Учасники бойових дій УПА

Дуже легко визначити, яка температура в людини. Так само безпомилково можна визначити тиск у людини. І температура, і тиск будуть однакові, хоч би їх хто вимірював. Та не все можна досконало виміряти в людини. Це її здоров’я, думки, вчинки. Визначатимуть різні особи, і визначення будуть різні. А в Трускавці зуміли це зробити. Серед 200 учасників визвольних змагань 40–50-их років, які ще живуть, виділили 23. Вони мають посвідчення учасників бойових дій УПА. Документально вони є учасниками війни і навіть бойових дій. Але є серед них і такі, що не тримали зброї в руках, ні разу не вистрелили бодай у повітря. То як вони воювали? Били енкаведистів кулаками чи копали ногами? Адже всі вони учасники бойових дій. Їм треба було воювати зі зброєю, а не кулаками, ногами, камінням, сокирою…

А тепер про учасників визвольних змагань, які опинилися за бортом, хоч окремі з них були справжніми учасниками бойових дій. Серед учасників визвольних змагань я назву Андрія Макарчука. У Трускавці всі його знають. Він був помічником Романа Макомацького. Про це коротко можна прочитати в книжці Романа Горака „Месник Макомацький“. І це не все. Андрій Макарчук є дуже скромною людиною. Він не намагався отримати посвідчення учасника бойових дій, як це зробили інші.

Аби ви тільки почули розповіді Андрія Макарчука! Хто може зрівнятися з ним із тих 23 учасників бойових дій! Чому ж ви забули про нього, шановні повстанці? Андрій Макарчук є людиною з легенди. На жаль, ви про нього нічого не знаєте. І не хочете знати. Добре, хоч про свої подвиги ви все знаєте. Я не говорю про всіх.

Знаєте ви Оксану Різняк. Правда, знаєте тільки те, що Оксана живе в Трускавці. Не всі знають про Оксану хоч те, що написано в книжці Романа Горака „Месник Макомацький“. З великої родини вона залишилась одна. У боротьбі загинули брати Оксани Руслан, Роман. Не минула Оксану сибірська каторга. І в Сибіру вона поховала маму Наталію та сестер Дарію і Зеню. Про Оксану Різняк можна окремо написати книжку. Чому ж вона не серед 23 учасників бойових дій? Пробачте, я забув, що вона не має посвідчення. Так само, як і Андрій Макарчук.

І ще одне болюче питання. Недавно померла Теодора Попович. Це кузина страченого поляками у Львові в 1932 році Василя Біласа. Я вже згадував, що в Трускавці ще живе близько 200 тих, хто пройшов пекло сибірських таборів. До речі, й сама Теодора з батьком та мамою пройшли це пекло. Мама навічно залишилась на чужині. І ось похорон Теодори. Хоч би хтось один із політв’язнів та репресованих прийшов провести в останню дорогу Теодору Попович! То хто ми є? І дивуємось, що нас не визнає українська влада. Та ми самі себе не визнаємо, не поважаємо. Тоді хто нас буде поважати?

Дивно, але факт. Минулого літа я отримав посвідчення учасника війни. А ви хоч знаєте, як я воював? Я пас корову в 1944– 45 роках. А тато примусово здавав державі молоко. І цього цілком досить, щоб стати учасником війни. А які пільги в мене? Кожного року один раз я можу їхати автобусом, пароплавом, чи літаком, і вартість квитка становить половину. У вагоні обслуговують як поважну особу. А на посвідчення політв’язня я не можу навіть проїхати електричкою. Переважає пенсійне посвідчення. Пільги на посвідчення політв’язня поширюються лише на візочок Леоніда Кравчука. А які пільги мають наші кати, які нас мордували, відправляли на муки в Сибір! За радянської влади вони таких пільг не мали. Пенсію вони отримують таємно, бо вона дуже велика.

І тепер хочеться довідатись, хто є автором утворення особливої групи 23 учасників бойових дій? Чим вони відрізняються від інших? А відрізняються вони тільки посвідченнями. Хто може переконати в протилежному?

Дата добавления: 2015-10-28