Розділ 1. Етапи становлення, реалії та перспективи розвитку болонського процесу
1.1 Історія виникнення і розвиток Болонського процесу
Об'єднання вищої школи в європейських країнах назріло досить давно, ще в середині ХХ століття, у зв'язку з тим, що воно стало неконкурентоспроможним порівняно з американським. Спроби вдосконалення європейської освіти за єдиними стандартами почалися з 1957 року, коли було підписано Римську угоду, в якій ставилися принципово нові завдання: приведення національних законодавств у сфері освіти до загальноєвропейських норм, розширення доступу до вищої освіти, підвищення академічної мобільності студентів та їхньої потреби на ринку праці, створення довгострокових систем навчання.
З часом ці ідеї розвинулися в рішеннях конференцій міністрів освіти європейських країн (1971, 1976), в Маастрихтському договорі (1992). Надалі під егідою ЄС та Ради Європи впроваджувалися різноманітні програми.
В історії Болонського процесу можна виділити три етапи:
1. передісторія: від Великої Хартії Університетів (1988 р) до Болонської декларації;
2. початок: Болонська декларація (1999 р);
3. розвиток: після Болонської декларації.
Ідеї створення європейського університетського співтовариства і єдиного європейського простору вищої освіти виходять від найстарішого в Італії й у всій Європі Болонського університету. Ще в 1986 році, готуючись до свого 900-річного ювілею, він звернувся до всіх університетів Європи з пропозицією прийняти Велику Хартію Університетів – Magna Charta Universitarum. Ідея була з ентузіазмом підхоплена, і під час ювілейних урочистостей в 1988 році цей документ, що проголошує універсальні і вічні цін
ності університетської освіти, а також необхідність тісних зв'язків між ними, був підписаний ректорами 80-ти вузів.
Поступово процес європейської інтеграції вищої освіти став підніматися з університетського на державний рівень. У 1998 р. в Парижі в стінах знаменитого Сорбонського університету, саме під час святкування його ювілею, відбулася нарада міністрів освіти чотирьох країн (Франція, Великобританія, Німеччина, Італія). Підписана ними Сорбонська декларація " Про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти" вперше обґрунтувала стратегічну мету створення зони європейської вищої освіти і прискорила подальший розвиток подій.
Вже в наступному 1999 році на батьківщині Magna Charta, у м. Болоньї (Італія), відбулася історична перша конференція тридцяти європейських міністрів, відповідальних за освіту. Прийнята ними декларація " Зона європейської вищої освіти", визначила основні цілі, що ведуть до досягнення сумісності, в кінцевому рахунку, гармонізації національних освітніх систем вищої освіти в країнах Європи. З цієї декларації і починається власне Болонський процес.
Надалі зустрічі європейських міністрів освіти стали регулярними з інтервалом у два роки, щоразу до болонського процесу приєднувалися нові країни. У 2001 році міністрів приймала Прага, в 2003 році – Берлін. Число учасників досягло сорока. Четверта зустріч відбулася в травні 2005 р. в норвезькому місті Бергені. Тут про вступ в Болонський процес заявили п'ять країн колишнього Радянського Союзу, зокрема і України. Наступна зустріч відбулася в 2007 р., в Лондоні. У 2009 році конференція відбулася в бельгійському місті Льовен; основні робочі питання стосувалися планів на наступне десятиліття, з акцентом на: громадський контроль, безперервне навчання, працевлаштування, методи донесення до студента цілей освіти. Також розглядалися питання міжнародної відкритості, мобільності навчаються, освіти в цілому, наукових досліджень та інновацій, питання збору даних, фінансування та різноманітних інструментів і методів забезпечення прозорості освітнього процесу. Наступна конференція міністрів відбулася в березні 2010 року в Будапешті та Відні; конференція була ювілейною – десятиліття Болонського процесу. На честь ювілею відбулося офіційне оголошення про створення європейського простору вищої освіти, що означає, що мета, поставлена в Болонській декларації, була виконана.
Крім континентальних конференцій міністрів, в рамках Болонського процесу проводиться ряд міжнародних заходів, присвячених його окремим аспектам. Вся університетська Європа прийшла в рух, маючи намір успішно завершити створення єдиного освітнього простору до встановленого Болонською декларацією терміну.
На даний час учасниками Болонського процесу є 47 країн (2012 рік) і Європейська комісія. Таким чином, Монако і Сан-Маріно – єдині члени Ради Європи, що не беруть участь в процесі. Всі країни – члени Європейського союзу задіяні в процесі.[2,3]
1.2 Основні цілі Болонського процесу та провадження його у Європі
Болонський процес – процес створення єдиного європейського простору вищої освіти. Він є яскравим проявом інтеграційних тенденцій, які інтенсивно розвиваються в цій частині світу в останні роки. Європа на даний час все більше відчуває себе єдиним цілим: створено спільний економічний простір, відкрилися кордони, введена єдина валюта, формується загальноєвропейський ринок праці. У цих умовах строкатість систем вищої освіти, не співмірність наданих кваліфікацій гальмують мобільність кваліфікованої робочої сили.
