Особливості формування зв’язного мовлення як засобу самовираження у дошкільників із порушеннями мовленневого розвитку

Дослідженнями вчених доведено, що однією із провідних потреб особистості, що розвивається, є потреба у самовираженні, при цьому одним із засобів самовираження є мовлення (К.Абульханова-Славська, Л.Божович, І.Зимня, А.Маслоу, А. Петровський, В. Петровський, Л.Середюк). [8]

Вивченням особливостей мовлення дітей займалися А.Богуш, О.Гвоздєв, К.Крутій, Є.Соботович, Л.Федоренко, М.Шеремет та інші вчені. Сформованість усіх компонентів мовленнєвої системи, зокрема зв´язного монологічного мовлення, знаменує собою перехід на якісно новий рівень мовленнєво-мисленнєвої діяльності, а також максимально сприяє успішному оволодінню дитиною навчальною діяльністю (А.Богуш, Н.Гавриш, Н.Луцан, М.Львов, В.Мельничайко,Н.Пахомова, С.Рубінштейн, І.Синиця, Ф.Сохін, О.Ушакова, Л.Федоренко, Г.Фомічова, М.Шеремет, А.Шибицька). Зв’язне мовлення, за твердженням Л. Виготського, є заключним етапом розвитку мовлення дітей. Оволодіння зв´язним мовленням передбачає самостійний вибір дітьми структури висловлення (тематична спрямованість, логічна послідовність, композиційна цілісність), відповідного мовного оформлення (лексико-граматичні, синтаксичні й емоційно-виразні засоби) і використання власного досвіду; воно може включати привнесення нових, незвичайних для сприйняття співрозмовника моментів (творчий компонент) (А.Бородич, Л.Ворошніна, В.Глухов Г.Леушина, М.Львов, О.Ушакова й ін.), що представляє значні труднощі для дітей із порушеннями мовлення.

Існує значна кількість варіантів визначення зв’язного мовлення. За твердженням С.Рубінштейна, будь-яке мовлення, що передає думки, бажання є зв’язним, зв´язність мовлення визначається як «адекватність мовленнєвого оформлення думки того, хто говорить або пише, з погляду зрозумілості його для слухача або читача. Зв´язним називається таке мовлення, яке може бути зрозумілим на основі його власного предметного змісту.... яке відображає у мовному плані всі суттєві зв’язки свого предметного змісту» [5]. На думку вчених у мовленні особа виявляє свою індивідуальність - характер, темперамент, рівень загальної культури.

Вивчаючи проблему зв´язного мовлення дослідники підкреслюють роль спеціального навчання в становленні й розвитку монологічного мовлення дітей дошкільного віку (Н.Бабич, А.Богуш, А.Бородич, М.Вашуленко, С.Дорошенко, А.Зимульдінова, І.Ковалик, Т.Ладиженська, М.Львов, Л.Мацько, В.Мельничайко, Л.Паламар, М.Пентилюк, М.Рождєственський, Ф.Сохін, О.Ушакова, А.Шибицька). [8]

Науковцями доведено, що у віці п’ яти - шести років дитина починає інтенсивно оволодівати монологічним мовленням, оскільки до цього часу діти в основному засвоюють семантичний, синтаксичний і морфологічний лад рідної мови. Наприкінці дошкільного віку внутрішній план монологічних висловлень дітей характеризується цільовою заданістю та наявністю семантичної домінанти. Зв’язність висловлювання удосконалюється на основі активного й творчого аналізу дітьми мовленнєвого досвіду, диференційованого відбору мовних засобів. Зв’язність характеризується взаємодією декількох факторів: логікою викладу, що відбиває співвіднесеність явищ дійсності й динаміки їх розвитку; особливою організацією мовних засобів - фонетичних, лексико-семантичних і граматичних з урахуванням їх функціонально-стилістичного навантаження; комунікативною спрямованістю - відповідністю мотивам, цілям і умовам, що призвели до виникнення даного тексту; композиційною структурою, тобто послідовністю й домірністю частин, що забезпечують виявлення змісту; змістом і смислом тексту. Виразність і образність висловлювань досягається за рахунок уведення певних засобів: повторів, уточнень, діалогу, інтонаційної виразності, засобів художньої виразності і т.д.

