Розділ II

Розділ II передбачає положення, які регламентують звільнення осіб від покарання на підставі КК 2001 р., зворотну дію у часі окремих статей цьо­го КК, судовий порядок перегляду справ щодо осіб, які були засуджені на підставі КК 1960 р., та закриття справ щодо осіб, які вчинили злочини до набрання чинності КК 2001 р.

1. Звільнити від покарання (основного і додаткового) відповідно до ча­стини другої статті 74 цього Кодексу осіб, засуджених за Кримінальним кодексом України 1960 року за діяння, відповідальність за які не перед­бачена цим Кодексом:

а) осіб, засуджених на підставі частини третьої статті 5 Кримінально­го кодексу України 1960 року;

б) осіб, засуджених за готування до злочину за частиною першою статті 17 та відповідними статтями Особливої частини Кримінального ко­дексу України 1960 року, якщо ці злочини належать до злочинів невели­кої тяжкості;

в) осіб, засуджених за статтями 108', 110, 134', 125, 126, 147², 147³, 149, 154, 155², 155³, 155³, 155⁶, 159, 169, 176³, 183², 183⁴, 187, 187⁷, 187⁸, 189, 189', 193', 199, 202, 206 (частина перша), 208', 208². 229», 237 Криміналь­ного кодексу України 1960 року;

г) осіб, засуджених за частиною першою статті 133, статтями 147 (ча­стина перша), 148³, 161 (частина перша), 187\ 187⁸, 192 (частина третя), 196' (частина перша), 199 (частини перша і друга), 207', 227² (частина перша), умовою застосування яких за Кримінальним кодексом України 1960 року було попереднє накладення на цих осіб адміністративного стяг­нення;

ґ) осіб, засуджених за злочини, вчинені у віці від 14 до 16 років, пе­редбачені статтями 78', 97, 98, 106 (частина перша) Кримінального кодек­су України 1960 року;

д) осіб, засуджених за статтею 186 Кримінального кодексу України 1960 року (за винятком засуджених за заздалегідь не обіцяне прихову­вання тяжких і особливо тяжких злочинів), а також осіб, зазначених у частині другій статті 396 цього Кодексу, засуджених за заздалегідь не обіцяне приховування за статтею 186 Кримінального кодексу України 1960 року;

Е) осіб, засуджених на підставі Указу Президії Верховної Ради Ук­раїнської РСР від 26 грудня 1990 року «Про відповідальність за порушен­ня порядку користування картками споживача на право придбання то­варів та іншими офіційними документами» і Указу Президії Верховної Ра­ди України від 21 січня 1992 року «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених купонів багаторазового використан­ня»-.

1. Згідно з ч. 2 ст. 74 КК 2001 р. особи, засуджені за діяння, караність якого законом усунено, підлягають негайному звільненню від призначе­ного судом покарання. Отже, якщо особа була засуджена до 1 вересня 2001 р. за діяння, відповідальність за які КК 2001 р. не передбачена, то з моменту набрання чинності цим КК такі особи підлягають негайному звільненню від призначеного судом основного і додаткового покарання. Звільненню підлягають дві категорії осіб: 1) особи, яким було судом при­значене покарання, але вони його ще не відбувають з будь-яких причин, і 2) особи, які відбувають призначене їм судом основне або додаткове по­карання. Пункт 1 розділу II передбачає сім категорій таких осіб (підпункти «а»-«е»).

2. Підпункт «а» передбачає звільнення від покарання осіб, засуджених на підставі ч. З ст. 5 КК 1960 р. Згідно з цією статтею могли бути засуджені гро­мадяни України та особи без громадянства, що перебували в Україні, які вчинили злочини за межами України і зазнали за них покарання за кордо­ном, але були віддані суду на території України і суд України призначив їм нове покарання за злочини, вчинені за межами України. Звільнення від по­карання зазначених осіб пояснюється тим, що відповідно до ч. З ст. 2 КК 2001 р. «ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу». Це положення дістало свою кон­кретизацію в ч. 2 ст. 7 КК 2001 р., відповідно до якої громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, за злочини, вчи­нені за межами України, якщо вони зазнали покарання за межами України, не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності.

3. Згідно з підпунктом «б» звільненню від покарання підлягають особи, засуджені за готування до злочину за ч. 1 ст. 17 та відповідними статтями (частинами статей) КК 1960 р., якщо ці злочини належать до злочинів не­великої тяжкості. Це пояснюється тим, що відповідно до ч. 2 ст. 14 КК 2001 р. «готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності». Отже, якщо дії особи, які вона вчинила до 1 вересня 2001 р., були кваліфіковані за ч. 1 ст. 17 і статтею КК 1960 р., яка передбачала злочин, за який було визначено покарання у вигляді позбавлен­ня волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання (ч. 2 ст. 12 КК 2001 р., п. 18 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р.), і такій особі було призначене покарання за цією статтею, то вона підлягає звільненню від цього покарання.

