Характерні риси філософії ХХ ст. та основні її напрями.

За загальним визнанням філософів, істориків, культурологів, політичних діячів та інших інтелектуалів, XX ст. являє собою особливий етап у розвитку сучасного суспільства. Воно вирізняється надзвичайною динамікою усіх сфер суспільного життя, інтенсифікацією соціальних процесів, прискоренням темпів соціальних змін. Досвід цього століття може вмістити у себе досвід цілих епох попередньої історії - настільки він є насиченим різноманітним змістом.

Досить лише згадати те, то у XX ст. людство пережило дві світові війни, жахливі чисельністю своїх жертв, кільканадцять революцій (також часто із руйнівними наслідками), вперше вийшло за межі земного простору, проникло у світ мікропроцесів, винайшло небувалі засоби оперування інформацією, навчилося трансплантувати органи людського тіла, дешифрувало генетичний код людини і т. ін. За одне це століття в культурі та мистецтві відбулася зміна кількох стилів та напрямів, виникло явище масової культури, надзвичайного розповсюдження набули засоби масової інформації.

У XX ст. кожна людина постає так чи інакше прилученою до всесвітньої історії, живе не лише своїм особистим життям, а певною мірою і життям усього людства. На тлі колосального збільшення масштабів людських проявів та людської життєдіяльності окремо взята людина починає губитися, розчинятися у масі, проте це лише один бік, що характеризує зміни в її становищі. Інший же, навпаки, засвідчує колосальне зростання можливостей окремої людини; це стосується і політичних діячів, і до певної міри будь-якої людини, адже сьогодні одна людина може спілкуватися (через Інтернет) із ким завгодно, може розповсюджувати свій вплив і свої думки майже безмежно.

Люди, прилучені до засобів масового знищення, несуть колосальну відповідальність за наслідки своїх дій; те ж саме можна сказати і про тих, хто пов'язаний із особливо небезпечним в екологічному плані виробництвом. Надзвичайно строкатим постає сучасне життя в етнічному плані: різні народи та етноси сьогодні до певної міри перемішалися, досить яскраво проявилася культурна багатоманітність людства.

Все це не могло не позначитись на становищі філософії. З'явилися новий тон філософствування, нові світоглядні ціннісні орієнтири, нові філософські парадигми і напрями. Своїм розвитком філософія XX ст. може нагадувати розвиток ланцюжкової реакції, коли із кожного пункту її протікання миттєво відгалужується ціла низка процесів.

На ґрунті тісної інтеграції між філософією та мистецтвом, з одного боку, виник жанр філософської (або інтелектуальної) літератури, а, з іншого боку, - жанр філософської есеїстики, яку інколи досить складно відрізнити від літератури. Так само виникли, наприклад, концептуальні живопис і графіка, філософське кіно і т.п. На межі філософії і науки функціонує сучасна аналітична філософія, яка намагається будувати філософські твердження засобами математичної логіки або логізованої лінгвістики. Отримали свій розвиток у XX ст. і жанри інтеграції філософії та релігії, філософії та різного роду езотерики.

Сучасна світова філософія пов'язана із кризою класичної філософської традиції. Класичні принципи (орієнтація на природознавство як "взірець" методів і прийомів опанування дійсністю, раціоналізм, об'єктивізм тощо) виявили на початку ХІХ ст. неспроможність у вирішенні новітніх нелінійних проблем. Це зумовило появу філософських шкіл, які намагаються переглянути фундаментальні принципи філософствування. Однією із таких філософських шкіл був марксизм, який, використовуючи досягнення класики, запропонував некласичні механізми вирішення філософських проблем. Інші представники нетрадиційної філософської думки виступали із антикласичних позицій, повністю відмовившись від старої світоглядної парадигми. Відмінність їх позицій від класичної філософії полягала у тому, що вони рішуче заперечують раціоналізм, критикують філософію як метафізику, розглядають людське буття як неповторне та індивідуальне, здійснюють аналіз нераціональних форм людського духу.

Істотними рисами цієї філософії є плюралізм (від лат. Pluralis — множинний), що означає багатоманітність її шкіл та ірраціоналізм ("бунт проти розуму"). Але класична раціоналістична традиція, не дивлячись на це, не втрачається. Ряд філософських течій цього часу закликають водночас "прочитати" класику нетрадиційно, з позицій завдань сучасності (неогегельянство, неокантіанство).

Незважаючи на різнобарвність сучасної світової філософії, багатоаспектне вирішення нею різних філософських проблем, тут можна виділити основні типи напрямків: сцієнтистські, антропологічні та релігійно-філософські. Сцієнтистські зосереджують основну увагу на філософських проблемах науки і духовно впливають у першу чергу на наукову і технічну інтелігенцію і ті прошарки населення, які бачать ключ до вирішення своїх світоглядних проблем у наукових методах і їх філософському осмисленні. Антропологічні напрямки охоплюють філософські проблеми людини і специфіку її гуманітарного пізнання. Націлені на художню інтелігенцію і ті прошарки сучасного суспільства, які найбільш гостро відчувають і переживають результати відчуження особистості. Релігійно-філософські напрямки пов'язані з колом проблем, спрямованих на обґрунтування релігії, духовно зорієнтовані на віруючих, які шукають спасіння від соціальних і духовних колізій у релігії.

Дата добавления: 2015-10-24