І. Основні положення

І Автономія з відповідальністю. Розвиток вимагає надання Університетам повноважень діяти згідно з керівним положен­ням автономії з відповідальністю. Будучи автономними і відповідальними юридичними особами, освітніми та гро­мадськими організаціями, вони підтверджують свою відданість принципам Великої хартії університетів, прийнятої 1988 року, і, зокрема, принципу академічної свободи. Отже, університети мають бути спроможними формувати свої стра­тегічні цілі, визначати першочергові завдання в освіті та дослідженнях; відповідно спрямовувати свої ресурси, склада­ти програми навчання та формулювати свої критерії підбору викладацького складу та прийому студентів. Європейські вищі навчальні заклади готові працювати в умовах конку­ренції у своїй країні, в Європі та світі, але для цього їм вкрай потрібна свобода управління, необтяжлива і сприятлива регулятивна база та достатнє фінансування. Інакше вони будуть поставлені в нерівне становище щодо питань співпраці та конкуренції. Процеси, потрібні для створення Європейського простору вищої освіти, залишаться нереалізованими або при­зведуть до нерівної конкуренції, якщо нинішнє надмірне ре­гулювання і дріб'язковий адміністративний та фінансовий контроль вищої освіти у багатьох країнах залишаться без змін.

Конкуренція у вищій освіті сприяє якості навчання, не ви­ключає співпраці та не зводиться до комерційного її ро­зуміння. У деяких країнах Європи університети ще не можуть конкурувати на рівних і стикаються з небажаним відпливом умів на користь інших європейських закладів.

Освіта як суспільна відповідальність. Європейський простір вищої освіти має будуватися на таких європейських освітніх традиціях, як суспільний обов'язок і відповідальність, виходя­чи з принципу широкого і відкритого доступу до бакалаврсь­кого та магістерського рівнів освіти для власного розвитку та можливості продовжувати освіту протягом усього життя лю­дини, сьогоденних та довгострокових потреб суспільства.

Вища освіта, що ґрунтується на наукових дослідженнях. Оскільки дослідження — рушійна сила вищої освіти, створен­ня Європейського простору вищої освіти має йти пліч-о-пліч з формуванням Європейського простору дослідницької діяль­ності.

Організаційне розмаїття. Європейській вищій освіті влас­тиве розмаїття у галузі мов, національних систем, типів навчальних закладів та їхніх програм. Водночас її майбутнє залежить від її здатності ефективно організувати це цінне роз­маїття для отримання позитивних результатів, а не труднощів, гнучкості, а не навпаки. Вищі навчальні заклади бажають ґрунтувати свою діяльність на принципах зближення, зокре­ма на своїх спільних ознаках та розглядати розмаїття як над­бання, а не як мотив для невизнання чи винятковості. Вищі навчальні заклади поставили за мету створення достатнього самообмеження для забезпечення мінімального рівня узгод­женості та інтеграції з тим, щоб їх зусилля на шляху набли­ження не зазнали краху через надмірну невідповідність та розбіжності у визначенні та застосуванні кредитів, основних учених ступенів та якісних критеріїв.

II. Основні питання

Якість. Європейський простір вищої освіти, виправдову­ючи сподівання своїх засновників, має керуватися основни­ми академічними цінностями, тобто демонструвати якість. Оцінюючи якість, слід ураховувати цілі і призначення на­вчальних закладів та їх програм. Потрібно досягти гар­монійного поєднання нововведення і традиції, академічної бездоганності та соціально-економічної обґрунтованості, послідовності навчального плану та свободи вибору для сту­дентів. Заклад об'єднує викладання та наукову роботу, зай­мається керівництвом та організацією, розуміє потреби сту­дентства та надає позаосвітні послуги. Якості самої по собі недостатньо, її треба продемонструвати і гарантувати, щоб во­на була визнана й отримала довіру студентства, партнерів та суспільства в Європі та світі.

Якість — це головна основоположна умова для довіри, відповідності, мобільності, сумісності та привабливості в Євро­пейському просторі вищої освіти.

Формування довіри. Подібно до оцінки наукових дослід­жень, забезпечення якості вищої освіти має міжнародний вимір. В Європі гарантії якості не слід покладати на одну ор­ганізацію, яка б впроваджувала в життя загальний перелік ви­мог. Вирішення проблеми в майбутньому потребуватиме створення на європейському рівні механізму взаємного виз­нання результатів дотримання якості з "акредитацією". Ці механізми мають поважати національні, мовні та дисциплі­нарні розбіжності і не переобтяжувати університети.