Зобов'язання учасників країн, що приєднуються до Болонської Декларації, на добровільній основі.
Підписавши Декларацію, вони беруть на себе певні зобов'язання.
Деякі зобов'язання обмежені термінами:
• З 2005 року розпочати безкоштовно видавати усім випускникам вузів країн-учасниць Болонського процесу європейські програми єдиного зразка до дипломів бакалавра та магістра.
• До 2010 реформувати національні системи освіти відповідно щодо основних вимог Болонського процесу.
Рекомендаційні параметри Болонського процесу
• Єдині європейські оцінки.
• Активне залучення студентів.
• Соціальна підтримка малозабезпечених студентів.
• Освіта протягом усього життя.
• Факультативні параметри Болонського процесу.
• Гармонізація змісту освіти за напрямами підготовки.
• Нелінійні траєкторії навчання студентів, курси за вибором.
• Модульна система.
• Дистанційне навчання, електронні курси.
• Академічні рейтинги студентів і викладачів.
Основні цілі Болонського процесу:
· побудова європейської зони вищої освіти як ключового напряму розвитку мобільності громадян з можливістю працевлаштування;
· формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального і науково-технічного потенціалу Європи; підвищення престижності у світі європейської вищої школи;
· забезпечення конкурентоспроможності європейських вузів з іншими системами освіти в боротьбі за студентів, гроші, вплив; досягнення більшої сумісності і порівнянності національних систем вищої освіти, підвищення якості освіти;
· підвищення центральної ролі університетів у розвитку європейських культурних цінностей, в якій університети розглядаються як носії європейської свідомості.
Учасниками Болонського процесу і декларації "Зона європейської вищої освіти " є: Австрія, Азербайджан, Албанія, Андорра, Вірменія, Бельгія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Грузія, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Кіпр, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Македонія, Мальта, Молдова, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сербія, Словенія, Словаччина, Туреччина, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чорногорія, Чехія, Швейцарія, Швеція, Естонія.[3, 4, 5]
1.3 Основні положення Болонської декларації
Мета Болонської декларації – встановлення європейської зони вищої освіти, а також активізація європейської системи вищої освіти у світовому масштабі.
Декларація містить шість ключових положень:.
1. Чітка уніфікація студентських документів, що підтверджують рівень і якість засвоєних знань, для зіставлення вищої освіти в різних країнах. Такі заходи повинні забезпечити зайнятість європейських громадян з вищою освітою і міжнародну конкурентоспроможність європейської вищої освіти.
2. Дворівнева система вищої освіти. Великою проблемою в багатьох країнах став надмірно надлишковий перелік спеціальностей і спеціалізацій, причому як в Європі, так і в Україні. Існують також значні відмінності між вченими ступенями, які отримуються в університетах і академіях. Для забезпечення стандартизації ступенів і спеціалізацій планується перейти на дворівневу систему освітньо-кваліфікаційних рівнів: бакалавр і магістр.
Бакалавр – це фахівець, який може працювати за фахом або продовжити освіту, перейшовши на другий ступінь – до магістратури. Ступінь магістра передбачає наявність більш глибоких фундаментальних знань студента і орієнтує його на наукову кар'єру. Навчання на першому циклі має становити 3-4, на другому – 1-2 роки. Післядипломна освіта здійснюється в докторантурі, що дає можливість одержати вчений ступінь доктора наук після 7-8-річного навчання. У країнах-учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь, наприклад доктор філософії у відповідних сферах знань – природничі науки, соціо-гуманітарні, економічні та ін.
3. Впровадження кредитної системи за Європейською кредитно-трансферною системою (ECTS). Кредитами називаються умовні одиниці, в яких визначається обсяг освіти. За кожною такою одиницею стоїть певна кількість освоєних понять, зв'язків між поняттями, напрацьовані навички, тобто загальна трудомісткість отриманих знань і умінь, включаючи самостійну роботу студентів і здачу ними проміжних і підсумкових іспитів, інші види навчальної роботи. Для отримання європейського диплому бакалавра потрібно накопичити 180-240 годин кредитів, а ступеня магістра –
додатково 60-120 годин. Саме систему кредитів розглядають як засіб підвищення мобільності студентів при переході з однієї навчальної програми на іншу, включаючи програми післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності студента, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Акумулююча кредитна система дає можливість врахувати всі досягнення студента, не тільки навчальне навантаження, але й участь його в наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо В окремих країнах як умову нарахування кредитів ставлять таку вимогу: навчальне навантаження має містити 50% і більш самостійної роботи студента. Завдяки накопичувальній системі кредитів студент зможе вступити до університету однієї країни, а закінчити його в інший; змінити в процесі навчання університет або обрану спеціальність; закінчити навчання на будь-якому етапі, отримавши ступінь бакалавра або магістра, продовжити освіту в зручний для себе період життя.
Співвідношення кількості аудиторних годин і годин самостійної роботи централізовано не регламентується.
Рекомендується єдина європейська шестибальною система оцінок:
А – "відмінно " (10 відсотків здають).
