Підстави та процесуальний порядок пред’явлення обвинувачення й допиту обвинуваченого

Притягнення особи як обвинуваченого охоплює три дії: 1) винесення постанови про притягнення як обвинуваченого; 2) пред’явлення обвинувачення; 3) допит обвинуваченого.

Постанова про притягнення як обвинуваченого виноситься тоді, коли зібрано достатньо доказів, що викривають певну особу у вчиненні злочину. Зміст постанови врегульований ст. 132 КПК.

У постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути зазначено: хто склав постанову; місце і час її складання; назву справи; прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, день, місяць та рік його народження; злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, і стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин.

Коли обвинувачений притягається до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому в вину по кожній з цих статей.

Копія постанови негайно направляється прокурору. З моменту винесення такої постанови до обвинуваченого можна вживати заходи процесуального примусу. Якщо є кілька обвинувачених у справі, тоді щодо кожного обвинуваченого має бути складена окрема постанова.

Постанова про притягнення як обвинуваченого повинна бути пред'явлена в порядку, передбаченому статтями 133 і 140 КПК.

Для пред'явлення обвинуваченому постанови він викликається до слідчого по телефону, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка йому вручається під розписку із зазначенням часу вручення. У разі тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передачі йому вручається під розписку кому-небудь із дорослих членів сім'ї, які разом із ним проживають, житлово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його роботи. Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення (ст. 134 КПК).

У разі неявки без поважних причин обвинувачений підлягає приводу. Згідно з ч. 3 ст. 135 КПК поважними причинами неявки обвинуваченого до слідчого визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого. Привід обвинуваченого здійснюється органами внутрішніх справ за мотивованою постановою слідчого. Привід обвинуваченого, крім виняткових випадків, здійснюється вдень. Постанова про привід оголошується обвинуваченому перед її виконанням.

Для забезпечення обвинуваченому можливості реалізувати своє право на захист обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу (ст. 133 КПК).

При пред'явленні обвинувачення особі присутність захисника є обов'язковою, крім випадків, коли особа відмовляється від нього та її відмову буде прийнято.

Сам процес пред'явлення обвинувачення досить чітко регламентований законом. Слідчий, упевнившись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого (ст. 140 КПК) або надає обвинуваченому можливість самостійно прочитати постанову. Перевага надається останньому варіанту, бо, прочитавши текст постанови, обвинувачений краще засвоює її зміст і у нього не можуть виникнути сумніви, що слідчий оголосив постанову неточно. Після цього слідчий роз'яснює суть обвинувачення та вручає обвинуваченому копію постанови про притягнення його як обвинуваченого.

Обвинувачений може висловити своє ставлення до пред'явленого обвинувачення лише в тому разі, якщо воно йому зрозуміло у всіх деталях. Тому закон пов'язує пред'явлення обвинувачення з обов'язком слідчого роз'яснити його сутність. Слідчий повинен у зрозумілих, доступних обвинуваченому висловах пояснити фактичний зміст обвинувачення і його юридичну кваліфікацію. Також корисно ознайомити обвинуваченого з текстом кримінального закону, відповідно до якого пред'явлено обвинувачення, спеціально роз'яснивши його термінологію. Доречно також ознайомити обвинуваченого і з тим, яке покарання може бути призначено йому судом.

Про пред'явлення обвинувачення, роз'яснення його суті та вручення копії постанови слідчий складає протокол із зазначенням години і дати пред'явлення обвинувачення, який підписують обвинувачений, слідчий та захисник. На наш погляд, порядок підписання протоколу, вказаний у ч. 3 ст. 140 КПК, потрібно змінити. Після підпису обвинуваченого доцільніше було б підписувати протокол захисникові, а потім слідчому. У разі відмови обвинуваченого поставити підпис у протоколі, слідчий робить на ньому відмітку про відмову від підпису і зазначає мотиви відмови, про що сповіщає прокурора.

У разі якщо обвинувачений не володіє мовою, якою ведеться судочинство, зміст постанови перекладачем перекладається рідною мовою обвинуваченого чи іншою мовою, якою він володіє. Про це робиться відмітка на постанові за підписом слідчого, перекладача та обвинуваченого. Якщо обвинувачений глухий або німий, то при пред'явленні обвинувачення, крім захисника, запрошується також особа, яка розуміє їх знаки.

Закон (ст. 142 КПК) зобов'язує слідчого при пред'явленні обвинувачення роз'яснити обвинуваченому його процесуальні права на досудовому слідстві, а саме:

· знати, в чому його обвинувачують;

· давати показання по пред'явленому йому обвинуваченню або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;

· подавати докази;

· заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, про проведення експертизи, про витребування і приєднання до справи доказів, а також заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини в справі;

· заявляти відвід слідчому, прокуророві, експертові, спеціалістові та перекладачеві;

· з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій;

· знайомитись з усіма матеріалами справи після закінчення досудового слідства;

· мати захисника і побачення з ним до першого допиту;

· подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.

Про роз’яснення обвинуваченому його прав слідчий зазначає в постанові про притягнення як обвинуваченого, що підтверджує своїм підписом обвинувачений.