4. Підпункт «в» передбачає вичерпний перелік діянь, зазначених у КК 1960 р., засудження за вчинення яких до 1 вересня 2001 р. тягне за собою звільнення від покарання. Це такі діяння, як: ухилення від лікування вене­ричної хвороби (ст. 108'); примушування жінки до вчинення аборту (ст. 110); переслідування громадян за критику (ст. 134'); наклеп (ст. 125); образа (ст. 126); злочинно-недбале використання або зберігання сільського­сподарської техніки (ст. 147²); злочинно-недбале зберігання зерна та насіння олійних культур (ст. 147³); виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними (ст. 149); спекуляція (ст. 154); одержання незаконної винагороди від грома­дян за виконання робіт, пов'язаних з обслуговуванням населення (ст. 155²); порушення правил торгівлі (ст. 155³); штучне підвищення і підтримання ви­соких цін на товари народного споживання та послуги населенню (ст. 155⁵); незаконна торговельна діяльність (ст. 155⁶); потрава посівів і пошкодження насаджень (ст. 159); посередництво в хабарництві (ет. 169); образа судді (ст. 176³); невиконання вироку суду про позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 183²); незаконна передача за­боронених предметів особам, яких тримають у виправно-трудових устано­вах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях (ст. 183⁴); недонесення про злочин (ст. 187); участь у зброй­них конфліктах інших держав (ст. 187⁷); порушення законодавства про об'єднання громадян (ст. 187⁸); образа представника влади або представни­ка громадськості, який охороняє громадський порядок (ст. 189); образа працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охо­рони громадського порядку або військовослужбовця (ст. 189¹); купівля, про­даж або інша сплатна передача чи одержання посвідчення або іншого офіційного документа (ст. 193'); самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 199); порушення правил користування радіоус­тановками на суднах (ст. 202); умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства (ч. 1 ст. 206); доведення неповнолітнього до стану сп'яніння (ст. 208'); втягнення неповнолітніх у не-медичне вживання лікарських та інших засобів, що викликають одурманю­вання (ст. 208²); незаконні вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 229⁸); образа підлеглим начальника або начальни­ком підлеглого (ст. 237).

Деякі із зазначених діянь є караними і за КК 2001 р. (наприклад, пе­реслідування громадян за критику, посередництво в хабарництві, невико­нання вироку суду про позбавлення права займати певні посади або займа­тися певною діяльністю тощо), проте ці діяння передбачені не спеціальни­ми, а загальними статтями КК. Але в законі точно визначений перелік ста­тей КК 1960 р., за якими були кваліфіковані дії засуджених осіб за цим Ко­дексом, і саме ці особи підлягають звільненню від покарання.

Водночас, слід мати на увазі, що згідно з ч. 1 ст. 5 КК 2001 р. такому звільненню підлягають і особи, які вчинили дії, щодо яких КК 2001 р. ска­сував їх злочинність, незалежно від того, чи зазначені ці дії в підпункті «в» п. 1 розділу II.

5. У підпункті г) наводиться вичерпний перелік осіб, які підлягають звільненню від покарання за злочини, передбачені такими статтями КК 1960 р., умовою застосування яких була наявність так званої адміністратив­ної преюдиції, тобто попереднього накладення на зазначених осіб адміністративного стягнення. Це пояснюється тим, що КК 2001 р. відмовився від такої преюдиції. До кола зазначених осіб належать особи, засуджені відпо­відно до КК 1960 р. за такі діяння: порушення законодавства про охорону праці (ч. 1 ст. 135); випуск або реалізація недоброякісної продукції (ч. 1 ст. 147); порушення порядку зайняття підприємницькою діяльністю (ст. 148³); незаконне полювання (ч. 1 ст. 161); порушення порядку ор­ганізації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 187⁴); порушення законодавства про об'єднання громадян (ст. 187⁸); ухи­лення військовозобов'язаного від військового обліку (ч. З ст. 192); порушен­ня правил адміністративного нагляду (ч. 1 ст. 196'); самовільне зайняття зе­мельної ділянки та самовільне будівництво (частини 1 та 2 ст. 199); жорсто­ке поводження з тваринами (ст. 207'); заготівка, переробка або збут радіоак­тивного забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ч. 1 ст. 227²). Не підлягають звільненню від покарання особи, які були засуджені, напри­клад, за іншими частинами зазначених статей КК 1960 р. (якщо немає інших підстав для такого звільнення), для застосування яких КК 1960 р. не перед­бачав адміністративну преюдицію (наприклад, ч. 2 ст. 147, частини 2 та З ст. 161, частини 1 та 2 ст. 192, ч. 2 ст. 196', ч. 2 ст. 227²).

