Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Поняття права колективного самоврядування.

Читайте также:
  1. E. АВТОРСКИЕ ПРАВА
  2. II. Права та обов'язки адміністрації організації, що прово­дить туристську подорож
  3. III. Права и обязанности Сторон
  4. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
  5. IV. Права организации
  6. Quot;Категорический императив права". Право и принуждение
  7. XVII. Реалізація права вступників на вибір місця навчання

Колективне самоврядування — система суспільних владно-управлінських відносин, що існують у кожному ко­лективному сільськогосподарському підприємстві як само­стійному колективному утворенні (формі) сільськогосподар­ського виробництва. Це відносини зі здійсненням владно-уп­равлінських функцій найвищого та підлеглих йому органів управління діяльністю колективного сільськогосподарського підприємства, визначенням повноважень цих органів, їхньої взаємодії, розмежування й відповідальності за ефективність управління, провадження контрольно-ревізійної діяльності. Відносини самоврядування своєю організаційною основою мають членство в КСГП усіх членів-підприємств; економічну основу становить власність колективного сільськогосподар­ського підприємства, а соціально-трудову — колективна пра­ця його членів, особиста участь останніх у веденні громад­ського сільськогосподарського виробництва, вирішенні проб­лем соціального становища та його подальшого розвитку.

Правову основу колективного самоврядування станов­лять положення ст. 22 Закону "Про колективне сільськогос­подарське підприємство". Цією правовою нормою визначено: самоврядування у підприємстві забезпечується на основі пра­ва членів підприємства брати участь у вирішенні всіх питань його діяльності, виборності й підзвітності виконавчо-розпорядчих органів, обов'язковості рішень, прийнятих більшістю для всіх членів підприємства. Викладені засади відповідним чином розвиваються і деталізуються у статуті кожного кон­кретного КСГП.

Самоврядуван­ня в КСГП колективно-демократичне, позаяк останнє є ко­лективним підприємством і громадською організацією: в ньому виключається можливість експлуатації людини люди­ною, забезпечується рівноправність усіх членів колективу у використанні власності колективного сільськогосподарського підприємства та розпорядження нею, на задоволення матері­альних, соціальних, побутових, культурно-виховних потреб, членів КСГП та їхніх родин, а також реалізації права кожного і його члена на управління діяльністю колективного сільськогосподарського підприємства.

Сутність колективного самоврядування полягає в таких її ознаках і складниках:

у вирішенні всіх найважливіших питань діяльності КСГП безпосередньо його членами незалежно від стану їх праце­здатності, віку і статі;

у виборності виконавчо-розпорядчих і контрольно-реві­зійних органів, а також окремих посадових осіб КСГП;

у додержанні вимог гласності при обговоренні та прийнятті

рішень із питань діяльності КСГП;

у поєднанні колегіальності та єдиноначальності при здійсненні своїх функцій органами управління і контролю, де кожний окремий член КСГП зобов'язаний підкорятися утво­реним органам управління і сумлінно дотримуватись вказівок осіб, яких самі члени КСГП обрали до органів управління;

в обов'язковості рішень, прийнятих більшістю, для всіх членів конкретного КСГП;

у відповідальності та підзвітності перед членами КСГП ви­конавчих органів управління і посадових осіб підприємства;

у свободі критики з боку членів КСГП і обов'язку керівни­ків та інших посадових осіб підприємства своєчасно врахову­вати у своїй роботі критичні зауваження і громадську думку колективу.

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про сільськогосподарські кооперації" вибори голови, членів правління і членів ревізій­ної комісії (ревізора) кооперативу провадяться шляхом пря­мого таємного голосування. Важливою гарантією додержання колективної демократії є керівництво колективним сільськогосподарським підприєм­ством з боку держави, контроль органів прокуратури за до­держанням статуту, демократичних основ управління і закон­ності в кожному підприємстві.

60. Біржові угоди щодо реалізації сільськогосподарської продукції.

Особливе місце в системі реалізації сільськогосподарської продук­ції український законодавець відводить біржовим договорам, роз­виток яких покладається на спеціалізовані аграрні біржі. Створен­ня системи спеціалізованих аграрних бірж започатковано Указом Президента України від 18 січня 1995 р. № 63/95 "Про заходи що­до реформування аграрних відносин". У ньому було передбачено організацію й проведення на Українській міжбанківській валютній біржі торгів ф'ючерсними та форвардними контрактами під заку­півлю сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки із залученням до цього комерційних банків, як агентів-брокерів, з по­дальшим проведенням таких торгів на спеціалізованих товарних біржах. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1995 р. № 916 схвалено Концепцію організації біржового сільськогоспо­дарського ринку. У п. 1 якої проголошено перехід від державно-ре­гульованої системи розподілу сільськогосподарської продукції та сировини і фіксованих закупівельних цін до ринкової системи пе­реміщення товару від виробника до споживача, формування цін на основі попиту й пропозиції, що об'єктивно стимулює створення різноманітних ринкових структур, таких як ринок сировини і про­довольства, оптові, роздрібні, спеціалізовані й регіональні ринки.

