Хід бойових дій

Червень — серпень 1941 року

Тим часом, змінивши первісне завдання, німецьке командування почало підготовку до перекидання 2-ї танкової групи Гудеріана і 2-ї армії Вейхса зі складу групи армій «Центр» з західного (московського) напряму на південь до Києва для знищення Південно-Західного фронту. Ставка ВГК виявила поворот 2-ї танкової групи Гудеріана на південь і 19 серпня дозволила Кирпоносу відвести війська за Дніпро, організувавши оборону по його лівому березі, а на правому березі було наказано утримувати один лише Київ

Для протидії прориву противника в тил фронту з півночі по р. Десна розгорталася нова 40-а армія у складі трьох дивізій.

24 серпня 2-а танкова група почала наступ проти військ фронту в напрямку Конотопа. Декількома днями пізніше з району Кременчука їй назустріч розпочала бойові дії 1-а танкова група Клейста, одночасно завдаючи додатковий удар на Полтаву, але незабаром усіма силами розгорнулася на північний схід. На кінець серпня частини Гудеріана зуміли захопити два плацдарми на річці Десна — у Коропа і Новгорода-Сіверського, погрожуючи вийти в глибокий тил військ Південно-Західного фронту. У перших числах вересня тут розгорнулися запеклі бої.

7 вересня 2-а танкова група вийшла до Конотопа. У цей же день маршал Будьонний звернувся до Ставки з проханням про відведення 5-ї армії отримав відмову. До 10 вересня з метою охопити з півночі правий фланг Південно-Західного фронту і оточити радянські війська в районі Києва 2-а танкова група здійснила глибокий прорив на стику з Брянським фронтом на ділянці Конотоп — Новгород-Сіверський, частиною сил проникнувши в район Ромни. Противник форсував Десну на ділянках на схід від Чернігова і на окуніновському напрямку, Дніпро — біля Кременчука і на південний схід. До того часу резерв Південно-Західного фронту був повністю вичерпаний. З Київського укріпрайону на чернігівський напрямок перекинуті дві з половиною стрілецькі дивізії. У ніч на 11 вересня дві дивізії 26-ї армії перекинуті на Конотопський напрямок.

Кирпонос, Василевський, Шапошников і Будьонний наполягали на негайному відведенні військ з Києва, але Сталін був непохитний. Він пропонував продовжувати вести запеклі атаки на Конотопську групу противника, організувати оборонний рубіж на річці Псел і тільки після цього почати евакуацію Києва. Маршал Будьонний, що намагався наполягати на відведенні військ був відсторонений від командування Південним напрямком.

До 13 вересня 3-я танкова дивізія Моделя з 2-ї танкової групи підійшла до Лохвиці з півночі. Між 3-ю і 16-ю танковими дивізіями ще залишався 40-кілометровий коридор. 13 вересня С. К. Тимошенко, який прибув до штабу Південно-Західного фронту змінити Будьонного, запевнив Сталіна, що Київ буде утриманий.

14 вересня частини Моделя і Хубе оволоділи Лохвицею і Лубнами, а після підходу з південного сходу 9-ої танкової дивізії німецькі війська замкнули кільце навколо радянських армій. В оточенні опинилося і управління Південно-Західного фронту.

16 вересня Тимошенко усно через начальника оперативного управління штабу Південно-Західного фронту І. Х. Баграмяна передав М. П. Кирпоносу розпорядження про відведення військ фронту на рубіж річки Псел. Кирпонос, пам'ятаючи вказівки Сталіна в жодному разі не залишати Київ і не маючи на те письмової директиви, о 5 годині ранку 17 вересня звернувся до Москви за підтвердженням рішення головкому, оскільки зв'язку зі штабом Тимошенко він не мав.

У ніч на 18 вересня Б. М. Шапошніков повідомив, що Ставка дозволяє військам 37-ї армії залишити Київ, але не повідомив про відведення військ фронту. Однак ще ввечері 17 вересня Кирпонос встиг передати наказ 5, 21, 26 і 37 арміям на прорив у східному напрямку. 38-а та 40-а армії, що знаходились за межами оточення належало підтримати вихід військ фронту з оточення ударом на Ромни і Лубни.