6. Згідно з підпунктом «г» підлягають звільненню від покарання особи, засуджені за злочини, передбачені такими статтями КК 1960 р., як ст. 78' (пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопро-водів); ст. 97 (вбивство при перевищенні меж необхідної оборони); ст. 98 (вбивство з необережності), ч. 1 ст. 106 (умисне легке тілесне ушкодження), за умови, якщо зазначені особи вчинили вказані злочини у віці від 14-ти до 16-ти років. Це пояснюється тим, що за КК 1960 р. суб'єктом цих злочинів визнавалася особа, якій до вчинення виповнилося 14 років, а згідно зі ст. 22 КК 2001 р. кримінальній відповідальності за зазначені злочини підлягають особи, яким до дня їх вчинення виповнилося 16 років.

7. Відповідно до підпункту «д» підлягають звільненню від покарання:

1) особи, засуджені за заздалегідь не обіцяне приховування злочинів (ст. 186 КК 1960 р.). Щодо цієї категорії засуджених закон передбачає виклю­чення, а саме: не підлягають звільненню від покарання засуджені за ст. 186 КК 1960 р. особи за заздалегідь не обіцяне приховування тяжких і особливо тяж­ких злочинів. Це пояснюється тим, що як КК 1960 р. (ст. 186), так і КК 2001 р. (ст. 396) передбачають кримінальну відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину. При визначенні того, чи належать злочини, вчинені до 1 вересня 2001 р., до злочинів тяжких та особ­ливо тяжких, слід керуватися ст. 12 КК 2001 р. (див. п. 18 розділу II Прикінце­вих та перехідних положень); 2) особи, зазначені в ч. 2 ст. 396 КК 2001 р., за­суджені за ст. 186 КК 1960 р. При цьому слід мати на увазі, що навіть якщо особа була засуджена за ст. 186 КК 1960 р. за заздалегідь не обіцяне прихову­вання тяжкого чи особливо тяжкого' злочину, але така особа належить до чле­на сім'ї чи близького родича того, хто вчинив зазначений злочин, така особа підлягає звільненню від покарання. Це пояснюється тим, що згідно з ч. 2 ст. 396 КК 2001 р. зазначені особи не підлягають кримінальній відповідаль­ності за заздалегідь не обіцяне приховування будь-якого злочину. До членів сім'ї та близьких родичів особи, яка вчинила злочин, належать батьки, дружи­на, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (п. 11 ст. 32 КПК).

8. Підпункт «е» передбачає звільнення від покарання осіб, засуджених на підставі нормативно-правових актів, що втратили чинність, а саме на підставі двох Указів Президії Верховної Ради Української РСР та Ук­раїни, зазначених у цьому підпункті.

2. Звільнити від покарання:

а) осіб, засуджених вперше до покарання у виді позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18 років, відповідно до ви­мог частини другої статті 12 та частини другої статті 102 цього Кодексу;

б) військовослужбовців, засуджених до покарання у виді направлення в дисциплінарний батальйон на строк до шести місяців;

В) осіб, засуджених на підставі частини першої статті 29 Кримінально­го кодексу України 1960 року, які відбувають це покарання не за місцем роботи, а в інших місцях, але в районі проживання засудженого, а також осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі на строк до шести місяців.

1. Підпункт «а» передбачає звільнення від покарання у виді позбавлення волі осіб, які у віці до 18-ти років вперше вчинили злочини невеликої тяж­кості і були засуджені за КК 1960 р. за злочини, за які було передбачене по­карання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання. Це пояснюється тим, що відповідно до ч. 2 ст. 102 КК 2001 р. «позбавлення волі не може бути призначене непо­внолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості».

2. Згідно з підпунктом «б» звільненню від покарання у виді направлення в дисциплінарний батальйон підлягають військовослужбовці строкової служби, засуджені на строк до шести місяців, оскільки ч. 1 ст. 62 КК 2001 р. передбачає, що зазначений вид покарання призначається на строк від шес­ти місяців до двох років.

3. Підпункт «в» передбачає звільнення від виправних робіт двох кате­горій засуджених: а) осіб, які відбувають це покарання не за місцем роботи, а в інших місцях, і б) осіб, яким виправні роботи призначені на підставі ст. 29 КК 1960 р. на строк до шести місяців. Це обумовлено тим, що відповідно до ч. 1 ст. 57 КК 2001 р. «покарання у виді виправних робіт вста­новлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого».

Дата добавления: 2015-10-02