Читайте также:
|
1. Будь хозяином своей судьбы.
2. Достигни успеха в том, что ты любишь.
3. Внеси свои конструктивный вклад в общее дело.
4. Строй свои отношения с людьми на доверии.
5. Развивай свои отношения
6. Культивируй в себе смелость.
7. Заботься о своем здоровье.
8. Старайся мыслить позитивно.
9. Сочетай материальное благополучие с духовным удовлетворением.
П. Вайнцвойг
Тест «Умеете ли Вы общаться?»
Каковы ваши коммуникативные возможности? Ответить на этот вопрос позволяет тест, который подготовил И. Юсупов, доцент кафедры психологии Казанского педагогического института.
Тест этот полушутливый, однако отнеситесь со вниманием к поставленным вопросам. Постарайтесь ответить на них с максимальной откровенностью. Если говорите «да», поставьте 2 очка; «не знаю», «затрудняюсь», «иногда» - 1 очко; «нет» - 0 очков.
1.Волнуетесь ли Вы в ожидании самой заурядной деловой встречи?
2.Откладываете ли визит к врачу до тех пор, пока станет невмоготу?
3.Испытываете ли неудовольствие или смятение при неожиданном поручении выступить с докладом?
4.Избегаете ли необходимости поехать в командировку в незнакомый город без гарантии поселения в гостинице?
5.Делитесь ли своими переживаниями с неблизкими вам людьми?
6.Раздражаетесь ли при обращении незанакомого человека на улице с просьбой показать дорогу, назвать время и т.д.?
7.Считаете ли Вы, что существует непреодолимое непонимание людей разных поколений в жизненных вопросах?
8.Постесняетесь ли напомнить своему знакомому о том, что он забыл вернуть Вам пять гривень, взятые в долг несколько месяцев назад?
9.Промолчите ли, отодвинув блюдо, если в кафе Вам подадут недоброкачественную пищу?
10.Начнёте ли первым разговор с незнакомым попутчиком в вагоне, если придётся ехать вместе несколько часов?
11.Избегаете ли Вы длинных очередей?
12.Избегаете ли рассматривать конфликтную ситуацию между сослуживцами?
13.Вы категорично не соглашаетесь с чужим мнением о произведениях литературы и искусства, если у Вас иная точка зрения?
14.Промолчите ли Вы, если услышали ошибочное суждение по хорошо известному Вам вопросу?
15.Вызывает ли Ваше неудовольствие просьба разобраться в служебном деле или помочь в учёбе?
16.Предпочтёте ли Вы взяться за перо, когда есть возможность изложить своё мнение устно?
30 – 32 очка – Вы явно некоммуникабельны, отчего страдаете больше всего сами, но и близким с Вами нелегко. На Вас трудно положиться в деле, требующем коллективных усилий. Старайтесь быть общительнее.
25 – 29 очков – Вы замкнуты, неразговорчивы, предпочитаете уединение. Новая работа, новые контакты надолго выводят Вас из равновесия. Оттого Вы бываете собой недовольны. В Вашей власти переломить себя.
19 – 24 очка – Вы умеренно общительны и в незнакомой обстановке чувствуете себя уверенно, новые проблемы не пугают. С людьми сходитесь с оглядкой, в спорах участвуете неохотно.
14 – 18 очков – Вы любознательны, с интересом слушаете разговорчивого собеседника. Собственную точку зрения отстаиваете без вспыльчивости. В то же время не любите шумных компаний, экстравагантные выходки вызывают Ваше раздражение.
9 – 13 очков – Вы весьма общительны, охотно знакомитесь с новыми людьми. Любопытны, разговорчивы. Любите высказываться по разным поводам. Никому не отказываете в просьбах, хотя не всегда способны их выполнить. Вам нравится быть в центре внимания. Пожалуй, Вам недостаёт терпения, настойчивости при решении серьёзных проблем. Но при желании Вы сможете заставить себя не отступать от намеченного.
4 – 8 очков – должно быть, Вы рубаха-парень (это определение относится и к женщинам). Общительность Ваша бьёт ключом. Вы всегда в курсе всех дел, охотно берёте слово по любому поводу, всюду чувствуете себя в своей тарелке, смело берётесь за любое дело, хотя далеко не всегда можете довести его до конца. По этой причине коллеги относятся к Вам с недоверием.
3 очка и менее – Ваша коммуникабельность носит болезненный характер. Вы говорливы, вмешиваетесь в дела, не имеющие к Вам никакого отношения. Берётесь судить о проблемах, в которых не компетентны. Невольно и часто становитесь причиной всяких конфликтов. Вспыльчивы, обидчивы, нередко бываете необъективны. Рядом с Вами трудно находиться. Не мешает поработать над собой: воспитайте в себе терпеливость и сдержанность, уважительное отношение к людям.
Тест «Умеете ли Вы слушать?»
1.Вам кто-то рассказывает забавный случай из своей жизни. Что Вы при этом думаете?
А) Вам приходит на ум нечто аналогичное;
Б) Вы слушаете с интересом, но вскоре начинаете скучать;
В) Вы радуетесь за рассказчика, если события, о которых идёт речь, приятные. Если же рассказанный случай нерадостен, Вам становится за собеседника неловко, и про себя Вы произносите: «И зачем он об этом говорит?»
2.Кто-то из пожилых родственников или близких Вам людей жалуется на плохое здоровье. Вам известно, причин для беспокойства нет. Поэтому слушая,
А) Вы лишний раз убеждаетесь, что пожилые люди склонны приписывать себе болезни, которых у них нет;
Б) всё-таки вызываете врача, демонстрируя заботу о близких;
В) постараетесь проводить больше времени с этим человеком.
3.В компании друзей Вы обычно…
А) берёте на себя роль лидера;
Б) вставляете отдельные реплики, «подливая масла в огонь»;
В) разговариваете только с теми, кто Вам интересен.
4.К Вам обратились за советом. Но едва Вы начинаете говорить, Вас перебивают и приводят свои аргументы. Что Вы делаете при этом?
А) молча слушаете;
Б) испытываете раздражение: зачем же тогда к Вам обратились за советом?
В) настойчиво пытаетесь высказать свою точку зрения.
5.Ребёнок (это может быть Ваша дочь, сын, племянник) собирается Вам что-то рассказать, но Вы спешите: через полчаса придут гости или вот-вот начнётся телепередача. Как Вы себя при этом ведёте?
А) бросаете все дела и слушаете;
Б) слушаете невнимательно, продолжая заниматься своими делами;
В) просите ребёнка найти другой момент для откровений.
6.Вы с приятельницей сидите в кафе и невольно слышите разговор за соседним столиком. При этом Вы:
А) прислушиваетесь к разговору, не перебивая спутника;
Б) прерываете беседу и начинаете слушать вместе;
В) каким бы интересным ни казался тот разговор, Вы забываете о нём, внимательно слушая только своего спутника.
