Короткі відомості з історії дослідження

Загальна характеристика та географічне положення

Африка — другий за площею материк у світі (площа з островами — 30,3 млн км2). Вона лежить симетрично щодо екватора від 37° пн. ш. до 35°пд. ш.

Крайні точки:

північна — мис Рас-Енгела (37°20' пн. ш., 9°5Г сх. д.);

південна — мис Голковий (34°52 пд. ш., 19°59 сх. д.);

східна — мис Рас-Хафун (10°26 пн. ш., 51°23' сх. д.);

західна — мис Альмаді (14°45' пн. ш., 17°32' зх. д.).

Африка — єдиний материк, який майже посе­редині перетинає екватор, а західну частину — нульовий меридіан, отже, вона лежить у всіх чо­тирьох півкулях. Однак північна частина мате­рика вдвічі ширша за південну, і її протяжність із заходу на схід становить 7 500 км. Протяж­ність Африки з півночі на південь — 8 000 км.

Материк омивають Атлантичний океан на за­ході й Середземне море цього океану на півночі, на сході та на півдні — Індійський океан.

Африку омивають теплі течії (Гвінейська та Ангольська на заході й Мозамбіцька на південному сході) і холодні (Бенгальська на півдні й за­ході та Сомалійська на сході).

Від Євразії Африку відділяють Середземне (на півночі) та Червоне море (на північному сході);

від Європи — вузька (усьо­го 14 км) і неглибока Гібралтарська протока.

Суецький перешийок з'єднує Африку з Південно-Західною Азією. У XIX ст. через пере­шийок прокладено Суецький канал.

Берегова лінія (ЗО 500 км) материка мало порі­зана. На сході виділяється півострів Сомалі, на за­ході — Гвінейська затока. Поблизу берегів Афри­ки лежить один великий острів — Мадагаскар.

Рельєф більшої частини материка представлений рівнинами та плос­когір'ями різної висоти, що сформувалися на давній Аравійсько-Африканській платформі, лише Капські гори на півдні та Атлаські гори на пів­ночі створені більш пізніми коливаннями земної кори.

Географічне положення материка = від екваторіального до субтропічного, симетричної щодо екватора. Відповідно формується система природних зон — від вологих екваторіальних лісів до вічнозелених кущів ічагарників середземно­морського типу.

Висотна поясність поширена переважно на сході Африки та на північному заході в горах Атлас.

Короткі відомості з історії дослідження

Північні береги Африки відомі народам Стародавньої Греції та Фініки.Фінікійські моряки плавали по Середземному морю, виходили в Атлантичний океан і вздовж північно-західних берегів Африки = близько 600 р. до н. е. здійснили плавання навколо Африки.

У 1497-1498 pp. Васко да Гама (1460-1524), шукаючи морський шлях до Індії, обігнув материк і вийшов з Атлантичного океану в Індійський. Пошук морського шляху до Індії був завершений, були досліджені західні й східні береги Африки.

Великий внесок у дослідження Африки зробили шотлан­дець Манго Парк (1771-1806), англійський мандрівникДавід Лівінгстон (1813-1873), німець Генріх Варт (1821-1865), американець Генрі-Мортон Стенлі (1841-1904). Вони вивчали внутрішні райони материка, витоки великих річок, озера, рослинний і тваринний світ, побут і звичаї народів.

Найвідоміші дослідження росіянина Василя (Вільгельма) Юнкера (1840- 1892), українця Ігоря (Єгора) Ковалевського (1809-1868), українського й російського науковця Миколи Вавилова (1887-1943) =

великі дослідження він провів в Ефіопії, проїхав по ній понад 2 тис. км. Тут зібрав понад 6 тис. зразків культурних рослин, зокрема 250 різновидів пшениці, добув ці­каві матеріали про велику кількість дикорослих рослин.

Рельєф

Переважна частина мате­рика лежить у межах давньої Африкано-Аравійської платформи. Рифт Червоного моря розділяє дві частини платформи — Африканську й Ара­війську.

Африкано-Аравійська платформа (частина Гондвани, що розкололася) уходить до складу Африканської лі­тосферної плити. Тривалий час поверхня Африканської платформи руйну­валася під впливом екзогенних процесів. Утворилися просторі поверхні вирівнювання., утворення розколів і виливі на поверхню магми, що сприяло вирівнюванню поверхні материка. Унаслідок цих процесів рельєф континенту доволі одноманітний.

На материку мало низовин, вони утворюють вузьку приокеанічну смуж­ку. Переважають високі рівнини, які у вигляді плоско­гір'їв різної висоти простягаються на сотні кілометрів. Більшість поверхні піднята над рівнем моря: на півночі до 500-1 000 м, на південь від 10° пд. ш. — понад 1 000 м.

У східній частині Африки переважають бри­лові нагір'я (Ефіопське) і плоскогір'я (Східноафриканське). Найвищі ді­лянки материка — Драконові гори (понад 3 000 м) і Ефіопське нагір'я (до 4 500 м).

Припідняті ділянки материка чергуються з котловинами, най­більші з них — котловина Калахарі, западина Конго.

За особливостями рельєфу Африку поділяють на

«низьку» (переважа­ють висоти до 1 000 м) — Північну і Західну — та

«високу» (пересічні ви­соти перевищують 1 000 м) — Східну і Південну.

Території «низької» Африки неодноразово заливалися морями. Фундамент платформи тут пе­рекритий осадовими породами океанічного та материкового походження. Там, де на поверхню виходять кристалічніпороди фундаменту, переважа­ють плоскогір'я і нагір'я (Ахаггар і Тібесті в Сахарі, нагір'я на північно­му узбережжі Гвінейської затоки).

У південно-східній частині материка платфор­ма піднімалася. Так утворилися Ефіопське на­гір'я і Східноафриканське плоскогір'я. Опускан­ня окремих блоків платформи Африки зумовило утворення системиглибоких розломів земної ко­ри з великою кількістю озер — Східноафрикансъкий рифт. З його розвитком пов'язане виник­нення землетрусів та наявність діючих вулканів (Кіліманджаро). Вулкан Кіліманджаро

У східній частині Африки розміщені її найвищі точки — вулкан Кілі­манджаро (5 895 м), г. Кенія (5 199 м), пік Маргеріта в горах Рувензорі (5119 м).

Най­вищі 6 вершин цього масиву, укриті багаторічними снігами та кригою, піднімаються на З 600—3 900 м над рівнем сусідніх плоскогір'їв. Тут налічують 37 льодовиків, загальною площею 5 км2.

На крайній півночі та крайньому півдні до платформи прилягають складчасті гірські області.

На півночі це Атлаські гори (понад 4 000 м), що входять до Альпійсько-Гімалайського гірського поясу, на півдні — дав­ніші й нижчі Капські (до 2 326 м) і Драконові гори (до 3 482 м).

Дата добавления: 2015-11-04