Сумісність. Навчальні програми мають повністю відпові­дати потребам європейського ринку праці відповідно до того, коли присвоюється кваліфікація: після бакалаврського курсу навчання чи після магістратури. Можливість знайти роботу на ринку праці у будь-який час протягом усього життя най­краще досягається у разі отримання справжньої якісної освіти, надання різноманітних підходів і спрямувань курсів навчання, гнучкості програм з можливістю багаторазового підключення і виходу з програми, трансверсальних вмінь і на­вичок, як, наприклад, уміння спілкуватися та знання мов, уміння мобілізувати знання, вирішувати проблеми, працюва­ти в колективі та розуміти соціальні явища.

Мобільність. Однією з необхідних якостей Європейського простору вищої освіти є вільна мобільність студентів, викла­дацького складу та випускників. Європейські університети бажають сприяти більшій мобільності як "горизонтального", так і "вертикального" типу і не вважають віртуальну мобільність замінником фізичної мобільності. Для здійснен­ня визнання та мобільності вони можуть використовувати вже Існуючі інструменти, а саме: ECTS, Лісабонську кон­венцію, додаток до диплома, мережу NARIC/ENIC. З огляду на важливість викладацького складу з європейським досвідом, університети хотіли б усунути наявні вимоги щодо національності та інші перепони та віддати перевагу досвіду академічної діяльності в Європі. Попри це потрібен також за­гальний підхід до віртуальної мобільності та транснаціональ­ної освіти.

Порівнянність кваліфікацій бакалаврських та магістерських рівнів. Вищі навчальні заклади схвалюють рух до створення загальновизнаної кваліфікаційної системи, яка б ґрунтувалася на основних формулюваннях бакалаврських/магістерських та аспірантських курсів навчання. Загальновизнано, що бака­лаврські звання присвоюють, коли нараховано від 180 до 240 кредитів згідно з ECTS, але кредити мають бути різно­манітними, спрямованими на початок трудової діяльності, або такими, що дають можливість підготуватися до подальшого аспірантського навчання. За певних обставин університет мо­же ухвалити рішення щодо запровадження інтегрованої про­грами, яка б вела безпосередньо до присвоєння магістерсько­го звання. Предметні мережі відіграють важливу роль у досягненні зазначених цілей. Університети переконані у ко­рисності накопичення системи оцінювання знань і переве­дення з одного вищого навчального закладу до іншого, яка ґрунтується на ECTS, а також на своєму основному праві ух­валювати рішення щодо прийнятності системи оцінювання знань, набутих у будь-яких інших навчальних закладах.

Привабливість. Європейські вищі навчальні заклади хотіли б залучати талановитих людей з усього світу. Це потребує дій на інституційному, державному та європейському рівнях. Конкретними заходами мають бути: адаптація програм, зван­ня та ступені, зрозумілі як в Європі, так і поза її межами, пере­конливі заходи щодо гарантії якості, програми з викладанням основними мовами світу, достатня інформація та маркетинг, привабливі умови для іноземних студентів та науковців, а та­кож стосунки на перспективу. Успіх також залежить від як­найшвидшого усунення заборони імміграції та ситуації на ринку праці.

Європейські заклади вищої освіти усвідомлюють, що їх студенти потребують і вимагають кваліфікацій, які б вони могли успішно застосовувати для навчання та роботи по всій Європі. Навчальні заклади, їх мережі та організації розуміють свою роль та відповідальність у цій справі і підтверджують своє прагнення відповідно до цього самоорганізуватися в ме­жах автономії.

Європейські заклади вищої освіти закликають уряди своїх держав та в контексті Європи сприяти змінам, надати загальну схему для координації та керівництва до зближення. Вони підтверджують свою спроможність та бажання спільними зусил­лями розпочати та підтримати позитивні зрушення у такому:

—знайти нове визначення вищій освіті та науковій діяльності для всієї Європи;

—реформувати програми і вищу освіту загалом;

—посилити та взяти за основу у вищій освіті наукову роботу;

—запровадити загальноприйняті механізми оцінювання, забезпечення та сертифікації якості;

—виходити зі спільних ознак в європейському контексті та забезпечити подібність між різними закладами освіти, програмами та ступенями;

—сприяти мобільності студентів та викладацького складу, а також влаштуванню випускників на європейському ринку праці;

—підтримувати зусилля на шляху модернізації університетів у країнах, де існують проблеми побудови Європейського простору вищої освіти;

—не зупинятися перед проблемами визнання, привабливості та конкурентоспроможності у своїй країні, в Європі і світі;

—надалі розглядати вищу освіту як безумовний громадянський обов'язок.

