Читайте также:
|
Світ як певна реальність людського буття не тотожний тому світу, з яким ми маємо справу, скажімо, у фізиці. То є, власне, не світ, а всесвіт. Коли ж до реально існуючих і спостережуваних явищ додати всі можливі, то всі разом - все дійсне і можливе - буде охоплюватися поняттям "універсум".
Найперше, що можна сказати про світ, - це те, що він є. Для людини, котра в потойбічний світ не вірить, він І не існує. Отже, світ є, але тільки там, де є людина, її присутність, нехай навіть у вигляді віри, мрії, фантазії.
Друге, що спадає на думку, коли починаєш розмірковувати над сутністю світу, - це всеохопність його існування. Всі речі й процеси, що обступають людину, що обіймаються її поглядом і думкою, становлять реальний грунт наших уявлень і думок про світ. Світ є ціле. Й саме тому він € невидимий і нечутний для людини. Його цілісність забезпечується й відкривається людині іншим способом, не таким, як окремі речі. Якщо окремі речі дані людині через чуття й сприйняття, то світ даний людині через смисл.
Відзначаючи, що людина у своєму житті стикається з багатьма рівноправними світами, Шюц, вважає за потрібне зосередитися на дослідженні тільки двох - світу повсякденності й світу фантазії. Повсякденність характеризується особливим способом сприйняття й осмислення світу, що виникає й стверджується на грунті праці. У світі повсякденності людина мусить жити згідно з принципом належного, а не бажаного. Навпаки, світ фантазії грунтується радше на спогляданні, ніж на діяльності, тут домінує умовність, а не категоричність подій і ситуацій, а самі події не мають чіткої локалізації у просторі й часі. Формами конкретного ствердження світу фантазії є мистецтво, міф, казка, частково утопія. Спинимо свою увагу ще на одному світі - світі дитинства.
Найперше, дитячий спосіб ставлення до світу відзначається яскравістю й безпосередністю життєвих вражень, гостротою переживань недієвості буття. По-друге, світ дитинства - це світ відкриттів, прилучення до нового, невідомого, навіть таємничого.Нарешті, дитячому ставленню до світу притаманні відкритість, неупередженість, відвертість і довіра.
"Великий" життєвий світ є первинним щодо інших світів, в яких віднаходить смисл і стверджує себе людина. Первинним тому, що він становить вихідну цілісність реальності, установлений лад відкритого щодо людини буття. Він становить собою певну "форму форм", найзагальнішу упорядкованість, без якої була б неможливою будь-яка інша упорядкованість будь-якого світу. Його протилежністю виступає хаос - безладна й безтямна неупорядкованість. У кожній розвиненій культурі ми зустрічаємо міф про те, що творенню світу передував хаос. Розрізняються тільки способи перетворення хаосу на світ. Але обов'язковим для всіх космологічних міфів є сюжет про появу людини як певного смислового центру світу. Саме людина стає точкою перетину смислових ліній, перетворювачем і ретранслятором смислів. Таке її становище у світі створює не тільки поєднання її зі світом, але й деяке напруження між ними. Тому відношення між людиною та світом набуває дещо самостійного характеру, відзначається власними смисловими характеристиками. Отож, нам належить змінити масштаб нашого розгляду цієї проблеми й зосередитися на тій ланці людського буття у світі, яку можна назвати ставленням до світу.
Дата добавления: 2015-10-24; просмотров: 561 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Філософія в Україні ХХ ст. Київська філософська школа. | | | Особливості і характер людського бачення світу. |