Виконавець

Як компонент видовища.

Виконавець – специфічний, ініціативний компонент видовища. Він особисто втілює драматургію у власній особі. Ключова концепція поведінки актора – режисер повинен „вмерти”в акторі.

Виконавці поділяються на акторів (професійно підготовлених людей, знайомих із різними системами гри в кадрі), типажів ( людей, які не перевтілюються, а грають, власне, самих себе) і документальних героїв. Такі виконавці нікого не грають, а роблять у кадрі те, що роблять завжди і без камери, на роботі чи в побуті. Завдання режисера - так організувати дії виконавців, щоб глядач повірив екранному герою, щоб не було фальші.

Навіть тварини, які знімаються у фільмах, стають носіями глядацьких вражень через те, що глядач сприймає їх дії й стосунки через власний досвід і надає тваринам людських рис.

Робота з професіоналом є і легша, тому що актор пропонує своє бачення й уміння, і складніша через можливу впертість чи амбітність актора. Режисер розповідає виконавцю всю необхідну інформацію, щоб актор зміг наповнити життям вигадану людину. Часто є необхідність у режисера показати виконавцю жести, особливості міміки, вимову чи ходу персонажа. І від репетиції до зйомки йде процес перевтілення.

При роботі режисера з типажем, тобто з людиною, яка за своїм внутрішнім світом і зовнішністю підходить для втілення вигаданого персонажа, йде відбір потрібних режисеру і притаманних виконавцю рис характеру, манери поведінки, вимови, ходи. У такому випадку режисер шукає можливості показати властиві реальній людині якості, підігнати їх під задумане. Пошук образу йде і на репетиції і під час зйомки дублів.

З документальним героєм режисер поводить себе інакше. Він намагається спочатку відібрати ситуації, в яких людина буде почувати себе вільно. А потім створити таку обстановку, коли жива людина не буде скута присутністю камери і людей біля неї і житиме своїм звичним життям. Для цього зйомки можуть відбуватися “прихованою” камерою або без команди для початку роботи. І про репетиції в такому випадку мова не йде взагалі. Дублів теж не знімають, але можливі зйомки варіантів якоїсь ситуації. Якщо це можливо, краще знімати хоча б двома камерами, щоб мати одразу матеріал у кількох варіантах.

При необхідності взяти інтерв'ю з людиною попередньо домовляються про обсяг тем, цікавих і автору фільму і документальному герою, але ні в якому разі не вдаються до репетиції і не ставлять конкретні питання, тому що буде втрачена жива робота думки людини в кадрі. Знімальна група може створювати, так звані, провокації, тобто несподівані ситуації, чи ставити необумовлені заздалегідь питання. Якщо людина в кадрі не дає потрібних відповідей чи уникає розмови взагалі, автори можуть використати таку ситуацію собі на користь, а можуть і не скористатися такою нагодою. Все залежить від завдання, яке поставлене перед авторами.

Знімаючи документальну подію, оператор чи режисер не можуть втручатися у її перебіг. Але точка зйомки, фокусна відстань об'єктива, масштаб кадрів, ракурс і відбір об'єктів у кадрі залежить від знімальної групи. Таким чином автор фільму виражає власне бачення події і осіб, які беруть у ній участь, чи замовників. І при подальшій роботі над фільмом завдяки монтажу автор може трактувати відзнятий документальний матеріал на користь своєї ідеї.

ГЛЯДАЧ

Як компонент видовища.

Між виконавцем і глядачем існують діалектичні стосунки.

Найбільш відомі такі типи глядацького сприйняття:

перевтілення (глядач перевтілюється у якусь дійову особу);

перенесення (ніби глядач “там”);

співчуття, співпереживання, співстраждання (“над вымыслом слезами обольюсь” - А.Пушкин);

професійний тип сприйняття, трохи відсторонений - “як це зроблено”.

Пам'ятаючи все це, режисер вибудовує стосунки із глядачем таким чином, щоб глядач став активним компонентом фільму, щоб його бажання додивитися до кінця не пропало, а пам'ять про екранний твір жила ще довго.

Глядач, тобто аудиторія, на яку розраховано твір, впливає на всі інші компоненти видовища, і це треба враховувати при роботі режисера над твором.

Дата добавления: 2015-10-02