7.Близкий Вам человек выглядет очень подавленно. При этом Вы…
А) ждёте, пока он сам расскажет, в чём дело;
Б) пытаетесь узнать от общих знакомых, что случилось;
В) спрашиваете: «Ты чем-то расстроен?»
8.Супруг (или возлюбленный) жалуется, что Вы уделяете ему мало внимания. Вы отвечаете:
А) «Не говори глупостей, ты же знаешь, как я к тебе отношусь»;
Б) «Ничего не могу сделать. Сам виноват»;
В) «Давай – ка лучше выясним наши отношения!»
Подсчитайте очки за ответы:
1.А - 5 очков, Б – 1, В – 10;
2.А – 5, Б – 1, В – 10;
3.А – 5, Б – 10, В – 1;
4.А – 10, Б – 1, В – 5;
5.А – 10, Б – 1, В – 5;
6.А – 1, Б – 10, В – 5;
7.А – 5, Б – 1, В – 10;
8.А – 5, Б – 1, В – 10.
Результаты:
От 8 до 28 очков. Вы не любите интересоваться чужими делами. Легко поддаётесь эмоциям. Верите всему, что Вам говорят, и только потом понимаете, что Вас обвели вокруг пальца. Словом, Вам надо быть более внимательным к другим людям.
От 29 до 49 очков. Вы очень отзывчивы к близким Вам людям, стараетесь быть им полезными, не скупитесь на советы. Остальные же окружающие Вас вообще не интересуют. Задумайтесь об этом.
От 50 до 80 очков. Вы не эгоистичны, не навязчивы, не агрессивны. Умеете внимательно слушать собеседника, в меру участвуете в разговоре. Даёте собеседнику возможность высказаться. Всё это заслуживает похвалы.
Если по результатам теста Вы поймёте, что слушать умеете, всё в порядке. А если нет, то Вам нужно выполнить ряд заданий:
1. Запретите себе строго-настрого перебивать кого-либо в течение двух недель. Пока человек сам не остановится, не начинайте говорить.
2. Прежде чем начать говорить, в какой бы то ни было ситуации – совещание, собрание, дружеская компания, ответ на экзамене, общение с приятелем, - не открывайте рта, пока не сосчитаете про себя до десяти. Пусть Вы некоторым покажетесь человеком с замедленной реакцией, но, выполняя задание две недели, Вы многого добьётесь. Другим людям станет легче с Вами общаться.
3. Проанализируйте свою речь за день: а могли бы Вы что-либо из сказанного Вами не произносить? Учитесь развивать у себя умение слушать других людей.
ЗАПОВЕДИ РАЗУМНОГО ВОСПИТАНИЯ
1. Никогда не воспитывайте в плохом настроении.
2. Ясно определите, чего Вы хотите от ребёнка, и объясните это ему, а также узнайте, что он думает по этому поводу, убедите его, что Ваши воспитательные цели – это и его воспитательные цели.
3. Предоставьте ребёнку самостоятельность, воспитывайте, но не контролируйте каждый его шаг.
4. Не подсказывайте готового решения, а показывайте возможные пути к нему и разбирайте с ребёнком его правильные и ложные шаги к цели.
5. Не пропустите момента, когда достигнут первый успех, хвалите ребёнка за каждый удачный его шаг. Причём хвалите не вообще, а конкретно! Не «Ты молодец», а обязательно «Ты молодец, потому что…».
6. Если же ребёнок делает какое-то неверное действие, совершает ошибку, то укажите ему на это. Сразу дайте оценку поступку и сделайте паузу, чтобы ребёнок осознал услышанное.
7. Оценивайте поступок, а не личность: сущность человека и отдельные его поступки не одно и то же. «Ты плохой!» (оценка личности) звучит очень часто вместо правильного «Ты поступил плохо!» (оценка поступка). Немаловажное дополнение: Ваше замечание по поводу ошибки или поступка должно быть кратким, определённым.
8. Дайте понять ребёнку (улыбнитесь, прикоснитесь), что сочувствуете ему, верите в него, хорошего мнения о нём, несмотря на его оплошность. Дайте понять (но не обязательно это говорить): когда этот неприятный разговор закончится, инцидент будет исчерпан.
9. Воспитание – это последовательность целей. Помогите ребёнку строить систему перспективных целей – от дальней к средней, от неё – к сегодняшней.
10. Воспитатель должен быть твёрдым, но добрым. Ни абсолютная твёрдость во что бы то ни стало, ни такая же безграничная доброта не годятся в качестве единственного основополагающего принципа воспитания. Всё хорошо в своё время, и нужно уметь применять разные методы в соответствии с конкретной ситуацией. Тогда воспитание будет ещё и своевременным.
Агафонова А.С. Практикум по общей педагогике: Учебное пособие. – СПб.: Питер, 2003. – С.270-271.
ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА
| Тема | Кільк. годин | Види індивідуальної роботи | Тематика індивідуальної роботи | |
| Змістовий модуль 1 | Тема 1 | Консультування з написання рефератів | Функції управління виховною діяльністю в навчальному закладі | |
| Тема 2 | Консультування щодо методики планування виховної діяльності | Види і структура планів виховної діяльності | ||
| Тема 3 | Консультування з питань організації діяльності осіб, які управляють виховним процесом в НЗ | Професіограма заступника директора НЗ з виховної роботи, педагога-організатора, класного керівника, соціального педагога | ||
| Тема 4 | Консультування щодо організації моніторингу виховання | Інформаційне забезпечення моніторингу виховної діяльності | ||
| Всього годин: | ||||
| Змістовий модуль 2 | Тема 5 | Консультування з виконання навчального проекту | Оцінка виховної діяльності педагога | |
| Тема 6 | Консультування з виконання навчального проекту | Розробка технологічної карти роботи з учителем щодо подолання виявлених проблем на основі аналізу виховної діяльності | ||
| Всього годин: | ||||
| РАЗОМ: |
Алгоритм підготовки доповіді (виступу) до семінарського (практичного) заняття
1. Оцініть актуальність теми Вашої доповіді на фоні інших можливих доповідей.
2. Сформулюйте мету доповіді та завдання.
3. Спрогнозуйте можливу реакцію аудиторії на Вашу доповідь.
4. Сформулюйте назву доповіді.
5. Оберіть кульмінаційний момент майбутнього виступу.
6. Складіть план виступу.
7. Напишіть текст доповіді або розширені тези.
8. Розбийте матеріал доповіді за часом.
9. Визначте можливість та необхідність використання наочних засобів.
10. Підготуйте наочні засоби.
11. Оберіть стиль (жанр) виступу.
12. Оберіть спосіб початку доповіді.
13. У разі необхідності відрепетуйте свій виступ.
Спеціальні словники та енциклопедії, якими можна скористуватися під час вивчення залікового модулю «Сучасні виховні технології»
1. Вульфов Б.З. Словарь педагогических ситуаций: Учимся воспитанию. – М., 2001.
2. Гамезо М.В., Степаносова А.В., Хализева Л.М. Словарь-справочник по педагогической психологии. – М., 2001.