В – "дуже добре" (25 відсотків здають).
С – " добре " (30 відсотків здають).
D – "задовільно " (25 відсотків здають).
Е – " посередньо" (10 відсотків здають).
F (FX) – " незадовільно ".
4. Посилення мобільності студентів, викладачів, адміністрації вузів. Для усвідомлення і затвердження конкурентоспроможності своїх знань і умінь кожен студент повинен мати можливість хоча б короткий час навчатися і стажуватися за кордоном, а завдяки цьому в основному ВНЗ він може скоротити кількість годин, присвячених вивченню іноземних мов. Мобільності студентів сприяє цілеспрямована підготовка до здачі мовних тестів типу TOEFL, тестів для вступу до магістратури з економіки GRE, менеджменту GMAT і інших.
5. Створення порівнянних критеріїв і загальної методології для вузів всіх європейських країн. На даний момент країни Європи інтенсивно займаються створенням мережі агентств з контролю якості та акредитації. Передбачається заснувати акредитаційні агентства, незалежні від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка студентів буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на знаннях, уміннях і навичках, які придбали випускники. Одночасно з цим будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.
6. Приведення вищої освіти в різних країнах до єдиних стандартів. Це
стосується розробки подібних навчальних планів, тренінгів, досліджень.
7. Впровадження в життя концепції безперервного (довічного) навчання, яке дозволяє людині отримати протягом життя кілька дипломів і вчених ступенів, а університету – значно поліпшити фінансово-матеріальне забезпечення за рахунок надання інформаційно-матеріальної бази для бажаючих продовжити навчання. В основі цієї концепції лежить ідея LLL (Life Long Learning) – освіти, співвідношенної з усієї протяжністю життя.
8. Партнерство студентських організацій та офіційних освітніх інститутів.
9. Підвищення привабливості та конкурентоспроможності європейської вищої освіти.
10. Працевлаштування випускників. Одним з важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання випускників повинні бути застосовні і використані на користь як народу своєї країни, так і інших країн Європи. Академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані на європейським ринку праці, професійне визнання кваліфікацій слід спростити і полегшити. Для визнання кваліфікацій, присвоєних певним вузом, планується повсюдно використовувати додатки до диплома, рекомендовані ЮНЕСКО.
1.4 Розгляд болонського процесу на прикладі його запровадження у Росії
Болонський процес – рух, метою якого є створення єдиного освітнього простору в Європі. У вересні 2003 р. на Берлінській конференції до Болонського процесу приєдналася і Російська Федерація.
1.4.1 Розвиток російської системи вищої професійної освіти з моменту підписання Болонської декларації
Підписавши Болонську декларацію у вересні 2003 року, Росія тим самим визначила контури майбутньої освітньої реформи, яка, однак, втілюється в життя неспішно і з окремими труднощами. Тим не менш, кроки в «болонському» напрямку вже робляться на рівні федеральному і на рівні окремих вищих навчальних закладів. Так, наприклад, при Міністерстві освіти і науки діє Робоча група, наділена функціями організаційного та аналітичного центру, що постачає входження Росії в Болонський процес відповідним науково-методичним супроводом, а також оперативно керуючого проведенням даного заходу.
На сьогоднішній день існує дві чітко сформовані протилежні думки: перша – входження в Болонський процес веде за собою розвал відмінно зарекомендовавшої себе вітчизняної системи освіти; друге – входження в Болонський процес є необхідним в сучасних економічних та історичних умовах заходом і є відмінною можливістю провести дієві освітні реформи архаїчної вітчизняної системи вищої освіти. На думку як Сазонова Б.А., так і авторів монографії «" М'який шлях " входження російських вузів у Болонський процес», обидві позиції є крайнощами. Болонська система являє собою цілком гнучкий інструмент, що має певний ряд обов'язкових вимог, а також значне число рекомендаційних параметрів. Це дозволяє стверджувати, що таки можливий «м'який шлях» входження Росії в Болонський процес, який гарантує поетапність даного переходу, свободу вибору і наявність різних моделей реформування. Такі зміни вимагають певних перетворень, в першу чергу, законодавчих актів, зокрема що стосуються вищої освіти, які на сьогоднішній день вже поступово здійснюються.
Вступаючи до лав країн-учасниць європейського освітнього простору, Росія не просто «переймає» модель підготовки кадрів, вона також отримує можливість впливати на формування стандартів, норм і вимог, що діють в єдиному освітньому проекті. Тим більше, її особливе географічне положення дає можливість виконувати роль своєрідного посередника у сфері освіти, формуючи адаптивні механізми для різних країн і навіть континентів. Метафора «російського мосту» між Європою, Азією і Америкою, недостатньо ефективно функціонуюча на ділі в сфері економіки через нерозвинену транспортну інфраструктури країни, може запрацювати в галузі освіти.
Зрозуміло те, що Росії належить поширити норми Болонського процесу по всій своїй території. Але очевидним є той факт, що, наприклад, Північно-Західний регіон залучатиметься до нової освітньої системи в рази швидше і дієвіше, ніж Далекосхідні території, вузи яких напевно будуть більше орієнтуватися на освітні системи США та прилеглих країн регіону.
