Охарактеризуйте революцію в Туреччині в першій половині ХХ ст., її причини, хід і наслідки.

Міністерство освіти і науки та молоді спорту України

Харківський авто – дорожній технікум

Лозівська філія

Самостійна робота студента

З предмету: Всесвітня історія

Виконала студентка

Групи 11 – Т

Лантух Марина

Рік Лозова

Теми для самостійних робіт:

Охарактеризуйте революцію Мейдзі, її причини, хід і наслідки.

Проаналізуйте роль національної буржуазії в розвитку національних рухів в Індії та Китаї на початку ХХ століття.

Якими були основні політичні погляди Махатми Ганді?

Визначте основні причини економічної відсталості країн Латинської Америки на поч. ХХ ст.

Дайте загальну характеристику політичного розвитку країн Латинської Америки.

Охарактеризуйте діяльність Комінтерну. Як змінювалась діяльність Комінтерну в різних країнах 1920-х р.?

Охарактеризуйте Листопадову революцію в Німеччині, її причини, хід і наслідки.

Охарактеризуйте революцію в Угорщині в 1918р., її причини, хід і наслідки.

Охарактеризуйте ситуацію в Китаї після Першої світової війни.

Визначте спільне і відмінне в національно – визвольному русі Індії та Китаю.

Визначте основні реформи Чан Кайші.

Охарактеризуйте проблеми, з якими зіткнулися країни Африки, коли метрополії надавали їм більше самостійності після Першої світової війни.

Які уроки можна винести протистояння Гоміндану та Комуністичної Партії Китая у 20-30-х рр.

Охарактеризуйте революцію в Туреччині в першій половині ХХ ст., її причини, хід і наслідки.

1. Охарактеризуйте революцію Мейдзі, її причини, хід і наслідки.

● Поворотним пунктом в історії Японії нового часу були події 1868 р., відомі в японській історіографії під назвою «Мейдзі Ісин». У політичному плані вони призвели до повалення феодальної надбудови - влади сьогунату Токугава, а також пов'язаної з нею адміністративно-політичної системи «бакухан» або «бакуфу» («військово-польова ставка») і встановлення нової системи політичної влади - централізованої держави абсолютистського типу у чолі з імператором. У соціально-економічному плані зміст їх полягав у створенні необхідних передумов для розвитку капіталізму, перетворення формуються капіталістичних відносин у формаційний уклад. Однак специфічний характер подій 1868 залишає великий простір для дискусій, що ведуться в російської та зарубіжної історіографії.

● Наприкінці 60-х років XIX ст. в Японії відбулася буржуазна революція. Вона відома під назвою "революції Мейдзі" ("освіченого уряду"). Проти існуючого порядку виступили основні верстви японського суспільства: селянство, робітники, ремісники, торговельно-промислова буржуазія, самураї - військовий стан дрібних дворян і навіть багато князів, головним чином південно-західних князівств, найбільш розвинених в економічному відношенні. У другій половині 70-х і початку 80-х років XIX ст. розгорнувся рух "за свободу і народні права" (рух "Мінкен ундо"), в якому брали участь ліберальні шари правлячих класів і демократичні кола японського суспільства. За своїм змістом це була антифеодальна революція, керівництво якої належало помірно радикальних кіл дворянства, пов'язаних з імператорським двором. Роздробленість і недостатня організованість селянського руху, відносна слабкість буржуазії багато в чому зумовили незавершений характер цієї революції. Тим не менше, країна стала на шлях буржуазного розвитку. Про це свідчили що почалися економічні та політичні реформи, хоча й не завжди послідовні, але об'єктивно покликані модернізувати японське суспільство, залучити його до більш високого технічного та державно-правовим рівнем.

●Наслідком "революції Мейдзі" стало прийняття в 1889 р. буржуазної конституції, яка закріпила нову структуру державної влади. Конституція відобразила компроміс між домінуючим у державі дворянством на чолі з імператором і буржуазією, яка допускалася до участі в законодавстві. Конституція 1889р. юридично затвердила статус імператора як глави держави, наділеного дуже широкими повноваженнями:

- Імператорська особа оголошувалася священною і недоторканною;

- Імператор володів правом оголошувати війну та мир;

- Укладати міжнародні договори;

- Вводити стан облоги, зосереджуючи при цьому у своїх руках надзвичайні повноваження; як верховного головнокомандуючого встановлювати структуру і чисельність збройних сил;

- У сфері цивільного управління - визначати структуру міністерств, призначати і звільняти всіх посадових осіб.

Використана література:http://referrats.ru/12676-.html

2. Проаналізуйте роль національної буржуазії в розвитку національних рухів в Індії та Китаї на поч. ХХ ст.

