Правила фінансування

Дотримання пра­вил формування активів і пасивів є необхідною умовою забезпе­чення фінансової рівноваги та оптимізації структури капіталу. Правила фінансування формують принципи, згідно з якими підприємство мобілізує фінансовий капітал для покриття потреби у фінансових ресурсах. На них слід зважати, виробляючи страте­гію залучення фінансових джерел санації підприємств. Розрізня­ють такі основні правила фінансування підприємств:

· золоте правило фінансування;

· золоте правило балансу;

· правило вертикальної структури капіталу.

Перші два правила характеризують горизонтальну структуру капіталу та майна підприємства. Останнє стосується лише пасиву балансу. Усі три правила базуються на розрахунку низки показ­ників, що характеризують співвідношення певних статей балансу.

Золоте правило фінансування називають також золотим бан­ківським правилом, або правилом узгодженості строків. Це пра­вило вимагає, щоб строки, на які мобілізуються фінансові ресур­си, збігалися зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції. Це означає, що фінансовий капітал має бу­ти мобілізований на строк, не менший від того, на який відповідний капітал заморожується в активах підприємства, тобто в об'єктах основних та оборотних засобів. Дотримання вимог правила фінансу­вання, забезпечує стабільну ліквідність та платоспроможність підприємства та не дає порів­няння окремих статей активу та пасиву балансу (окремих об'єктів інвестування та джерел фінансування).

Золоте правило балансу вимагає крім паралельності стро­ків фінансування та інвестування ще й додержання певних спів­відношень між окремими статтями пасивів та активів. Загалом це правило вимагає виконання двох умов:

а) основні засоби мають фінансуватися за рахунок власного капіталу та довгострокових позик;

б) довгострокові капіталовкладення (основні фонди і довгострокові оборотні активи) мають фінансуватися за рахунок довгострокових пасивів.

Правило вертикальної структури капіталу пов'язане з ана­лізом складу та структури джерел формування капіталу. При­в'язування до активів не здійснюєть­ся. Правило вертикальної структури вимагає додержання пев­ного співвідношення між власним і позичковим капіталом підприємства. Обчислюють два основні показники: коефіцієнт фінансової незалежності та коефі­цієнт фінансового лівериджу (коефіцієнт заборгованості).

Чим більше значення коефіцієнта фінансової незалежності, тим благополучніший фі­нансовий стан підприємства (менша залежність від зовнішніх фінансових джерел). Якщо частка власних засобів у структурі джерел фінансування збільшується, то К_авт => 1; якщо існує тен­денція до фінансування за рахунок позик, то К_авт => 0.

Показник фінансового лівериджу (ще називають кое­фіцієнтом заборгованості) характеризує залежність підприємства від позичкового капіталу і визначається як відношення позичкового капіталу до джерел власних кош­тів. Зростання показника свідчить про зростання фінансового ри­зику, тобто про можливість втрати платоспроможності. І навпа­ки: за вибраних напрямків інвестування ризик кредиторів тим менший, чим менша частина позичкового капіталу в загальній сумі пасивів.

Щодо структури капіталу існують різні погляди. Одні еконо­місти вважають, що співвідношення власного та позичкового ка­піталу підприємства має становити 1:1. У такому разі загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто критичне значення К_авт = 0,5. Згідно з іншими тлумаченнями правила вертикальної структури капіта­лу, для промислових підприємств частка власного капіталу має становити не менш як 60%; для торгівлі — 50%. Існують також думки, що відношення власного та позичкового капіталу має ста­новити 2: 1.

Структура капіталу підприємств значною мі­рою залежить від галузі виробництва, до якої вони належать, форми організації бізнесу, а також від низки інших специфіч­них факторів. При визначенні оптимальної структури капі­талу, слід враховувати, що головною метою будь-якого під­приємства є максимізація прибутку в довгостроковому періо­ді. Якщо рентабельність сукупного капіталу (рентабельність активів) перевищує проценти за користування кредитом, то підприємству вигідно буде залучати позики. Проте якщо про­центи за користування позиками перевищують рентабельність активів, фінансування за рахунок залучення кредитів слід мі­німізувати. Розрахувати оптимальну структуру капіталу для всієї сукупності підприємств неможливо. Для визначення оптимальної структури капіталу підприємства розраховують ефект фінансового лівериджу. Показник доцільно обчислювати у процесі санаційного аудиту підприємства з метою визначення відхилення від оптимальної структури капіталу та оцінки ризиків, а також під час роз­робки стратегії фінансування санації.

Ефект фі­нансового лівериджу (ефект фінансового важеля) – це підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позичкового капіталу, якщо рентабельність акти­вів перевищує проценти за кредит.

Він характеризує залежність рентабе­льності власного капіталу підприємства від рентабельності всіх ак­тивів, процентів за кредит та коефіцієнта заборгованості. Чим вищий коефіцієнт фінансового лівериджу, тим нижчий рівень рентабельності власного капіталу.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Які види і форми санації ви знаєте?