Але і це можна мудро використовувати на благо нової системи вищої освіти, що формується: великі території тягнуть за собою спеціалізацію регіонів, з чого випливає формування адаптування середовища, що поєднує в собі риси, наприклад, американської та європейської освітніх систем, що являє собою подальшу інтеграцію світового освітнього простору.
На сучасному етапі далеко не всі інститути та університети можуть стати повноправними учасниками болонського процесу. Найбільш престижні й фінансово забезпечені вузи можуть дозволити собі встановити партнерські відносини з європейськими університетами, формувати професійну освітню мережу, регулярно направляти своїх співробітників, перспективних молодих вчених, а також талановитих студентів для обміну досвідом, знаннями і для зміцнення зв'язків. Решті вузам, так званим «аутсайдерам», залишається тільки нарощувати свій потенціал, розвиватися, освоюючи пропоновані Болонським процесом моделі входження, і підтягуватися до рівня успішних у цьому плані вузів.[6,7]
1.4.2 Переваги вступу Росії до Болонського процесу
Приєднання Росії до Болонської конвенції дозволяє провести реформу вітчизняної освіти послідовно і змістовно. Досвід європейських університетів показує, що реформування принесе позитивні результати як в цілому для держави, так і для окремих вузів і, тим більше, для окремих суб'єктів освіти (викладачів і студентів).
На думку учасників Болонського процесу, студенти повинні отримувати такі кваліфікації, які дозволять їм у майбутньому продовжити свою освіту (після бакалаврату в магістратурі, після магістратури в докторантурі) і працювати в будь-якій країні Європи. Єдність порядку отримання освітніх ступенів спричинить потік іноземних студентів, націлених на отримання цілком європейського російського диплома, визнаного в усьому світі.
Введення багаторівневої вищої освіти в Росії, по-перше, задовольнить масовий соціальний попит на вищу освіту, а по-друге, посприяє формуванню професійної еліти та науково-освітніх кадрів вищого рівня. Також така система найбільше відповідає вимогам ринкової економіки, в умовах якої ринок праці висуває особливі вимоги до гнучкості робочої сили. Зближення процесів навчання і роботи, підвищення мобільності кадрів, гнучкий підхід до форм зайнятості та навчання просто необхідні для успішного використання всього трудового потенціалу наявних трудових ресурсів.
За останні десятиліття обсяг існуючих знань та інформації багаторазово зріс, ускладнилася система генерації і передачі знань. Підраховано, що щорічно оновлюється 5% теоретичних і 20 % професійних знань. Наприклад, в США існує одиниця виміру старіння професійних знань фахівця, так званий період напіврозпаду компетентності (період зниження компетентності на 50% в результаті появи нової інформації). І вона показує, що для багатьох професій цей період складає всього лише 5 років, (стосовно до російської системи освіти, традиційно здійснює підготовку за програмою спеціалісти, ̶ раніше, ніж закінчується навчання). Рішення проблеми криється у наданні можливості отримувати освіту протягом усього життя, що гарантує своєчасну перепідготовку кадрів відповідно з виникаючими вимогами економіки, а також застосування нових знань на практиці, успішну реалізацію інноваційних ідей, підтримка перспективних наукових кадрів.
Гнучкість Болонської системи освіти дозволяє індивідуалізувати підхід до навчання, тим самим, сприяючи виявленню та заохоченню обдарованих студентів, тим більше, перспективних дослідників та аналітиків, роль яких фундаментальна для розвитку будь-якого сучасного суспільства. Багаторівнева система виробляє своєрідний відбір здібних молодих людей, поступово на кожному новому етапі нарощуючи навантаження і складність навчання.
Крім того, варіативність і свобода вибору дисциплін гарантує багатостороннє комбіноване отримання знань. У сучасному світі досить затребувані фахівці, що працюють на стику дисциплін, такі як математик-економіст, юрист-економіст, хімік-біолог і т.д. Така гнучка система дозволяє своєчасно і досить швидко відреагувати на запити часу, що народжує нові напрямки діяльності.
Велике значення має те, що входження Росії в Болонський процес більш ніж благотворно вже відбивається на стані науки – через посилення дослідницького потенціалу ВНЗ та їх планове участь у міжнародних програмах досліджень.
Інтеграція освітніх просторів різних країн неминуче тягне за собою розповсюдження знань про культури країн-учасниць Болонського процесу через «послів» ̶ студентів, викладачів, які привносять свої знання в нову для себе соціальну та академічну середу, (найчастіше, використовуючи знання іноземної мови). Таким чином, входження Росії в Болонський процес веде за собою неминуче природне поширення знань про російську культуру та її популяризацію в європейському просторі.