● Найбільшою революцією була Сінхайська революція в Китаї 1911-1913 pp. Можна виділити наступні причини революції: по-перше, панування іноземного імперіалізму гальмувало розвиток національної промисловості і національного капіталізму. По-друге, феодальний устрій, що насаджувався цінською династією імператорів, прогнив і не давав простору для розвитку Китаю. Китай був фактично напівколонією, хоча формально зберігав незалежність. У країні виникає низка революційних організацій. Серед них найсильнішою був «Союз китайського відродження» на чолі з Хуан Сіном. Провідником національно-визвольного руху виступає демократичне крило національної буржуазії, що прагнуло повалити цінську династію і вирішити аграрне питання. Улітку 1905 р. майбутній лідер національно-визвольного руху Сунь Ятсен об´єднує кілька революційних організацій, зокрема й «Союз китайського відродження» в «Об´єднану революційну лігу Китаю» (Тун-минхой). Програма «Об´єднаної ліги» передбачала вигнання манчжурів, визволення Китаю, встановлення рес публіки та націоналізацію земель.

● Індія. Наприкінці XIX ст. починається розвиток нового етапу національно-визвольного руху, лідером якого став індійський національний конгрес (ІНК), утворений 1885 р. Помірковані діячі ІНК погоджувалися на автономію в складі Британської імперії, а радикально налаштовані боролися за повну незалежність країни. Одночасно було створено Мусульманську лігу, яка захищала інтереси мусульман Індії. Поштовхом до розгортання національно-визвольного руху стало рішення віце-короля Д. Керзона про поділ Бенгалії на дві частини. У відповідь на ці дії по всій країні розпочався рух «сва-деші» (своє виробництво) — бойкот британських товарів. У 1907 р. він переріс у рух «свараджі» (самоврядування). Кульмінацією став загальний політичний страйк у Бомбеї (липень 1908 р.) на підтримку Б. Г Тілака — лідера ІНК. Бомбейський страйк змусив колоніальну владу піти на поступки: при віце-королеві створювалися законодавчі ради, в 1911 р. скасовано рішення про поділ Бенгалії і перенесено столицю з Кальтутти в Делі.

Використана література: http://www.big lib.com/book/25_Vsesvitnya_istoriya/2765_16_Nacionalno_vizvolna_borotba_narodiv_svity_naprikinci_XIX__na_pochatky_XX_st

3. Якими були основні політичні погляди Махатми Ганді?

● Мохандус Карамчанд Ганді — один із керівників і ідеологів національно-визвольних рухів Індії. Його філософія ненасилля вплинула на національні і міжнародні рухи прихильників мирних змін.Ганді зблизився з партією Індійський національний конгрес і незабаром став одним із лідерів національно-визвольного руху Індії, ідейним керівником конгресу. Після 1-й світової війни Ганді та його послідовники виступають на багатолюдних мітингах із закликами до боротьби проти англійського панування. Цю боротьбу Ганді обмежував винятково ненасильницькими формами, засуджуючи будь-яке насильство з боку революційного народу. Така позиція Ганді відповідала інтересам індійської буржуазії, і партія Індійський національний конгрес підтримала її повністю. В 1919-1947 рр. Національний конгрес під керівництвом Ганді перетворився в масову національну організацію, що користувалася підтримкою народу. Залучення мас у національно-визвольний рух є великою заслугою Ганді й джерелом його величезної популярності в народі.Видатний індійський письменник, лауреат Нобелівської премії Рабіндранат Тагор назвав Ганді “Махатмою”, що означає “Велика душа”. Під цим ім’ям він і увійшов до світової історії. Але сам Ганді цього пафосного імені не любив і не хотів, щоб його так називали. Ганді був категоричним противником роз’єднання Індії за релігійною ознакою на Республіку Індію та Пакистан. Саме тому, присвятивши життя боротьбі за самостійність батьківщини (сварадж), він відмовився приймати участь у церемонії першого підняття прапору незалежної Індії в Делі. Політична філософія Могандуса Ганді не була забутою після його трагічної смерті. Його прямі послідовники розвивали в Індії політичне вчення Гандизму, але також життя та погляди Ганді стали надхненними для визвольного руху чорношкірих американців та демократичних революцій у Європі.

4. Визначте основні причини економічної відсталості країн Латинської Америки на поч. ХХ ст.

