Читайте также: |
|
Увечері Антось виліз із пивниці й розпалив огнище у дворі Слуги з Добромиля.Чекав, коли прийде господар і принесе вина.Той прийшов і приніс ще й кошик з харчами.Ніч була зимна,але вогонь зігрівав їх, стріляючи іскрами в темносинє небо, всіяне зірками.
- Завтра сюди прийдуть майстри і відбудують мою хату.Я чув, що є доми, що стоять триста-чотириста літ, і нічого їм не стається.
- Треба вам, пане Слуго, купити собі антипка.
- Та я купив учора, в дітисьок, але він від мене втік, бо я сіллю торгував і знову торгувати буду.
І додав:
- Якщо Бог так захоче.І мій пан не пошле мене кудись далеко.Бувають часи неспокійні, бувають страшні, а от миру на сій землі не видати.А все ж я відбудую дім.
- Таке життя, - похитав головою Антось й надпив з пляшки вина. – Але й добре ж!
- Із самої Франції привезене.
- Я хотів спитати вас, пане Слуго..І не одне питання, а два, бо вони мене те так, що тривожать, а просто цікавлять...
- Питай!
- Хто вбив пана Купця з Перемишля?
- Двоє: молодий Юрко Мнішків і Самозванець.Старий наказав лже-царевичу встромити кіл в серце, а той був ліворуким і встромив у правий бік замість лівого.Однак, він був дхампіром, тобто сином опиря і відьми, як і я, тому й згубив Купця.Але спершу Юрко втяв голову шаблею.Я се взнав від Маринки, у тюрмі, коли скінчилось її недовге царювання.
- А золоту бляху де ви знайшли?
- Вона мені віддала, Маринка.То був її шлюбний презент від старого Мнішка.Я розповів їй, що бляха приносить нещастя тому, кому вона не належить.Вона жила ще з двома по тому, як вбили Грицька.Чую, що він ще вернеться, сей вовк у овечій шкурі....
- Так просто віддала?
- Хотіла, щоб заграв я їй пісню смерті.Хотіла від мене трутки.Але я не дав їй нічого.Окрім поради: молити Бога про спасіння душі...Бо смерті й отрути довкола повно.І вона прокралась навіть у мене всередину.Я бачив, як вовки поїдали вмерлих із голоду й холоду, й подумав, що се не світ Божий.Але потім...
- Що потім?
- Побачив, як зірки відбиваються у воді, й збагнув, що се мені знак.Розумієш?
- Нє, - відповів Антось і аж трохи відсунувся від Слуги з Добромиля.
Львів, 2005- 2006 роки.
1 р е в е р е н д а - ряса
1 Волинський князь Роман Мстиславович (помер 1205 року), батько Данила Галицького, котрий винищив галицьких бояр.Увійшов до історії завдяки цинічному вислову: “ Не подусивши бджіл, меду не їсти”.Відомий надзвичайною жорстокісю.
1 десть – 250 аркушів паперу
2 лібро – 500 аркушів
Дата добавления: 2015-09-01; просмотров: 43 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
На Ілька й Олю доніс сусід тих людей, де вони ночували. Вони підірвали себе однією гранатою. | | | Просветительская историография |