Караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо вели­ких розмірах, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

4. Особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і роз­почала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відпо­відальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті.

1. Суспільна небезпечність незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів чи речовин без мети збуту визначається тим, що такі дії призводять до некон-трольованого обігу зазначених засобів і речовин, що спричиняє шкоду здо­ров'ю населення. Злочин, передбачений ст. 309 КК, є одним із найпошире­ніших у сфері незаконного обігу наркотичних засобів

2. Предметом цього злочину є наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги (їх визначення див. у п. 2 коментарю до ст. 305 КК).

При цьому відповідальність за ч. 1 ст. 309 КК настає у випадку, коли розмір наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, що були предметом цього злочину, перевищує невеликий, оскільки незаконні вироб­ництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних за­собів або психотропних речовин без мети збуту у невеликих розмірах тягне відповідальність за ст. 44 КпАП (п. 22 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4).

У деяких випадках, коли предметом цього злочину є особливо небез­печні наркотичні засоби чи психотропні речовини, їх невеликий розмір не визначається (це стосується, наприклад, таких засобів, як героїн та ефед-рон). У такому випадку відповідальність за ст. 309 КК настає у разі здійснення таких незаконних дій навіть з мізерною кількістю цих наркотич­них засобів.

Ухвалою судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду України бу­ло залишено без змін вирок Київського міського суду від 27 березня 1998 р. у справі І. щодо обвинувачення його за придбання на суму 20 гри. героїну для особистого споживання. У касаційних скаргах І. та його захисник просили скасувати вирок у цій частині, оскільки неможливо було встановити точну кількість придбаного ним наркотичного засобу. Суд, розглянувши обставини справи, дійшов висновку, що відповідно до Висновку Комітету по контролю наркотиків МОЗ України по кількісному віднесенню за медичними критеріями наркотичних засобів, внесених до Списку № 1 Таблиць І і II, а також Списку № 3 Таблиці І, що знаходяться у неза­конному обігу (додаток до протоколу засідання Комітету по контролю наркотиків від 18 квітня 1995 р. № 4), героїн належить до особливо небезпечних наркотичних засобів, у зв'язку з чим його невеликий розмір не визначається. Тому відповідальність за ч. 2 ст. 229⁶ КК 1960 р. (ст. 309 КК 2001 р.) «настає у разі ви­лучення навіть мізерної кількості зазначеного наркотичного засобу» (Рішення Верховного Суду України. Щорічник. — 1999. — С. 106-107).

3. Об'єктивна сторона злочину виявляється в таких альтернативних діях, а саме незаконних: 1) виробництві, 2) виготовленні, 3) придбанні, 4) збері­ганні, 5) перевезенні, 6) пересиланні наркотичних засобів, психотропних ре­човин, їх аналогів. Для констатації об'єктивної сторони складу злочину до­статньо вчинити хоча б одну із зазначених дій.

4. Визначення змісту незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речових або Їх аналогів див. в коментарі до ст. 307 КК.

5. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазна­чених дій.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та відсутністю мети збуту наркотичних засобів чи речовин. Відтак, мета зазна­чених дій може бути будь-якою, за виключенням збуту (наприклад, спожи­вання наркотичних засобів чи речовин). Саме відсутність мети збуту є об­ставиною, за якою розмежовуються злочини, передбачені статтями 307 та 309 КК. При цьому в кожному випадку слід уважно досліджувати обстави­ни справи, які стосуються характеристики мотивів, намірів особи при здійсненні нею виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, переве­зення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин або їх аналогів, щоб не допускати помилок при кваліфікації вчиненого.

Так, судовою колегією в кримінальних справах Верховного Суду України було переглянуто вирок суду Печерського району м. Києва щодо звинувачення П. у збуті наркотичних засобів за попередньою змовою групою осіб. Під час перегля­ду справи Верховним Судом було досліджено наявні матеріали та докази, які свідчили про те, що П. протягом певного проміжку часу виготовляв наркотичні засоби, при цьому П. твердив, що наміру збувати їх не мав і фактично нікому не збував. Доказів, які підтверджували б висновок місцевого суду про те, що П. не­законно виготовляв з метою збуту і збував наркотичні засоби, у справі не було. Будь-які дані про те, що він робив це за попередньою змовою групою осіб, у справі були відсутні; особа, якій він нібито збував виготовлені наркотичні засоби, не була встановлена (за його словами, иевстановлеиа особа лише забезпечувала його сировиною). Отже, суд дійшов висновку, що П. не мав мети збуту і не збу­вав наркотичні засоби, адже не міг особисто ними розпоряджатися (віддавав особі, що забезпечувала його сировиною, і отримував таким чином можливість вжити дозу виготовленого ним же наркотичного засобу), змову його з певстаиовлеиоіо особою також доведено не було (ЮВУ. — 2000. — № 31 (267). Отже, судова прак­тика визнає вчиненими без мети збуту дії особи, що виготовляла наркотичні за­соби, не маючи змоги при цьому ними розпорядитись (па замовлення інших осіб, як роботу тощо).

7. Суб'єкт злочину — загальний; особа, що досягла 16-річного віку. Як­що зазначені діяння вчиняє службова особа з використанням свого службо­вого становища, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбаче­них статтями 307 та 364 КК.