3. Детство: краткий словарь-справочник / Под ред. А.А. Лиханова, Е.М. Рыбинского. – М., 1996.
4. Кашкаров С.Н. Адаптированный педагогический словарь. – М.: Гуманитарная гимназия №1504, 1995.
5. Краткий справочник по педагогической технологии / Под ред. Н.Е. Щурковой. – М., 1993.
6. Овчаренко В.И. Психолого-аналитический глоссарий. – Минск, 1994.
7. Педагогическая энциклопедия: В 4 т. – М., 1964-1968.
8. Российская педагогическая энциклопедия. – М., Т.1 – 1993, Т.2 – 1999.
9. Российский энциклопедический словарь: В 2 т. – М., 2001.
10. Селиванова Л.Н. Словарь-справочник основных понятий теории воспитательных систем. – М., 2001.
Література для організації тренінгів та практикумів
Слухачам дані книги допоможуть скласти особистісну й професійно-педагогічну програму самовдосконалення і самоактуалізації та втілити її в життя в особистісному тренінгу та під час роботи з дітьми. У перелічених книгах містяться проблемні питання й завдання, педагогічні завдання й ситуації, тести, опис різноманітних методик тощо.
1. Альманах психологических тестов. – М., 1995.
2. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогический практикум: В кн.: Педагогика. – М., 2001. – Гл. 7.
3. Бородулина Н.Ф. и др. Тренинг общения «Групповые дискуссии». – Ульяновск, 1996.
4. Игры: обучение, тренинг, досуг / Под ред. В.В. Петрусинского. – М., 1994.
5. Казанский О.А. Игры в самих себя. – М., 1994.
6. Кан- Калик В.А. Тренинг профессионально-педагогического общения. – М., 1990.
7. Коротов В.М. Введение в педагогику. – М., 1999 (в конце каждой главы).
8. Лещинский В.М., Кульневич С.В. Учимся управлять собой и детьми. Педагогический практикум. – М., 1995.
9. Смирнов В.И. Общая педагогика в тезисах, дефинициях, иллюстрациях. – М., 1999.
10. Спирин Л.Ф. Теория и технология решения педагогических задач. – М., 1997.
11. Стефановская Т.А. Педагогика: наука и искусство. – М., 1998.
12. Фопель К. Как научить детей сотрудничать: В 4 ч. – М., 1997-1999.
Матеріал для самостійної роботи для опанування змісту навчальної дисципліни «Управління виховним процесом»
Заходи з управління виховним процесом в закладі
План
1.Збір інформації з питань управління виховною діяльністю та її аналіз.
2.Моніторинг виховання.
3.Взаємодія учасників навчально-виховного процесу.
Література: [7, 9, 17, 33, 52].
1.Збір інформації з питань управління виховною діяльністю та її аналіз.
Система інформаційного забезпечення управління виховною діяльністю має враховувати структуру управління виховним процесом, сукупність існуючих між її елементами взаємозв’язків і взаємозалежностей, спрямованих на реалізацію цілей та завдань виховної діяльності.
Головним системоутворюючим чинником системи цільового інформаційного забезпечення є цілі управління, оскільки самі вони визначають зміст та раціональний варіант відбору необхідної зовнішньої та внутрішньої інформації.
Для створення інформаційного блоку з питань управління виховною діяльністю враховується наступне:
1) тип навчального закладу (загальноосвітня школа I-III ступенів);
2) мета виховної діяльності (напр., виховання свідомого громадянина, патріота, формування навичок здорового способу життя, розвиток виховної системи освітньої установи і т.д.);
3) основні напрями виховної діяльності (напр., громадянське виховання, патріотичне виховання, фізичне виховання, профілактика дитячого травматизму, прищеплення навичок здорового способу життя тощо);
4) структура управління виховною діяльністю (наявність методичної ради закладу, методичного об’єднання класних керівників, учнівського самоврядування, посади ЗДВР, педагога-організатора, психологічної служби тощо);
5) суб’єкти виховної діяльності (учні, класні керівники, керівники гуртків, секцій, виховних центрів, представники громадськості);
6) зворотній зв’язок (хто є об’єктами зворотного зв’язку, ким збирається та обробляється інформація, в який термін, форма узагальнення, де заслуховується інформація).
Для загальноосвітнього навчального закладу, опис якого наведено вище, можна запропонувати такий інформаційний блок з питань управління виховною діяльністю (табл. 2).
Таблиця 2
Інформаційний блок “Д”: Управління виховним процесом
Мета: організація збору, обробки, доведення інформації про стан виховної роботи з учнівським колективом, індивідуальної виховної роботи з дітьми, рівень вихованості школярів, розвиток виховної системи освітнього закладу.
| № п/п | Зміст інформації | Термін збору, відповідальний за збір та обробку | Вихід інформації | ||||||||||
| 1. | Планування роботи класних керівників | ЗВ | ЗВ | Довідка, НД | |||||||||
| 2. | Планування роботи керівників гуртків, секцій, клубів | ЗВ | ЗВ | Довідка, НЗ | |||||||||
| 3. | Стан виховної роботи в школі | ЗВ | ЗВ | Наказ, ПР | |||||||||
| 4. | Організація годин спілкування по класах | ПО | ПО | ПО | Довідка, МО | ||||||||
| 5. | Організація роботи шкільних клубів, гуртків, секцій | ПО | ПО | Довідка, НЗ | |||||||||
| 6. | Організація роботи ШМО класних керівників | КМО | КМО | КМО | КМО | Наказ, МР | |||||||
| 7. | Рівень вихованості учнів | ЗВ | ЗВ | Наказ, ПР | |||||||||
| 8. | Рівень розвитку учнівських колективів | КК | КК | Довідка, МО | |||||||||
| 9. | Рівень розвитку виховної системи школи | ЗВ | Інформ., ПР | ||||||||||
| 10. | Організація впровадження ППД з проблем виховання | ЗВ | ЗВ | Наказ, МР | |||||||||
| 11. | Система роботи класних керівників | ЗВ | ЗВ | Довідка, МР | |||||||||
| 12. | Організація роботи органів учнівського самоврядування | ЗВ | ЗВ | ЗВ | Наказ, НД | ||||||||
| 13. | Організація роботи щодо профілактики випадків дитячого травматизму | ЗВ | ЗВ | ЗВ | Наказ, ПР | ||||||||
| 14. | Організація роботи щодо профілактики шкідливих звичок | ПО | ПС | ПО | Довідка, НЗ | ||||||||
| 15. | Організація роботи щодо профілактики протиправних дій | ПО | ПС | ПО | Довідка, НЗ | ||||||||
| 16. | Організація спільної діяльності школи, сім’ї та громадськості | ЗВ | ЗВ | Наказ, НД | |||||||||
| 17. | Результативність участі учнів школи у позашкільних виховних заходах | ПО | ПО | Довідка, ПР |
Умовні позначки:
ЗВ – заступник директора з виховної роботи; ПР – педагогічна рада;
ПО – педагог-організатор; МР – методична рада;
ПС – психологічна служба; НД – нарада при директорі;
КМО – керівник методичного об’єднання класних керівників; НЗ – нарада при заст. директора;
КТГ – керівник творчої групи вчителів; МО – методичне об’єднання кл. керівників.
КК – класний керівник.
2.Моніторинг виховання.
Моніторинг – поняття, яке недавно з’явилося в лексиконі соціально-гуманітарних наук, в тому числі й педагогіці. Термін отримав достатньо широке розповсюдження в щоденні практиці, однак загальноприйнятого наукового тлумачення він поки не має. В “Словаре-справочнике по педагогике» (2004 р.) моніторинг трактується як контроль із періодичним відстеженням за об’єктом дослідження та обов’язковим зворотнім зв’язком. Моніторинг в освіті – постійне спостереження за будь-яким процесом з метою вияву його відповідності бажаному результату або початковим припущенням.
Якщо узагальнити думки науковців стосовно поняття “моніторинг виховання”, то можна заключити, що в широкому розумінні – це систематичне спостереження за станом виховання підростаючого покоління з метою його вивчення, оцінки, прогнозу, планування розвитку позитивних і запобігання негативних процесів. Моніторинг виховання у вузькому розумінні обмежується метою вивчення і оцінки виховного процесу.
Структура моніторингу виховання в широкому розумінні складається з чотирьох елементів: 1) вивчення стану виховання шляхом безпосереднього спостереження за ним; 2) оцінки стану виховання; 3) прогнозу розвитку виховання; 4) вироблення пропозицій заходів щодо розвитку позитивних й запобігання виявленим негативним процесам.
В моніторингу та діагностиці використовується, як правило, систематичне спостереження. Воно характеризується, насамперед, регулярністю фіксації дій, ситуацій, процесів протягом певного часу і дозволяє виявити їх динаміку.
В ході спостереження відбувається вивчення стану виховання. Вивчення – насамперед отримання будь-якої інформації. З педагогічної точки зору, це не тільки отримання, але й спеціальний відбір інформації з метою використання у певних педагогічно значущих цілях.
Процес вивчення містить у собі два етапи:
1. Первинне накопичення інформації, коли відбувається спостереження, фіксація, запам’ятовування всього, що пов’язане з життям та діяльністю суб’єктів виховання, тобто здійснюється така функція вивчення, як дізнавання (русск. – узнавание). Сутність дізнавання – відтворення та цілісне уявлення найбільш характерних зовнішніх проявів.
2. Перероблення інформації, проникнення у внутрішню сутність, тобто розпізнавання або приведення інформації до стану, який дозволяє співвіднести отримані дані з практичною діяльністю. Дізнавання дає можливість уявити собі загальний образ об’єкта, окремі його сторони, в той час як через розпізнавання встановлюються зв’язки між всіма його сторонами, їх взаємообумовленість, визначаються особливості внутрішніх та зовнішніх відносин і характер педагогічного впливу.
Другий компонент моніторингу – оцінка стану виховання. Це уточнююча стадія діагностики. Здійснення оцінки стану виховання дає можливість зрозуміти, який зміст схований за зовнішніми формами, які причини, мотиви, що детермінували появу зовнішніх ознак. Але слід зауважити, що на сьогодні важко вирішувати питання наукової діагностики, пов’язані з вимірюванням виховання, рівнів вихованості, тому що, по-перше, немає повного опису норм і відхилень від них, по-друге, складно вивчати людину взагалі, групи, педагогічну діяльність.
Прогноз стану виховання – третій етап моніторингу. Процес педагогічного прогнозування, який входить до моніторингу виховання, складається із декількох операцій, перша і основна з яких – вибір мети і завдань прогнозування. При цьому слід виходити як із загальних методологічних позицій, так і з особливостей конкретної ситуації.
Педагогічний прогноз може бути сприятливим, несприятливим, сумнівним, але не може бути безнадійним. В центрі уваги моніторингу повинні бути позитивні тенденції. Саме від них повинен починатися відлік до тенденцій негативних, щоб виявити умови, за яких позитивні елементи будуть превалювати над негативними. Передбачення боротьби позитивних і негативних тенденцій повинно сполучатися з передбаченням результатів педагогічного втручання в даний процес.
При підготовці прогнозу враховується значущість об’єктів, що прогнозуються, яка визначається не стільки питомою вагою даного явища, скільки його положенням в системі причинно-наслідкових зв’язків. Такий розподіл об’єктів прогнозування за значущістю допомагає виявити тенденції розвитку об’єктів прогнозування, що враховуються при визначенні головних параметрів прогнозу.
Визначення значущості факторів, формуючих основні тенденції розвитку виховання, потребує вивчення їх стійкості. Стійкість в свою чергу характеризується, по-перше, тривалістю періоду розвитку об’єкта до моменту прогнозування, по-друге, природою самого об’єкта, по-третє, роллю зовнішніх умов, які можуть зробити перетворюючий вплив на об’єкт в процесі прогнозування, а також у наступний період.
Стійкість може бути як статичною, так і динамічною. Статична стійкість характеризує малу рухливість зовнішніх форм існування педагогічного явища (напр., постійні симпатії або антипатії дитини до окремих членів сім’ї, товаришів у класному колективі при стійкому сприятливому або несприятливому положенні дитини в системі їх відношень). Динамічна стійкість означає легку мінливість зовнішніх форм існування об’єкта при стійкості його внутрішньої природи (напр., зміна партнерів при спілкуванні, велика емоційна мобільність у відносинах з ними при постійності інтересів, мотивів вчинків).
Прогнозування виховання дітей передбачає врахування направленості розвитку тих факторів, які визначають характер виховного процесу, фону, сукупності зовнішніх факторів, оточуючих об’єкт прогнозування.
В моніторингу виховання виділяються три види прогнозів: найближчий, актуальний, перспективний. Зміст найближчого прогнозу полягає в передбаченні можливих дій учасників виховного процесу. Актуальне прогнозування націлене на передбачення направленості їх взаємодії. Суть перспективного прогнозу полягає в передбаченні ведучих тенденцій розвитку виховного процесу.
На виборі виду прогнозу закінчується “технологічний” етап прогнозування, пов’язаний з визначенням його основних параметрів. Далі наступає етап інтерпретації отриманих даних і перевірки точності (достовірності) прогнозу. При цьому здійснюються: а) експертна оцінка даних попереднього прогнозування; б) визначення джерел можливих погрішностей; в) співвіднесення прогнозу із завданнями наступної виховної діяльності суб’єктів.
Експертна оцінка отриманого прогнозу здійснюється у двох формах: вербальній і писемній. Вербальна – усне опитування компетентних осіб (батьків, педагогів) про тенденції виховання і розвиток дитини, явища або процесу. Збір оцінок експертів може відбуватися як індивідуально, так і в ході групового обговорення.
Планування розвитку позитивних і запобігання виявлених негативних процесів – завершальний етап моніторингу виховання. План відрізняється від прогнозу насамперед тим, що він представляє собою не просто передбачення майбутнього, але і програму дій.
Головна мета планування – розвиток всього, що дає оптимістичну основу прогнозу, активне педагогічне втручання у виховний процес, розвиток позитивних тенденцій, які не тільки блокують, а й переборюють недоліки.
В моніторингу виховання етап планування розвитку позитивних і запобігання виявлених негативних процесів найчастіше здійснюється не в конкретних умовах заходів, що плануються, а у формулюванні практичних рекомендацій суб’єктам виховання щодо подолання негативних тенденцій.
Питання змісту моніторингу виховання складне, тому що існують, по-перше, різні інтерпретації самого поняття “виховання”: у широкому соціальному значенні – вплив суспільства на людину, виховання ототожнюється із соціалізацією; у широкому педагогічному розумінні – виховання виступає як цілеспрямований процес, який здійснюється системою навчально-виховних закладів; виховання у вузькому педагогічному розумінні ототожнюється з виховною роботою, яка має на меті формування у дітей системи певних якостей, поглядів, переконань. Таким чином, при розгляданні виховання в контексті державного моніторингу за основу може бути взято визначення виховання в широкому соціальному значенні як цілісний вплив суспільства на особистість, систематична і цілеспрямована діяльність органів державної влади і суспільних організацій щодо формування й розвитку в дітей соціально значущих особистісних якостей, забезпечення сприятливих нормативних економічних та інших умов для соціального становлення і гармонійного всебічного розвитку підростаючих поколінь українських громадян. Виховання виступає тут у якості предмета державної політики.
Предметом моніторингу виховання в широкому соціальному значенні є діяльність державних органів та інших соціальних інститутів в області захисту прав та інтересів дітей, їх освіти, розвитку, формування соціально корисних якостей.
Предметом моніторингу виховання в широкому педагогічному значенні є зміст виховного процесу в освітніх закладах; предметом виховання у вузькому розумінні є змістовні характеристики виховної роботи щодо формування у дітей системи певних якостей, поглядів, переконань (рішення конкретних виховних завдань).
В якості критеріїв моніторинга виховання виділяються (Стєпанов П.В., Григорьєв Д.В., Кулешова І.В.):
- особистісне зростання вихованців, яке розглядається як розвиток гуманістичних ціннісних відношень особистості до світу, людей, самої себе (опитувальники, методика виявлення проблем і перспектив особистісного зростання);
- рівень розвитку дитячого колективу (методика А.І. Лутошкіна, соціометрія);
- професійна позиція педагога (позиція педагога як вихователя, орієнтири педагогічного колективу);
- організаційні умови, що забезпечують ефективність процесу виховання (кількісні та якісні оцінки матеріально-технічного забезпечення; укомплектованості закладу кваліфікованими спеціалістами; предметно-естетичної сфери; діяльності дитячих об’єднань та органів дитячого самоврядування; програмного забезпечення процесу виховання).
Показниками першого критерію є:
- концепція виховної роботи в освітньому закладі, яка відображена в програмі, плані, локальних актах (звіти методичної ради, розробка інструкцій, методичних рекомендацій, семінарів тощо);
- адміністративна структура, яка є функціонально відповідальною за виховну роботу в освітньому закладі (ЗДВР, методичне об’єднання класних керівників тощо);
- органи дитячого або студентського самоврядування;
- ефективність використання матеріально-технічної бази для позаурочної виховної роботи (актові зали, спортивні зали, приміщення для клубів, секцій, гуртків тощо);
- фінансова забезпеченість позаурочної діяльності (цільове фінансування, наявність механізмів стимулювання тощо).
Показниками критерію організації виховної роботи зі студентами виступають:
- можливості навчально-виховного процесу, які використовуються в цілях виховання (наявність в робочих навчальних програмах моральних, психолого-педагогічних аспектів професійної діяльності майбутніх спеціалістів, розробка спеціалізованих курсів);
- наявність в навчальному закладі оцінки стану виховної роботи (звіти, накази тощо);
- елементи виховної роботи (громадянське, духовно-моральне, патріотичне виховання; науково-пошукова і профорієнтаційна робота – студентське наукове товариство, олімпіади тощо; формування традицій освітнього закладу – своя газета, музей, свята тощо; культурно-масова і творча діяльність).
Існують також формальні й неформальні показники моніторингу. Формальні: кількість проведених за певний період “разових” заходів та щорічних заходів; наявність в установі відповідних посад працівників, органів самоврядування, гуртків, секцій; відповідність матеріально-технічного забезпечення заходів, гуртків цілям і завданням їх діяльності. Неформальні показники: характеристики засвоєння соціально-позитивних культурно-духовних норм і цінностей на діяльнісному рівні, рівні вихованості учнів та рівні розвитку класних колективів, психологічний клімат в колективах тощо.
3.Взаємодія учасників навчально-виховного процесу.
3.1.Сутність, основні характеристики і типи взаємодії.
Взаємодія є універсальною формою розвитку, двобічної зміни явищ як в природі, так і в суспільстві, яка призводить кожну ланку до нового якісного стану. Взаємодія відображає широке коло процесів оточуючої дійсності, за допомогою яких реалізуються причинно-наслідкові зв’язки, відбувається обмін між взаємодіючими сторонами, їх взаємна зміна.
Соціальна взаємодія здійснюється в процесі спільної діяльності й спілкування. В соціальному плані взаємодія людей розглядається також як спосіб здійснення наступності поколінь. У дитини засвоєння досвіду та оволодіння ним завжди відбувається через дорослого або старшого в спільній діяльності. Взаємодія слугує засобом засвоєння культурної спадщини попередніх поколінь.
В умовах шкільного колективу передача досвіду, загальнолюдських цінностей відбувається в декількох напрямах:
· в процесі взаємодії педагогів та учнів, тобто в спеціально організованому навчально-виховному процесі;
· в спільній діяльності старших і молодших школярів;
· в спільній діяльності за участю батьків і представників суспільних та громадських організацій.
Чим тісніше та різнобічніше контакти, чим вище рівень співпраці шкільних поколінь, тим успішніше розвиваються спадкоємні зв’язки між ними.
В якості ведучої цілі взаємодії педагогів та школярів виступає розвиток особистостей взаємодіючих сторін, їх взаємовідносин, розвиток колективу та реалізація його виховних можливостей. Основними характеристиками взаємодії вважають: взаємопізнання, взаєморозуміння, взаємовідношення, взаємні дії, взаємовплив.
Виділяють різні типи взаємодії за різними ознаками:
1) за суб’єктом та об’єкт-суб’єктом: особистість – особистість (учень – учень; педагог – учень; педагог – батьки і т.д.), колектив – колектив (колектив молодших – колектив дорослих, клас – клас, учнівський колектив – педагогічний колектив і т.д.);
2) за змістом діяльності – взаємодія в навчальній, трудовій, естетичній та інших видах діяльності;
3) за наявністю мети – цілеспрямована взаємодія, або стихійна взаємодія;
4) за ступенем керованості – керована, напівкерована, некерована взаємодія;
5) за характером взаємодії – в основі лежать відносини взаємодіючих сторін до інтересів один одного, наявність усвідомленої загальної мети спільної діяльності, суб’єктність по відношенню один до одного. Існують такі типи за даною характеристикою: співпраця, діалог, опіка, придушення, угода, конфронтація, індиферентність.
Для підвищення рівня співпраці між учасниками навчально-виховного процесу адміністрації навчального закладу доцільно продумати систему підготовки педагогів та учнів до взаємодії один з одним та передбачити в її змісті єдність наступних напрямів:
- психологічна підготовка, яка полягає в формуванні переконання про необхідність співпраці педагогів, дітей, батьків, прагнення до спільної діяльності та спілкування членів колективу;
- теоретична підготовка, яка передбачає вивчення впливу різних умов на характер, стиль, способи взаємодії і поведінку особистостей, вивчення психологічних особливостей вихованців;
- практична підготовка, спрямована на озброєння педагогів уміннями та навичками спільного планування, організації та підведення підсумків спільної діяльності в дитячому колективі, а також конкретними технологіями, напр., “мозкового штурму”, діалогу з учнем, виходу із конфлікту тощо.
Формуванню комунікативних умінь та навичок спілкування, спільної діяльності в колективі сприяють ділові й продуктивні ігри, тренінг спілкування, тренінг з прийняття рішення в проблемній ситуації. Але для успішної взаємодії слід готувати також і вихованців: залучати їх до планування спільних творчих справ, до управління навальним закладом (розвиток самоврядування), до участі в спеціально організованих заняттях, зустрічах, дискусіях щодо взаємовідносин між людьми, етики поводження. Особливість психологічної і практичної підготовки полягає в тому, що вона здійснюється не тільки в спеціально організованих формах, але й всією побудовою, ходом, досвідом шкільного життя. Характер взаємодії адміністрації і педагогів проецирується на взаємовідносини педагогів і вихованців, тому найважливішим шляхом здійснення співпраці в шкільному колективі є демократизація навчального закладу, демократичний стиль управління ним.
3.2.Робота з батьками.
|
Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Стаття 59 Закону України “Про освіту” покладає на батьків відповідальність за фізичне здоров’я і психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їх природних здібностей. Утримання своїх дітей до повноліття – це конституційний обов’язок кожного громадянина України.
Значну роль у вихованні школярів мають спільні дії навчального закладу і сім’ї, ефективність яких залежить від особливостей організації роботи з батьками в сучасних закладах освіти.
Головними завданнями роботи навчального закладу з сім’єю є:
· пропаганда педагогічних знань з метою підвищення педагогічної грамотності батьків;
· організація заходів, спрямованих на оволодіння батьками системою умінь, необхідних для організації діяльності дитини вдома;
· гуманізація змісту та форм роботи з сім’єю і взаємовідносин “педагоги-батьки”.
Основною зв’язуючою ланкою між закладом і сім’єю виступає класний керівник, або вихователь, або куратор. Але роботі з батьками треба надавати системного характеру, використовуючи різні напрями, форми і методи роботи, як і з батьками, так і з вчителями, вихователями.
До основних напрямків роботи з батьками відносяться:
1) вивчення сім’ї;
2) індивідуальна робота з сім’єю;
3) педагогізація сім’ї;
4) залучення батьків до організації навчально-виховного процесу;
5) залучення батьків до управління школою.
Вивчення сім’ї вихованця дозволяє педагогу ближче познайомитися з ним, зрозуміти стиль життя сім’ї, її устрій, традиції, духовні цінності, виховні можливості, взаємовідносини вихованця з батьками. При цьому можливо використовувати комплекс традиційних методів психолого-педагогічної діагностики: спостереження, бесіду, тестування, анкетування, ділові ігри, матеріали дитячої творчості тощо. Вивчення сім’ї – справа делікатна, яка вимагає від педагога прояву поваги до всіх членів сім’ї, бажання надати допомогу у вихованні дітей. Педагогу важливо дотримуватися наступних правил:
- батьки і діти не повинні відчувати себе об’єктами вивчення;
- вивчення повинно бути цілеспрямованим, планомірним і систематичним;
- методи вивчення повинні бути пов’язані з методами виховання;
- психолого-педагогічні методи повинні бути різноманітними і застосовуватися в комплексі;
- педагог повинен вміти уважно і тактовно слухати батьків, систематизувати й упорядкувати висновки, спостереження, зауваження.
При вивченні сім’ї треба звернути увагу на наступне:
- загальні відомості про сім’ю: структура сім’ї, вік, професія батьків, побутові й санітарно-гігієнічні умови життя сім’ї, матеріальне забезпечення;
- загальні відомості про дітей: їх вік, інтереси, рівень вихованості;
- виховні можливості сім’ї: виховна активність батьків та рівень їхньої педагогічної культури, громадська спрямованість сімейного колективу, психологія родинних стосунків, сімейні традиції, наявність куточка дитини, виконання дитиною режиму дня, робота батьків над формуванням загальної культури дитини, розвитку її здібностей, таланту, культура дозвілля і використання вільного часу, ставлення батьків до закладу освіти, хто з членів сім’ї здійснює найбільший вплив на учня.
Індивідуальна робота з сім’єю обумовлена багатьма чинниками (особливості дитини, завдання щодо розвитку цієї конкретної дитини, побутові умови життя сім’ї, вік батьків, їх освіченість, загальний рівень культури тощо). Наявність повної інформації про сім’ю дозволить обрати такі форми роботи з батьками, які усунуть бар'єри у спілкуванні й допоможуть побудувати оптимальне й раціональне співробітництво.
Педагогізація сімей – підвищення педагогічної культури сім’ї, педагогічний всеобуч, під яким розуміється здійснення родинно-національного виховання на основі відроджуваних традицій української етнопедагогіки, кращих надбань вітчизняної та світової педагогіки і формування на цьому грунті педагогічної культури батьків. Для педагогізації сімей використовуються різноманітні форми:
· Університет педагогічних знань – ця форма психолого-педагогічної просвіти батьків допомагає озброїти їх необхідними знаннями, основами педагогічної культури, ознайомити з актуальними питаннями виховання з урахуванням віку і запитів батьків, сприяє встановленню контактів батьків з громадськістю, сім’ї та школи, взаємодії батьків і педагогів у виховній роботі. Програма “університету” складається з урахуванням контингенту вихованців та їх батьків. Форми організації: лекції, бесіди, практикуми, конференції тощо. Лекції – це форма психолого-педагогічної просвіти, яка розкриває сутність тієї чи іншої проблеми виховання. Головне в лекції – науковий аналіз виховних явищ, ситуацій. Тому в лекції треба висвітлювати причини явищ, умов їх протікання, механізм поведінки дитини, закономірності розвитку її психіки, правила сімейного виховання. Тематика лекцій повинна бути різноманітною: “Вікові особливості молодших школярів”, “Вікові кризи дошкільників”, “Режим дня школяра”, “Що таке самовиховання?”, “Дитина і природа”, “Мистецтво в житті дітей” тощо. Конференція передбачає розширення, поглиблення і закріплення знань про виховання дітей. Конференції можуть бути науково-практичними, теоретичними, читацькими, з обміну досвідом, конференції матерів або батьків. Дана форма потребує ретельної тривалої підготовки, тому рекомендовано її використовувати не частіше 1 разу на рік. Відкривається конференція виступом керівника навчального закладу, потім з короткими заздалегідь підготовленими повідомленнями виступають батьки (таких виступів 3-4), після цього слово надається всім бажаючим. Наприкінці підводяться підсумки конференції. Може бути прийнята резолюція. Практикум – форма вироблення у батьків педагогічних вмінь щодо виховання дітей, ефективного вирішення виникаючих педагогічних ситуацій, своєрідне тренування педагогічного мислення батьків-вихователів. Пропонується знайти вихід з будь-якої ситуації, яка може виникнути в сім’ї, або у відносинах сім’ї та школи тощо, пояснити свою позицію.
· Відкриті уроки, виховні заняття, виховні заходи тощо. Допомагають батькам побачити свою дитину в колективі дітей, її особливості, спостерігати за її участю в даному заході, зіставити свої враження з реальними можливостями дитини, відкрити для себе ще не виявлені сторони особистості, інтереси, таланти. Також проводяться з метою ознайомлення батьків із новими програмами, методикою викладання, вимогами педагога. Найбільш часто такі уроки практикуються в початковій школі.
· Індивідуальні тематичні консультації – з одного боку, враховують побажання батьків ліквідувати теоретичний вакуум із певної проблеми, плануються заздалегідь, щоб надати можливості педагогові підготуватися до цієї зустрічі ґрунтовно. З іншого боку, дозволяють педагогові отримати допомогу від батьків у вихованні дитини, необхідні відомості про дитину.
· Організація роботи творчих груп за інтересами – колективна форма просвіти батьків, яка об’єднує навколо певної проблеми зацікавлених осіб. Наприклад, творча група для батьків обдарованих дітей, які вивчають їх особливості, можливі проблеми щодо входження до соціуму, структуру дозвілля, можливості розвитку природних даних дитини і т.д.
Залучення батьків до організації навчально-виховного процесу передбачає таке:
- участь у батьківських зборах;
- організацію гуртків, секцій, клубів, керівниками яких можуть бути батьки;
- організацію колективних творчих справ із залученням батьків (День здоров’я, КВК, святкування Дня матері, батька, свято “Моя бабуся” тощо);
- допомогу в укріпленні матеріально-технічної бази.
Шкільні батьківські збори проводяться, як правило, два рази на рік. На них батьків ознайомлюють із документами про школу, з основними напрямками, завданнями та підсумками роботи. Класні збори проводяться 4-5 разів на рік, на них обговорюють завдання навчально-виховної роботи в класі, її планування та засоби вирішення завдань розвитку підростаючого покоління. Тематика зборів обирається всіма батьками, затверджується на батьківському комітеті. Збори батьків бувають організаційними, підсумковими, тематичними, диспутами, тощо.
Залучення батьків до управління закладом освіти обумовлено тим, що вони є свого роду соціальними замовниками навчального закладу, тому вони повинні мати можливість впливати на діяльність навчального закладу, брати участь у шкільному житті. Вони входять до Ради навчального закладу (відповідно до Статуту), можуть створювати свої органи самоуправління та вирішувати деякі питання життя закладу самостійно. Батьківський комітет може мати комісії, секції та інші робочі органи.
Для підвищення ефективності взаємодії з батьками треба вивчати результати взаємодії та будувати діяльність на діагностичній основі. Приклади декількох діагностичних методик наведено в додатках 5 – 7.
3.3.Організація учнівського самоврядування.
У психолого-педагогічній науці існують різні підходи до визначення поняття “самоврядування”. Так, Коротов В.М. розглядав самоврядування як самодіяльний початок у діяльності учнівського колективу, який допомагає розвивати організаторські якості особистості, навчає учнів навичкам і прийомам організаторської діяльності, в числі яких відмічає вміння планувати, вірно розподіляти доручення, налагоджувати облік і контроль.
Новикова Л.І. розглядає самоврядування як діяльність дітей у позиції організаторів шкільного життя, де вони почуваються господарями і діють як господарі школи.
За визначенням Капустіна М.П., самоврядування – це принцип організації колективу, формування в ньому громадської думки; це засіб залучення всіх учнів до різноманітної суспільно корисної діяльності та до управління цією діяльністю; це засіб самодіяльності, творчості, нового мислення.
Приходько М.І. розглядає самоврядування як цілеспрямовану, конкретну, систематичну, організаційну й передбачувану за результатами діяльність, у процесі якої реалізуються функції управління, направлені на виконання завдань, що стоять перед школою.
Умови, які забезпечують самоврядування в школі:
- самоврядування повинно мати оптимальну структуру і розвиватися не за рахунок збільшення кількості органів, а за рахунок ускладнення завдань, які стоять перед ними;
- самоврядування не існує без забезпечення, без підтримки педагогів;
- конкретна відповідальність органів самоврядування і персональна відповідальність їх членів;
- самоврядування має бути упорядкованим, з відкритим характером роботи всіх органів, з інформуванням про всі рішення. Учні повинні знати, де, коли, які питання будуть обговорюватися, вони можуть вносити свої пропозиції, впливати на життя колективу.
Мета самоврядування – виховання соціально зрілої, творчої, ініціативної особистості, підготовка до майбутнього виконання обов’язків щодо участі у керівництві державними, суспільними справами, тобто здобуття знань, умінь, навичок різної самодіяльності.
Завдання самоврядування: забезпечення нормальної роботи всіх колективів у школі, оптимальне вирішення повсякденних справ з урахуванням інтересів учнів, тобто щоб кожному було добре і щоб усе залежало від нього самого.
Принципи організації самоврядування:
- принцип педагогічного сприяння, педагогіка співробітництва;
- принцип наступності та змінності активу, установлення товариських взаємовідносин, старших із молодшими (різновікові групи в органах самоврядування); кожен учень проходить через роль голови або його заступників, виступає як організатором, так і рядовим виконавцем справи;
- принцип конкретної предметної діяльності – колектив створює органи самоврядування під традиційну діяльність, або під ту, яку треба розвивати;
- принцип єдиного планування – скоординованість всіх планів, єдність дій учительського та учнівського колективів;
- принцип розвитку ініціативи та самодіяльності – педагоги виступають у ролі консультантів, навчають дітей самоорганізації, стимулюють ініціативу;
- принцип єдності прав і обов’язків учнів – поєднання громадських і особистих інтересів у роботі органів учнівського самоврядування;
- принцип демократизації та гуманізації виховного процесу;
- принцип зв’язку виховання з реальним життям;
- принцип відповідності віковим та індивідуальним особливостям учнів;
- принцип свідомості, самодіяльності, активності учнів.