Розвивається конкуренція між вузами, що стимулює їх до вдосконалення своєї роботи. [6, 7, 8]
1.4.3 Болонський процес і підготовка та розвиток російських наукових кадрів
Велика хартія університетів стверджує: «Завдання університетів по поширенню знань серед молодого покоління має на увазі, що в сьогоднішньому світі вони повинні служити і суспільству в цілому; культурне, соціальне й економічне майбутнє суспільства вимагає, щоб робилися істотні капіталовкладення в безперервну освіту». Притому наголошується, що «викладання і наукові дослідження в університетах нерозривні», інакше освітній процес буде відставати від мінливих потреб і запитів суспільства, від розвитку наукового знання.
Свобода досліджень і викладання – ось фундаментальний принцип університетського життя. Університет постійно прагне до отримання універсальних знань.[8]
РОЗДІЛ 2. ЗАПРОВАДЖЕННЯ КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЇ СИСТЕМИ В
УКРАЇНІ –ЗАВДАННЯ ТА ПРОБЛЕМИ
2.1 Аналіз стану системи вищої освіти в Україні
За 22 роки незалежності Україна все ще, на жаль, не змогла подолати соціально-економічну кризу, яка яскраво проявляється і в системі вищої освіти. Реформи університетської освіти розпочато давно, але вони настільки поверхові й не скоординовані, що аж ніяк не вирішують нагальних проблем, таких як зниження якості освіти, розрив інформаційних зв'язків, різка девальвація статусу викладацької та наукової діяльності, залишковий принцип фінансування освіти, відсталість матеріально-технічної бази вищої школи, існування навчальних закладів різних форм власності, неадекватні пенсійне забезпечення та соціальний захист викладачів і студентів, втрата викладацьких кадрів. У підсумку, вища освіта в Україні стає неліквідною і неконкурентоспроможною, поступається рівню освіти розвинених країн і не визнається європейською спільнотою. Така несприятлива ситуація вимагає продуманих і системних реформ, щоб дати можливість реалізуватися величезному інтелектуальному потенціалу, який є в нашому суспільстві. Найбільш прийнятним способом реформування української вищої школи на сьогоднішній день представляється модернізація його за європейським зразком, великою підмогою в цьому плані може стати Болонський процес, завдання якого – приведення вищої освіти в європейських країнах до єдиних стандартів і критеріїв.[9]
Щоб процес інтеграції системи освіти України до Європи став реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти. Українська вища освіта відрізняється від європейського. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації в Європі традиційно дуже високий. Там знають і розуміють, що здолати освіту здатний не кожен чоловік.
Вищу освіту здатний отримати ледь один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих кваліфікацій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більш 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 до 25% всіх учнів середніх шкіл.
Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. На цей час наш диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками, за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців – низька дієвість знань. Дієвість – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, за цим параметром ми поступаємося найбільше.
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов'язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця, фірма впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і фірма матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
За кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 - 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спочатку магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освіто
ю: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном цього не розуміють.
Заради впровадження наведеної моделі стандартизованого Додатку до диплома у вищій школі України має бути впроваджена кредитно-модульна система організації навчального процесу та система об'єктивного педагогічного контролю знань.
Підставами для впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу в Україні є:
1. інтеграція до Європейського простору вищої освіти;
2. входження до Болонського процесу;
3. вступ до Світової організації торгівлі;
4. реалізація дистанційної форми вищої освіти.
Впровадження модульно-кредитної системи в більш високий школі України переслідує такі цілі:
1. досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти, яке виходить із знань, умінь і навичок, які є надбанням випускника;
2. затребуваність українських просвітницьких кваліфікацій європейським ринком праці;
3. твердження загальноприйнятої системи освітньо кваліфікаційних ступенів;
4. впровадження стандартизованого додатка до диплома, модель якого була розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та UNESCO / CEPES і який містить детальну інформацію про результати навчання випускника;
5. стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об'єктивної оцінки якості знань;
6. забезпечення " прозорості " системи вищої освіти і відповідного академічного і професійного
визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, посвідчень і все таке).
Кредитно-модульною системою, як невід'ємною атрибутую Болонської декларації, надаються дві основні функції.
Перша – сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого.
Друга – акумулююча, чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає, на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою.
Впровадження кредитно-модульної системи є важливим фактором для стимулювання ефективної роботи викладача і студента, збільшення часу їх безпосереднього індивідуального спілкування в процесі навчання.
Модулі конструюються як системи навчальних елементів, об'єднаних ознакою відповідності визначеному об'єкту професійної діяльності. Останній розглядається як деякий обсяг навчальної інформації, яка має самостійну логічну структуру та зміст і що дозволяє оперувати цією інформацією в процесі розумової діяльності студента.
Модульна організація змісту навчальної дисципліни менш за все є механічним перенесенням розділів програми до навчальних модулів, оскільки вимагає глибокої аналітико - логічної роботи над змістовим наповненням дисципліни, структуризації її як системи, а не довільного конгломерату наукової інформації.
Другою умовою реалізації модульного принципу організації змісту навчальної дисципліни є можливість виділити генеральні наскрізні ідеї професійної діяльності, на розкриття і засвоєння яких спрямований кожний модуль.