2. Що являє собою чиста санація?

3. В чому суть автономної санації?

4. Який зміст та види потреби в капіталі?

5. Як визначають потребу в капіталі, необхідному для відновлення платоспроможності боржника?

6. Як визначають потребу в інвестиційному і оборотному капіталі?

7. Розкрийте сутність поняття фінансової рівноваги.

8. Які правила фінансування ви знаєте і в чому їх суть?

9. З якою метою розраховують ефект фінансового лівериджу?

10. Розкрийте суть ефекту фінансового важеля.

ТЕСТИ

1. Санація із залученням нового фінансового капіталу може набирати таких форм:

1) альтернативна санація;

2) двоступінчаста санація;

3) конверсія боргу у власність;

4) емісія облігацій конверсійної позики;

5) мирова угода.

2. 3олоте правило балансу вимагає:

1) паралельності строків фінансування та інвестування;

2) додержання певних співвідношень між окремими статтями пасивів та активів;

3) щоб основні засоби фінансувалися за рахунок власного капіталу та довгострокових позик;

4) виконання певних співвідношень між окремими статтями пасиву;

5) щоб довгострокові пасиви використовувалися не лише для фінансування основних фондів, а й для довгострокових оборотних активів.

3. На обсяги потреби підприємства в інвестиційному капіталі впливають такі фактори:

1) розмір короткострокової заборгованості підприємства;

2) вартість модернізації існуючих основних фондів;

3) розмір статутного капіталу;

4) місце розташування підприємства;

5) строк окупності інвестицій.

4. Фінансова рівновага передбачає:

1) рівність грошових надходжень підприємства та потреби в капіталі для виконання поточних платіжних зобов'язань;

2) рівність резервів-ліквідності на початок та кінець періоду;

3) рівність власного та позичкового капіталу;

4) рівність кредиторської та дебіторської заборгованості;

5) рівність суми початкового стану резервів, CASH-FLOW і надходжень від фінансової діяльності та суми інвестицій, погашеної заборгованості, дивідендів і поповнення резервів.

5. Правило фінансування, яке вимагає, щоб строки, на які мобілізуються фінансові ресурси, збігалися зі строками, на які вони вкладаються в реальні чи фінансові інвестиції, називається:

1) золотим правилом фінансування;

2) золотим банківським правилом;

3) правилом вертикальної структури балансу;

4) правилом узгодженості строків;

5) золотим правилом балансу.

6. База для визначення потреби в капіталі з метою здійснення виробничо-технічних санаційних заходів являє собою:

1) розмір поточних платіжних зобов'язань;

2) суму довгострокової кредиторської заборгованості;

3) обсяг потреби в інвестиційному та оборотному капіталі;

4) очікуваний обсяг виручки від реалізації окремих об'єктів активів;

5) додатний (від'ємний) Cash-Flow, очікуваний у періоді проведення санації.

7. До правил, які характеризують горизонтальну структуру капіталу, належать:

1) золоте правило фінансування;

2) золоте банківське правило;

3) правило вертикальної структури балансу;

4) правило узгодженості строків;

5) золоте правило балансу.

8. Ефект фінансового лівериджу характеризує:

1) відношення позичкового капіталу до власного;

2) залежність рентабельності власного капіталу підприємства від рентабельності всіх активів, процентів за кредит та коефіцієнта заборгованості;

3) рентабельність позичкового капіталу;

4) рентабельність власного капіталу;

5) ефект фінансування діяльності та підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок збільшення частки позичкового.

9. Правило вертикальної структури балансу вимагає:

1) щоб відношення власного капіталу до позичкового дорівнювало 1:1;

2) щоб коефіцієнт заборгованості не перевищував 100%;

3) щоб структура, капіталу та.структура активів були узгоджені між собою;

4) дотримання певного співвідношення між власним та позиковим капіталом підприємства, що залежить від галузевих та інших умов діяльності останнього;

5) розрахунку двох показників: коефіцієнта фінансової незалежності та показника фінансового лівериджу.

10. Які з наведених висловлювань правильні?

1) З приростом заборгованості зростає рентабельність власного капіталу, якщо проценти за кредит менші від рентабельності сукупного капіталу.

2) Якщо рентабельність активів дорівнює процентам за кредит, то останні дорівнюють рентабельності власного капіталу.

3) Рентабельність власного капіталу зростає зі зростанням коефіцієнта заборгованості, якщо проценти за кредит перевищують рентабельність власного капіталу.

4) У разі від'ємного значення показника рентабельності активів рентабельність власного капіталу завжди буде від'ємною.

5) У разі додатного значення показника рентабельності активів рентабельність власного капіталу завжди буде додатною.

Дата добавления: 2015-10-02