В ніч на 19 вересня радянські війська залишили Київ. Проте відвести війська в тил не вдалося. Розчленовані і позосталі без управління частини діяли розрізнено, частіше невеликими групами. 37-а армія опинилася в двох районах: один — в 40-50 км на південний схід, другий — в 10-15 км північно-східніше від Києва. Вона змогла протриматися до 21-23 вересня. Пирятинська група з військ 5 і 21 армій трималася до 25 вересня. У районі Оржиця найдовше — до 26 вересня билися залишки 26-ї армії. Частина сил і управління 5-ї армії змушені були приєднатися до колони штабу фронту і рухалися разом з нею на Пирятин. Решта, розчленовані на дрібні групки, намагалися вирватися самостійно.

20 вересня зведена колона штабів Південно-Західного фронту і 5-ї армії підійшла до хутора Дрюківщина. Там вона була атакована головними силами німецької 3-ї танкової дивізії. Втративши кілька гармат і бронемашин, залишки колони відійшли в гай Шумейкове. У групі залишалося не більше тисячі чоловік, з них близько 800 командирів. Прорватися з оточення групі не вдалося. Загинули командувач фронтом Кирпонос, члени Військової ради Риков, начальник штабу Тупіков, генерали управління фронту, члени Військової ради армії, начальник штабу армії Командувач 5-ю армією Потапов був важко поранений і потрапив у полон.

Висновок

Поразка під Києвом стала важким ударом для Червоної Армії. На 1 вересня у складі Південно-Західного фронту, без фронтових резервів, запасних частин і тилів, налічувалося 752—760 тис. чоловік, 3923 гармати і міномети, 114 танків і 167 бойових літаків. До моменту оточення в котлі опинилися 452,7 тисяч осіб, 2642 гармат, 1225 мінометів, 64 танки. За німецькими даними під Києвом до 24 вересня було взято в полон 665 тисяч чоловік. За даними, опублікованими в 1993 Генеральним штабом Збройних Сил РФ, радянські втрати склали понад 700 тисяч осіб, з них 627,8 тисяч безповоротно.

Поразка Південно-Західного фронту відкрила німецьким військам шлях на Східну Україну, у Приазов'я і Донбас. З іншого боку відволікання 2-ї танкової групи вермахту з центрального напрямку на південь сповільнило просування групи армій «Центр» і дозволило радянському командуванню підготуватися до оборони Москви.

оборона Одеси

Оборона Одеси (5 серпня — 16 жовтня 1941) — оборонна операція військ Окремої Приморської армії і Чорноморського флоту в роки Другої світової війни з метою утримання міста Одеса від німецько-румунських військ.

Передумови[ред. • ред. код]

В липні 1941 року, після перших оборонних боїв на кордонах СРСР, війська Південного фронту Червоної армії ухиляючись від оточення,, почали відступ на схід. а прорив румунсько-німецьких військ північніше Тирасполя створили безпосередню загрозу захоплення Одеської військово-морської бази і міста Одеса з боку суші. Однак, незважаючи на велику чисельну перевагу 4-ї румунської армії, їм не вдалося оволодіти Одесою з ходу. Розпочалася битва за місто, яка отримала назву «битва за Одесу»^[4] або «оборона Одеси»^[5].

Хід оборонної операції[ред. • ред. код]

До початку німецько-радянської війни Одеса не була підготовлена в інженерному відношенні до оборони з берега. Значною мірою це пояснюється тим, що Одеська ВМБ, згідно з існуючими на той період керівними документами, вважалася тиловою базою і не готувалася до кругової оборони. З іншого боку, для цього відносно нового оперативного з'єднання Чорномрського флоту не існувало єдиного плану оборони з суші, моря і повітря^[6].

4 серпня Народний комісар Військово-Морського Флоту СРСР наказав командувачу Чорноморським флотом організувати оборону Одеси з сухопутного напрямку, а на наступний день, 5 серпня надійшов наказ Ставки Верховного Головнокомандування про підготовку оборони міста. 8 серпня Одеса була об'явлена на осадному становищі, а 13 серпня румунсько-німецькі війська вийшли до Чорного моря на схід від Одеси і повністю блокували її з суші, остаточно відрізавши її від військ Південного фронту.

19 серпня, вже під час перших оборонних боїв, директивою Ставки ВГК був затверджений план заходів з організації оборони міста і сформований Одеський оборонний район (ООР) на чолі з командиром Одеської військово-морської бази контр-адміралом Гаврилом Васильовичем Жуковим.

Організація оборони Одеським оборонним районом[ред. • ред. код]

Будівництво оборонних рубежів ООР явно відставало від розвитку обстановки. До 19 серпня були частково підготовлені три рубежі оборони: передовий — за 20-25 км від міста, головний — за 15 км від Одеси, і тиловий на околицях міста. лінія оборони складалася з трьох секторів оборони: східного, західного і південного (морського).

