-який смак можна отримати, коли змішати потрібні пропорції 3 з 4-х можливих первинних смаків.
Структури смакового аналізатора - це епітеліальні клітини, які належать до складу так званих смакових цибулин, розташованих на сосочках язика. До різних смакових речовин певні сосочки мають досить чітку спеціалізацію. До солодкого найчутливіший кінчик язика, гіркого - корінь, кислого - края, до солоного - кінчик та края.
Смакові рецептори приходять в стан збудження лише тоді, коли речовина починає розчинятйися на поверхні язика. Коли на сухий язик покласти грудочку цукру, то спочатку людина відчуває тільки дотик, а смакове відчуття лише після того, як цукор почне розчинятися.
Процес смакосприйняття супроводжується специфічними біохімічними та біоелектричними явищами, які зумовлюють збудження смакового аналізатора. В яких ділянках кори головного мозку міститься смаковий аналізатор достеменно невідомо.
Абсолютна чутливість органа смаку досить висока. Найвища чутливість спостерігається прч температурі розчину + 37°С (температура тыла) 3 підвищенням та зниженям температури чутливість смакового
аналізатора зменшується. При 0°С спостерігається різке зниження чутливості до всіх смакових речовин.
Після припинення дії подразника смакові відчуття деякий час зберігаються. Цей період можна скоротити, якщо гіркий смак заїсти кусочком хліба, гіркота зникне швидше, ніж запивати її водою.
Нюхова чутливість людини має другорядне значення для отримання інформації про зовнішній світ і орієнтування в ньому.
Нюховий аналізатор приходить в стан збудження під дією летких речовин на орган нюху людини.
Рецепторна частина нюхового аналізатора явля собою слизову оболонку нюхової ділянки носа. Обов'язковою структурою сприймальних нюхових клітин є волоски. Рецепторні клітини нюхового аналізатора виконують функцію трансформації енергії подразника в нервове збудження і передачу цього збудження нюховому центру. У людини є 10 млн. нюхових клітин (вівчарка - 220 млн., кролик - 100 млн.).
Чутливість нюхового аналізатора підвшцується тоді, коли людина ''принюхується". Під час "принюхування" кількість вдихів посилюється, що приводить у стан збудження нюхові рецептори.
Для нюхового аналізатора характерна властивість до адаптації, внаслідок чого чутливість до запаху при його тривалій дії знижується, причому настільки, що людина перестає відчувати навіть досить приємні запахи. Чутливість відновлюється після відсутності запаху.
Смаковий та нюховий аналізатори людини в процесі практичної діяльності можуть бути суттєво розвиненими (дегустатори), що є досить важливим для відповідних професій. Смакова і. нюхова чутливість людини дає можливість їй вчасно виявляти шкідливі та небезпечні речовини у воді та їжі, визначати стан забруднення повітря шкідливими речовинами, що має неабияке значення для безпеки життєдіяльності в умовах техногенного середовища.
Тактильна, температурна та больова чутливість
Здатність людини до предметної діяльності та формування у неї цілісного уявлення про предмети навколишнього світу була зумовлена функціонуванням у людини тактильної, температурної та больової чутливості.
Тактильна чутливість виникає від дії на шкіру різноманітних механічних стимулів, джерелом яких є механічна дія у вигляді дотику і тиску. Тактильні рецептори є багаточисельними і різноманітними за формою.
Абсолютний поріг тактильної чутливості визначається за мінімальним тиском на шкір)', що викликає ледь помітне відчуття дотику. Найбільш високо розвинута чутливість на ділянках тіла де розташовано багато нервових закінчень (пальці рук, губи, долоні). Порогами чутливості для
кінчиків пальців рук є 3 г/мм2, на животі - 26 г/мм2, на п'яті - 250 г/мм2. Характерною особливістю тактильного аналізатора є висока здатність до просторової локалізації та швидкого розвитку адаптації, що має певне біологічне значення. Експериментально встановлено, що пізнавальна здатність правої і лівої рук неоднакова. Праворукі не тільки швидше і точніше виконують роботу, але і краще розпізнають предмети на дотик правою рукою.