● Країни Латинської Америки – а це 33 суверенні держави та деякі залежні території – характеризуються певною спільною історичною долею, близькістю мов і культури, що не може не впливати на спільність багатьох рис їхнього сучасного соціально-економічного розвитку. І все-таки країни регіону істотно різняться за рівнем економічного розвитку, економічним і технічним потенціалом. Крім того, вони помітно відрізняються одна від одної природничо-географічними умовами, чисельністю населення, особливостями розвитку, що історично складалися, а також особливостями включення в МПП та низкою інших факторів. Економіка Латинської Америки характеризується нерівномірним розміщенням продуктивних сил, значною строкатістю у рівнях і темпах зростання, величезною концентрацією господарської діяльності в небагатьох промислових центрах. Приблизно третина промислового потенціалу регіону сконцентрована у зонах трьох міст-гігантів: Мехіко, Сан-Паулу, Буенос-Айреса. Ще вищий рівень такої концентрації в окремих країнах: 65% промислової продукції Аргентини виробляється в районі Великого Буенос-Айреса та Росаріо; 80% промислової продукції Бразилії припадає на трикутник Сан-Паулу – Белу-Орізонті – Ріо-де-Жанейро; 75% промислового виробництва Уругваю зосереджено у Монтевідео. Величезні диспропорції існують у розподілі між територіями країн енергопостачання, шосейних доріг і залізниць, засобів зв’язку тощо. Процес індустріалізації в Латинській Америці, що значно поширився після Другої світової війни і був зумовлений прагненням замінити імпорт товарів широкого вжитку місцевим виробництвом, не спричинив докорінної перебудови структури народного господарства. В результаті індустріалізації криза традиційної соціально-економічної структури не лише не була подолана, а ще більше загострилась. Про глибину економічного провалу внаслідок кризи початку 80-х років можна судити за такими окремими даними: темпи зростання ВНП у 1980 р. становили 5,3%, 1981 р. сталося різке уповільнення – 0,4%, а в 1983 р. – спад до мінус 2,5%. Особливо криза позначилася на сфері нагромадження. Обсяг внутрішніх капіталовкладень скоротивсь у 1981 р. на 2,2, 1982 – 10,7, 1983 р. – 20,1%. У 1980 р капіталовкладення відносно ВНП становили більше 26%, а 1985 р. – мінус 16%. Подібний спад спричинює зниження темпів росту на довгі роки. Саме про це свідчить той факт, що в Латинській Америці після кризи початку 80-х років так і не відновлено рівень виробництва ВНП на душу населення, досягнутий 1980 р. Хоча загальний обсяг ВНП постійно зростав, але це зростання не встигало за приростом населення в регіоні. Після кризовий стан економіки нездатний забезпечити темпи зростання ВНП, які підтримували б виробництво його на душу населення бодай на рівні 1980 р.

Використана літератур: http://books.br.com.ua/827

5. Дайте загальну характеристику політичного розвитку країн Латинської Америки.

● Домінуюче становище у політичному житті посідали різні угруповання латифундистів - нащадків іспанських і португальських дворян-колонізаторів, які використовували працю безземельних селян (в основному індіанців) та негрів-рабів (рабство у деяких країнах існувало до кінця XIX ст.). Латифундії ставали центрами життя цих країн. Після здобуття незалежності ці країни, крім Бразилії, були проголошені республіками, повнота влади в них належала вождям, які спиралися на армію і деякі угруповання латифундистів. При цьому в країнах формально зберігались конституції, представницькі органи, імітувалось проведення виборів. Таким чином, поєднання політичного суверенітету і економічної залежності стала важливою особливістю розвитку країн регіону. Перша світова війна безпосередньо не зачепила країни Латинської Америки, проте мала для їх розвитку суттєві наслідки. Зростання споживання сільськогосподарської продукції і сировини у воюючих державах призвело до зростання ціни на цю продукцію. Це збільшило прибутки латиноамериканських країн, що були використані для розвитку промисловості. У країнах формувався національний капітал і робітничий клас, які в повну силу заявили про свої права. Тим самим на невирішене аграрне питання накладались проблеми, притаманні промислово розвинутим країнам. Війна призвела також до згортання капіталовкладень європейських держав, чим відразу скористались США. Після відкриття у 1914 р. Панамського каналу, який став власністю США, виросла політична вага і вплив Сполучених Штатів.

Використана література: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/751/29/

6. Охарактеризуйте діяльність Комінтерну. Як змінювалась діяльність Комінтерну в різних країнах 1920-х р.?

● Актуальність дослідження діяльності Комінтерну в 1920-1930-х рр.. обумовлена ​​тим фактом, що Комуністичний Інтернаціонал - організація, про існування якої в першій половині XX століття знала практично кожна освічена людина світу. Тим часом його історія є однією з найбільш маловивчених. "Комінтерн (Комуністичний інтернаціонал, Третій Інтернаціонал) - міжнародне об'єднання комуністичних партій різних країн". До 1991 р. вивчення історії Комінтерну було ускладнено в першу чергу ідеологічними бар'єрами. Крім того, в більшості в силу міжнародної діяльності організації доступ в архіви, пов'язані з Комуністичним Інтернаціоналом, був суворо обмежений. Починаючи з середини 1920-тих, Комінтерн служив так званій «більшовизації» комуністичних партій під впливом Комуністичної партії Радянського Союзу, та був інструментом впливу на комуністичні партії та організації в інших країнах. Найважливішим членом комінтерну за межами Радянського Союзу була Комуністична партія Німеччини. Комінтерн був однією з найважливіших політичних організацій першої половини XX століття. Основною метою була світова пролетарська революція, яка, країна за країною, охопить весь Світ. Ще в 1920-ті роки ця мета стала суперечити доктрині сталінізму — побудови «соціалізму в окремій країні». Формальним керівним органом комінтерну був світовий конгрес. Окремі учасники формували лише секретаріат та президію виконавчого комітету комуністичного інтернаціоналу.