Не зважаючи на те, що передовий рубіж оборони був підготовлений лише на 40 %, він запобігав обстрілу міста і порту дивізійною і корпусною артилерією противника. 25-та стрілецька дивізія Приморської армії займала оборону по фронту близько 25 км, 95-а — 20 км. Завдяки використанню в цілях сухопутної оборони берегової і корабельної артилерії щільність вогневої системи оборони на найважливіших напрямках становила до 50 стволів середнього і малого калібру на 1 км фронту.

15 серпня війська румунської армії здійснили першу спробу наступу на Одесу, але наступ успіху не мав. Через три дні, румунські війська розгорнули наступ по всьому сухопутному фронту і, в ході триденних запеклих боїв, до 20 серпня вийшли в район Карсталь (28 км північно-західніше Одеси) — Вигода. Надалі, до 27 серпня румуни просунулися на рубіж Гільдендорф — Олександрівка, що дозволило йому здійснювати обстріл міста і порту корпусною та армійською артилерією місто, порт і підходи до останнього з моря. отримавши підкріплення, румунські війська спрямували головний удар на Дальник: вихід румунів у район а також на західний берег Сухого лиману створив пряму загрозу морським перевезенням до Одеси, збільшив можливості обстрілу міста.

14 вересня військова рада ООР була змушена запросити термінову допомогу у зв'язку з браком підкріплень. 17 вересня в Одесу з Новоросійська була перекинута повнокровна кадрова 157-а стрілецька дивізія загальною чисельністю 12 600 чоловік. Поповнення з резерву Ставки дозволило приступити до підготовки контрудару в Східному секторі оборони.

22 вересня з метою оточення і знищення лівофлангового угруповання противника в районі Нова Дофінівка — Олександрівка 157-а і 421-а стрілецькі дивізії нанесли контрудар по позиціям 13-ї і 15-ї піхотних дивізій румун з одночасним комбінованим повітряно-морським десантом в найближчий тил румунських військ в районі села Григорівка. В результаті контрудару румуни змушені були в кінці вересня перейти до оборони на всьому фронті під Одесою. Однак ситуація, що склалася до того часу на південному крилі радянсько-німецького фронту, була така, що подальше утримання Одеської військово-морської бази ставало все менш доцільним. 30 вересня Ставка Верховного Головнокомандування прийняла рішення про евакуацію Одеського оборонного району, яка і була проведена в період з 1 по 16 жовтня 1941 року.

Участь у обороні Чорноморського флоту[ред. • ред. код]

З початку війни на підходах до Одеської ВМБ був виставлений корабельний дозор, створені загони з оборони важливих об'єктів, створені пости спостереження, оповіщення і зв'язку. В морському секторі виставлені шхуни з аеростатами загородження і плавучі зенітні батареї.

Військовій раді Чорноморського флоту було дано вказівку утримувати Одесу до кінця, незалежно від стану прав на сухопутному фронті, у випадку оточення міста забезпечити підтримку з моря, на Тендрівській косі організувати базу для прикриття морських перевезень.

Основними завданнями сил флоту під час оборони Одеси були:

доставка морем поповнень військ і озброєнь, евакуація важливих в економічному значенні вантажів;

вогнева підтримка корабельною артилерією і авіацією флоту, вогнем берегових батарей військ Одеського оборонного району;

сприяння сухопутним військам в нанесенні контрударів проведенням морських десантів;

на останньому етапі оборони — евакуація військ і техніки Приморської армії в Севастополь.

В боях за Одесу важливу роль зіграли артилерійські удари, які здійснювалися крейсерами, есмінцями і канонерськими човнами ЧФ. На початковому етапі оборони артилерійська підтримка військ покладалася на загін кораблів Північно-західного району (крейсер «Комінтерн», есмінці «Шаумян», «Незаможник», канонерські човни «Красная Армєнія», «Красная Абхазія», «Красная Грузія», «Красная Аджарія»). Слід зазначити, що усі ці кораблі мали застаріле артозброєння, тому в подальшому командування флоту до артилерійських ударів залучало і кораблі з основного складу сил флоту. За час оборони міста в артилерійській підтримці військ ООР взяло участь 22 кораблі Чорноморського флоту — усього з цією метою було зроблено 165 виходів в район Одеси. Всього було випущено близько 15 тис. снарядів. Однак переважна більшість артстрільб здійснювалася по площам, тому вони були малоефективні. Найбільшу інтенсивність артилерійська підтримка з моря мала під час проведення Григорівського десанту.