Зростання ролі біржової торгівлі, що відбулося останніми рока­ми в Україні, також зумовлене тим, що держава вважає цих учас­ників обороту сільськогосподарської продукції необхідним елемен­том механізму експорту зерна з України. Зокрема відповідно до підпункту "б" п. 1 Указу Президента України від 29 червня 2000 р. № 832/2000 "Про невідкладні заходи щодо стимулювання вироб­ництва та розвитку ринку зерна" вжито заходів щодо запроваджен­ня порядку, за яким експорт зерна здійснюється лише за експор­тними контрактами, укладеними та зареєстрованими на акредито­ваних для таких операцій біржах.

Основними інструментами фондового ринку є форвардний та ф'ючерсний контракти, які є деривативами. Відповідно до п. 1.5 Закону України від 28 грудня 1994 р. "Про оподаткування прибут­ку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.) дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право та/або зо­бов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або не­матеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Згідно з підпунктом 1.5.1 зазначеного Закону, фор­вардний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зо­бов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення цього контракту. Слід зазначити, що будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності зго­ди іншої або у випадках, визначених цивільним законодавством. Ф'ючерсний контракт засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зо­бов'язань сторонами контракту.

 

61. Обов’язки учасників аграрних підприємств корпоративного типу.

Обов'язки учасників підприємств корпоративного типу визначені ст. 11 Закону "Про господарські товариства". Ці обов'язки можуть бути розширені нормами установчих доку­ментів.

Відповідно до наведеної вище правової норми учасники підприємства корпоративного типу (товариства) зобов'язані:

а) додержувати установчих документів товариства і вико­нувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, що їх пе­редбачено установчими документами;

в) не розголошувати комерційної таємниці та іншої конфі­денційної інформації про діяльність товариства;

г) нести інші обов'язки, встановлені законодавством Ук­раїни та установчими документами.

 

62. Система органів управління в сільськогосподарському кооперативі.

Уп­равління кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності ко­оперативу.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До органів управління належать: правління кооперативу, спостереж­на рада, ревізійна комісія.

Загальні збори вирішують найважливіші питання діяльності кооперативу (вносять зміни і доповнення до статуту, приймають нормативні документи кооперативу, обирають голову кооперати­ву та членів правління кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), можуть обирати членів спостережної ради тощо).

Правління кооперативу вирішує питання поточної діяльності кооперативу, не віднесені до компетенції загальних зборів. Воно обирається загальними зборами членів кооперативу, до складу якого входить не менш як 10 членів на термін, що не перевищує З років. Якщо ж кількість членів сільськогосподарського коопе­ративу є меншою від зазначеної, загальні збори обирають голову, який виконує функції правління.

Спостережна рада кооперативу здійснює контроль за діяльністю правління кооперативу. Спостережна рада утворюється за умови, якщо кількість членів кооперативу становить не менш як 50 осіб.

Для контролю за фінансово-господарською діяльністю коопе­ративу обирається ревізійна комісія (ревізор). У кооперативі, до складу якого входить менш як 10 членів, функції ревізійної комісії виконує ревізор.

 

 

63. Договори про закупівлю зерна та олійних культур.

Характерна для сільського господарства нестабільність на ринку зерна зумовлює необхід­ність застосування спеціальних механізмів державної підтримки цієї галузі аграрного виробництва. З цією метою було створено ме­ханізм заставних закупівель зерна. Згідно з ч. З ст. 52 Закону Ук­раїни «Про зерно та ринок зерна в Україні» до 31 березня відповід­ного поточного року у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, затверджуються заставні ціни на зерно, тобто на зерно майбутнього врожаю. Заставна ціна зерна (ціна підтримки) — це гарантована державою ціна зерна, яка відшкодовує середньогалу-зеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, дос­татній для відтворення виробництва.

За ст. 61 цього закону після затвердження заставних цін на зерно врожаю певного року ДАК «Хліб України», який призначено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 червня 2003 р. № 374-р державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна, та уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна до 1 липня поточного року повідомляють у засобах масової інфор­мації чи спеціальних виданнях про обсяги закупівель заставного зерна та заставні ціни. Сільськогосподарські товаровиробники, які виявили бажання укласти договір заставних закупок зерна, направляють відповідну заявку Державному агенту із забезпе­чення заставних закупок зерна або уповноваженому із забезпечен­ня заставних закупок зерна. Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення зас­тавних закупок зерна протягом 5 днів після отримання заявки повідомляє сільськогосподарського товаровиробника про її прий­няття або відхилення. У повідомленні про прийняття заявки Дер­жавний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення заставних закупок зерна вказує також місцезнаходження зернового складу, до якого сільсько­господарський товаровиробник повинен доставити зерно за свій рахунок.

