Основна частина

Реферат

Тема: «Болонський процес в Україні – за і проти.»

Виконавець: студентка 169-М гр.

Літвінова В.С.

Харків - 2013

ЗМІСТ

ВСТУП   ОСНОВНА ЧАСТИНА  

ЗМІСТ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Чи можна жити у світі і бути вільним від нього? Вища освіта та Болонський процес в Україні: за і проти

Мене особисто Болонський процес практично не зачепив. Та він, можна сказати, нікого із українських студентів практично не зачепив. За винятком тих студентів, які навчаються чи навчались за кордоном, у ВНЗ, які входять до системи освіти за Болонським процесом!

Те, з чим ми, студенти, стикались і зараз стикаємось, на мою думку, - це просто жалюгідна спроба бальної оцінки знань, яка ні фізично, ні морально не може лягти на нашу радянську систему освіти!

Такий висновок я зробив з власного досвіду. Якось нам читали один предмет (не важливо, який), "добровільно-примусово" відбувалось це за так званим Болонським процесом (на той час це були тільки спроби нововведень, і бальна оцінка була за вибором викладача). Нам поставили такі умови: для того, щоб ми були допущені до заліку, нам необхідно було набрати 60 балів, для того, щоб залік поставили "автоматом" - 90-100 балів. Наближається сесія, з усього потоку (десь 60-65 студентів), до заліку не допускають нікого. Нижню межу знижують до 40 балів, але знову ніхто не проходить, межу опускають до 30 балів, і тільки тоді деякі студенти, що здали всі практичні роботи, допускаються до заліку! Може скластись враження, що ми, студенти, не виконували поставлених завдань, але насправді це було пов'язано із нерозумінням системи оцінювання самим викладачем, і браком практичних занять (фізично неможливо за малої кількості практичних годин здати таку кількість практичних!). Це, можна сказати, є першими двома мінусами так званого "українсько-болонського процесу".

Також, ті вищі навчальні заклади, які працюють за Болонським процесом, мають величезні бібліотеки, де досить легко знайти літературу як давню, так і сучасну. В наших бібліотеках, як правило, література застаріла, а на користування сучасною, якої і так мало, привілеї мають викладачі!

Дехто може сказати, що є вихід - ІНТЕРНЕТ! Я можу посперечатись із тим, хто так думає! Незважаючи на те, що на вулиці ХХІ століття - інформаційний вік, надзвичайно багато студентів не те, щоб в Інтернеті "блукати" в пошуках інформації, мишку не вміють тримати. Це пояснюється декількома причинами:

студент не має таких фінансових можливостей;

йому може бути це просто не потрібно ("я крутой, патаму шо мой папа крутой, и ваще, я паехал на дискатеку"). Таких, на жаль, багато - 70-75% сучасних студентів;

через неспроможність зрозуміти інформатизацію сучасного світу.

А взагалі, в сучасному українському розумінні Болонський процес надзвичайно відрізняється від того, яким він є насправді. У нас, якщо оцінюють за 100-бальною системою чи системою букв (А,В,С і т.д.) - це вже БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС.

Болонський процес, наскільки мені відомо, передбачає:

узгодження програм всіх ВНЗ, які беруть участь у цьому процесі, тобто студент може спокійно перейти вчитись до іншого ВНЗ (в межах Болонського процесу), якщо цього вимагають обставини, і продовжити навчання там;

у цих ВНЗ немає чітко регламентованої кількості років навчання, як у нас, кожен студент має право навчатись так, як йому дозволяє його фінансовий стан(!);

у цих ВНЗ звання магістра прирівнюється до вченого ступеня, і наступним після магістра званням є доктор (у нас таких "докторів" - кожен другий викладач);

студент за весь період навчання вивчає перелік обов'язкових предметів, та має право обирати додаткові, у нас же це відбувається "добровільно-примусово";

більшість практичних робіт здаються у вигляді тестів та есе, у нас же - навпаки (і тому бракує часу);

Тощо.

Чесно кажучи, всі студенти залюбки здавали б тести чи заздалегідь підготовані есе, тобто те, що особливо не змушує думати. Але це ж призводить до деградації студентів - вони припиняють думати, а на тестах можна і випадково вгадати, якщо ти "фартовий". Наша ж освіта навчає ДУМАТИ, робити висновки!!!

Я вважаю, що Болонський процес - це не Українська справа!

А взагалі-то, моя особиста думка з приводу Болонського процесу така: колись зібралось керівництво деяких "не зовсім" успішних європейських ВНЗ, які вигадали все це для того, щоб підвищити свій статус і нав'язати свою думку іншим.

Вся ця система мені чимось нагадує нашу українську схему Київського національного торгово-економічного університету (КНТЕУ), випускників Чернівецького філіалу якого, все більше і більше роботодавців просять не турбувати з приводу працевлаштування.

Хтось може сказати, що я неправий з приводу Болонського процесу, що це добре, що це тільки найуспішніші ВНЗ. Знову не згоден. Для прикладу візьмемо Кембридж, Оксфорд, Сорбону чи Болонью, які є одними із найпрестижніших та найвідоміших у всьому світі - вони до Болонського процесу ніякого відношення не мають!!! Вони працюють на власне ім'я.

Тому я проти всіляких процесів і вважаю, що кожен ВНЗ повинен бути єдиним і неповторним! Таким, якими поки що є деякі наші університети! Але з кожним роком все більше і більше нововведень (які мають на меті зробити ВНЗ схожим на когось) тільки погіршують їх авторитет!!!

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Ось вже скоро шість років, як Європа прагне створення на континенті єдиного освітнього простору. Початок цьому глобальному будівництву поклала конференція країн ЄС в Болоньї (1999 р.). Передбачається, що 4 тис. вузів в державах Європейського союзу, в яких навчаються 12,5 млн. студентів, до 2010 року об'єднаються в новий інтелектуальний простір. В ньому не буде ні різних бар'єрів для вступу до університету, ні проблем зі взаємним визнанням сертифікатів.

Міністерство освіти і науки України сподівається, що наша країна вже в травні 2005 року може приєднатися до Болонського процесу, в рамках якого в Європі створюється єдиний простір вищої освіти. Болонська конвенція – документ, який підписали всі країни Західної та Центральної Європи. Його головна мета – стандартизація підходів до організації навчального процесу й функціонування вищої школи в Європі.

Що ж дає нам вступ до єдиної Європейської освітньої системи? Дати відповідь на це питання й було основною метою даної статті.

1. 12-річна шкільна освіта, з посиленим вивченням іноземних мов (особливо англійської).

2. Єдина система атестації школярів – ЕГЕ, результати якої, як вступні іспити випускники зможуть подавати не тільки в українські, але й європейські вузи.

3. Приведення системи вищої професійної освіти до європейських стандартів: двоступенева освіта (бакалаврат та магістратура), приведення у відповідність із загальноєвропейськими стандартами навчальних програм та курсів, введення єдиної системи оцінки якості освіти, обов'язкове навчання для кожного студента в будь-якому європейському вузі протягом не менш, ніж один семестр, оволодіння студентами англійською мовою та іншими іноземними мовами.

4. Зміна системи післявузівської освіти – визнання як еквівалентних дипломів кандидатів наук.

5. Створення інфраструктури для навчання іноземних студентів в Україні: будівництво й впорядкування гуртожитків, організація харчування, закупівля сучасного обладнання, забезпечення бібліотек вузів навчальною та художньою літературою на англійській мові тощо.

В результаті, українські студенти отримають диплом, що визнається в країнах, які знаходяться в системі Болонського процесу, і зможуть вийти на європейський ринок праці. Перспектива вступу до Болонського процесу також полягає в розширенні можливостей для наукової співпраці, обміну дослідниками, викладачами, аспірантами, студентами.

Враховуючи вищевикладене, відразу виникає питання: „А чи є необхідність в українських фахівцях в Європі?”

За 10 років в Україні кількість бажаючих отримати вищу освіту збільшилася в два рази. Проте, щоб максимально наблизитися до європейських параметрів, кількість людей з вищою освітою слід подвоїти (на даний момент таких – 13% від працездатного населення).

Перспектива зростання є. Якщо подивитися на статистику, рух у бік щорічного зростання кількості вітчизняних студентів очевидний. За останні роки в Україні кількість студентів, що навчаються у ВНЗ зросла: 512 чоловік на 10 тис. населення в 2004 році проти 297 в 1995 р.

Першого вересня 2004 року продовжили своє навчання майже 2,5 млн. претендентів на статус людини з вищою освітою. Вперше це зробили більше 400 тис. хлопців та дівчат. В 2004 році на перший курс вищих навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації зараховано 86 тис. осіб, 3-4 рівні – 132 тис., в профтехучилища – 225 тис.

Однак вступити до ВНЗ вдалося не всім. Випускників 2003-2004 років було на багато більше: 486 тисяч одинадцятикласників та 705 тисяч дев'ятикласників. Освітні послуги їм надали в цьому році 1009 вищих навчальних закладів всіх рівнів акредитації. 819 – з них державні, 188 – приватної форми власності (з них 339 – університетського типу, 670 – професійно-технічного типу).

До речі, на збільшену цього року кількість студентів вплинуло й збільшення квоти держзамовлення на 3,5%. В загальній чисельності за гроші держбюджету цього року навчаються понад 200 тисяч студентів.

Щоб досягти європейського рівня, хоча б по кількості студентів, Україні необхідно удвічі збільшити об'єм фінансування вищої освіти, а ще в Україні потрібно міняти всю систему освіти.

Окрім підвищення заробітної платні працівникам освіти необхідно передбачити засоби на зміцнення матеріально-технічної бази навчального процесу. Міністерство освіти та науки підготувало державну програму „ Навчальне обладнання”, яка передбачає виробництво в Україні та спрямування у навчальні заклади навчального обладнання.

Впровадження „ європейських стандартів” в освітню систему країни супроводитиметься не тільки скороченням бюджетних місць в державних вищих навчальних закладах, що природним чином приведе до скорочення чисельності викладачів. Під питання буде поставлено й найважливіше досягнення радянської системи освіти: взаємодії вузів і загальноосвітніх установ при підготовці і відборі майбутніх абітурієнтів.

Окремо стоїть проблема наукових ступенів. Відмова від ступеня доктора наук, як показав досвід Естонії, приведе лише до зниження якості викладацького складу. До того ж за три роки в аспірантурі підготувати якісну кандидатську дисертацію, наприклад, по природничих науках, яку можна співвіднести з прийнятим в Європі докторським ступенем, достатньо непросто. Отже, буде потрібно подовжувати термін аспірантури до чотирьох або п'яти років, а це – додаткові бюджетні витрати та скорочення числа претендентів. Відмова від ступеня доктора наук породить й серйозні проблеми з статусом учених, які ним володіють, рівно як й внесе непотрібне та абсолютно зайве сум'яття в процес заповнення професорських вакансій.

Що ж говорять з цього приводу фахівці? Проведемо аналіз різних точок зору провідних політиків й учених про Болонський процес.

Свою думку про це питання має Владимир Малінкович, політолог, директор Української філії Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень: „ Відносно Болонського процесу, я думаю це – украй необхідно. Наша система вищої освіти застаріла. А система наших академічних ступенів не допомагає, а навпаки, гальмує ріст науки. Ми повинні позбутися від непотрібної системи Академії Наук, де спочатку 3 або 5 років пишуть кандидатську, потім 10 років докторську дисертацію, тема якої до моменту захисту втратить свою актуальність. Така система вирощує не учених, а пільговиків. На Заході інша система: бакалавр, магістр потім доктор (без таких довгих переходів з одного розряду в другий). Мені здається треба скоріше влитися в цю систему. Щоб молоді люди, що одержали освіту в Україні могли вільніше реалізовувати себе там”.

Анатолій Раханський, народний депутат (фракція „ Трудова Україна”), голова комітету Ради Європи з питань науки, освіти, культури, молоді та спорту вважає, що кількість бажаючих отримати вищу освіту зростає, в першу чергу, тому що підвищується життєвий рівень. Не останню роль в зростанні кількості студентів на його думку грають і контакти України з Європою та світові взагалі: „Усі розуміють: не маючи знань, далеко не поїдеш. Нові технології вимагають нових знань. Що таке Болонський процес знаю не по чуткам, посада голови комітету Ради Європи з питань науки, освіти, культури, молоді та спорту зобов'язує бути в курсі. Можу відповідально сказати: знання в українських школах дають сильні, освіта знаходиться на високому рівні, але якщо ми направимо її в європейське русло, ми додамо нашим співвітчизникам шансів. Ізоляція не може відігравати позитивну роль у розвитку країни. Я вважаю: напрямок узятий правильний, єдине, що потрібно не забувати про обдарованих дітей з малозабезпечених родин. Їм треба всіляко допомагати, вони повинні учитися за рахунок держави. Освічені люди – це майбутнє країни, на них треба робити ставку”.

З погляду політолога Костя Бондаренко, освіта стала більш доступною, більш демократичною. Якщо раніше в школах агітували всіх йти в робітники, тепер це не актуально. Підростаюче покоління розуміє: вища освіта – це шлях до більш комфортного життя. Колишні середні спеціальні навчальні заклади отримали статус вищих. Це дійсно вплинуло на зростання статистичних даних, які зафіксували велику кількість студентів. Ще один чинник – збільшення числа приватних вузів. Пропозиція зростає й народ цим користується.

Кость Бондаренко виказує сумніви відповідно до того, що Україна швидко перебудує створену десятками років систему освіти в систему, що буде відповідати європейським стандартам, але відзначає, що ці зміни робити необхідно: „ Відносно Болонського процесу: навряд чи ми зробимо це в наступному році. Декларувати, звичайно, можна, що ми рухаємося в цьому напрямку. Зараз Міністерство освіти проводить реформу, щоправда, основна увага звернена до середньої школи (намагаємося адаптуватися до європейських стандартів). Після цього можна взятися й за вищу. Її реформування процес куди більш складний: потрібні абсолютно нові програми, абсолютно нові системи навчання, змінювати саму філософію навчального процесу”.

На думку К. Бондаренка приймати європейські стандарти необхідно, але не через недосконалість української освіти, а через невідповідність. Можливо українська система й краща, але вона не відповідає стандартам, які ставить Європа. Час покаже, що було краще – 10-річна або 12-річна система освіти. Якби Україна хотіла жити, як самодостатня держава, можна було б й протиставити нашу освіту європейській. Але якщо ми вирішили узяти курс на інтеграцію, треба входити в європейську систему та відмовлятися від своєї.

К. Бондаренко відзначає, що необхідно позбутися такої організації як ВАК (вища атестаційна комісія), якої фактично немає ні в одній державі та яка щороку вводить нові правила, що не допомагають відбирати кращі кадри, а зводять систему отримання наукових звань до абсурду. Наукові ступені привласнюються людям, що не мають ніяких знань зі спеціальності, з якої захищена дисертація. А тим, хто дійсно займається наукою, доступ до отримання звань максимально ускладнений. Про Болонський процес треба говорити в комплексі, не тільки студенти повинні вчитися за європейськими стандартами. Треба спочатку підготувати їм добрих вчителів.

Соціолог Євгеній Головаха щодо Болонського процесу також виказав свою думку: „ Нам треба вливатися в Європу. Але це не означає, що наша система освіти гірше. Хто знає, якби вся система Болонської освіти влилася в нашу, можливо було б ще краще. Але Європа тримається на традиціях, вона в цьому змісті занадто консервативна. Тому більш раціональний шлях – приєднатися до європейської системи”.

В своєму інтерв'ю народний депутат (група „ Демократичні ініціативи”) Степан Гавриш відзначив, що каталізатором зростання студентів за останні 10 років стало падіння „ залізної завіси”. Для українців вища освіта стала не тільки засобом самовдосконалення, але й засобом отримання рівних прав з різними країнами в європейському просторі. А це у свою чергу дає можливість жити в умовах неструктурованої, відповідної стандартам демократичного миру, економіки. Тенденція росту бажаючих одержати вищу освіту не тільки збережеться, але й збільшиться: „ Тяга до знань генетично закладена в українцях. Не випадково Марко Поло та Фрідріх Энгельс у свій час помітили, що українці дуже освічена нація, у порівнянні з більшістю європейських”.

На думку С. Гавриша, якщо відбудеться прорив в області національної державної системи – політична реформа – коли влада буде ближче до народу, максимально відстоюючи його інтереси, тоді, українці ще не раз зможуть здивувати світ своїми ідеями.

С. Гавриш підкреслює, що освітній рівень українців дуже високий й вчасно приєднуватися до Болонського процесу. Головне, щоб цьому входженню не заважала та частина освіти, що загрузла в корупції. Вітчизняна наука повинна поліпшити наше майбутнє, а не тягти нас назад.

Всеволод Степанюк (Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України) вважає, що в нашій країні бажаючих вчитися завжди було дуже багато. Якщо пригадати: за часів СРСР були конкурси по 40-50 чоловік на місце. Зараз вища освіта дійсно дає можливість отримати пристойну роботу тому зростає „ популярність” ВНЗ. Тим більше, їх збільшена кількість в змозі задовольнити всіх бажаючих. Але, чесно кажучи, рівень цієї освіти залишає бажати кращого. Кількість навчальних закладів пошкодила якості освіти. Раніше людина з вищою освітою була не тільки фахівцем екстра-класу, це була – високоосвічена людина. Зараз комерційні ВНЗ працюють на рівні технікумів, вони дають вузьку спеціальність, а доброї базової загальноосвітньої підготовки – ніякої.

Відносно вступу до Болонського процесу, В. Степанюк відзначає, що українська освіта побудована на більш правильних принципах, чим європейська. Це підтверджує той факт, що за рубежем наших фахівців беруть з великою радістю. Викладачі, що поїхали за кордон, там на дуже гарному рахунку. Тому можливо не Україна не готова співробітничати з Європою, а Європа не готова вступити з нами в діалог. У них студент має занадто багато прав: він може вибирати, коли й які лекції йому слухати. Такий підхід невірний, повинна бути чітко затверджена програма. Якщо студент її не виконує, його треба відраховувати.

Якщо українські експерти від освіти вінцем вищої школи вважають гарне працевлаштування, тоді треба інтегруватися в усі європейські структури, а якщо орієнтуватися на те, що освіта потрібна для освіти, тоді не важливо визнається диплом наших вузів або не визнається за рубежем.

На думку політолога, директора Інституту глобальних стратегій Вадима Карасьова, раніше не було можливостей, щоб усі бажаючі могли одержати вищу освіту, незважаючи на конституційне право безкоштовної освіти, у тому числі й вищої. Наступне формування комерційного сектора освітніх послуг сприяло тому, що маса бажаючих, що не потрапили в систему бюджетного фінансування, ринулася в приватні вузи. Зростання числа бажаючих одержати освіту пов'язано з підвищенням його престижу, з формуванням освітнього капіталу як ступінь для кар'єрного росту.

Постіндустріальне виробництво вимагає нового типу працівників: із широким кругозором та з вузькою спеціальністю. В Україні „надвиробництво” юристів, фінансистів, банкірів й „недовироблення” кваліфікованих інженерів, авіабудівників, авіатехніків, тобто працівників інтелектуальної праці, що формує інноваційне постіндустріально-технологічне ядро сучасної економіки. Зараз ці диспропорції починають поступово вирівнюватися. Але в структурі ринку праці ці перекоси продовжують зберігатися.

В цілому, бажання людей мати вищу освіту говорить про те, що Україна рухається в руслі європейських процесів. По співвідношенню осіб, що навчаються та працюють, вона відноситься до передових країн.

