У вітчизняній психології цей термін має дещо інших

значення. Видатний український педагог Антон Макарен ко (1888-1939) пропонував поділяти групи на первині; та вторинні колективи.

Первинний колектив, на його думку, не просто груп індивідів, які взаємодіють між собою, а цілеспрямованiї: союз особистостей. Особи, які належать до первинного ко лективу, мають постійні ділові та дружні стосунки (клас виробнича бригада тощо).

Вторинний колектив — група, що складається з декіль кох первинних колективів (підприємство, школа та ін.).

За способом утворення групи поділяють на формальні (офіційні) й неформальні (неофіційні).

Формальна група — група, що має зовнішньо задані соці­альне значущі цілі діяльності, юридичне визначений статус, нормативне закріплену структуру, призначене чи обране ке­рівництво і встановлені права та обов'язки осіб, які належать до цієї групи. Наприклад, студентська група створюється нм основі розпорядження декана вузу, військовий підрозділ — за наказом командира військової частини. У таких групах чітко визначено їх чисельність, а іноді й термін існування.

Неформальна група не має юридичне зафіксованого ста­тусу. Вона виникає на основі єдиної спрямованості психоло­гічної мотивації — симпатії, зближення поглядів, переко­нань, визнання авторитетності, компетентності окремих осіб у конкретних видах діяльності, певних захоплень у вільний час. Такими є, наприклад, різні молодіжні об'єднання (роке­ри, панки та ін.), асоціальні групи (злодії, наркомани).

За ознакою ставлення особистості до внутрішніх норм виділяють референтну (еталонну) групу.

Референтна (еталонна) група — реальна чи уявна група, погляди, норми якої є зразком для особистості. З її представниками людина порівнює себе, на її норми і цін­ності орієнтується у своїй поведінці й самооцінці. Ця гру­па виконує нормативну і порівняльну функції.

За рівнем розвитку всі групи поділяють на чотири види: дифузні, асоціації (просоціальні й асоціальні), кор­порації й колективи.

Дифузна група — нестійке короткочасне об'єднання людей, що виникає лише на основі особистісно значущої діяльності. У ній міжособистісні стосунки не опосередко­вує зміст спільної діяльності, оскільки вона відсутня. Склад групи — випадковий, відносини встановлюються на рівні симпатії — антипатії. Прикладом такої групи є люди, що їдуть в одному купе поїзда.

Асоціація — група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно значущий для кожного зміст спільної діяльності. Ролі і статуси в такій групі суворо детерміновані, але від цього не залежить ефективність спільної діяльності. Асоціація має свої групові норми і цінності, що підтримують її функціонування і на які орі­єнтуються її суб'єкти.

Залежно від спрямованості діяльності асоціації поді­ляють на просоціальні й асоціальні.

Просоціальні асоціацiї — групи, цінності яких не су­перечать цінностям суспільства. Асоціальні асоціації — групи з антисуспільними цінностями. Прикладом просо-ціальної асоціації є товариство колекціонерів, асоціаль­ної — група підлітків-хуліганів.

Корпорація — група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно значущий для її членів, але асо­ціальний зміст групової діяльності. Корпорацією можна вважати добре згуртовану групу, що протиставляє себе суспільству, порушує норми моралі та права, дбає лише про корисливі групові інтереси. Це замкнуте об'єднання, від­городжене від впливу суспільства. Воно має авторитарно­го лідера, який застосовує суворі методи управління. Ти­повим прикладом корпорації є мафіозне об'єднання. Асо­ціальні асоціації відрізняються від корпорації своєю структурою і характером дій. У них немає стійкого ліде­ра і суворих методів управління.

Колектив — група, в якій міжособистісні стосунки опосередковуються суспільне цінним і особистісно зна­чущим змістом спільної діяльності. Він є найвищим рів­нем розвитку групи, бо в ньому, крім характерної для попередніх трьох видів груп ознаки (особистісна значу­щість діяльності), з'являється нова — суспільна цінність діяльності. Колектив є ідеальною з погляду суспільства спільнотою. Тому будь-яке суспільство прагне відтворити себе в колективах, які боролися б за втілення його ідеалів і цінностей.

Отже, класифікація груп за рівнем їх розвитку ґрун­тується на основі міжособистісних стосунків, які виника­ють в умовах спільної діяльності.