Крім тактильних рецепторів в шкірі людини знаходяться теплові та холодові рецептори. Загальна кількість точок холоду на тілі людини становить приблизно 250 000, а тепла всього 30 000. Коли відповідна ділянка шкіри адаптується і стає нечутливою до зовнішньої температури, говорять, що температура середовища знаходиться на рівні фізіологічного нуля. Людина здатна відчувати різницю температур до 0,2°С.
Тактильна та температурна чутливість - це суто суб'єктивне сприйняття людиною дотику, холоду чи тепла.
Шкіра людини в різних місцях тіла, завдяки особливостям процесу терморегуляції, має неоднакову температуру, що суттєво позначається на чутливості. Так, наприклад, металевий предмет при 30°С обличчям та шиєю сприймається як холодний, а пальцями ніг як тешшй. Середня температура вільних від одягу ділянок шкіри становить 30-32°С.
В організмі людини є два протилежні процеси - теплопродукції (хімічна терморегуляція) і тепловіддачі (фізична терморегуляція). ІД два процеси регулюються залежно від температури навколишнього середовища та внутрішньої температури. Діапазон терморегуляційних змін для теплопродукції значно менший, ніж для тепловіддачі. Тому тцдтримка постійної температури тіла (36,5°С) здійснюється за рахунок зміни інтенсивності віддачі тепла. Для цього є такі ефективні пристосування як потовиділення та зміна просвіту підшкірових судин (почервоніння та збліднення шкіри). Запуск цих механізмів в організмі відбувається лише після отримання інформації від термочутливих структур.
Збалансованість процесів терморегуляції дає можливість людині виконувати предметну діяльність та підтримувати високий рівень життєдіяльності, як в умовах дуже високих, так і дуже низьких температур.
Між тактильними та больовими рецепторами існує суперечливий взаємозв'язок. Він проявляється в тому, що найменша щільність больових рецепторів приходиться на ті ділянки шкіри, які найбільш багаті тактильними рецепторами і навпаки. Ця суперечливість обумовлена різними функціями рецепторів у житті людини.
Больові відчуття викликають захисні рефлекси, такі наприклад, як рефлекс віддалення від подразника. Тактильна чутливість пов'язана з орієнтовним рефлексом, що викликає, наприклад, рефлекс зближення з подразником.
Біологічне значення болю полягає в тому, що він є сигналом різних хворобливих, патологічних процесів, що відбуваються в організмі або
сигналом небезпеки, загрози, що мобілізує захисні реакції на самозбереження.
Больові відчуття спричиняються тепловим, холодовим, хімічним та механічним впливом, коли інтенсивність його значно перевищує пороги чутливості.
Больова чутливість притаманна майже всім ділянкам тіла людини, вона може бути пов'язана з внутрішніми органами чи поверхнею шкіри. В на пі час ще зовсім не зрозумілим є походження болю. Наприклад, тканина мозку є безболісною, а голова може боліти, безболісною є кісткова тканина, а окістя, навпаки має дуже високу больову чутливість.
В ділянці болю основний психофізіологічний закон не діє. Тут спостерігається майже пряма залежність між відчуттям і подразненням в діапазоні до порога чутливості.
Больове відчуття характеризується невиразністю, може бути гострим, тупим, колючим, гнітючим, пекучим, пульсуючим, пронизливим, стріляючим, ниючим, глухим, миттєвим і т. ін.
На розвиток больових реакцій та відчуттів впливає емоційний стан людини. Реакцію болю різко посилює страх, а агресивність навпаки зменшує реактивність організму.
Багато таємниць болю ще належить розгадати. Наприклад, своєрідним є феномен рефлекторного болю. Суть цього феномену полягає в тому, що відчуття болю сприймається не в місці пошкодження (переважно у внутрішніх органах), а в іншому. Наприклад, при деяких захворюваннях серця біль "віддає" у лопатку чи руку. Ще М.І.Пірогов відмітив, що багато хто з ампутованих відчуває фантомний біль у пальцях, яких вже давно немає. Формування больового відчуття пов'язане з діяльністю центральної нервової системи та її вищого відділу - кори головного мозку.
Характеризуючи функціонування аналізаторів людини і її систем необхідно відмітити, що в реальних умовах на них можуть одночасно діяти декілька подразників, посилюючи чи знижуючи їх чутливість, підвищуточи чи знижуючи безпеку життєдіяльності.