Використана література: http://www.kontrolnaja.ru/dir/politistoriya/231506

http://uk.wikipedia.org/wiki/Комуністичний_інтернаціонал

7. Охарактеризуйте Листопадову революцію в Німеччині, її причини, хід і наслідки.

● У 1918 році в Німеччині створюються умови, що неминуче вели до революційного вибуху. Боротьба монополій за надприбутки, зростання експлуатації, авантюристична зовнішня політика – все вступало у відверті суперечності з інтересами німецького народу. Перша світова війна ще більше загострювала революційну кризу.

● Навесні 1918 року наступ німецьких військ на Західному фронті провалився. Головнокомандувач Гінденбург офіційно заявив про необхідність перемир’я і створення уряду, “з яким буде рахуватися Антанта”. Третього жовтня 1918 року був сформований коаліційний уряд на чолі з принцом М. Баденським. Почала створюватися небезпечна для юнкерства і монополістичної буржуазії ситуація. Озброєний робітничий клас був готовий до боротьби. Однак для перемоги була необхідна революційна робітнича партія. В Німеччині існувала соціал-демократична партія. Однак її політика підтримки імперіалістичної війни відштовхнула від неї значну частину робітників і викликала розкол у самій партії. У квітні 1917 року остаточно оформилася незалежна соціал-демократична партія, яка знаходила більш гнучкі форми і методи роботи. Керівниками цієї партії були К. Каутський, Є. Бернштейн, Р. Гільфердінг, що визначало її помірковану політику. Революційні елементи всередині партії об’єдналися в групу “Спартак”, куди увійшли К. Лібкнехт, Р. Люксембург, В. Пік та ін.

● У результаті революції розпочався процес реорганізації і перебудови політичних партій: виникли Німецька національна народна партія, Демократична партія, Християнсько-демократична народна партія та ін. Профспілки добилися підписання угоди з підприємцями, згідно з якою узаконювалися профспілки, створювалися фабзавкоми, запроваджувався 8-годинний робочий день. Загально-німецький з'їзд Рад у грудні 1918 р. прийняв рішення про проведення виборів до Національних зборів. Після передачі їм верховної влади в країні повинна була призупинитись діяльність рад.

● Перша світова війна супроводжувалася не лише перемогами і поразками на фронтах, колосальними людськими жертвами і матеріальними втратами, а й загостренням соціальних суперечностей у воюючих країнах. Це було характерно і для Німеччини. Тяжке економічне становище, утома населення країни від війни, падіння життєвого рівня поступово поглиблювали антивоєнні та революційні настрої. За період війни податки зросли в 5 разів, робочий день тривав 12— 14 годин. Погіршувалося становище не тільки робітників і селян. Дрібна буржуазія була обурена масовим закриттям малих підприємств і майстерень, системою державного регулювання економіки, монопольним контролем за розподілом військових замовлень.

Використана література: http://pulib.if.ua/part/9178

http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/708/97/

8. Охарактеризуйте революцію в Угорщині в 1918 р., її причини, хід і наслідки.

● У жовтні 1918 р„ досі двоєдина Австро-Угорська монархія Габсбургів припинила існування. 16 листопада Національна Рада Угорщини проголосила Угорську республіку. В ході демократичної революції, що почалася, домінували тенденції створення більш справедливого устрою суспільства. До влади прийшли представники незалежної та радикальної партій. Уряд очолив граф М. Каройї. Зовнішнє та внутрішнє становище молодої республіки було важким. Країни Антанти в ультимативній формі зажадали від переможеної Угорщини звільнення територій, призначених її сусідам — Румунії та Чехословаччині. Це рішення виявилося фатальним для поміркованих політиків на чолі з Каройї, що орієнтувалися на країни Антанти.

● Розпочалися демократичні реформи: встановлювалося загальне, рівне та пряме виборче право при таємному голосуванні, приймалися закони про свободу зборів і союзів, політичних організацій. Планувалося провести аграрну реформу, в перебігу якої повинно було зменшитись поміщицьке землеволодіння, а частину землі передбачалося передати безземельним селянам. Однак в Угорщині, на відміну від Австрії, наприклад, залишався сильним вплив компартії, що загалом складалася з колишніх військовополонених на чолі з Белою Куном, котрі пройшли у Росії "більшовицькі універ­ситети". Комуністи закликали до соціалістичної революції й встановлення диктатури пролетаріату за радянським зразком, розпочали активну діяльність щодо поширення свого впливу в Радах, створюваних по всій країні. Розпочалися демократичні реформи: встановлювалося загальне, рівне та пряме виборче право при таємному голосуванні, приймалися закони про свободу зборів і союзів, політичних організацій. Планувалося провести аграрну реформу, в перебігу якої повинно було зменшитись поміщицьке землеволодіння, а частину землі передбачалося передати безземельним селянам. Однак в Угорщині, на відміну від Австрії, наприклад, залишався сильним вплив компартії, що загалом складалася з колишніх військовополонених на чолі з Белою Куном, котрі пройшли у Росії "більшовицькі універ­ситети". Комуністи закликали до соціалістичної революції й встановлення диктатури пролетаріату за радянським зразком, розпочали активну діяльність щодо поширення свого впливу в Радах, створюваних по всій країні.