Для студента – майбутнього фахівця – важливо не тільки осмислити й засвоїти інформацію, а й заволодіти способами її практичного застосування і прийняття рішень.
За таких умов зменшується частка прямого, зовні завданого інформування і розширюється застосування інтерактивних форм і методів роботи студентів під керівництвом викладача та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об'єктах майбутньої професійної діяльності, що особливо важливо для системи дистанційного навчання.
Створення системи кредитів має полегшити порівняння закінчених курсів і сприяти максимальному розширенню мобільності студентів.
Кредит (credit) – умовна одиниця виміру навчального навантаження студента при вивченні якоїсь складової навчальної програми чи окремої дисципліни (курсу), виконаної студентом під час навчання. Кредит - мінімальна одиниця, яка точно документується, часто означає навчання впродовж тижня (суму аудиторної і самостійної роботи студента).
Проблемою для вищої школи України в контексті Болонського процесу є:
• по-перше, визначення витрат навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу в обсязі модуля, тобто встрявання навчального модуля з кредитами;
• по-друге, розробка методики розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв'язок між ними. євроінтеграція освіта болонський стандарт
Кредитно-модульна система повинна розвиватися в Україні в рамках реалізації, зокрема, дистанційної освіти незалежно від Болонського процесу. Безсумнівно, що модульна технологія навчання є незамінною для дистанційної освіти.
Отже, потрібно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, упровадження нових підходів та технологій навчально-виховного процесу.[9]
2.2 Впровадження ЕСТS в Україні – шлях до «європеїзації» національної освіти
З 1998 по 2013 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій на яких було сформульовано шість ключових принципів цього процесу:
1. Введення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання:
1-й – до одержання першого академічного ступеня (бакалавр)
2-й – після його одержання (магістр).
При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не меншою 3- х і не більше 4- х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1 -го ступеня) і / або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).
2. Впровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти системи обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS (Європейська система пере нарахованих кредитів), зробивши її накопичувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя». Європейська системи пере нарахованих кредитів (ЄСПК) створювалася протягом багатьох років і є найпоширенішою основою визначення навчального навантаження студентів закладів вищої освіти Європи.
За 22 роки ЄСПК розвинулася від початкової системи комунікації між різними європейськими освітніми програмами і структурами в загальну і широко застосовувану офіційну систему, яка є фундаментом створення загальної сфери європейської освіти. Система пере нарахованих кредитів при наявності відповідних договорів дозволить українським студентам навчатися у провідних вищих навчальних закладах Європи.
Впровадження кредитної системи обумовлює кредитно-модульну організацію навчального процесу. Кредитно-модульна система організації навчального процесу – це модель організації навчального процесу, яка базується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиницях (кредитах). Вона зменшує навантаження на студентів, оскільки за умови її впровадження відсутні сесії. Система не передбачає обов'язкового семестрового екзамену для всіх студентів. Протягом навчального семестру студенти здають два модульних контролі у час, вільний від аудиторних занять, а їх знання оцінюється за 100-бальною шкалою.
Студенти, які за результатами модульних контрольних отримали по конкретних навчальних дисциплін не менш встановленої мінімальної кількості балів, атестуються з цих дисциплін з виставленням їм державної семестрової оцінки («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно»)у відповідності зі шкалою перекладу. Студенти, які атестовані оцінкою «незадовільно», зобов'язані здавати семестрові іспити. Семестрові іспити можуть також здавати студенти, які бажають покращити оцінку, отриману за результатами модульних контрольних. Оцінка знань на іспитах здійснюється за 100- бальною шкалою з наступним переведенням у державну оцінку.
3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних представництв та міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на
тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.
4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Крім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького складу та іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.
5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним з важливих положень Болонського процесу є орієнтування вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використовуватися в інтересах всієї Європи. Всі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, рекомендованого ЮНЕСКО.
6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним з головних завдань, що вирішуються в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.[10]
2.3 Перспективи для українських студентів у контексті БП
Стан речей складової системи ЕСTS – гармонізованою системою оцінки знань – виглядає інакше. Оцінка знань за стандартом ЕСTS здійснюється за літерами від А до F: оцінка А відповідає отриманій в українському вузі "п'ятірці", B і С – нашою оцінкою «добре», D і E – "задовільно", це прохідні оцінки. Оцінка F не є прохідною, а студент має скласти іспит з цього предмета в наступну сесію.
Правила такі, що оцінки «А» у системі ЕСTS гідні тільки 10% кращих студентів академічної групи. На хороші оцінки (B і С) можуть розраховувати наступні 25 % і 30 % успішних студентів. Прохідні задовільні оцінки одержують 25% і 10% студентів, що залишилися. Студент українського університету – учасника «болонського процесу» вже зараз отримує додаток до диплома, в якому традиційні оцінки дублюються оцінками за системою ЕСTS.