Природа зв´язного мовлення, механізми породження зв´язного висловлювання розглядалися в працях багатьох дослідників: Д.Баранника, Е.Баринової, Л.Виготського, Д.Ельконіна, Г.Костюка, Г.Леушиної, О.Леонтьєва, О.Лурії, С.Рубінштейна, І.Синиці Ф.Сохіна., Л.Щерби. Учені дослідили різновиди та особливості розвитку зв’язного мовлення у дітей (діалогічного і монологічного; ситуативного і контекстного).

Д.Богоявленський, Л.Виготський, Г.Костюк, О.Лурія,Н.Менчинська, С.Рубінштейн, К.Ушинський, Є.Соботович, В.Тарасун довели взаємозв’язок та єдність процесів мислення та мовлення. [10]

Є.Тихеєва основне завдання у формуванні мовлення дитини вбачає у тому, щоб навчити її самостійно мислити та логічно й послідовно виражати свої думки. І.Синиця зауважує, що зв’язність мовлення великою мірою залежить від зв’язності мислення. Л.Виготський підкреслює нерозривність мовленнєвої діяльності від мислення. Структура мовленнєвого акту за Л.Виготським є рухом від думки до її зовнішнього вираження - слова. Роль проміжної ланки між думкою та розгорнутим мовленнєвим висловлюванням грає внутрішнє мовлення, яке є основою думки, яке починає розвиватися в середньому дошкільному віці.

Значення внутрішнього мовлення у процесі породження висловлювання визначається у дослідженнях М.Жинкіна, О.Леонтьєва, О.Лурії та інших вчених. О.Лурія називає внутрішнє мовлення процесом, який породжує розгорнуте мовленнєве висловлювання, що включає похідний задум у систему граматичних кодів мови [4].

Мовленнєва дія, за Л.Виготським, складається з ряду етапів:

1) мотив мовлення, який виникає в мовця при наявності емоцій, бажання повідомити іншим свої думки й почуття; мотивація є необхідною умовою, імпульсом для породження мовленнєвого висловлювання;

2) мовна інтенція, тобто спрямованість свідомості, волі й почуттів на предмет обговорення;

3) внутрішня програма мовленнєвої дії;

4) реалізація внутрішньої програми;

5) звукова реалізація висловлювання.

На тісний зв’ язок мовленнєвого і розумового розвитку дітей, розвитку їхнього сприймання, спостережливості, вміння аналізувати, встановлювати причинно-наслідкові, часові та інші зв’язки між предметами і явищами вказував Ф.Сохін. Зв’язне мовлення, на думку вченого, залежить значною мірою від засвоєння звукового, словникового складу, граматичної будови мовлення дитинною. [11]

Згідно із теорією мовленнєвої діяльності (Л.Виготський, М.Жинкін,О.Леонтьєв, О.Лурія, С.Рубінштейн, І.Синиця, О.Шахнарович) мовленнєва діяльність розглядається як складова частина загальної діяльності людини, що зберігає загальну структуру останньої й виступає у вигляді цілісного акту діяльності чи у вигляді мовленнєвих дій, що включені у немовленнєву діяльність. Процес породження мовлення розглядається як складна поетапно формована мовленнєва дія, що входить складовою частиною в акт діяльності. Особливого значення при цьому набуває проблема мотиву, оскільки процес створення будь-якого висловлювання проходить наступні етапи: мотивації висловлювання; створення внутрішньої смислової програми, реалізації плану та зовнішнього оформлення висловлювання [1]. За О.Леонтьєвим мовленнєві дії (дія програмування мовленнєвого висловлювання і дія його розуміння) передбачають постановку мети, планування, реалізацію плану, зіставлення мети і результату. Таким чином, механізм породження висловлювання включає виникнення (під дією мотивації), формування та формулювання думки. Розуміння мовленнєвої діяльності як складової частини загальної діяльності особистості, що зберігає її структуру та тісно пов’язаної з мисленням, дозволяє визначити процес породження мовлення як складну дію переходу від думки до слова. [12]