В. Карасьов вважає, що входити до Болонського процесу необхідно, але обережно, враховуючи традиції вищої школи в Україні, тим більше міра готовності у нас далеко не стовідсоткова. В 2005 році Україна навряд чи реалізує цю мету одномоментно, але прагнути цього треба. Країна, яка не прагне увійти до інтернаціональних та транс європейських ланцюжків бізнесу, влади, освіти, позбавлена майбутнього. Вона прирікає себе на неконкурентоспроможність. Болонський процес – це шанс для України збільшити свою частку на європейському ринку вищої школи. Країна, яка знаходиться в ізоляції, не має перспектив в сучасному світі. В Болонському процесі треба брати участь, але по розуму. Багато що з того, що у нас є в освіті можна використовувати як могутню конкурентноздатну зброю.

Олександр Гриневич, економічний консультант консалтингового центру PR-агентства „Радник” відзначає, що за останнє десятиріччя вищу освіту в Україні хоче отримати все більша кількість людей. Вони зрозуміли, що добра освіта – це добра робота. Іноді, вона виступає додатковою перевагою при прийомі на роботу, для якої вища освіта не є обов'язковою. Другий аргумент – це престиж. Люди з амбіціями, але без знань, хочуть мати диплом, щоб не було соромно перед іншими. Але все-таки більшість освіту розглядає, як інвестиції в майбутнє.

На думку О.Гриневича, Болонський процес – дуже правильна справа, європейці молодці, що зайнялися стандартизацією освіти. Однак Україна робить велику помилку, що не займається цим реально (більше на папері). Треба докорінно змінити суть керування народною освітою. Це проблеми „копіювання” вузів: без історії, без достатнього освітнього рівня, що тільки тим і займаються, що видають дипломи. Ці вузи спекулюють на бажанні одержати диплом. Вони і не дають країні стати повноправним членом тих процесів, що відбуваються у світі. Приєднання до європейської освіти можливе, але для цього треба взятися серйозно за вітчизняну освіту. Традиції вітчизняної освіти заслуговують на увагу й повагу.

В принципі, це нормальне явище, коли громадяни намагаються отримати вищу освіту, намагаються більше знати й в цілому прагнуть підвищити свій освітній рівень, зробити нормальну кар'єру – без освіти сьогодні це не можливо. Наявність освіти – це гарант забезпеченого існування. Виходячи з цього, зростає й число бажаючих отримати його, зростає й конкурс у ВНЗ, й число самих ВНЗ. Це нормальне явище для країн з перехідною економікою, до яких відноситься Україна.

Олексій Теслярів, політолог, доктор економічних наук, професор з приводу приєднання до Болонського процесу говорить, що Україна може приєднатися, але не усі вузи потраплять у європейський освітній простір. Можливо, що будуть визнаватися дипломи окремих університетів. У цілому вважати, що Україна готова, щоб визнавалися всі її вузи, включаючи приватні, говорити передчасно.

Також важливою проблемою є упровадження модульно-рейтингової системи, особливо це торкається практичних дисциплін. Ні викладачі, ні студенти ще повною мірою не готові до повноцінного використовування бальної системи оцінки виконаної на занятті роботи.

Немає в нашій країні на даний момент й дійсно незалежної оцінки як якості дисертацій, так й контролю за якістю виданих дипломів (особливо тих, що отримані на „комерційній основі”). Державну систему атестації та контролю за якістю освіти ще належить створювати. Процес цей буде нелегким й нешвидким.

ВИСНОВОК

Таким чином, проведений в даній роботі аналіз дозволяє стверджувати про єдність думок провідних політиків та учених щодо питання входження України в Болонський процес. Але робити це треба не зразу, а послідовно підводити усі складові української освіти до вимог європейського освітнього простору: провести реформу шкільної системи освіти, розробити навчальні програми у ВНЗ відповідно до модульно-рейтингової технології, ввести двоступеневу систему навчання (бакалавр та магістр).

Дата добавления: 2015-10-24