Крім корабельної артилерії активну участь в обороні Одеси брала берегова артилерія Одеської ВМБ: два дивізіони стаціонарної артилерії калібру від 130 до 203 мм і один дивізіон рухомих батарей калібру 152 і 203 мм. 25 серпня, коли стаціонарні берегові батареї опинилися під загрозою захоплення біла підірвана 412-а берегова батарея, а 30 серпня — 21-а. Усі три батареї 42-го окремого артдивізіону були підірвані в останній день евакуації. З п'яти рухомих батарей три були в подальшому евакуйовані в Севастополь, а дві ті що прикривали відхід військ — підірвані.

Військово-повітряні сили флоту на одеських аеродромах були нечисельні — на початок оборони 69-й винищувальний авіаполк налічував 41 літак, тому з 22 серпня підтримку військ ООР здійснювали основні сили ВПС ЧФ. Всього було здійснено близько 7 тис. літако-вильотів.

Найбільшою успішною бойовою задачею флоту в період оборони Одеси було проведення 22 вересня тактичного морського десанту в районі села Григорівка на підтримку контрудару 157-ї і 421-ї стрілецьких дивізій в Східному секторі оборони.

За період оборони транспортний флот Чорноморського басейну (не враховуючи рейси суден допоміжного флоту ЧФ і бойових кораблів) здійснив 911 рейсів з Севастополя в Одесу і на-зворот загальним тоннажем 4 млн тон. Транспортами і бойовими кораблями ЧФ в обох напрямках було перевезено 195 тис. бійців і офіцерів. З Одеси було евакуйовано понад 300 тис. цивільного населення, 80 великих і середніх підприємств. Есмінці, тральщики і сторожові катери здійснили понад 700 виходів в море для охорони конвоїв і окремих транспортів.

Згідно з рішенням Ставки ВГК з 1 по 16 жовтня Чорноморський флот здійснював евакуацію Одеського оборонного району на Кримський півострів. Під час евакуації було евакуйовано 86 тис. військових і 15 тис. цивільного населення, 1158 автомашин, 462 гармати, 14 танків, 36 бронемашин, 163 трактори, понад 25 тис. тон різних вантажів.

Евакуація військ з Одеси відбулась без втрат і несподівано для ворога. Війська Приморської армії евакуйовані з Одеси, були спрямовані на оборону Севастополя. Радянські війська, що протягом 72 днів обороняли місто, стримували значні сили німецько-румунських військ, завдавши їм значних втрат. Оборона міста давала можливість Чорноморському флоту впродовж другої половини 1941 року контролювати всю акваторію Чорного моря, загрожуючи узбережжю Румунії та її нафтовим родовищам.

3. масові евакуації, знищення або вивезення матер.цінностей з укр на схід.

Евакуація в СРСР під час Великої Вітчизняної війни - великомасштабне переміщення в початковий період війни з Німеччиною з загрозливої ​​зони в східні регіони країни населення, промислових підприємств, культурних і наукових установ, запасів продовольства, сировини та інших матеріальних ресурсів. Евакуація дозволила зберегти основну економічну базу і промисловий потенціал країни і стала одним з факторів, що забезпечили перемогу у війні.
Роботою з евакуації керував Рада з евакуації при РНК СРСР, створений за вказівкою Сталіна на третій день війни. У 1941-1942 роках різними видами транспорту було евакуйовано близько 17 млн ​​чоловік. За неповними даними, протягом другого півріччя 1941 року на Схід тільки по залізницях було перевезено 2593 промислових підприємства. Близько 70% з них було розміщено на Уралі, в Західному Сибіру, ​​Середній Азії та Казахстані, решта - у Поволжі та Східної Сибіру. Разом з промисловими об'єктами було евакуйовано до 30-40% робітників, інженерів і техніків. У другому півріччі 1941 року в східну частину країни було переміщено 2393,3 тис. голів худоби.
У своїй більшості місцеві жителі добре ставилися прибулим біженцям. Зокрема, в Узбекистані, де з'явився рух за усиновлення евакуйованих дітей-сиріт, було розміщено 200 тис. дітей і підлітків, які залишилися без батьків. Широку популярність здобув коваль з Ташкента Шаахмед Шамахмудов і його дружина Бахрі, що всиновили і виховали 15 сиріт. За даними Центрального статистичного управління СРСР, з врахованого за списками на 15 вересня 1941 населення, що підлягає евакуації (крім дітей з евакуйованих дитячих установ), частка євреїв складала 24, 8% (друге місце після росіян - 52,9%).
Евакуйовано були також театри. Так, Великий театр був евакуйований в Куйбишев.
11111111111111111111111111111111111111111111