2.1.9. Темперамент та характер людини
При вихованні, навчанні та професійному відборі або оптимізації взаємовідносин у колективі необхідно врахувати тип темперамент} та характер людини.
Темпераментом називають психічні якості людини, що характеризують динаміку протікання психічних процесів та визначають її дії в умовах надзвичайної ситуації.
І.П.Павяов відзначав, що тип темпераменту є найбільш загальною -характеристикою людини, що він відбивається на всіх її діях та вчинках і має виключно велике значення у предметній діяльності.
Зовнішньо темперамент про я з ллється в силі, ш з (їдкості ритмі.
мовленні, міміці, жестах і т. ін. Темперамент формується поступово, залежить не тільки від фізичних причин, але і від духовного складу людини її пиутрішнього змісту, направленості, характеру, звичок та стійкості емоцій і настрою.
Вся різноманітність індивідуальних особливостей людини зведена до кількох груп психологічних особливостей.
Найбільш рання класифікація психологічних особливостей людини належать старогрецькому лікарю Гіппократу. Він співвідносив свою класифікацію з певними фізіологічними особливостями організму, геніально передбачивши більш пізні та сучасні підходи до цієї проблеми. Гіппократ поділяв людей на чотири категорії, залежно від переважання в організмі крові (лат. sanguis), лімфи, жовчі та чорної жовчі. Звідси запропоновані ним назви типів темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.
Більш пізня класифікація Галена грунтується на гіпотезах старогрецьких філософів про чотири елементи - повітря, воду, вогонь та землю і на відповідних їм властивостях - теплі, холоді, сухості, вологості. і (,им елементам відповідали в організмі чотири основні рідини, переважанням яких пояснювали відмінність темпераментів.
Незважаючи на те, що класифікацію темпераментів виходила з такої хибної основи як поняття про чотири стихії світу і про чотири основні рідини організму психологічні риси людських характерів є досить точними.
Сангвінік як правило, рухливий, активний, вразливий, має яскраво виражену міміку. Він легко справляється з роботою, не любить одноманітності. У сангвініка основним є прагнення до насолоди, він [«оплюється всім, що йому приємне. Схильність його не постійна, він щедрий на обіцянки, але швидко про них забуває, любить створювати проекти, але швидко від них відмовляється. Поблажливий до недоліків інших, він вимагає такої ж поблажливості до себе.
Холерик невтримний психотип. Процеси збудження і гальмування у нього дуже сильні і рухливі. Однак переважають процеси збудження. Холерик виявляє надзвичайну силу в діяльності та вчинках, буває наполегливий різкий, спалахує від найменших перешкод, важко стримується. Вія розмірковує мало і діє швидко, орієнтується в будь - якій обстановці, ініціативний, товариський, але важко визнає свої помилки. Здатний зневіритись в людях і собі. Швидка зміна настрою є негативною рисою холерика.
Флегматик це поміркований порівняно з іншими психотип. Процеси (будження та гальмування малорухливі, застійні, зберігає холоднокровність, довго обдумує будь -яке рішення, терпеливий і наполегливий. Флегматик надійний товариш але неохоче втручається в чужі справи. До негативних рис можна віднести лінощі, апатію, безтурботність а також нудьгу в розумінні інших.
Меланхолік - слабкий психотип, переважають процеси гальмування, малорухливий, неврівноважений з сумним панівним нахилом. Переважать
неприємні почуття над почуттями задоволення. Він боязкий, нерішучий, недовірливий його легко ображають дрібниці. Перешкода доводять його до відчаю, позбавляють енергії і роблять нездатним долати труднощі. Меланхоліки часто замкнуті нетовариські, вразливі, недовірливі. До негативних рис можна віднести те, що бажання у них мають сумний відтінок.
Така класифікація є найбільш поширеною,але не може повністю вичерпати велику кількість різноманітних характеристик людини. У чистому вигляді чотири типи темпераменту зустрічаються досить рідко, більшість людей поєднує в собі різноманітні риси, притаманні тому чи іншому психотипу.
Темперамент людини в тій чи іншій мірі формує її характер.
Характером називається сукупність найбільш стійких психічних рис особистості, що проявляються в її вчинках та діях.
