Вища освіта в Європі

ВИЩА ОСВІТА ОБ'ЄДНАНОГО КОРОЛІВСТВА (UK)

Країна. Об'єднане Королівство (United Kingdom) складається з кількох квазінезалежних у питаннях освіти частин: Великобританії (Англії, Уельсу й Шотландії) і Північної Ірландії. Це — колиска першої у світі буржуазної революції, яка ліквідувала головні перепони на шляху розвитку капіталіз­му й зумовила видатні досягнення країни у багатьох сферах, її досягнення­ми стали не лише організація рекордної в історії колоніальної імперії (майже 35 млн. км² з населенням понад 700 млн. чол. напередодні Другої світової війни), а й добровільна відмова від її силового збереження і пере­творення на сучасну Співдружність, до складу якої входять країни з най­розвиненішими у світі системами освіти (Канада, Австралія і Нова Зелан­дія).

Об'єднане Королівство (надалі ОК) — парламентарна монархія, закони в якій створюють парламент (складається з палати лордів і палати громад) і королева, а виконавча влада належить кабінету міністрів на чолі з прем'єр-міністром. Головними є консервативна, лейбористська і ліберальна партії.

ОК має територію 244 100 км² і населення 57,2 млн. чол. (розподіл у чо­тирьох частинах: 80%, 5%, 9%, 6%). У 1990 р. у віковій групі 0-14 років на­лічувалося 19% всього населення. У різних регіонах використовуються по­мітно відмінні від стандартної літературної англійської (BBC) мови діалек­ти, а також мови меншин (в Уельсі й Північній Ірландії).

Минуле і сучасне системи вищої освіти. Засновані на початку XIII сто­ліття університети в Оксфорді й Кембріджі для навчання еліти, покликаної слугувати Богу і державі, кілька століть репрезентували всю її вищу освіту, адже наступні (якщо не рахувати чотири невеликих "старих" шотландських університети) з'явилися після 1830 р. під тиском суспільних вимог, створе­них індустріальною революцією й новими потребами країни. Хоч у XX сторіччі отримали статус університетів коледжі, які готували молодь до складання випускних іспитів у Лондонському університеті, вища освіта країни була елітарною й охоплювала надто малий відсоток молоді.

Істотне розширення вищої освіти настало відразу після перемоги у Другій світовій війні, коли за порівняно короткий час кількість університе­тів подвоїлася, а їх контингент зріс ще більше.

З кінця XIX сторіччя в ОК працювали технічні коледжі, але їх дипломи вважалися нижчими від академічного стандарту університетів. Лише з 1956 р. зі створенням Національної ради з присудження академічних звань дипломи закладів технічного сектора вищої освіти підняли до рівня бака­лаврських. Майже сторіччя вища освіта ОК була взірцем бінарної моделі. Лише Акт (Закон) 1992 р. надав технічним інститутам статус університетів й два сектори злилися в один, хоч відмінності між технічними і рештою уні­верситетів залишилися значними.

Заклади вищої освіти. Всі університети ОК мають високий рівень автоно­мії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Загальну політику у вищій освіті здійснює Міністерство освіти й науки шляхом розподілу фі­нансових і матеріальних ресурсів. Посередницькі функції між урядом та університетами покладені на три ради університетських фондів (Англії, Шотландії та Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вищої освіти з регіонів ОК, шкіл і ліцеїв, роботодавців. Таке широке пред­ставництво дає змогу поєднати цілі держави й інтереси ВЗО, досить об'єк­тивно оцінюючи останні. Для цього з 1996 р. розширюється число критері­їв, за якими має визначатися якість навчальних послуг і рівень закладу. Консультативним органом в оцінюванні є Комітет ректорів, який з 1992 р. перейменований на Комітет з якості вищої освіти.

У 1993 р. в ОК було майже 440 внесених у довідники закладів вищої ос­віти: 76 університетів, 48 інститутів, 30 вищих шкіл, 3 академії, 4 навчаль­них центри та коледжі різного розміру, серед яких чимало гігантів з ба­гатьма тисячами студентів, і карликів з кількома викладачами і дюжиною-другою студентів. Для того, щоб ВЗО міг (за бажання) додати до своєї на­зви слово "університет", він повинен виконати вимогу Закону 1992 р. і мати не менше 4000 студентів, з них понад 3000 на денному навчанні за програ­мами університетського рівня.