8. Обтяжуючими обставинами цього злочину за ч. 2 є вчинення дій, пе­редбачених ч. 1 цієї статті, 1) повторно, 2) за попередньою змовою групою осіб, 3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених стаття­ми 307, 308, 310, 312, 317 КК, 4) якщо предметом зазначених дій були нар­котичні засоби чи психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах.

Особливо обтяжуючі обставини цього злочину передбачені у. ч, З ст. 309 КК, а саме: дії, передбачені частинами 1 або 2 ст. 309 КК, вчинені:

1) із залученням неповнолітнього або 2) якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах.

Про зміст цих обтяжуючих та особливо обтяжуючих обставин див. ко­ментар до ст. 307 КК.

9. У випадках, коли наркотичний засіб або психотропну речовину було од­ночасно виготовлено і для власного вживання, і для збуту, дії винного належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 307 і 309 КК.

10. Частина 4 ст. 307 КК передбачає спеціальний вид обов'язкового і безу­мовного звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочин, перед­бачений ч. 1 ст. 309 КК.

Передумовою такого звільнення є вчинення даною особою однієї чи кількох дій, передбачених ч. 1 ст. 309 КК, незалежно від того, закінченими чи незакінченими вони були. Перелік зазначених дій є вичерпним. У випад­ку, якщо особа вчинила такі дії за наявності обтяжуючих чи особливо обтя­жуючих обставин, передбачених частинами 2 або 3 ст. 309 КК, передумова такого звільнення відсутня.

Підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК, складається з двох елементів, а саме: добро­вільного звернення цієї особи до лікувального закладу і початку її лікуван­ня від наркоманії.

Суб'єкт звернення до лікувального закладу збігається із суб'єктом злочи­ну, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, тобто ним є особа, яка досягла 16-річного віку і вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК, і, крім того, захворіла на наркоманію, а потім добровільно звернулася до лікувального закладу.

Особою, хворою на наркоманію, визнається така особа, якій у встановле­ному порядку медичним закладом встановлено діагноз «наркоманія» (ст. 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних за­собів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р.). Під наркоманією у цьому Законі розуміють хворобли­вий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією внаслідок зло­вживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенціями 00 Н чи Комітетом з контролю за наркотиками при МОЗ України, і який харак­теризується психічною або фізичною залежністю від них.

Адресатом звернення цієї особи є лікувальний заклад, яким можуть бути як державні лікарні, диспансери, поліклініки, так і установи недержавної форми власності, зареєстровані у встановленому законом порядку (напри­клад, поліклініки, медичні центри, кабінети тощо).

Під зверненням до лікувального закладу слід розуміти звернення у будь-який формі (усній, письмовій) із заявою про хворобу на наркоманію і ба­жання лікуватися від цієї хвороби. Таке звернення повинне мати місце після вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, але до закінчення п'яти­річного строку давності.

Звернення визнається добровільним, якщо особа за своєю волею (не­обов'язково за своєю ініціативою) звертається до лікувального закладу, усвідомлюючи, що має можливість безперешкодно вчиняти злочин, передба­чений ч. 1 ст. 309 КК. Якщо особа звертається до лікувального закладу у зв'язку з викриттям її участі у цьому злочині, таке звернення вважається не добровільним, а вимушеним.

Вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідаль­ності на цій підставі, слід з'ясувати, чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи дійсно вона звернулася до ліку­вального закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено, і чи дійсно ставить за мету вилікуватися від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин (п. 23 поста­нови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4).

Особа визнається такою, що розпочала лікування від наркоманії, якщо вона почала виконувати призначення лікаря. Про це може свідчити початок амбула­торного лікування, поміщення до стаціонару тощо. Якщо особа добровільно звернулася до лікувального закладу з проханням про лікування від наркоманії, але з будь-яких причин (наприклад через відсутність вільних ліжко-місць у лікарні, ліків чи належних спеціалістів тощо) все ж таки не розпочала таке ліку­вання, то підстава для звільнення її від кримінальної відповідальності, передба­ченої ч. З ст. 309 КК, відсутня. Про це свідчить і судова практика.

Так, Ф. страждав опійною наркоманією. В суді було встановлено, що він до по­рушення кримінальної справи протягом літа неодноразово добровільно звертався до лікарів з проханням про надання йому наркологічної допомоги. У зв'язку з обмеже­ними можливостями Київської міськнаркослужби, нестачею ліжко-місць Ф. був по­ставлений на чергу. Після цього він систематично звертався до працівників Київського об'єднання «Соціотерапія» за інформацією про його просування по черзі, шукав можливостей госпіталізації. Самостійно він не був спроможним позба­витися захворювання і у зв'язку з небезпекою розвитку абстинентпих проявів не міг утриматися від вживання наркотиків. З огляду па ці обставини Ф. був змушений шукати та купувати наркотики і підтримувати себе ними. Ф. було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК (за ознакою вчинення злочину повторно), звільнено від відбування по­карання з випробуванням і направлено на стаціонарне лікування від наркоманії.

11. Слід мати на увазі, що особа, яка вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК, підлягає обов'язковому і безумовному звільненню від криміна­льної відповідальності за цей злочин і на підставах, передбачених ч. 4 ст. 307 КК (див. коментар до ч. 4 ст. 307 КК).

Дата добавления: 2015-10-02