Характер формується з перших днів існування людини внаслідок поєднання враджених та набутих форм поведінки, обумовлюється спадковістю та вихованням. В молоді роки відповідні риси характеру можуть проявлятися досить різно, контрастувати одна з іншою і лише у віці 20 років характерологічні риси особи стають відносно стійкими, сукупність стійких рис особистості, що називається характером, зберігається протягом життя.
Риси характеру можуть впливати на вибір професії, на те як людина буде працювати впродовж життя. Збагачуючись життєвим досвідом, знаннями, навичками людина здатна реагувати на оточуюче середовище, що проявляється в манері спілкування, в способах вирішення складних життєвих ситуацій та послідовності у вирішенні предметної діяльності. Все це формує стереотипи, характерні для даної особи. Наявність цих стереотипів та стійкі психічні властивості темпераменту дають можливість прогнозувати поведінку зводини вумовах потенційних небезпек або в тих чи інших життєвих ситуаціях.
2.1.10. Антропометричні характеристики людини
Знання антропометричних характеристик людни необхідно враховувати при вирішенні багатьох питань жиїтєдіяльності. З врахуванням антропометричних характеристик здійснюється проектування робочих місць для виконання робіт у стоячому та сидячому положенні, при конструюванні проходів, лазів, люків, важелів управління, кабін машин і т.ін.
Організації умов предметної діяльності людини, без врахування антропометричних показників, ускладнюють роботу, підвищують напруженість всього організму, викликають швидку втому, що призводить до зниження працездатності та проблем безпеки.
Антропометричні характеристики людини вивчає антропологія. Антропологія - це наука про людину. Складовою частиною антропології є соматологія (від грец. Somatos - тіло). Соматологія вивчає мінливість зовнішньої будови тіла людини методом антропології.
Антропометричні характеристики людини визначаються помітною груповою мінливістю (етнічною, статевою, віковою). Різні народи можуть мати неоднаковий середній зріст та пропорції, що характеризується формою і розмірами тіла та обумовлюють скелет і м'язову систему, людини.
Розрізняють соматичні та динамічні антропометричні характеристики людини. До соматичних відносять розмір тіла та його окремих частин в стоячому та сидячому положенні. До динамічних -силу кістково-м'язової системи, кути обертання в суглобах, зміну розмірів при переміщенні частин тіла в просторі
Кістки, що складають скелет дорослої людини, витримують велике навантаження. Чоловіча плечова кістка руйнується від навантаження 850 кг, а стегнова - 1300 кг. У старших за віком людей міцність кісток зменшусться, тому що зони стають більш крихкими.
Розмір тіла людини обумовлюється її ростом діапазон коливань якого досить значний (США - 176 см, Україна - 168, Японія - 164), і залежить від статі, віку, умов розвитку і т. ін.
Силові характеристики людини залежать від віку, статі, тренованості, фізичного розвитку, морального стану і т. ін. Найбільшої м'язової сили людина досягає в 20-30 років Відмінність в силі між чоловіками та жінками становить приблизно 30 %.
Зовнішнім покровом людини є шкіра, що здійснює функції захисту від механічних пошкоджень і бере участь в процесах терморегуляції. Площа поверхні шкіри дорослої людини середнього зросту становить 2 м2, забезпечує сприйняття подразників болю, тепла, холоду і т. ін.
Рухова система призначена для переміщення тіла людини або окремих частин в просторі. Для утримання тіла в певній позі необхідна відповідна м'язова активність. Навіть незначна зміна пози веде до перегрупування м'язів для збереження рівноваги, до зростання енергетичних витрат та передчасної втоми.
В предметній діяльності використовується два різновиди робочої пози сидяча та стояча. Тривале безперервне перебування в одній і тій же позі втомлює м'язи та нервові центри. Том}' при проектуванні робочих місць необхідно передбачувати можливість періодичної зміни пози людиною протягом дня.
Антропометричні характеристики людини необхідно використовувати на різних стадіях проектування обладнання, машин, інструментів, обслуговування яких вимагає певного фізичного зусилля.
2.2. Раціональні умови життєдіяльності людини 2.2.1, Людина- як біологічний та соціальний суб'єкт
Як відомо, впродовж еволюційного процесу природа обумовила появу роду Homo Sapiens. Види різних груп людей знаходилися під її безпосереднім впливом, що обумовило морфофізіологічні особливості предків людей, їх чисельність та розповсюдження на планеті та взаємодію з різними компонентами природи.