З початком військових дій перед радянським народом встали складні завдання, вирішення кото-яких було утруднено через втрати важливих в економічному відношенні регіонів. На Окупуй -ванной ворогом території СРСР вироблялося до 33 % всієї валової продукції країни. Особливо по- страждала важка промисловість. Окуповані райони давали до війни 71 % загальносоюзного ви - плавки чавуну, 58 % виплавки сталі і 57 % прокату чорних металів. Був втрачений Донецький вугільний басейн, де в 1940 р. вдалося добути до 60 % всього вугілля. В цілому по країні основні виробничі -ні фонди в 1941 р. скоротилися на 28 % порівняно з довоєнним часом.
Величезний збиток понесло сільське господарство країни. Ворог окупував території, де вироб- водилося до 87 % всього цукру, 50 % загальносоюзного зерна. Виявилися втрачені високорозвинені зерно -ші, молочно- м'ясні радгоспи, кінні заводи, елітні господарства великої рогатої худоби.
Окуповані райони мали розгалужену мережу залізниць. Тут до війни на 1 тис. кв. км припадало 39 км залізничних колій (у США на 1 тис. кв. км доводилося тоді 40 км ж / д шляхів).
З перших же днів війни робилися спроби з порятунку промислового обладнання підприємств найважливіших галузей економіки. 24 червня 1941 постановою РНК і ЦК ВКП (б) була створена Рада з евакуації. Після реорганізації Ради, проведеної в липні, його очолив перший секретар ВЦРПС Н. М. Шверник. До складу цього органу входили також А. Н. Косигін, М. Г. першою- хін, А. І. Мікоян, М. 3. Сабуров і деякі інші фахівці Держплану, а також різних нар- Комат.
27 червня 1941 було прийнято постанову ЦК ВКП (б) і РНК "Про порядок вивезення і размеще - ня людських контингентів і цінного майна". За перші 4 місяці війни уряд зумів ор - ганізовать вивезення обладнання всіх заводів танкової, авіаційної, мотобудівельний та інших галузей промисловості військового призначення. В найкоротший термін на схід було евакуйовано бо-леї 1360 великих, переважно військових підприємств. Тільки з однієї Москви виявилося відправ- лено на схід понад 210 підприємств, з Києва - близько 200. Заступником голови Ради з евакуації, який очолював групу з вивезення промислових об'єктів, а також уповноваженим ЦК партії і РНК з проведення евакуації з Москви і області був А. Н. Косигін. У зв'язку з біль - шим обсягом робіт з 25 жовтня 1941 поряд з Радою з евакуації діяв також Комітет з евакуації запасів продовольства, сировини, промислових товарів, обладнання текстильних, швачок -них та тютюнових фабрик і миловарних заводів.
Однак, незважаючи на заходи, далеко не все обладнання, майно та продовольства вдалося вивезти на схід країни. Вже 29 червня 1941 послідувала директива РНК і ЦК ВКП (б), в якій говорилося, що "все цінне майно, в тому числі кольорові метали, хліб і горю - чее, яке не може бути вивезене, повинне безумовно знищуватися ". Був зруйнований Дніпрогес. Частина устаткування електростанції евакуювали, а саму станцію підірвали. Господарська група німців "Південь" у своєму звіті за листопад 1941 доносила до Берліна про те, що "немає жодного підприємства, в якому не були б зроблені вибухи або руйнування. Руйнування охоплюють не тільки заводи, а й поширюються на інструменти, майстерні, плани і різну документацію всіх видів, ко- торие евакуйовані або знищені ".
Виконуючи директиву уряду, радянський народ знищував на корені урожай 1941 р., кото- рий повсюдно вдався. У ряді випадків мала місце роздача продовольства населенню і частинам Червоної Армії. Проти останнього рішуче заперечував Сталін, заявляючи, що війська при цьому " можуть перетворитися на банди мародерів ".
Терміновість заходів щодо знищення продовольства та обладнання диктувалася тим, що наступлю-ня ворожих військ здійснювалося стрімкими темпами. Так, вже 28 червня був узятий Мінськ, де перебувало понад 330 промислових підприємств. Евакуювати їх не вдалося внаслідок перехоплення комунікацій ворогом, руйнуванні, загального пожежі та бомбардувань. Враховуючи швидкість просування гітлерівців, Сталін 10 липня 1941 направив секретарю КП (б) України Хрущову записку, в якій від імені ДКО зобов'язав останнього в разі відходу радянських військ знищувати техніку, худобу та інше майно в.районе " 70 - верстной смуги від фронту ".