Якщо під час пред'явлення обвинувачення і роз'яснення обвинуваченому його прав брали участь інші особи (перекладач, захисник, педагог або лікар, законний представник обвинуваченого, прокурор), то й вони повинні поставити свої підписи під постановою (статті 85, 144 і 438 КПК).

Іноді обвинувачений відмовляється підписати пред'явлену постанову, вважаючи, що підписом він підтверджує правильність викладених в постанові фактів. Слідчий повинен пояснити, що підписом лише підтверджується факт ознайомлення з постановою про притягнення як обвинуваченого, пояснення ж з приводу пред'явленого обвинувачення будуть зафіксовані в протоколі допиту.

Слідчий зобов’язаний запитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред’явлення йому обвинувачення.

Допит обвинуваченого, крім випадків, які не терплять зволікання, або за вимогою самого обвинуваченого, має проводитися в денний час. Обвинувачений допитується в місці провадження досудового слідства, а в разі необхідності – і в місці його перебування. При цьому обвинуваченого допитують у відсутності свідків та інших учасників процесу. Обвинувачені по одній і тій самій справі допитуються окремо, а слідчий повинен вжити заходів для того, щоб особи, викликані на допит по одній і тій самій справі, не могли спілкуватися між собою.

Під час допиту обвинуваченого за його бажанням може бути присутнім захисник, а в тих випадках, якщо участь захисника у справі має обов'язковий характер, його присутність при допиті також обов'язкова.

Дача обвинуваченим показань є його правом на захист, а не обов'язком, тому він не попереджається про відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань. Не можна допускати випадки, коли фактично обвинувачений, але як такий процесуально не притягнутий, на досудовому слідстві допитується як свідок про його ж власні дії, що підлягають включенню в зміст обвинувачення. Цей фактично обвинувачений, що допитується як свідок, зобов'язаний відповідати на питання, давати показання, будучи попередженим про кримінальну відповідальність.

Практика допиту як свідка особи, підозрюваної у вчиненні злочину, не узгоджується з чинним кримінально-процесуальним законодавством України і суперечить Міжнародному пакту про громадянські й політичні права, яким встановлено, що кожен має право не бути поневоленим до дачі свідчень про самого себе чи до визнання себе винним (п. 3 ст. 14 Пакту).

Обвинувачений допитується щодо пред'явленого йому обвинувачення і про інші відомі йому обставини справи, а також щодо наявних у справі доказів. Пояснення обвинуваченого мають важливе доказове значення і підлягають обов'язковій перевірці й оцінці. Як слушно зазначає В.О. Коновалова, свідчення, які одержують під час допиту, зазвичай оцінюють у двох напрямах: щодо їх відповідності об'єктивній дійсності та щодо їх доказового значення, тобто їх цінності, як доказів, що сприяють розслідуванню злочинів. Саме з'ясування ролі цих свідчень у кримінально-процесуальному пізнанні визначає пізнавальну функцію оцінки доказів, яку проводить слідчий.

Закон забороняє домагатися показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та іншими незаконними методами (ч. 3. ст. 22 КПК). За одержання таким шляхом показань винні в цьому особи можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності (ст. 373 КК).

На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому йому обвинуваченням. Постановка такого запитання на початку допиту виправдовується логікою розвитку процесуальних правовідносин: допит проводиться одразу ж за пред'явленням обвинувачення і здійснюється в зв'язку з пред'явленим обвинуваченням. Відповідь на це запитання має істотне юридичне значення: з визнанням обвинуваченим своєї вини закон часто пов'язує можливість припинення справи за нереабілітуючими підставами: у зв'язку з дійовим каяттям, передачею особи на поруки, у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим тощо. Згідно з відповіддю обвинуваченого на це запитання в протоколі повинно бути зазначено, визнає чи не визнає він себе винним, а якщо визнає, то повністю чи частково. Свою відповідь обвинувачений засвідчує підписом у протоколі.

На перший погляд, у цьому запитанні є невідповідність принципу презумпції невинуватості (ч. 2 ст. 15 КПК) чинних норм КПК, що регулюють пред'явлення особі обвинувачення. Проте це твердження є помилковим. Дійсно, слідчий повинен запитати в обвинуваченого, чи визнає він себе винним, тобто про суб'єктивне розуміння особою, яка обвинувачується у вчиненні злочину, своєї ролі в ньому. Отже, слідчий не визнає винною особу у вчиненні злочину, а тільки запитує її думку про причетність до злочину, в якому особу обвинувачують, з погляду саме цієї особи.

Після виконання зазначених дій слідчий пропонує обвинуваченому дати свої показання по суті обвинувачення. За необхідності слідчий може ставити йому запитання. У процесі допиту обвинувачений може скласти план, схеми, що пояснюють його показання, зробити малюнки, що додаються до протоколу допиту (ч. 4 ст. 85 КПК).

Показання обвинуваченого заносяться до протоколу, що складається з додержанням вимог статей 85 і 145 КПК.

Після закінченні допиту слідчий пред'являє протокол обвинуваченому для прочитання. Обвинувачений може вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок, які підлягають обов'язковому занесенню до протоколу. Протокол підписують слідчий, обвинувачений та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні допиту. Обвинувачений підписує кожну сторінку окремо.

Обвинуваченому на його прохання надається можливість викласти свої показання в протоколі власноруч, про що робиться відмітка в протоколі допиту.

Дата добавления: 2015-10-02