Особливості мовлення дітей із мовленнєвою патологією досліджувалися Л. Вавіною, С.Коноплястою, Р. Левіною, Н.Пахомовою,О.Ревуцькою, Є. Соботович, Л. Спіровою, В. Тарасун, Л. Трофименко,С.Шаховською, М. Шеремет та іншими вченими.

Незважаючи на різне трактування причин, що викликають порушення онтогенетичного розвитку мовлення дітей із мовленнєвою патологією, дослідники визнають, що для дошкільників даного контингенту характерні специфічні труднощі мовленнєво-мисленнєвої діяльності. (Р.Белова-Давід, І.Власенко, В.Ковальов, В.Ковшиков, Р. Левина, С.Ляпидевский, О.Мастюкова й ін.). [8]

Г.Гуровец, Б.Гріншпун, О.Мастюкова й інші відмічають, що в основі мовленнєвих порушень лежить недостатня сформованість психологічних передумов: низький рівень розвитку сприйняття різних модальностей, недостатність психічної активності, довільності пам´яті, уваги і т. д.

На думку Г.Чиркіної, Т.Філічевої, володіючи в цілому повноцінними передумовами для оволодіння розумовими операціями, доступними за віком, діти із загальним недорозвиненням мовлення відстають у розвитку словесно-логічного мислення, їм властиві низька продуктивність запам´ятовування, труднощі вербалізації, аналізу й синтезу. [12]

Виконання творчого завдання підмінюється переказом знайомого дітям тексту. Важким для дітей є вміння зв´язно й послідовно відображати в мовленні ті або інші події. У даної категорії дітей відзначається несформованість уявлень щодо правил побудови зв’ язного висловлювання (зачин, розвиток сюжетної дії, кінцівка, визначення часу й місця подій і ін.), а також мелодико-інтонаційна невиразність й емоційна незацікавленість.

С.Шаховською експериментально виявлені й детально проаналізовані особливості мовленнєвого розвитку й структура дефекту в дітей з тяжкими вадами мовлення. Вчена вказує на своєрідність лексичної системи при загальному недорозвиненні мовлення: слово не формується як фокус поєднання лексичного й граматичного значень. У більшості дітей даного контингенту відзначається якісна своєрідність, бідність лексики, недостатність розвитку процесів узагальнення й абстракції, порушення процесу тематичного та семантичного відбору слів при породженні висловлення. С.Шаховська підкреслює, що для дітей означеної категорії характерна бідність висловлювань, прагнення уникнути розгорнутого мовлення, труднощі переказу.

Б.Гриншпун відзначає несформованість зв´язного мовлення, яка у дітей із мовленнєвою патологією пов´язана з порушенням реалізації внутрішнього мовного плану у зовнішнє мовлення, погіршення зв´язного мовлення при зростанні самостійності мовлення й при відсутності опори на заданий сюжет.

Характеризуючи стан мовленнєво-мисленнєвої діяльності дітей із загальним недорозвиненням мовлення, Л.Халілова відмічає десемантизованість і когнітивну слабкість готової мовленнєвої продукції дітей, труднощі програмування мовленнєвого висловлення на всіх стадіях його породження. Елементарні синтаксичні конструкції, що використовують діти у свєму мовленні недостатньо інформативні, їх головна думка часом не відповідає заданій темі. Діти утрудняються у визначенні смислових зв´язків між частинами тексту, розгортанні текстового повідомлення [7].

Дата добавления: 2015-11-04