Євхаристія часів перших християн

Як пише святий Кирило Єрусалимський

Євхаристія звершується в день недільний - "день сонця". У ній беруть участь всі члени громади. Після читання Святого Письма та проповіді всі приносять приношення (I Кор. 16, 2) - дари - жертву Богу, річ для таїнства, беручи участь цим у загальному євхаристичному жертвопринесенні «Ми приносимо Богу не як ніби нужденному, але в подяку його пануванню і в освячення тварі... Слово хоче, щоб і ми приносили дари до вівтаря часто і з любов’ю» До цих дарів приєднувалися і дари ближнім, але не як простий акт благодійності, а як жертва Богу. «Тим часом бажаючі, кожний за своїм бажанням, дають, що хочуть, і зібране складається у преосвященника, і він має піклування про сиріт і вдів, про всіх нужденних внаслідок хвороби або з іншої причини, про які знаходяться в кайданах, про що прийшли в нужді»[7]. Без любові - жертва недосконала (Мф. 5, 24). Участі в літургії передувало примирення стосунків членів громади. Це вимога пред'являється "Вченням 12 апостолів" до беруть участь у Євхаристії нарівні із зазначенням допускати до неї тільки відроджених у водах хрещення. Примирення відбувається «святым лобзанием любви» (I Кор. 16, 20), «поцілунком примирення» (св. Кирило Єрусалимський. П'яте тайноводственное слово)Діонісій Ареопагіт наприклад називає цей акт «таємним поцілунком»

Священик вголос від імені всіх віруючих приносить подяку «словесну і безкровну жертву» «за всіх і за вся». Він не відділений від віруючих. Він - «предстоятель братії» як пише Іустин Мученик, «уста всіх» (Феодор Мопсуестійскій), він - корифей хору "союзом любові з'єднуваних» і дають «віддяка і славу дають усім мир». Вся громада творчо бере участь в євхаристійній молитві, в євхаристійній жертві і подяці, закінчуючи молитву спільним урочистим «Амінь» [10]. Цим молитовним подвигом виконувалося перша громадська справа - літургійна, один з найголовніших обов'язків не тільки ієрархії, але й усіх членів Церкви, народу "Нового Ізраїлю", "народу вибраного царське священство, роду святого» (1 Петр. 2, 9; Анафора Св. Василія Великого), бо в Церкві Христовій здійснюється ідеал, якого чекав Мойсей (Вих. 19, 6) та пророки - загальне священство.

Звичайно, це вчення про загальне священство не виключає богоустановленої ієрархії, як звершує таїнства. «Тільки та Євхаристія шанується правдивою, яка звершується єпископом або тим, кому він сам надав це»

євхаристія вже впорядкована, і її впорядкованість корпоративна, тобто колективна і ієрархічна. Сказати в точності, якими були форма і призначення церковної служби в ті давні часи, неможливо. Ясно одне: єпископ як глава спільноти головував на євхаристії. Ігнатій, єпископ Антіохійський, який писав приблизно в той же час, що і Климент, говорить, що єпископ представляє самого Бога, пресвітер - апостолів, а диякони - Христа. Виразні відмінності між чинами церкви існували, але євхаристію все одно служила вся громада. У Новому Завіті ніде не згадано розряд служителів у складі церкви, який би називався власне священичим чином. Сам Христос - «наш великий первосвященик», що приніс жертву Богу - самого себе на хресті - і з тих пір приносить її у вічності на небесах. Вся церква - «священство царське», покликане приносити духовну жертву Богові, що прийняв нас у себе. Правда, Павло говорить про своє апостольське служіння в термінах священства і жертвоприношень. Але пройде ще деякий час, перш ніж певний розряд служителів церкви недвозначно назвуть священством, і це будуть єпископи. Ми бачили, як порівняння їх з первосвящениками у Климента Римського передбачає майбутнє становище речей.

Перші християни, служачи Євхаристію, дивилися і в майбутнє, і в минуле: в минулому вони бачили хрест, пам'ять якого святкували, в прийдешньому - друге пришестя, якого з нетерпінням чекали. Але не це дає нам адекватне уявлення про те, чим значна євхаристія. Здійснюючи спогад (анамнесіс) Христа за допомогою хліба і чаші, не стільки дивилися назад, на те, що трапилося в минулому подію, скільки здійснювали цю подію заново тут і тепер. Євхаристія тих часів не була поминальною службою по померлому засновнику громади. Коли над хлібом і чашею підносили подяки і присутні члени громади приступали до їжі і питва, розп'ятий і воскреслий Христос невидимо знаходився серед них, уже не в плоті, а в Дусі - адже він сам сказав: «Коли двоє чи троє зберуться в ім'я Моє, там Я серед них»(Мф. 18, 20) і«Се, Я з вами по всі дні до кінця віку». Та й друге пришестя не було для них справою віддаленого майбутнього. Христос не пішов, Він - з ними; а де Він, там і Царство Боже. Євхаристія якраз і була передчуттям цього Царства.

Євхаристія першого століття була простим обрядом з глибоким значенням, зрозуміти яке могли тільки освідчені. Її сенс і значимість у великій мірі виражалися в подячній молитві над хлібом і вином. Ця молитва, спадкоємиця єврейської «Бераха» (тобто молитви благословення), - тієї самої, яку Ісус сказав на Таємній вечері, теж відплачувати Богу дяка за його діла у створенні світу і в спасіння роду людського. Що в ній точно говорилося, ми не знаємо, хоча Одкровення Іоанна, ймовірно, відображає її основні теми. Церква завжди бачила в євхаристії багато більше, ніж можна виразити в одній молитві. Апостол Павло, як ми вже бачили, надавав глибокий зміст того, що збираючись разом заломлюють один хліб і ділять його на всіх: якщо євхаристія - спосіб спілкування з живим Христом, то вона ж і виражає єдність його тіла, тобто Церкви. Павло міг бути першим, але вже точно не останнім, хто зрозумів, що символіка євхаристії далеко перевершує те значення, яке в ній бачили спочатку - пам'ять про страсті та воскресіння. Крім того, велику важливість Павло надавав того, що стали називати «привітанням світу» (або «поцілунком миру»): кілька його послань закінчуються закликом до членів громади обмінюватися таким поцілунком. Пізніше воно стало невід'ємною частиною християнського богослужіння і увійшло в євхаристійне богослужіння, коли воно досягло повноти свого розвитку; а тоді воно виражало ту духовну любов, «агапе», яка повинна зв'язувати християн в любові Божій.

Дата добавления: 2015-10-24