Післясередня освіта неуніверситетського рівня надається численними технічними та іншими коледжами, програми яких мають чітку фахову орі­єнтацію. Чимало їх підпорядковані Комітету з технологічної і бізнесової освіти (ВТЕС). Перший ВТЕС-диплом можна отримати вже після року денного навчання, національний ВТЕС-диплом — після 2-3 років. Вони трохи відрізняються і суворістю вимог до вступників.

Визнання професійних кваліфікацій здійснюється, як правило, певними асоціаціями, що встановлюють (для більшості регульованих фахів) дуже жорсткі вимоги. Для їх виконання випускникам університетів необхідні ро­ки праці й самостійного вдосконалення.

Видатну роль в сучасній вищій освіті ОК відіграє Відкритий університет, що став зразком для запозичення в усьому світі. Його створення (1969 р.) пов'язується з ім'ям відомого лейбористського діяча Гарольда Вільсона. Доступ до навчання (переважно заочного і рекордно різноманітного за за­собами і методиками) повністю вільний, тому кожний дорослий може об­рати у ньому одну з сотень програм низького чи університетського рівня. Кількість студентів перевищує 200 000, чимало мешкає поза кордонами ОК. Відкритий університет фактично став міжнародним закладом, при­суджені ним кваліфікації (найчастіше це ВА) отримують понад 6000 осіб щороку.

Доступ. Середня освіта в ОК триває 13 років, два останніх з яких присвя­чуються поглибленому вивченню тих дисциплін, які учень планує обрати для студій у ВЗО. Школи надають змогу обрати курси різного рівня склад­ності, що призводить до нееквівалентних атестатів. Право вступу у ВЗО без іспитів надає атестат про загальну освіту підвищеного рівня (скорочено "A level"). За великої автономії шкіл в освітньому процесі заключні вимоги стандартизовані, бо випускні іспити проводять кілька незалежних екзаме­наційних рад. Більшість абітурієнтів університетів ОК мають А-рівень з трьох дисциплін.

Для зарахування абітурієнти подають свої заяви у Службу прийому в університети і коледжі (UCAS), вказуючи до п'яти бажаних закладів. Доку­менти направляються в ВЗО, які вирішують, чи варті кандидати зарахуван­ня. Хоч у країні притримуються політики відкритої вищої освіти, зацікав­лені органи встановлюють квоти місць (держсекретар з освіти — для вчи­телів, департамент охорони здоров'я — для лікарів тощо). Якщо кількість заяв перевищує квоту чи кількість вільних місць в аудиторіях, застосову­ється селекція, форми якої визначаються самими ВЗО. Право на квотуван­ня мають і органи розподілу фондів і ресурсів.

Чималі відмінності у доступі в ВЗО спостерігаються у Шотландії, що, втім, не заважає їй мати майже удвічі вищу кількість студентів (у розрахун­ку на 100 000 населення), ніж інші частини ОК.

Нарешті, три університети (Oxford, Cambridge, Durham) проводять для абітурієнтів конкурсні вступні екзамени.

Академічний рік і екзамени. Навчання розпочинається 1 вересня і фор­мально закінчується ЗО серпня, але насправді навчальний рік коротший. Кожен ВЗО автономний у складанні навчального року за умови дотриман­ня загальних критеріїв: закінчення занять у червні, кілька (3-5) тижнів пе­рерв на головні релігійні свята.

Навчальний рік поділяється на три частини, але в останній більшість ВЗО скорочує кількість навчальних годин для надання студентам часу на перегляд матеріалу і підготовку до заключних екзаменів. Частина універси­тетів мають серединні канікули (до 8 "тижнів читання") як час для само­стійного навчання студентів. Все дужче виявляється тенденція до двосеместрового року з канікулами між семестрами.