● Уряд Угорської радянської республіки націоналізував промисловість, банки, транспорт, увів 8-годинний робочий день, підвищив на 25 відсотків заробітну плату найманих працівників. Були скасовані чини і звання, церкву відокремлено від держави, вводилося соціальне страхування від нещасних випадків та на випадок захворювання. У поміщиків та церкви були конфісковані земельні володіння. Проводилися примусові реквізиції майна заможних верств.

Використана література: http://www.coolreferat.com/Угорщина_з_1918_по_1939_роки

http://uris.org.ua/istoriya-gosudarstva-i-prava-zarubezhnyh-stran/revolyutsiya-1919-r-v-ugorschini-yiyi-naslidki

9. Охарактеризуйте ситуацію в Китаї після першої світової війни.

● Після повалення маньчжурської династії Цін в 1912 році на зміну монархії прийшла авторитарна влада - військова диктатура на чолі з Юань Шикай. Спираючись на силу багнетів, Юань Шикай послідовно зміцнював свою особисту владу. Коли почався період Юань Шикаївської реакції, партія Гоміндан спробувала мобілізувати маси, почавши "Другу революцію", проте до початку серпня Юань Шикай за підтримки англійських канонерок, які провели демонстрацію в гирлі річки Янцзи проти революціонерів, розгромив війська своїх політичних супротивників. Засновник Гоміндану Сунь Ясен був змушений емігрувати до Японії. Заручившись підтримкою іноземних держав, Юань Шикай змусив парламент "обрати" його президентом Китайської республіки строком на 5 років. 4 листопада 1913 438 депутатів парламенту, які належали до партії Гоміндан, були позбавлені депутатських мандатів, а сама партія була оголошена поза законом. 12 січня 1914 Юань Шикай остаточно розпустив не бажав підкорятися йому парламент, а 1 травня опублікував нову конституцію, що надавала йому диктаторські права і отменявшую конституцію, ухвалено 11 березня 1912 року. Готуючись до відновлення в Китаї монархічного ладу і проголошення себе імператором, Юань Шикай здійснив урочисте жертвоприношення в Храмі Неба, щоб виконувати всі ритуальні традиції колишнього маньчжурського імператорського двору. Стали присвоюватися сановні титули часів монархії, широко залучатися на службу колишні цинские чиновники. З ініціативи Юань Шикая його політичний радник американець Френк Гудноу в 1914 році виступив зі статтею, в якій говорилося, що республіканський лад не підходить до китайських умов, і для країни монархія більш прийнятна, ніж республіка. Наступ Юань Шикая на демократичні завоювання Синьхайська революції і погіршення економічного становища в країні викликали хвилю антиурядових виступів. Найбільш великим з них було повстання в провінціях Хенань, Хубей, Аньхой і Шансі під керівництвом селянина Бай Лана, що тривало з 1912 по осінь 1914 року. В повстанської армії Бай Лана билися селяни, шахтарі, землекопи. На придушення повстання Юань Шикай кинув 200-тисячну армію. Одночасно він посилив переслідування демократичних сил. У березні 1914 року був опублікований драконівський закон про пресу, що встановлював сувору цензуру; в листопаді 1914 року введені тілесні покарання для населення.

Використана література: http://znaimo.com.ua/Китай_в_Першій_світовій_війні

10. Визначте спільне і відмінне в національно-визвольному русі Індії та Китаю.

● Спільне
-У 1924 р. І з´їзд Гоміндану проголосив політику єдиного фронту національно-революційних сил і прийняв маніфест, який по-новому трактував «три народних принципи», проголошених Сунь Ятсеном: націоналізм (боротьба за визволення Китаю і рівноправність всіх народів); народовладдя (боротьба за демократичну республіку, в якій влада належатиме народу); народне багатство (рівність економічних і політичних прав, обмеження великого капіталу). Для створення Національно-революційної армії (НРА) Сунь Ятсен звернувся за допомогою до СРСР. Упродовж 1924-1927рр. Гоміндан і КПК спільно вели боротьбу проти урядів Пекіна і північних провінцій.