Передбачається, що цей додаток до диплома може допомогти нашим студентам з працевлаштуванням за кордоном. Однак поки що більш реальним здається продовження освіти в магістратурі одного з європейських університетів або проходження стажування за програмою міжвузівського обміну. Система ЕСTS може стати корисною і за межами Європи, наприклад, у США або Канаді: при продовженні освіти в цих країнах зарахувати "європейські оцінки " набагато легше, ніж українські «відмінно» і «добре». Додаток до диплома може зацікавити не тільки тих, хто навчається за програмою магістратури, а ще й тих, хто бажає вступити до докторантури одного з європейських університетів.
Разом з тим, для того, щоб зайняти місце в магістратурі університету однієї з європейських країн, необхідно пройти досить тривалу і складну процедуру узгодження з координаторами українського університету, який випускає, і вузу, який приймає. Координатори програм у межах «болонського процесу» повинні працювати в кожному вузі-учаснику цього європейського освітнього проекту.
Головний координатор вузу забезпечує повноцінну участь вузу в системі обміну студентами. Крім головних координаторів, у вузі мають працювати і факультетські координатори. У сферу їх обов'язків входить складання описів навчальної програми факультету, з огляду на її сумісність із вимогами ЕСTS. Факультетські координатори надають консультації студентам, які збираються виїхати на стажування за кордон, допомагають у виборі вузу, який приймає. Факультетські координатори програм ЕСTS також складають докладний пакет опису факультету. Ці пакети є своєрідним рекламним проспектом факультету, навчатись на якому може кожен зацікавлений у навчанні
іноземний студент. У цей рекламний проспект входять відомості про факультет, починаючи з поштової адреси і закінчуючи детальним описом обов'язкових і елективних курсів. На даний документ включають також кількість годин, відведених на вивчення кожного курсу, і кількість кредитів, які можна заробити, якщо вибрати той чи інший курс.
Хотілося б зазначити, що європейські вищі навчальні заклади вважають за необхідне, щоб вища освіта була відповідальною перед суспільством.[11]
2.4 Болонський процес в Україні – «за» і «проти»
Процеси інтеграції систем освіти як Росії, так і України, до Європи сприймаються громадськістю, в тому числі і вченими та педагогами, далеко не однозначно. Тому однією з головних цілей і особливостей даного дослідження буде спроба розібратися в корінні і витоках як схвалення, так і неприйняття даних процесів.
У нашій сучасній педагогічній практиці метод навчання можна охарактеризувати як репродуктивний метод подачі навчального матеріалу. Репродуктивний метод отримав широке поширення в системі освіти України і є спадщиною тривалого періоду «позитивістського» підходу до засвоєння та відтворення «фактів» у радянській педагогіці. Основна функція репродуктивного методу навчання – засвоєння навчального матеріалу в ході лекцій з метою його подальшого відтворення та практичного закріплення на семінарах. Кінцевою метою є іспит або залік, який виявляє ступінь засвоєння матеріалу студентом. Численні наукові експерименти показали низьку ефективність репродуктивного методу. Стресова ситуація на іспиті, зазубрювання, тобто переклад засвоєного навчального матеріалу з довготривалої пам'яті в короткочасний регістр відтворення, призводить до низького відсотку залишкових знань у студентів. Простіше кажучи, студент, отримавши жадану оцінку, стирає з пам'яті непотрібну вже йому інформацію, а разом з нею і образ екзаменатора.
Інший метод навчання – креативний (творчий) метод навчання особистості передбачає певну ступінь свободи. Учень повинен сам приймати рішення і створювати щось нове на основі отриманих від викладача знань і навичок. Головним завданням, метою навчання є не копіювання, репродукція, відтворення матеріалу, а навчання навичкам самостійної творчої роботи.
У системі освіти України креативний – творчий метод навчання не отримав широкого розповсюдження в силу як об'єктивних факторів (грошових коштів, відсутність необхідних матеріальних фондів і т.п.), так і суб'єктивних обставин (дефіциту в середовищі освітян яскравих особистостей, здатних організувати творчу студію і пройти з учнями шлях креативного пізнання від початку і до кінця).
Обидва ці типи навчання – креативний і репродуктивний – при всій своїй несхожості вимагають пошуку їх єдності, якоїсь основи, яка могла б їх об'єднати. Україна реформує систему освіти, адаптує методику викладання до західних стандартів в контексті руху всієї держави в Європейське співтовариство.
Очевидно, що накопичений в Європі педагогічний досвід і методологія викладання зовсім неоднозначні і вимагають ретельного вивчення. Тому необхідно розглянути, як проблема єдності репродуктивного та креативного підходу до навчання студентів вирішується на Заході.
По-перше, на початковому етапі студенти слухають оглядовий курс досліджуваного предмета, знайомляться з історією розвитку, конкретним змістом тієї чи іншої наукової дисципліни.
По-друге, на старших курсах студенти обирають індивідуальну форму спеціалізації та їх навчання починає набувати творчий характер – написання наукової статті, есе або вирішення актуальної проблеми або виробничої задачі. Студент отримує наукового керівника, який коригує творчий пошук студента в заданому напрямку. Спілкування викладача і студента переходить від контролю до співпраці – заохочується самостійна робота студента і його творчий потенціал.