Втрата життєво важливих густонаселених територій з потужною індустрією і високопродук -нормативним сільським господарством, яка супроводжувалася перебазированием промисловості і транс- кравців коштів на схід країни, призвела до того, що в листопаді 1941 р. рівень середньомісячного виробництва став найнижчим за всі роки війни і склав лише 51,7 % загального обсягу виробництв- ва в листопаді 1940 р. У цей час повністю припинився випуск окремих видів продукції машино- будови. Зупинилися всі шахти не тільки Донецького, а й Підмосковного вугільного басейну. Це був перший період військової економіки СРСР, що тривав до червня 1942 Військово -промисловий потенціал противника у вказаний час виявився значно вище, ніж у Радянського Союзу.
У лютому 1942 р. за членами ДКО були персонально закріплені конкретні напрямки робіт. Контроль за виконанням рішень ДКО з виробництва танків покладався на Молотова. Маленкову доручалося зосередити свої зусилля на виконанні завдань з випуску літаків і моторів, а так-же по роботі Військово- повітряних сил. Берія мав курирувати виробництво озброєння і бій- припасів.
Другий період у розвитку військової економіки СРСР охоплював час з липня 1942 р. по жовтень 1943 Це був період рішучого перелому, який забезпечив перевагу в озброєнні над супротивником. Падіння промислового виробництва вдалося призупинити лише в самому кінці 1941 р. З березня 1942 можна говорити про початок його зростання. Проте в цілому радянське перевагу в співвідношенні військово -економічних сил і техніки позначилося тільки до літа 1943 р., неухильно наростаючи після Курської битви. Все більша увага приділялася виготовленню нових типів і зразків збройних- жений: танків, літаків, артилерії. З весни 1943 р. радянська авіаційна промисловість іподрому щомісяця випускала в середньому 2,5 тис. бойових літаків, або 30 тис. в перерахунку на річне виробництво, в той час як німецька промисловість виробила в 1943 р. 25,5 тис. бойових літаків - тов.
Третій період розвитку військової економіки - з листопада 1943 по травень 1945 р. - проходив під зна -ком наростаючого переваги СРСР в масштабах військового виробництва. Важливим моментом, забезпе- печівшім це зростання, стала висока концентрація оборонної промисловості в східних районах країни.
У міру звільнення окупованих територій Радянського Союзу почалося відновлення ряду галузей промисловості. 13 квітня 1942 ДКО затвердив план будівництва та відтворення чорної металургії в центральних і південних районах країни. 21 серпня 1943 РНК і ЦК ВКП (б) ут -Верде постанову " Про невідкладні заходи з відновлення господарства в районах, звільнених від німецької окупації". Для виконання цього завдання був створений спеціальний Комітет при РНК, до складу якого увійшли А. І. Мікоян, Н.А. Вознесенський, А. А. Андрєєв та інші відповідальні праців-ники.
29 березня 1944 ДКО прийняв розгорнуте постанову " Про першочергові заходи з відновлення промисловості і сільського господарства Ленінграда в 1944 р.". У Постанові передбачати домогтися значного зростання виробництва в 1944 р. і довести його до 25 % довоєнного рівня. Для відновлення народного господарства звільнених районів в 1942-1945 рр.. правительст -вом було виділено 39,5 млрд рублів, у тому числі 14,2 млрд рублів в 1944р. і 18 млрд рублів в 1945 р.
Із завершенням Великої Вітчизняної війни ДКО 26 травня 1945 прийняв постанову "Про ме -рах з перебудови промисловості у зв'язку з скороченням виробництва озброєння". Таким обра-зом, був зроблений черговий крок до перекладу народного господарства на мирні рейки. На військових заводах почалося розширення виробництва машин та цивільної продукції в цілому. У 1945 р., порівняно з 1944 р., випуск військової продукції скоротився на 31%.

4.відступ Червоної армії з тер.укр: оборона Севастополя, Кримська катастрофа, харківська битва 1942, наслід

Дата добавления: 2015-11-04