- Після II з´їзду Гоміндану у березні 1926 р. головнокомандувач збройними силами Чан Кайші здійснив військовий переворот. Він позбавив комуністів керівних посад у партії і 9 липня 1926 р. розпочав похід на Північ, щоб об´єднати Китай і створити демократичну республіку. Це була революційно-визвольна війна проти іноземних загарбників, яку підтримувало населення. Національному урядові вдалося взяти під контроль сім провінцій з населенням 150 млн осіб. Протистояння Гоміндану і КПК переросло у громадянську війну, що охопила Північний і Центральний Китай. Для Чан Кайші та Гоміндану революція скінчилася і він прагнув до соціально-економічних реформ, які б модернізували Китай. Комуністи закликали народ до продовження революції, встановлення диктатури пролетаріату, радянської влади, аграрної реформи тощо. У 30-х pp. гомінданівський режим виявися неспроможним продовжувати проголошені реформи. Державна влада та партійне керівництво переживали глибоку кризу. Упродовж 1930-1933 pp. уряд вів боротьбу проти комуністичної Червоної армії та селянських бунтів на півдні та півночі країни. Комуністи зазнали поразки і змушені були відступити в північно-західні провінції Китаю. У 1935 р. КПК очолив Мао Цзедун. Значно погіршилося зовнішньополітичне становище Китаю внаслідок захоплення Японією Маньчжурії в 1931 р. Необхідність організації опору японській агресії зумовила в 1935 р. початок переговорів Чан Кайші з СРСР про надання військової і фінансової допомоги. Після початку Японією в липні 1937 р. війни проти Китаю, Гоміндан і КПК об´єднали свої зусилля, створивши єдиний антияпонський фронт. Упродовж 1937-1938 pp. ним було проведено низку заходів мобілізації для боротьби з Японією. З початком Другої світової війни ситуація докорінно зміниться — Китай знову буде розколотий громадянською війною.

● Відмінне

Китай: Формально Китай був незалежною державою. Насправді ж на межі ХІХ-ХХ ст. країну було поділено на сфери впливу багатьох держав (Великобританії, Німеччини, США, Росії та Японії). У Китаї існували так звані «відкриті порти», в яких іноземці користувалися правом екстериторіальності — не підпорядкованості китайським законам. На Паризькій мирній конференції держави-переможниці, скориставшись політичною роздробленістю Китаю, передали Японії колишні німецькі володіння в провінції Шаньдун. Це викликало масове невдоволення в Китаї, що вилилось у вибух патріотичних антияпонських виступів пекінських студентів («Рух 4 травня»). Цей рух охопив різні верстви населення і ознаменував новий етап національно-визвольної боротьби проти напівколоніального становища країни. У 1925 р. революція в Китаї набула загальнонаціонального характеру. ЗО травня 1925 р. у Шанхаї англійська поліція розстріляла демонстрацію, що спричинило масовий вибух обурення. Основним завданням революції було відновлення суверенітету Китаю та політичного об´єднання держави. Після смерті Сунь Ятсена (1925 р.) гомінданівський уряд у Гуанчжоу очолив Ван Цзівей, який розпочав боротьбу за об´єднання країни. У внутрішній політиці уряд Чан Кайші сприяв розвитку державного сектора економіки, запровадив планування економічного розвитку, контроль над системою фінансів. Було здійснено ряд заходів соціального характеру — створено систему профспілок, прийнято закон про працю, мінімальну заробітну плату тощо. Щоб досягти реальних результатів, Чан Кайші посилив диктаторські елементи влади.

Індія: У роки Першої світової війни британський колоніальний уряд обіцяв надати Індії самоуправління. Проте упродовж 1918-1921 pp. він провів низку реформ, спрямованих на зміцнення колоніального стану Індії. Це викликало гостре невдоволення, що переросло у відкритий бунт. Антиколоніальну боротьбу очолив Індійський національний конгрес (ІНК), який закликав індійський народ уникати насильницьких форм боротьби. Ідеологом цієї партії став Махатма Ганді. Він розумів, що успіх антиколоніального руху можливий лише за умови його масовості. Вищою метою суспільного розвитку М. Ганді вважав сарводайю — суспільство загального благоденства, яке досягається шляхом ненасильницької боротьби і моральним переконанням. Прихильники гандізму не сприймали європейської цивілізації, виступали проти ринкових відносин. Гандізм базувався на національних, культурних, історичних та релігійних традиціях, відкидав нерівність і кастовий поділ. Ганді зумів об´єднати всі соціальні рухи і верстви індійського суспільства в антиколоніальній боротьбі. Ситуація в Індії загострилася в 1919 р. після прийняття парламентом Великобританії «Закону про управління Індією», який розпалював ворожнечу між індусами і мусульманами та закону проти «антиурядової діяльності». У квітні 1919 р. у Пенджабі англійські колонізатори розстріляли демонстрацію — загинуло близько 1000 осіб. Кривава розправа викликала протести по всій країні. Ганді закликав до харталу — припинення будь-якої ділової активності, бойкоту всього англійського. Все індійська кампанія громадської непокори відбувалася під гаслом незалежності і тривала до 1922 р. ІНК перетворилася на масову політичну партію, що нараховувала 10 млн. осіб. Колоніальна адміністрація провела масові репресії, розпалювала індусько-мусульманську ворожнечу, яка відволікала населення від політичної боротьби і послаблювала національно-визвольний рух. Чисельність ІНК скоротилася, в ньому утворилося три угруповання. У 1935 р. англійський уряд затвердив акт про управління Індією («Рабська конституція»), що передбачав розширення участі індійців у виборах до місцевих законодавчих органів. На виборах до коаліційних законодавчих зборів у 1937 р. ІНК здобув перемогу — у 8 з 11 провінцій були створені конгресистські уряди. Упродовж 1937-1939pp. Індія була охоплена страйковим рухом, що мав економічний характер і селянськими виступами. З початком Другої світової війни Індія стала воюючою країною. На початку 1940 р. Великобританія пообіцяла надати Індії статус домініона після закінчення війни.