Взаємодія природи і людини становить природно-соніальне явище, що характеризується взаємним впливом, та розвитком залежно від характеру суспільних відносин.
Людина - як біологічний та соціальний суб'єкт є одним з елементів явища, взаємодії суспільства і природи. Ця взаємодія включає в себе обмін речовин і енергії з природою, її охорону, перетворення, та регулювання суспільних потреб.
Взаємодія природи і суспільства, в процесі становлення людини, спочатку базувалася на біологічному обміні речовин, але в подальшому історичному розвитку цей обмін з всіма його складностями, почав змінюватися соціальним. Відповідно почав змінюватися і характер взаємодії людини та природи.
З появою трудових процесів і трудових відносин характер взаємодії природи і суспільства, яке зароджувалося, почав швидко змінюватися.
Дія природи на людину почала здійснюватися через призму створених людством засобів захисту від негативних природних чинників (одяг, житло, боротьба з хижаками). Вплив людини на хід розвитку природи тоді носив місцевий характер і був досить слабким.
Ускладнення суспільних відносин, швидкий розвиток психічної і трудової діяльності обумовили послаблення прямого впливу природи на людину та суспільство, але незрівнянно підвищити дію суспільства на природу через збільшення обміну речовин і енергії між ними.
В сучасний історичний період суспільство стало найважливішим чинником розвитку природи, а її роль в розвитку суспільства відійшла на другий план, уступивши місце суспільним відносинам. Розвиваючись на базі природи, сучасне суспільство через її зміни створило цілий ряд труднощів для безпечної життєдіяльності, і подальшого існування.
Отже, в ході історії у взаємодії природи і суспільства відбулися принципові зміни: природа своє ведуче місце уступила людині, котра почала визначати процеси свого розвитку за рахунок соціального обмін}- речовин і енергії планети та найближчого космічного простору.
Людина як суб'єкт біологічний та соціальний стала елементом соціального середовища. Соціальне середовище - це частина оточуючого середовища, що визначає суспільні, матеріальні та духовні умови його
формування, існування та діяльності.
Поняття соціального середовища об'єднує сукупність підсистем соціальної інфраструктури суспільства: житло, сім'я, побут, виробництво, освіта, наука, культура, мистецтво, спорт і т. ін.
Соціальне середовище є ведучим в процесі зміни рівня здоров'я населення, воно впливає на людину опосередковано через абіотичні або біотичні чинники біосфери, змінені внаслідок предметної діяльності людини та суспільства в цілому.
В наш час ведучою стороною соціального обміну стало суспільство. Дія соціального обміну в загальному кругообороті речовин і енергії планети стрімко зростала і в наш час стала основною для деяких регіонів і в деяких відносинах для окремих планетарних процесів. До таких регіонів підносяться промислово розвинуті центри, а до окремих процесів - кругообіг вуглецю, радіоактивні речовини і т.ін.
Окрім цього, в активний кругообіг речовин планети включилися нові для неї синтетичні матеріали, отрутохімікати, різноманітні викиди промислових підприємств, хімічні добрива і т.ін.
В наш час за кількісними характеристиками соціальний обмін багатократно перевищує біологічний і набуває зовсім нових якостей у зв'язку і задоволенням вже соціальних, а нетільки біологічних потреб людини.
Для задоволення фізіологічних, матеріальних та духовних потреб людей витрачається основна частина речовин і енергії, яка отримується суспільством. В зв'язку з безперервним зростанням соціальних потреб в суспільстві відбувається акумуляція речовин і енергії особливо у великих населених містах. Цьому сприяє стрімкий науково - технічний прогрес та збільшення чисельності людей. З кожним роком охоплюється все більша кількістьріноманітних речовин і видів енергії, посилюється створення раніше ніколи не існуючих речовин, розширюється область біосферу, з якої вони забираються і в яку виділяються непотрібні для суспільства речовини та енергія. Такий стан речей чинить на суспільство з одного боку позитивний,а з іншого негативний вплив. Забруднення навколишнього середовища підходами людської діяльності набуло небезпечного характеру, при якому вже недопустимо лишати все без чіткого управління як на місцевому, регіональному, так і державному рівнях. Необхідність такого управління обґрунтовується сучасними дослідженнями всіх проблем взаємодії та суспільства.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 38 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |