Роль гри в розвитку соціальних навичок

В класичному дослідженні стосунків (Parten, 1932-1933) було виокремлено п’ять рівнів соціальної взаємодії маленьких дітей:

1) гра наодинці (взаємодія відсутня);

2) гра-спостереження, при якій взаємодія «дитини, що грається» з іншими дітьми обмежується спостереженням за їхньою грою;

3) паралельна гра, при якій дитина грає пліч-о-пліч з іншими, використовуючи такі ж іграшки, але не намагаючись взаємодіяти з ними;

4) асоціативна гра, при якій діти діляться іграшками і в якоюсь мірою взаємодіють, але не координують свої дії відносно єдиного сюжету або мети;

5) спільна гра, під час якої всі зайняті спільною справою, Для прикладу, будують з кубиків будинок або грають в жмурки за спільними для всіх правилами.

1. Розвиваюча робота з дітьми перед дошкільного віку (2-3 роки)

Більшість існуючих програм по розвитку дітей дошкільного віку призначено для занять з дітьми починаючи з 3-х років, оскільки дитину перед дошкільного віку важко включити в регулярні заняття, що організуються за ініціативою дорослого. Це пояснюється низкою причин:

· маленькій дитині важко утримувати увагу навіть на протязі короткого періоду часу, особливо якщо гра не наскільки цікава, як корисна для розвитку дитини;

· дитина не завжди добре розуміє звернення до неї дорослих і не здатна дати відповідь на запитання;

· у маленької дитини ще мало знань і навичок, на які можна опертися в організації розвивальних занять.

Проте розвивальна робота з дітьми є необхідною, особливо гостро це відчувають батьки, які, помітивши все більші можливості своєї дитини, прагнуть якомога швидше почати знайомство з буквами і цифрами, підмінюючи таким чином роботу з розвитку раннім навчанням. Тут слід пам’ятати, що ранній розвиток не тотожній ранньому навчанню. Мова йде про розвиток психічних процесів - вміння розмірковувати, оцінювати, сприймати - тобто про розвиток особистісних якостей дитини в природних умовах.

1. Найпершою і найнеобхіднішою умовою у цьому є можливість безпосередньо спілкуватися з дитиною, яка надана батькам.

2. Активна роль в інтелектуальному та особистісному розвитку самої дитини через можливість користуватися всіма відчуттями.

Суть розвивальної роботи в цьому віковому періоді - створення насиченого в об’єктивному і суб’єктивному плані середовища і своєчасне введення нового для дитини досвіду.

А здійснити це під силу лише людям, які доглядають за дитиною, бачать ріст її можливостей і здатні розпізнати, коли цей новий досвід буде своєчасним саме для цієї дитини.

Завдання практичного психолога -реалізація в дошкільному закладі найбільш сприятливих умов розвитку для кожної дитини, а реалізуватися вона може лише за умов тісної співпраці з педагогами і батьками.

Принципову роль у розвитку маленької дитини відіграє не стільки наявність чи відсутність конкретної програми розвитку, чи її зміст, а позиція дорослих - їх постійне прагнення показувати дитині різномаїття повсякденного життя, звертати увагу дитини на все, що оточує її.

Розвивальна робота з дитиною перед дошкільного віку будується не за принципом спеціального розвитку окремих психічних функцій, а спрямована на загальне, максимально різностороннє ознайомлення дитини зі світом предметів, людей і стосунків, в ході якого і відбувається розвиток та ускладнення всіх психічних пізнавальних процесів та особистості.

Виключення - розвиток мовлення, оскільки цей вік найбільш сенситивний в плані розвитку мови.

Принципи розвивальної роботи (Б.Нікітін):

1. Ранній початок. Будь який контакт дитини з оточуючим світом - це вже досвід, який прямим чином впливає на його розумовий та особистісний розвиток. Проте чим менша дитина, тим більшою мірою зрілість її нервової системи обмежує її пізнавальні можливості, тому в ранньому віці ні в якому разі не можна форсувати розвиток, перевантажувати психіку дитини.

2. Створення середовища, що сприяє розвивальній діяльності дитини і стимулює його. Таке середовище повинне включати в себе інформаційне поле, яке би стимулювало різноманітну діяльність дитини, розвиваючи саме те, що у відповідний момент повинно найбільш ефективно розвиватися.

3. Стимуляція власної активності дитини і напруження її сил. Важливим є не те, щоб дитина якомога раніше чомусь навчилася, а те, щоб вона пішла цим шляхом самостійно, докладаючи зусиль та наполегливості, відшуковуючи свої власні шляхи. Саме це лежить в основі розвитку творчої особистості.

4. надання дитині певної свободи у виборі діяльності, у виборі тривалості занять та виборі способів роботи. Це попереджує перенапруження і перевтому і дозволяє зберегти зацікавленість щодо самого заняття.

Дата добавления: 2015-11-04