Кількість і розподіл тижневих навчальних годин (лекцій, семінарів, різ­них лабораторних робіт тощо) визначають ВЗО, післяобідній час у середу традиційно виділяється на спортивні заняття.

Кожен ВЗО автономний у встановленні методів контролю роботи і знань студентів: більшість робить наголос на заключних екзаменах, часто прово­диться поточний контроль з урахуванням його результатів під час вирішен­ня питання про перехід на наступний курс чи рівень. Після закінчення про­грами першого циклу студент може отримати наступні оцінки: найвищу (Class 1), дуже хорошу (Class 2, Division 1) з правом продовження навчання на другому циклі, непогану (Class 2, Division 2 чи "two-two"), найнижчу (Class 3).

Для переходу з першого рівня на другий необхідно виконати досить ви­сокі академічні вимоги (диплом бакалавра з відзнакою) і показати хороші знання з предмета спеціалізації. З цього правила є й винятки, коли на дру­гий рівень приймають осіб без диплома за перший рівень, але лише за на­явності чималого досвіду праці з обраного фаху.

Викладачі. Викладачі поділяються на професорів, старших лекторів і лекторів. Окрім навчальної роботи, вони повинні проводити наукові дос­лідження, але частка останніх в усьому робочому часі викладачів залежить від виду ВЗО й оцінюється в 33%. У своїй роботі викладачі мають чималу свободу не лише в організації і методиці проведення занять, а й в деталіза­ції програми курсів. Силами адміністрації ВЗО і зовнішніх атестаційних органів здійснюється лише загальний контроль за наслідками роботи вик­ладачів.

Про вакантні місця повідомляється в пресі, обраним після вивчення доку­ментів кандидатам надається певний іспитовий термін, після успіху в якому провадиться зарахування до штату ВЗО.

Кваліфікації. Більшість абітурієнтів в ОК обирають курси навчання, що забезпечують здобуття першої кваліфікації (часто називають "undergra­duate degree"). Цей перший диплом вимагає загалом 3-4 роки навчання, за винятком ветеринарії й медицини (5-6 років). Передбачається впроваджен­ня курсів меншої тривалості (прискорених) й можливість внаслідок зміни тривалості року й інтенсивнішої роботи отримання першого диплома вже за два роки. В ОК найпоширеніші наступні кваліфікації: "бакалаври мис­тецтв (ВА = Bachelor of Arts), наук (BSc = Bachelor of Science), освіти (BEd = Bachelor of Education), інженерії (BEng = Bachelor of Engineering), права (LLB = Bachelor of Law), медицини (MB = Bachelor of Medicine). Кваліфі­кація бакалавра має три варіанти "з відзнакою" залежно від кількості по­глиблено вивчених і складених дисциплін: Honours degree — 1, Joint Ho­nours degree — 2, Combined Honours degree — 3 (чи більше) дисципліни.

Менш престижним є навчання і отримання "посередньої" (Ordinary Pass degree) бакалаврської кваліфікації з непоглибленим вивченням і засвоєн­ням дисциплін програми.

Після завершення навчання першого рівня студент може продовжити ос­віту для отримання вищої кваліфікації (postgraduate degre), яка часто нази­вається "магістр". Найпоширеніші варіанти: магістр мистецтв (MA = Mas­ter of Arts), наук (Msc = Master of Science), бізнесу та управління (MBA = Master of Business Administration), права (LLM = Master of Law). Отриман­ня цього диплома відкриває шлях до студій докторського рівня з присвоєн­ням звання "доктор філософії" (PhD = D Phil = Doctor of Philosophy), рідше — "магістр філософії". Інколи і лише за умови виконання належних самос­тійних досліджень докторське звання отримується відразу після бака­лаврського. Деякі університети присвоюють кваліфікацію "бакалавр" після програми другого рівня (В. of Philosophy чи B.of Literature). Сказане вище представлене у таблиці 12.