Міжособистісні стосунки в групах (колективах)

Особливості міжособистісних стосунків у групах зу­мовлені характером спільної діяльності індивідів. Одним із найважливіших показників сформованості міжособис­тісних стосунків, а відповідно і результатом формування групи, є рівень групового розвитку. Саме на цих положен­нях ґрунтується теорія діяльнісного опосередкування міжособистісних стосунків, більш поширена серед віт­чизняних учених. На противагу їм зарубіжні, передусім американські, психологи вважають, що показниками сфор-мованості групи є тривалість її існування, кількість кому­нікацій між її членами, наявність відносин влади і підпо­рядкування. Об'єктом соціально-психологічних дослі­джень вони взяли малу групу — об'єднання людей, які перебувають у безпосередньому контакті. Вважаючи її спільнотою, що виникла на основі емоційних зв'язків, учені досліджували її згуртованість, стійкість проти сил, що руйнують внутрігрупові стосунки, залежність чи неза­лежність особистості від групи. Однак одержані висновки були зроблені без врахування багатьох важливих факто­рів, а тому мали спрощений характер.

Ще в середині XX ст. американські вчені встановили, що в умовах групового тиску майже третина індивідів змінює свою думку і приймає нав'язану більшістю — ви­являє конформізм. Отже, стверджували вони, в умовах гру­пового тиску індивід може бути лише конформістом (не висловлювати і не відстоювати свою думку) або нонкон­формістом (відстоювати свою точку зору, не погоджую­чись із групою). Така методологічна помилка зумовлена тим, що дослідження проводилося на дифузних групах, що об'єднували випадкових людей, які між собою не ма­ли ніяких стосунків.

Вітчизняні психологи довели, що в реальних колекти­вах діють зовсім інші закономірності, відмінні від тих, які американські дослідники оголосили універсальними. Найхарактернішою особливістю колективу, яка не могла бути виявлена при дослідженні дифузних груп, є колективістське самовизначення. Воно виявляється в то­му, що член колективу не бездумно терпить тиск групи, а вибірково ставиться до будь-яких впливів, приймаючи одні й відхиляючи інші, залежно від принципів і цілей спільної діяльності, учасником якої він є. Здійснюючи самовизначення, він реалізує своє право жити в колекти­ві, маючи власні погляди, оцінки і переконання. На від-

міну від дифузної групи в колективі переважає колекти­вістичне самовизначення як реакція особистості на гру­повий тиск. У групах, об'єднаних спільною діяльністю, міясособистісні стосунки завжди опосередковуються її змістом, цілями і цінностями.

З урахуванням цього А. Петровський розробив стпра-тометричну концепцію колективу, згідно з якою між-особистісні стосунки в колективі утворюють багаторів­неву структуру, в основі якої — спільна діяльність, а компонентами є різні страти (шари). Центральною лан­кою групової структури є зміст самої групової діяльнос­ті. Першу страту утворює ставлення кожного члена гру­пи до цілей, завдань і принципів групової діяльності. Друга страта містить характеристики міжособистісних стосунків, опосередковані змістом спільної діяльності та прийнятими в групі принципами і ціннісними орієнта­ціями. До неї відноситься колективістичне самовизна­чення та інші феномени міжособистісних стосунків. Тре­тя, поверхова, страта охоплює соціально-психологічні явища, властиві психології групи: конформність, згурто­ваність, сумісність тощо. У колективі вони відступають на задній план, стають компонентом загальної структу­ри міжособистісних стосунків, створеної сукупністю всіх страт.

У конкретно-психологічному плані Міжособистісні стосунки — це сукупність об'єктивних зв'язків і взає­модій між особами, які належать до певної групи. Вони завжди мають емоційне забарвлення, їх сталість і непов­торність забезпечує особиста привабливість людей, що ґрунтується на почутті симпатії. Міжособистісна при­вабливість чи непривабливість може набувати сталого характеру і переходити у взаємну прихильність чи не­прихильність.

Міжособистісні стосунки набувають ділового чи осо-бистісного характеру. На основі цього їх поділяють на типи: знайомство, приятелювання, товаришування, друж­ба, любов, подружжя, родина, деструктивні стосунки.

Важливу роль для розрізнення міжособистісних сто­сунків відіграє вибірковість щодо партнерів, яка визна­чається за кількістю ознак, що мають значення для встановлення стосунків. Найменшу вибірковість мають знайомства, найбільшу — дружба і кохання. Як зазна­чають українські психологи, у середньому індивід зна­йомий зі 150—500, приятелює із 70-150, дружить із 2-3 особами.

Дата добавления: 2015-10-28