Розрахунок потреби інженерно-технічних працівників

Збільшення чи зменшення потреби інженерно-технічних працівників визначається виходячи з організаційної структури підприємства, що залежить від масштабів виробництва.

4 ОСОБЛИВОСТІ РОЗРОБКИ ВИРОБНИЧОГО ПЛАНУ ПРИ ЗАЛЕЖНОМУ ПОПИТІ НА МАТЕРІАЛЬНІ РЕСУРСИ*

При плануванні матеріальних потреб в умовах залежного попиту може бути використана наступна модель. Попит є залежним від кількості конкретних виробів, що випускаються. Коли зв'язки між кількістю готової продукції і кількістю складових їх елементів визначені, тоді можна для кожного компонента будь-якого найменування скласти план, який виражається в кількостях входження цього компонента в кінцевий виріб, і визначити розклад виробництва чи споживання компонента відповідно до кінцевого терміну виробництва виробу. З цією метою використовуються методи залежного попиту на матеріали, деталі та вузли, що рекомендується використовувати в рамках дрібносерійного, одиничного і серійного типів виробництва.

Для планування потреб необхідно знати:

· виробничий графік (що повинне бути виготовлене і коли);

· специфікації застосовуваних матеріалів (з чого складається виріб);

· наявність і кількість матеріалів на складі;

· найменування і кількість матеріалів у заявці (що замовлено);

· час виготовлення кожного комплекту.

Наприклад, виробничий графік випуску продукту А показаний у табл. 4.1.

Таблиця 4.1 — Виробничий графік випуску продукту А

Тиждень	8-й	9-й	10-й	11-й	12-й	…			n -й
Кількість, од.				…					N

Для відображення структури виробів у кількісному виразі складається відомість складу виробу. У ній указується, які види виробів (вузлів) і в якій кількості включаються в кінцевий продукт. У свою чергу, для кожного виробу (вузла) у відомості складу виробу розписуються види і кількість складових його елементів. Так, відомість складу виробу, представлена на рисунку 4.1 і показує, що для виробництва одного продукту виду А необхідно 2 вироби виду В и 3 вироби виду С. Для виробництва одного виробу виду В треба 2 вироби виду D і 3 вироби виду Е.

Маючи розгорнуту структуру продукту, визначається кількість штук кожної одиниці, що потрібно для випуску планової кількості виробів виду А (у даному випадку протягом 8-го тижня потрібно випустити 50 штук виробів виду А).

Тоді кількість виробів виду В (N_В) дорівнює

N_В =2´50=100 од.

Кількість виробів виду З (N_С)

N_С= 3´50=150 од.

Кількість виробів виду D (N_D)

N_D= 2´100+2´300=800 од.

Кількість виробів виду E (N_E)

N_E= 3´100+1´150=450 од.

Кількість виробів виду F (N_F)

N_F= 2´150=300 од.

Кількість виробів виду G (N_G)

N_G= 1´300=300 од.

Час виготовлення кожного елемента представлено на тимчасовій структурі продукту (чи на цикловому графіку) (рис 4.2).

У таблиці 4.2 представлено план повної потреби матеріалів.

План повної потреби матеріалів показує в часі, коли й у якому обсязі виробництво кожного елемента повинне бути почате і закінчено.

План чистої потреби матеріалів враховує заділи, які маються по окремих найменуваннях елементів, що складають виріб. Такий облік дозволяє уникнути зайвих запасів, а виходить, і зменшити загальні розміри витрат.

Таблиця 4.2 — План повної потреби матеріалів для виробництва продукту А

Вид виробу	Стан про­цесу вироб­ництва виробу	Момент запуску та випуску виробництва виробу та їхня потрібна кількість на тиждень	Час виго­товле­ння, тиж.
1-й	2-й	3-й	4-й	5-й	6-й	7-й	8-й
A	Запуск
Випуск
B	Запуск
Випуск
C	Запуск
Випуск
D	Запуск
Випуск
E	Запуск
Випуск
F	Запуск
Випуск
D	Запуск
Випуск
G	Запуск
Випуск

5 ОСОБЛИВОСТІ РОЗРОБКИ ВИРОБНИЧОГО ПЛАНУ ПРИ КОЛИВАННЯХ ПОПИТУ НА ПРОДУКЦІЮ*

Для низки виробництв характерні коливання попиту на вироблену продукцію через сезонні чи інші причини.

При цьому основна задача полягає в управлінні ресурсами підприємства з метою задоволення коливного попиту на продукцію шляхом регулювання швидкості випуску продукції, зміни рівня необхідної робочої сили, створення необхідного рівня запасів (заділів). Головною метою такої роботи є мінімізація витрат щодо всього планового відрізку.

Головна мета агрегатного (сукупного) плану складається у встановленні оптимального поєднання темпу виробництва, чисельності робочої сили й обсягу наявних матеріальних запасів. Під темпом виробництва розуміють кількість одиниць продукції, що виготовляються в одиницю часу (у годину, у добу). Чисельність робочої сили — це кількість робітників, яка необхідна для випуску визначеного обсягу продукції. Наявні матеріальні запаси являють собою залишок невикористаної в попередньому періоді продукції.

Формалізоване представлення задачі сукупного планування: прогнозований попит F_t на кожен період t тимчасової глибини планування, рівного Т періодів, визначає обсяг випуску продукції P_t, рівень матеріальних запасів I_t, і чисельність робітників W_t, таким чином, щоб відповідні витрати для періодів t =1, 2,…, Т протягом всієї глибини планування були мінімальними.

