Технології виробництва послуг в охороні здоров’я

Еволюція відносин суб’єктів медичної системи направлена:

· у бік лібералізації;

· до формування вітчизняного ринку медичних послуг в умовах послаблення державного монополізму.

Методи управління надання медичних послуг підрозділяються на: стратегічні, тактичні і оперативні.

Специфіка застосування класичних методів управління, залежно від форми виробничих відносин суб’єктом системи, полягає перш за все у пошуку і визначенні таких елементів керованої системи, дія на які, повинна здійснюватися тим або іншим методом.

Ступінь впливу стратегічного методу управління в системі охорони здоров’я є незначною, а часом абсолютно неефективною на рівні конкретних елементів керованої системи. Наприклад, в системі виробництва і споживання медичних послуг, стратегічні методи управління навряд є прийнятними на рівні відносин конкретного лікаря або пацієнта.

В той же час, оперативні прийоми і методи регулювання відносин в такій системі навряд можна застосувати для ефективного управління на рівні цілісної системи.

Управління системою охорони здоров’я за допомогою застосування того або іншого класичного методу управління здійснюється силами і засобами певного ієрархічного рівня.

Основні класичні методи управління системою Ох.Зд. пристосовуються до ієрархічного розподілу системи (регіонального, місцевого, установчого, особисто-суб'єктного рівнів системи охорони здоров’я).

Абсолютна частка оперативних методів і форм управління державної охорони здоров’я знаходиться в додатку до лікувально-профілактичних установ, служб і професійно-особових відносин основних і допоміжних суб’єктів системи.

Тактичні і стратегічні методи управління системою охорони здоров’я, як правило, є прерогативою державного, і, у меншій мірі, регіонального рівнів.

Одними з провідних місць в управлінні (регулюванні) новими відносинами в охороні здоров'я, відносинами властивими системам виробництва і споживання послуг, стали займати економічні методи, методи стандартизації та правового регулювання.

Стратегічні характеристики управлінського рішення при регулюванні життєдіяльності системи охорони здоров'я з переважно ліберальним типом відносин.

I. Методи правового регулювання. (Закони і інші нормативні правові акти, що координують питання охорони здоров'я, регламентуючі відносини на ринку медичних послуг).

1. Регулювання медико-соціальних проблем (управління соціально-економічною ситуацією і медико-соціальним елементом системи охорони здоров’я).

2. Регулювання рекомендацій медичної допомоги (межі правового поля для наступних елементів і характеристик системи):

· медична послуга;

· стан пацієнта як характеристика потреби;

· медичний стандарт;

· медико-економічна група;

· потреба в медичній допомозі;

· медико-діагностична група;

· рекомендації медичної допомоги;

· медико-професійна група).

3. Регулювання оцінок лікарської кваліфікації і статусу пацієнта (в межі правового поля включають):

· особи пацієнта і лікаря;

· ціль взаємодії пацієнта і лікаря;

· кваліфікація і заробітна платня лікаря;

· добробут і платоспроможність пацієнта).

4. Регулювання лікарської діяльності і медичних технологій (правові характеристики регламентують):

· медичну процедуру і її вартість;

· випадок медичного обслуговування;

· одиницю лікарської праці і її розцінку;

· споживацький попит;

· лікарську діяльність.

5. Правове регулювання оцінок ефективності лікарської діяльності характеризують:

· ефективність медичної допомоги;

· критерії задоволення пацієнта.

II. Метод стандартизації. Метод регулювання вільної ринкової діяльності в полі маркетингових відносин лікаря і пацієнта на ринку медичних послуг можна назвати специфічним. При пристосовуванні методу стандартизації до елементів регульованої системи охорони здоров’я виділено сім умовних рівнів: проблемний, ліцензування, акредитації, особовий (деонтологічний), економічний, технологічний, результативності.

1. Проблемний рівень стандартизації дозволяє стандартизувати такий елемент системи як медико-соціальні проблеми.

2. Ліцензування охоплює: медичну послугу, медичний стандарт, хворобу (стан).

3. Акредитація стандартизує:

· медико-професійну групу;

· рекомендації медичної допомоги;

· медико-діагностичну групу;

· потребу в медичній допомозі;

· медико-економічну групу.

4. Регламентація особових (деонтологічних) взаємостосунків досягається умовними методами стандартизації:

· особових характеристик лікаря;

· заробітної платні лікаря;

· кваліфікації лікаря;

· особово-поведінкової характеристики пацієнта;

· платоспроможності і добробуту пацієнта.

В полі цього рівня встановлюються правила цільової взаємодії виробника і споживача медичних послуг.

5. В рамках економічного рівня стандартизації регулюється:

· попит на медичні процедури;

· лікарська діяльність;

· можливий вплив на вартісні характеристики медичної процедури;

· розцінки медичної праці;

· випадок медичного обслуговування.

6. Технологічний рівень зачіпає такі елементи системи як:

· медична процедура;

· одиниця лікарської праці;

· стандартизується система показників по задоволеності пацієнта.

7. Рівню результативності відповідає такий елемент системи як ефективність медичної допомоги. В рамках цього рівня описуються і регулюються критерії ефективності і якості надання медичної допомоги.

Пари елементів тактичних характеристик управлінського рішення

(з урахуванням їхньої внутрішньої суперечливої відповідності)

1. Медико-соціальна проблема - медичний стандарт;

· медико-соціальна проблема - медична послуга (вирішення протиріч між цими елементами забезпечує характеристику медико-соціальної проблеми та її осмислення).

2. Медична послуга - медико-економічна група (сутність суперечності забезпечує формування громадської думки).

3. Медичний стандарт - медико-професійна група (вирішення протиріч забезпечується системою професійної підготовки).

4. Медико-економічна група - платоспроможність (відповідність забезпечується цільовою сегментацією ринку медичних послуг).

5. Медико-професійна група - заробітна платня (вирішення протиріч забезпечується системою кваліфікаційного ранжування).

6. Платоспроможність - вартість медичної процедури (вирішенням суперечностей займається система заходів по стимулюванню купівельного попиту споживача медичних послуг).

7. Заробітна платня - розцінки лікарської праці (співвідносяться системою стимулювання праці).

8. Вартість медичної процедури - медична процедура (відповідність забезпечується системою регулювання цін на медичні послуги).

9. Розцінка лікарської праці - одиниця лікарської праці (співвідносяться системою нормування праці).

10. Медична процедура - ефективність медичної допомоги (співвідносяться системою сертифікації медичних процедур).

11. Одиниця лікарської праці - ефективність медичної допомоги (забезпечується системою оцінки праці).

З оперативними характеристиками управлінського рішення умовно співвідносяться такі елементи системи як:

1. Лікар.

2. Пацієнт.

3. Ціль взаємостосунків.

4. Медико-діагностична група.

5. Випадок обслуговування.

Оперативними методами управління можливо впливати на такі характеристики системи як:

· потреба і необхідність в медичній допомозі;

· лікарські рекомендації і лікарська діяльність;

· кваліфікація виробника медичних послуг і добробут споживача медичних послуг;

· медичний попит і задоволення наданою допомогою.

Чинники, які не дозволяють сформувати конкурентне середовище в медицині.

1. Багаторівнева система споживачів (посередників) медичних послуг:

· держава (програма державних гарантій безкоштовної медичної допомоги);

· державні і регіональні фундації обов'язкового медичного страхування (ОМС) (обмеження об’ємів медичних послуг відповідно до фінансових можливостей страхувальників);

· страхові медичні організації (наприклад, в Російській моделі обов’язкового медичного страхування – пряма фінансова залежність від територіальних фундацій ОМС);

· пацієнти (відносне включення споживача медичних послуг в систему активного впливу на якість медичної допомоги);

· адміністрації лікувально-профілактичних установ (бюрократичне директивно-командне регулювання взаємостосунків пацієнтів і медичних працівників);

· лікарі (ухвалення рішень про лікування своїх пацієнтів і забезпечення цього лікування відбувається в конкурентному і економічному вакуумі).

2. Суперечливі (деколи антагоністичні з погляду економіки) інтереси суб’єктів сфери виробництва і споживання медичних послуг. Платники і посередники не несуть кінцевої юридичної відповідальності за результати лікування пацієнтів: (сурогатні форми конкурентної боротьби переміщені в область взаємостосунків пацієнтів і платників, що призводить до конфлікту їхніх інтересів – платник вишукує усілякі способи для відмови по оплаті дорогих медичних послуг, і є, таким чином, не прихильником пацієнта, а його антагоністом).

3. Відсутність для пацієнтів, лікарів і платників об’єктивних показників якості медичної допомоги. Неможливість встановлення однозначного взаємозв'язку між ціною і якістю наданої медичної послуги.

4. Специфічна характеристика пацієнта як споживача медичних послуг, яка відрізняє його від споживачів інших (не медичних) товарів і послуг - це своєрідний абсолютний пріоритет збереження життя і здоров'я, яка не звертає увагу на можливі витрати.

5. Вкрай недостатня інформованість пацієнтів про ціни на медичні послуги у різних лікарів. Певна делікатність в питаннях отримання подібної інформації безпосередньо у лікуючого лікаря.

Всі вище перераховані чинники дають змогу зробити висновок, що на сучасному етапі формування ринку виробництва і споживання медичних послуг відсутня основоположна системна структура і, отже, відповідні відносини суб'єктів такої системи, які дозволяють практично реалізувати механізм підвищення якості медичних послуг шляхом конкуренції.

Конкуренція в охороні здоров’я - це стан і процес взаємостосунків суб’єктів виробництва і споживання медичних послуг у формі суперництва між медичними працівниками (лікарями) по досягненню найвищого ступеня задоволення цільових потреб пацієнта.

Конкуренція – це своєрідний внутрішній механізм, об’єктивна і необхідна функція життєдіяльності і еволюції ринку медичних послуг.

Умовні рівні конкурентного середовища у сфері виробництва медичних послуг.

Конкуренція і конкурентоспроможність – поняття універсальні для будь-якого ринку товарів і послуг. Разом з тим, певна галузь господарювання накладає специфічні обмеження при формуванні конкурентного середовища або оцінки конкурентоспроможності. Якщо конкурентоспроможність товару споживач або експерт здатний оцінити безпосередньо, то оцінка послуги (зокрема медичної), як правило, проводиться опосередковано.

Особливості оцінки конкурентоспроможності медичних послуг:

· об’єктом оцінки є діяльність організації (лікувально-профілактичної установи, лікарської практики і ін.), яка надає медичні послуги;

· оцінка послуг пов’язана з оцінкою якості процесу і технології обслуговування;

· оцінка діяльності медичних працівників безпосередньо споживачем;

· оцінка тимчасових характеристик надання медичної послуги;

· оцінка наданої послуги з відповідності стандартів якості обслуговування (умови і культура обслуговування);

· оцінка і інтеграція суб’єктивних думок пацієнтів, що отримали разову медичну послугу.

В охороні здоров’я ринок медичних послуг представлений установами державної охорони здоров’я. Крім того, існують:

· ринок пацієнтів;

· ринок ідей;

· ринок фармакологічної продукції;

· ринок медичної техніки;

· ринок предметів і послуг в області санітарії і гігієни;

· ринок послуг в області фізичної культури;

· ринок системи медичної освіти;

· ринок медичних послуг і нетрадиційних способів лікування і оздоровлення;

· ринок медичного страхування і ін.

Сегменти ринку визначаються споживачами з урахуванням наступних особливостей:

· медико-географічних;

· віково-статевих;

· клімато-географічних;

· психологічних тощо.

Дата добавления: 2015-11-04