Використана література: http://www.info-library.com.ua/books-text-8870.html

11. Визначте основні реформи Чан Кайші.

● Чан Кайші та більшість лідерів Гоміндану вважали, що революція скінчилася і настав час для ре-форм, які б модернізували Китай. Наприкінці 1928 р. Гоміндан прийняв офіційне рішення про завершення воєнного етапу революції і початок перетворень. Програма діяльності Гоміндану передбачала проведення грошово-фінансової реформи, створення державних банків, розвиток державного сектора економіки, обмеження орендної плати на селі, відновлення повного суверенітету Китаю тощо.

Чан Кайші створив у Нанкіні власний уряд, підтвердив вірність трьом принципам Сунь Ятсена, засудив іноземне втручання у внутрішні справи Китаю і закликав до розриву з комуністами. Влада перейшла до рук національних буржуазних кіл, військових та інтелігенції, що відображали інтереси національно-демократичних сил. Поступово владу Національного уряду визнали всі політичні сили, крім комуністів, які розпочали власну революційну боротьбу.

Використана література: http://www.info-library.com.ua/books-text-8870.html, http://www.br.com.ua/referats/Biography/119680-1.html

12. Охарактеризуйте проблеми, з якими зіткнулися країни Африки, коли метрополії надавали їм більше самостійності після Першої світової війни.

● Передумовами деколонізації були: розгром Німеччини, Італії та Японії у Другій світовій війні; послаблення контролю метрополій над своїми колоніями (особливо Францією і Голландією), зростання впливу і потенціалу колоній (особливо англійських домініонів); розгортання масового національно-визвольного руху, який у більшості країн набув збройного характеру; вплив “ холодної війни ”. Друга світова війна призвела до послаблення метрополій і до зростання потенціалу колоній. Вона сприяла розгортанню національно-визвольного руху в колоніях. Занепад ролі європейських держав (метрополій) на фоні становлення наддержав – СРСР та США – створив умови для падіння колоніальної системи. Спочатку незалежність проголосили найбільші колонії (Індія, Пакистан, Індокитай). Однак у метрополіях прагнули будь-якими засобами зберегти залишки імперій – символ могутності. Після безславного закінчення війни Англії і Франції проти Єгипту (1956 р.) крах колоніалізму став неминучим. У 1958 р. президент Франції Шарль де Голль рішуче поставив крапку в історії французького колоніалізму. Надала своїм колоніям незалежність і Англія. І, нарешті, у 70-ті роки впала найстаріша колоніальна імперія – португальська. Великий вплив на визволення країн справила “ холодна війна ”, яка давала можливість маневрувати між великими державами і сприяла падінню колоніалізму. Нові держави не бажали безоглядно йти за наддержавами. Це їхнє прагнення самостійності стало важливим чинником послаблення біполярної системи світу, і, відповідно, закінчення “ холодної війни ”. Вплив світової революційного підйому на Африку здійснювалося і через зв'язку з демократичними колами метрополій, а в деяких випадках - з національно-визвольним рухом країн Сходу. Найбільш активну роль у встановленні цих зв'язків грали вихідці з африканських колоній, які навчалися і що осідали в Європі. Представники демократичних кіл, профспілкового руху допомагали їм знайти кошти для навчання, публікувати статті, з яких громадськість метрополій дізнавалася стан справ у колоніях. У Лондоні, Парижі, Брюсселі і Лісабоні вони стежили за перипетіями політичної боротьби. Деякі прямо або побічно брали участь у діяльності політичних партій метрополій (в першу чергу це стосується Соціалістичної партії Франції). Все це розширювало, політичний кругозір, майбутніх африканських лідерів, прививало навички партійної роботи і боротьби. Африканці - робочі, вчителі, громадські діячі - бували і в Москві. У 1927 р. в СРСР побував генеральний президент Африканського національного конгресу Південної Африки Д. Гумеде, на початку 30-х років - Джомо Кениата, що через 30 років першим президентом Кенії. Представники декількох африканських країн навчалися в Ленінської школі і КУТВе - Комуністичному університеті трудящих Сходу. Звичайно, число їх було невелике, але вони отримували цілеспрямовано антиколоніальну і соціально орієнтовану політичну підготовку. У метрополіях, так і в інших країнах Заходу жодна організація, жоден навчальний заклад в ті роки не ставили перед собою такого завдання.