Форма сукупного плану в різних компаніях різна. У деяких фірмах він являє собою формалізований звіт, що містить плановані завдання та передумови, на яких вони базуються. В інші, в основному в невеликих фірмах, власник може виконати прості розрахунки необхідної чисельності робітників, що будуть враховані в штатному розкладі, що замінить йому сукупний план.

Виділяють три стратегії виробничого планування, у яких використовуються три змінні величини: робоча сила, робочий час, обсяг матеріальних запасів і резервів.

Стратегія відстеження попиту. Передбачає узгодження темпу виробництва з обсягом замовлень шляхом наймання чи звільнення робочої сили в залежності від зміни обсягу замовлень.

Стратегія гнучкого використання робочого часу. При цій стратегії змінною величиною, що компенсує коливання попиту, є робочий час при незмінній чисельності працюючих. Темп виробництва варіюється за допомогою гнучкого робочого графіка, що передбачає як простої при малому попиті, так і понаднормові роботи, які використовуються при підвищеному попиті.

Стратегія постійного рівня виробництва. Ґрунтується на збереженні постійної чисельності робочої сили при незмінному рівні виробництва. Недостачі і надлишки продукції згладжуються зміною рівня матеріальних запасів, резервуванням замовлень і втратою обсягів продажів. Персоналу вигідне стійке завантаження робочого часу, незважаючи на те, що вона досягається ціною зниження рівня обслуговування клієнтів і збільшення витрат на матеріальні запаси. При виборі цієї стратегії потрібно також враховувати, що запаси, що зберігаються, можуть застарівати.

Якщо для згладжування коливань попиту використовують одну з вищенаведених перемінних, то відповідну стратегію називають чистої, якщо використовують більше, то — змішаної. Найчастіше на практиці використовують змішану стратегію.

Субпідряд. На додаток до розглянутих стратегій менеджери часто йдуть на передачу частини виробничих завдань субпідрядникам на договірній основі. Ця стратегія аналогічна стратегії відстеження, але при цьому, наймання і звільнення робітників переводиться в русло висновку субпідрядних контрактів.

При сукупному плануванні витрати поділяють на чотири категорії.

Основні виробничі витрати. Вони являють собою постійні і перемінні витрати, необхідні для виготовлення визначеного виду продукції в даному періоді часу. Ці витрати включають прямі і непрямі трудові витрати як на виконання робіт в основний робочий час, так і в понаднормове.

Витрати, обумовлені коливаннями темпу виробництва. У більшій частині витрати цієї категорії зв'язані з найманням, навчанням і звільненням персоналу. Наймання тимчасових робітників через агентства по наданню тимчасової робочої сили дозволяє скоротити ці витрати.

Витрати збереження матеріальних запасів. Основним джерелом цих витрат є капітал, вкладений у матеріальні запаси. До інших джерел цих витрат відносяться витрати на збереження і страхування матеріальних запасів, оподатковування запасів, утрати від псування й старіння матеріалів.

Утрати від невиконання замовлень. Звичайно такі утрати важко піддаються виміру. Сюди можуть входити витрати на проведені роботи з невиконаного замовлення, утрати через утрату репутації, недоїмки у виторзі від продажів у результаті невиконання замовлення.

Приклад. Очікуваний попит на продукцію фірми представлений у таблиці 5.1.

Таблиця 5.1 — Очікуваний попит на продукцію фірми

Період часу	Очікуваний попит, од./міс	Період часу	Очікуваний попит, од./міс
Січень Лютий Березень Квітень		Травень Червень Липень Серпень

Розглядається три плани. Кожний починається із січня з початковим запасом 200 шт. (одиниць). Витрати (утрати продажів), викликані відсутністю запасу, складають 100 грн. за одиницю. Витрати на збереження запасів 20 грн. за одиницю на місяць. Витрати, зв'язані з утратою робочого часу, не розглядаються.

План А. — Змінювати рівень чисельності робітників, точно враховуючи потреби попиту. Темп випуску продукції в грудні — 1600 од. на місяць. Витрати, викликані найманням додаткових робітників, складають 5000 грн. на 100 од. продукції. Витрати, викликані звільненням робітників, — 7500 грн. на 100 од. скорочення обсягу випуску.

План В. — Виробництво постійне і дорівнює 1400 од. на місяць (відповідає мінімальному попиту). У цьому випадку необхідний субконтракт із додатковою оплатою за одиницю 75 грн.

План С. — Зберігати постійну чисельність робітників і постійний обсяг виробництва рівний 1800 од. на місяць і змінювати рівень запасів.

Необхідно визначити оптимальний план.

Вихідні дані представлені в таблиці 5.2.

Таблиця 5.2 — Вихідні дані

№ п/п	Показник	Значення показників	Одиниця виміру показників
	Початковий запас		Одиниць
	Втрати продажів	Високі	—
	Витрати збереження		грн./од. на місяць
	Витрати на наймання допом. робітників		грн. на 100 од. продукції
	Витрати на звільнення	–7500	грн. на 100 од. скорочення обсягу випуску
	Вартість субконтракту		грн. за од.

Як видно з таблиці 5.3, найкращий варіант — план С із сумарними витратами 76000 грн.

Таблиця 5.3 — Результати оцінки варіантів

Обсяг випуску, од.	Зміна обсягу, од.	Витрати на наймання, звільнення, грн.	Витрати на субконтракт, грн.	Рівень запасу, од.	Сумар­ний запас, од.	Сумарні витрати, грн.
	–200
				-400
				-400
	–400
	–400
Разом

Додаток А

Дата добавления: 2015-10-24