Таблиця 12

Тривалість навчання і головні види академічних кваліфікацій вищої освіти Об'єднаного Королівства для окремих профілів

Профілі	Роки навчання
Гуманітарний			ВА	ВА		MA	PhD
Природничі науки			BSc	BSc		MSc	PhD
Педагогічний			BEd	BEd	PGCE		PhD
Право							LLM
Архітектура					В			PhD
Медицина і стоматологія					В			PhD
Менеджмент					DMS			MBA
Інженерні науки			BEng

Примітка. PGCE = Postgraduate certificate of education = післядипломний сертифікат вчи­теля, В = бакалавр, DMS = Diploma in management studies = диплом мене­джера, решта позначень наведені в тексті [75].

Навчання студентів-іноземців. Запит. З багатьох причин ОК залишаєть­ся одним з найпривабливіших місць навчання для іноземців. На жаль, кра­їна не може задовольнити всі прохання, тому допуск у ВЗО йде через суво­ру селекцію. Для підвищення шансів на вступ абітурієнт-іноземець повинен звернутися до Служби прийому (UCAS) восени за рік до навчання. Радимо завчасно шукати інформацію про ВЗО в ОК та їх характеристики, умови вступу і необхідні документи, а також дуже уважно поставитися до вибору закладу, його розташування, програми тощо. Відомим усім джерелом ін­формації є відділення Британської Ради (British Council), видання Ради Єв­ропи, з нових — дані з ORTELIUS, TRACE чи мережі Інтернету. Про умо­ви визнання закордонних кваліфікацій і дипломів можна дізнатися в NARIC, діючи через Британську Раду. Щодо сприяння мобільності інозем­цю слід звернутися у представництво TACIS у своїй країні.

Абітурієнт-іноземець повинен подати документ про середню освіту, який дає доступ до університету, й супровідні папери. Варто звернути увагу на підготовку до співбесіди, від якої залежить результат процедури селекції.

Визнання закордонних кваліфікацій. Об'єднане Королівство підписало всі конвенції про взаємовизнання Ради Європи і ЮНЕСКО, а також повністю визнає Європейський бакалаврат. Міжнародний бакалаврат визнається ча­стково, немає й автоматичного визнання всіх закордонних університетсь­ких кваліфікацій, посвідчень, дипломів. Питання їх визнання вирішуються на індивідуальній основі, чим займаються спільно NARIC і Британська Ра­да.

Мовні вимоги. Вимоги до знання мови високі, аж до швидкого і правиль­ного писання. Більшість ВЗО вимагають подання абітурієнтом документа про складання мовного тесту. Визнаються кілька тестів: TOEFL, СІТО-TEUFEL, IELTS, СРЕ (що є, власне, дипломом) тощо. Якщо необхідно вивчити мову, радимо звернутися до Британської Ради й отримати адреси таких систем курсів, як BASCELT і ARELS-FELCO.

Вступні процедури. Абітурієнти з країн Європейського Союзу, як і бри­танські, повинні до 15 грудня надіслати запити до Служби прийому в уні­верситети і коледжі (UCAS), а вступники у мистецькі заклади — до Цент­рів прийому з мистецтв і дизайну (ADAR). За формальної відсутності об­межень у прийомі все ж існує сувора селекція претендентів.

У випадку вступу на другий цикл вищої освіти чи на докторські студії претендент повинен звернутися безпосередньо до бажаного закладу вищої освіти для отримання зразків форм запиту і необхідної інформації з проце­дурних питань.

У Шотландії є своя служба обслуговування абітурієнтів-іноземців, яка, крім мовних курсів, організовує також навчальні програми різної трива­лості для підвищення знань вступників до рівня, необхідного для навчання в одному з 13 шотландських університетів.

Плата за навчання, її обсяг мають встановлювати самі навчальні закла­ди, але для впорядкування Держсекретар з освіти встановлює верхню ме­жу, яку заборонено перевищувати. Для 1994/95 навчального року ця "стеля" виглядала так (у фунтах стерлінгів за рік навчання): програми з мистецьких кваліфікацій — 750; з природничих наук (включаючи лабора­торні роботи) — 1600; з медицини і ветеринарії — 2800.

Інформацію про можливі гранти й інші форми фінансової допомоги іно­земці можуть дістати у відділеннях Британської Ради у своїй країні.

Дата добавления: 2015-10-24