По-третє, характерно те, що форма контролю студентів – той же іспит – носить в корені відмінний характер і орієнтована на творчу сторону діяльності свідомості, а не на відтворення (зазубрювання) матеріалу. Студенту дозволяється робота з джерелами, користування довідковою літературою тощо. Відпадає необхідність у шпаргалках різної модифікації, так як перевіряється в першу чергу робота мислення, творча здатність аналізувати, систематизувати, модифікувати емпіричний матеріал, отриманий раніше, тобто робити щось нове, а не відтворювати старе і давно засвоєне.
Однак слід звернути увагу на той факт, що поряд з вищевикладеними позитивними моментами, західній системі освіти притаманні і ряд негативних особливостей.
По-перше, зайва формалізація форм контролю: тестування нівелює особистість, зводить творчу природу мислення людини до положення придатка машини, яка оцінює коефіцієнт інтелекту студента і ставить йому позначку, яка часто стає ознакою в душі – студент вчиться не заради знань, а заради рейтингу або заохочувальних стипендій.
По-друге, масовість набору в студенти призводить до «розмивання» творчих основ особистості – відсутній стимул добре вчитися. Тому все більшою мірою західна наука підживлюється «витоком мізків» зі Сходу, в тому числі і з України;
По-третє, втрата фундаментальних знань у галузі математики, фізики, хімії призводить до зниження світоглядного і наукового кругозору студентів і сприяє перетворенню в «односторонню» людину, про що попереджав німецький філософ Герберт Маркузе в книзі «Одновимірна людина».
У цілому західна система освіти орієнтована на переформування людини – студента: він повинен володіти набором позитивних якостей в області спеціалізації і, як усякий продукт виробництва, мати попит на ринку праці. Тому навряд чи західна система освіти здатна створювати творчі особистості в масовому порядку – для цього має бути іншою соціальне середовище проживання.
Україна повинна враховувати цей фактор при реформуванні системи освіти та просуванні на західні ринки як праці, так і освіти. Ось чому, ймовірно, не слід сліпо копіювати законодавство, методику та стандарти у сфері освіти Європи та США.
Відомий російський політолог Андрій Лямзін у статті «Країни СНД та Болонський процес» є прихильником інтеграції Росії і України і звертає увагу на той факт, що «у грудні 2001 року президенти Росії та України схвалили проект будівництва в Харкові найбільшого російсько- українського університету, який планується вивести на рівень МДУ або Кембриджу». Однак процес інтеграції зачіпає не тільки Україну. Росія намагається створити Євразійське економічне співтовариство (Росія, Білорусія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан), в рамках якого уклала угоду про визнання дипломів і вчених звань з цими країнами. Україна підписала таку угоду з Росією 29 січня 2003 року. Однак, незважаючи на прогрес у цій галузі, «Україна переглядає свою освітню систему відповідно до західних стандартів. Бакалавр вважається не закінченою вищою освіту, що створює складності при прийомі на роботу».
З вищесказаного можна зробити наступний висновок: якщо потік мігрантів зі Сходу хлине в Україну, і вона буде намагатися входити відразу в кілька освітніх систем, то її власні інтелектуали виїдуть на Захід, а їх місце займуть аж ніяк не кращі представники Сходу.
Міністр освіти і науки Василь Кремень у виступі на науково-практичній конференції у Львівському політехнічному університеті звертає увагу на той факт, що «спроби надати загальноєвропейського характеру вищій школі фактично розпочалися в 1957 році, коли було підписано Римську угоду. З часом ці ідеї розвинулися в рішеннях конференцій міністрів освіти 1971 і 1976 років, в Маастрихтському договору 1992 року і в 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій з вищої освіти. Цю конвенцію підписали 43 країни, в тому числі і Україна»
. Пізніше чотири європейські країни - Франція, Італія, Великобританія, Німеччина – підписали Сорбонську декларацію, спрямовану на створення відкритого європейського простору вищої освіти. Україна, як вважає Василь Кремінь, напрацювала великий досвід на шляху адаптації українського законодавства у сфері освіти до європейських стандартів. У цілому міністр виступає за входження України в європейський простір: «навряд чи хтось сьогодні зможе спрогнозувати всі кінцеві результати від реалізації ідей Болонської декларації. Але зрозуміло одне: зволікати, вичікувати і таким чином віддалятися від Європи неприпустимо».
Іншої точки зору дотримується Володимир Семиноженко, який у статті «Освіта та національні інтереси: вибір траєкторії», розміщеної на персональному сайті, висловив таку думку: «У будь-якій ситуації потрібно виходити з національних інтересів і не втрачати здатність до критичної оцінки. Ми ж у прагненні відповідати якимсь, часто «абстрактним», «європейським нормам» не враховуємо, що механізм прийняття рішень в ЄС знаходиться в прямій залежності від не декларованих інтересів політичних та економічних структур і орієнтований, перш за все, на вирішення внутрішніх європейських проблем».
Дата добавления: 2015-10-24; просмотров: 63 | Нарушение авторских прав
mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.056 сек.)