13. Які уроки можна винести протистояння Гоміндану та Комуністичної Партії Китаю у 20-30-х рр.

● I з'їзд гоміндана, що відбувся в Гуанчжоу за участю комуністів у січні 1924 р., офіційно оформив Єдиний національний антиімперіалістичний фронт на основі політичного блоку двох партій - КПК і гоміндану. Період 1924-1927 рр. був періодом різко загострилися зовнішньополітичних і внутрішньополітичних протиріч в Китаї, які підготували національно-визвольну революцію 1925-1927 рр. Незважаючи на сильний протидія імперіалістичних держав (Японії, Англії та США), пекінське уряд під тиском зростання симпатій до Радянського Союзу з боку широких кіл китайської громадськості було змушене піти на нормалізацію відносин з СРСР. 31 травня 1924 р. в Пекіні було підписано Угоду про загальні принципи для врегулювання питань між Союзом РСР і Китайської республікою. Угода, засноване на ленінських ідеях рівноправності сторін і поваги суверенних прав народів, принципово відрізняється від нерівноправних, кабальних договорів, нав'язаних Китаю імперіалістичними державами, було з величезним задоволенням зустрінута самими широкими верствами китайського народу, стимулювало його боротьбу за звільнення батьківщини від іноземного гніту. У маніфесті, підписаному Сунь Ятсена, говорилося, що китайський народ повинен висловити глибоку подяку Росії за укладення китайсько-російської угоди.

14. Охарактеризуйте революцію в Туреччині в першій половині ХХ ст., її причини, хід і наслідки.

● Європейські держави, використовуючи факт участі Туреччини у війні на боці Німеччини, вирішили остаточно розчленувати цю країну і за рахунок неї розширити свої колоніальні володіння. Умови перемир'я, укладеного 30 жовтня 1918 р. в порту Мудрос і остаточний договір, підписаний в Севр (Франція) в 1920 р., з'явилися для Туреччини надзвичайно важкими. Держав Антанти фактично розчленували Туреччини і залишили власне за нею тільки Стамбул і невеликі прилеглі території. Врятувати Туреччину від повного національного краху змогло тільки визвольний рух рядового турецького населення, яке розкинулося по всій країні. Поступово лідируючу роль в цьому русі зайняли представники анатолійської буржуазії, феодальні власники, вища офіцерство і нова інтелігенція. Практично відразу на чолі цього стихійного національного руху став генерал оттоманської армії Мустафа Кемаль паша, добре відомий у військових і політичних колах патріот своєї батьківщини. Вже навесні 1920 р. в Анкарі при його безпосередній участі було створено Великі національні збори Туреччини (ВНСТ) - вищий орган влади національних сил, який султанської влади в Стамбулі. Несомненн6ой заслугою Кемаля паші, крім суто військових перемог став встановлення дипломатичних відносин і укладення договору з Радянською Росією в 1921 р. Політична та військово-технічна допомога з боку Радянської Росії під чому зумовила перемогу визвольного руху турецького народу. Європейські країни вивели свої війська. Кабальний і грабіжницький Сіверський договір був розірваний і замість нього в 1923 р. в Лозанні (Швейцарія) між Туреччиною і європейськими країнами було підписано нову угоду. Ще в той час, коли йшли військові дії з європейськими державами, керівництво нової Туреччини початок проводити численні і дуже радикальні перетворення. Були скасовані султанат і халіфат. З країни вислали родину султана і принців. Туреччина була оголошена республікою. Вищим органом влади стало Великі Національні збори Туреччини. Релігію відокремили від держави, а школу - від релігії. Власність всіх мусульманських установ була націоналізована. Взяли європейські цивільні та кримінальні кодекси. Закриті всі релігійні школи - медресе. Заборонені всі види релігійного навчання, у тому числі вивчення Корану в початкових школах. Скасували богословський факультет у Стамбульському університеті. Ліквідовані дервишевські ордена і монастирі. Провели реформу турецького алфавіту. Ввели григоріанський календар і європейське літочислення. Днем відпочинку замість п'ятниці оголошено неділю. Заборонила носіння чалми і феськи. З конституції прибрали статтю про те, що іслам є державною релігією ідо цих пір Туреччина єдина світська республіка з числа мусульманських держав. Скасували всі феодальні і духовні титули. Вперше в історії країни були введені прізвища, і сам Кемаль офіційно отримав прізвище Ататюрк. Була розкута жінка - юридично тепер вона має рівними правами з чоловіком. Заборонили багатоженство. Жінка має право обирати і бути обраним в парламент або місцеві органи влади. Жінки отримали право зняти чадру.

---

Дата добавления: 2015-10-24