Підписались:

Caspar EINEM Minister of Science and Transport (Австрія)

Gerard SCHMIT Director General of French Com­munity Ministry for Higher Edu­cation and Research (Бельгія, Французька, спільнота)

Jan ADE Director General Ministry of the Flemish Commu­nity Department of Education (Бельгія, Фламандська спільнота)

Anna Mmia TOTOMANOVA Vice Minister of Education and Science (Болгарія)

Eduard ZEMAN Minister of Education, Youth and Sport (Чеська Республіка)

Margrethe VESTAGER Minister of Education (Данія)

Tonis LUKAS Minister of Education (Естонія)

Maija RASK Minister of Education and Science (Фінляндія)

Claude ALLEGRE Minister of National Education, Research and Technology (Франція)

Wolf-Michael CATENHUSEN Parliamentary State Secretary Federal Ministry of Education and Research (Німеччина)

Ute ERDSIEK-RAVE Minister of Education, Science, Research and Culture Land Scheswig-Hol stein (Постійна конференція міністрів культури німецьких земель)

Gherassimos ARSENIS Minister of Public Education and Religious Affairs (Греція)

Adam KISS Deputy State Secretary for Higher Education and Science (Угорщина)

Gudridur SIGURDARDOTTIR Secretary General Ministry of Education, Science and Culture (Ісландія)

Pat BOWLING Principal Officer Ministry for Education and Science (Ірландія)

Ortensio ZECCHINO Minister of University and Scien­tific and Technological Research (Італія)

Tatiana KOKEK State Minister of Higher Educa­tion and Science (Латвія)

Kornelijus PLATELIS Minister of Education and Science (Литва)

Etna HENNICOT-SCHOEPGES

Minister of National Education and Vocational Training (Люксембург)

Louis GALEA Minister of Education (Мальта)

Loek HERMANS Minister of Education, Culture and Science (Нідерланди)

Jon LILLETUN Minister of Education, Research and Church Affairs (Норвегія)

Wilibald WINKLER Under Secretary of State of Na­tional Education (Польща)

Eduardo MarzalGRILO Minister of Education (Португалія)

Andrei MARGA Minister of National Education (Румунія)

Milan FTACNIK Minister of Education (Словаччина)

Pavel ZGAGA State Secretary for Higher Education (Словенія)

DJorge FERNANDEZDIAZ Secretary of State of Education, Universities, Research and Development (Іспанія)

Agneta BLADE State Secretary for Education and Science (Швеція)

Charles KLEIBER State Secretary for Science and Research (Швейцарська конфедерація)

Baroness Tessa BLACKSTONE of Stoke Newington Minister of State for Education and Employment (Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії)

Конференція міністрів вищої освіти Європи "На шляху до європейського простору вищої освіти"

Прага, травень 2001 року

Через два роки після підписання Болонської декларації і через три роки після Сорбоннської декларації міністри вищої освіти Європи, які представляли 32 країни, що підписали до­кументи, зібралися у Празі з метою проаналізувати досягнен­ня та визначити напрями і пріоритети на найближчі роки що­до розвитку процесу. Міністри знову підтвердили свою відданість меті створення Європейського простору вищої освіти до 2010 року. Вибір Праги для проведення цієї зустрічі — це символ їх намірів залучити до цього процесу всю Європу в світлі розширення ЄС.

Міністри підтримали та розглянули звіт "На шляху Бо­лонських домовленостей", замовлений утвореною після Бо­лонської зустрічі робочою групою, і дійшли висновку, що за­кладені Болонською декларацією цілі отримали широке визнання і їх взято за основу для розвитку вищої освіти більшістю країн, які підписали декларацію, університетами та іншими закладами вищої освіти. Міністри знову підтвердили, що слід і надалі докладати зусиль до забезпечення мобільності студентів, викладачів, науковців та адміністративних праців­ників з метою надання можливості скористатися багатством Європейського простору вищої освіти, включаючи демокра­тичні цінності, розмаїття культур, мов та систем вищої освіти.

Міністри звернулися до матеріалів з'їзду вищих навчаль­них закладів Європи, що відбувся 29-30 березня в Саламанці, та рекомендацій з'їзду студентів Європи, який проводився в Ґетеборзі 24-25 березня, схвально висловилися з приводу ак­тивної участі в Болонському процесі Європейської асоціації університетів і національних студентських спілок Європи. Та­кож було відзначено і схвалено багато інших ініціатив, спря­мованих на подальше просування цього процесу, Міністри додатково відзначили конструктивну допомогу Європейської комісії.

Міністри зазначили, що в більшості країн енергійно і ши­роко проводилися заходи, рекомендовані в декларації, щодо структури наукових ступенів і звань. Особливо схвально відзначено енергійну роботу з гарантій якості. Міністри виз­нали потребу у співпраці щодо подолання труднощів, пов'яза­них з транснаціональною освітою, а також у забезпеченні післядипломного навчання.

Дата добавления: 2015-10-24