Мета, завдання, принципи самоврядування визначають його основні функції:
- опрацювання й прийняття рішення, завдання,
- доведення прийнятого рішення до відома колективу,
- організація й виконання прийнятого рішення,
- створення умов для виконання рішення,
- отримання інформації про хід виконання рішення, контроль,
- аналіз, оцінювання діяльності.
Структура самоврядування має бути динамічною, відрізнятися варіативністю, являти собою поєднання однакових колективів, різновікових, співробітництво різних поколінь (класні органи, комітети, Велика рада школи). Наведемо загальну структуру самоврядування, яка може стати основою для розробки конкретних структур (рис. 1).
Отже, учнівське самоврядування – це спосіб організації життя колективу. Воно сприяє виробленню в учнів почуття господаря школи, класу, вміння співробітництва, формуванню досвіду суспільно корисної поведінки.
| |||
 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| ||||||||||
|
ЛІТЕРАТУРА
Основна:
7. Беспалько В.П.Элементы теории управления процессом обучения. – М.: Знание, 1971.
8. Бондарь В.И. Управленческая деятельность директора школы: дидактический аспект. – К.: Рад. школа, 1989.
9. Вербицкая Н.О., Бодряков В.Ю. Учебный процесс: информация, анализ, управление. – М.: Центр «Пед. поиск», 2000.
10. Гребенкина Л.К., Анцифирова Н.С. Технология управленческой деятельности заместителя директора школы – М.: Центр «Пед. поиск», 2000.
11. Гуткина Л.Д. Планирование и организация воспитательной работы в школе. – М., 2002.
12. Дитячі громадські організації. – Х.: Вид. гр. “Основа”, 2004. – 192 с. – (Б-ка ж. “Управління школою”; Вип. 10 (22)).
13. Довідник заступника директора школи з виховної роботи в запитаннях та відповідях / Авт.-упорядн. Г.Л. Вороніна, Н.В.Кочанова. – Х.: Веста: Видавництво “Ранок”, 2006. – 464 с.
14. Єрмола А. М., Москалець Л.Г., Суджик О. Р., Василенко О.М. Технологія експертизи управління освітнім процесом у загальноосвітньому навчальному закладі. – Харків: Пошук, 2000.
15. Книга заступника директора з виховної роботи: Довідково-методичне видання / Упоряд. С.В. Кириленко, Н.І. Косарєва. – Харків: Торсінг плюс, 2006. – 416 с.
16. Конаржевский Ю.А. Анализ урока. – М.: Центр «Пед. поиск», 2000.
17. Кукушин В.С. Теория и методика воспитательной работы. – Рн/Д, 2002.
18. Кульневич С.В., Лакоценина Т.П. Анализ современного урока: Практич. пособие для учителей и классных руководителей, студентов пед. учеб. заведений, слушателей ИПК. Изд-е 2-е, доп. и переработ. – Ростов н/Д: Изд-во «Учитель», 2003. – 224 с.
19. Лизинский В. М. Работа администрации школы с учителем. – М.: Центр «Пед. поиск», 2000.
20. Маленкова Л.И. Теория и методика воспитания. – М., 2002.
21. Мастер-класс для заместителей директора школы по воспитательной работе: Организация и планирование работы; Из опыта работы школ г. Воронежа / Авт.-сост. Т.М. Кумицкая, О.Е. Жиренко. – М.: 5 за знания, 2006. – 240 с. – (Методическая библиотека).
22. Методика воспитательной работы / Л.А. Байкова, Л.К. Гребенкина и др. – М., 2002.
23. Методика воспитательной работы / Под ред. В.А.Сластенина. – М., 2002.
24. Мистецтво шкільного самоврядування / Упор. М. Голубенко. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2004. – 120 с. – (Б-ка “Шк. світу”).
25. Организация воспитательной работы в школе: Пособие для директоров общеобразовательных учреждений / Сост. Г.С. Семенов, ред. Л.В. Кузнецова. – М.: Школьная Пресса, 2002. – 144 с. – (“Воспитание школьников”. Библиотека журнала. Вып. 26).
26. Островерхова Н.М. Аналіз уроку: концепції, методики, технології. – Київ: „ІНКОС”, 2003.
27. Планирование воспитательной работы в классе: Методическое пособие / Под ред. Е.Н. Степанова. – М.: ТЦ Сфера, 2005. – 128 с.
28. Робота з педагогічними кадрами. – Х.: Вид. група “Основа”, 2006. – 208 с. – (Б-ка журн. “Управління школою”; Вип. 3 (39)).
29. Рожков М.И., Байбородова Л.В. Организация воспитательного процесса в школе. – М., 2001.
30. Сорока Г.І. Планування та аналіз виховної роботи школи. – Харків: Вид.група “Основа”, 2003.
31. Хлєбнікова Т.М. Моніторинг в управлінні процесом навчання / Управління школою. – 2002. – №9.
32. Хлєбнікова Т.М. Управління процесом саморозвитку особистості учителя / Управління школою. – 2004. – №3.
33. Хлєбнікова Т. М. Діагностика успішності учителя / Управління школою. – 2004. – №12.
34. Хлєбнікова Т. М. Матричний аналіз уроку / Педагогічна вітальня. – 2004. – №14.
35. Шишов С. Е., Кальней В. А. Школа: Мониторинг качества образования. – Москва, 2000.
36. Якунин В. А. Обучение как процесс управления. – Л., 1988.
37. Ясвин В.А. Образовательная среда: от моделирования к проектированию. – М.: Смысл, 2001.
Додаткова:
38. Административное управление в школе: документация и отчетность / сост. Л.В. Голубева. – Волгоград: Учитель, 2006. – 223 с.
39. Виноградова Т.В. Книга класного керівника / Автор-укладач Виноградова Т.В. – Х.: “Основа”, 2006. – 128 с.
40. Гадецький М.В., Хлєбнікова Т.М. Організація навчального процесу в сучасній школі. – Харків: „Ранок” 2003.
41. Городова Н.М. Планування роботи закладу освіти. – Х.: Вид. група “Основа”, 2005. – 208 с.
42. Іллюк О.О., Круть П.П. Теоретико-методологічні основи виховної роботи у внутрішніх військах МВС України: Навч. посібник / О.О. Іллюк, П.П. Круть. – Харків: Військ. ін-т ВВ МВС України, 2003. – 164 с.
43. Ингекамп К. Педагогическая диагностика. – М.: Педагогика, 1991.
44. Классному руководителю о воспитательной системе класса / Методическое пособие под ред. Е.Н. Степанова. - М.: Центр “Педагогический поиск”, 2001.
45. Конаржевский Ю.А. Системный подход к анализу воспитательного мероприятия. – Челябинск,
Дата добавления: 2015-10-24; просмотров: 71 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Розподіл функціональних обов’язків керівників школи. | | | Программа уничтожения русской нации |