Згідно зі ст. 47 означеного Закону України сільськогосподар­ські товаровиробники, здійснюючи заставні закупки зерна на під­ставі укладених договорів заставних закупок зерна, передають зерно зерновим складам, які приймають його на зберігання згідно з укладеними договорами з Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із забезпечення за­ставних закупок зерна, а останні протягом 3 банківських днів пе­рераховують сільськогосподарським товаровиробникам плату за нього в повному обсязі за заставною ціною. Зберігання заставного зерна є строковим. Перебіг строку зберігання заставного зерна у зер­нових складах починається з приймання цього зерна на зберіган­ня після 1 липня поточного року, але не може тривати довше ніж до 1 березня наступного року. Протягом цього строку сільськогос­подарські товаровиробники мають право витребувати заставне зерно у порядку, передбаченому цим законом.

За ст. 56 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Украї­ні», сільськогосподарські товаровиробники мають право розпо­ряджатися заставним зерном лише після повернення отриманих за заставною ціною коштів та відшкодування зерновим складам витрат за зберігання зерна за час його фактичного зберігання. Як­що до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна (сільськогосподарський товаровиробник) не витребував заставне зерно для подальшого продажу, воно переходить у власність дер­жави, а видані складські документи втрачають чинність. Витрати зернових складів за зберігання такого зерна відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету.

 

64. Підстави припинення права участі в аграрних підприємствах корпоративного типу.

У соціально-економічному плані припинення права участі в корпоративному сільськогосподарському підприєм­стві зумовлено не якимись об'єктивними, а суто суб'єктивни­ми причинами. Так, припинення права участі в суб'єктах аг­рарного підприємництва корпоративного типу (і відповідно — припинення корпоративного права акціонерів та учасників) настає у разі, по-перше, ліквідації цього господарського товариства, по-друге, продажу чи іншого відступлення акцій, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю згідно з чинним законодавством та установчими документами акціонерного товариства чи, відповідно, това­риства з обмеженою відповідальністю.

Припинення права участі, самої участі та, відповідно, при­пинення корпоративного права в суб'єктах аграрного під­приємництва корпоративного типу здійснюється певним порядком.

Припинення участі в аграрному підприємстві корпоратив­ного типу є наслідком юридичного факту відступлення акцій акціонерного товариства чи всієї частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Припинення учас­ті в товаристві з обмеженою відповідальністю може бути та­кож у разі виключення його з цього товариства, як це перед­бачено ст. 64 Закону "Про господарські товариства". При ви­ключенні з товариства з обмеженою відповідальністю (за не­виконання статутних обов'язків) учасник цього товариства не бере участі в голосуванні.

 

 

65. Повноваження Загальних зборів членів сільськогосподарського кооперативу.

Уп­равління кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності ко­оперативу.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До органів управління належать: правління кооперативу, спостереж­на рада, ревізійна комісія.

Загальні збори вирішують найважливіші питання діяльності кооперативу (вносять зміни і доповнення до статуту, приймають нормативні документи кооперативу, обирають голову кооперати­ву та членів правління кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), можуть обирати членів спостережної ради тощо).

Правління кооперативу вирішує питання поточної діяльності кооперативу, не віднесені до компетенції загальних зборів. Воно обирається загальними зборами членів кооперативу, до складу якого входить не менш як 10 членів на термін, що не перевищує З років. Якщо ж кількість членів сільськогосподарського коопе­ративу є меншою від зазначеної, загальні збори обирають голову, який виконує функції правління.

 

66. Поняття та правові форми зовнішньо-економічної діяльності суб’єктів аграрного підприємництва.

Зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів агробізнесу потребує комплексного правового регулювання. Юридичне визначення цього поняття, його видів та форм здійснення да­не у чинному законодавстві України. Відповідно до ст. 1 За­кону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", такого виду діяльність — це діяльність суб'єктів бізнесу України та іноземних, що побудована на взаємовідносинах між ними, та має місце як на території України, так і за її межами. Суть основних принципів зовнішньоекономічної діяль­ності сільськогосподарських та агропромислових товарови­робників розкрита в ст. 2 Закону України "Про зовніш­ньоекономічну діяльність". Суб'єкти агробізнесу вправі доб­ровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки та здійсню­вати їх у будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України. Юридичні особи незалежно від форм власності, а також підприємці в системі АПК є рівними перед законом при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності забезпечу­ється тільки законами України і забороняється застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, які у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоеконо­мічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встанов­лені законами України.

Основні правові форми зовнішньоекономічної діяль­ності суб'єктів агробізнесу визначені в чинному законодав­стві України. Серед них можна назвати:

— зовнішньоекономічний договір (контракт);

— інвестування розвитку АІІК.

Так, наприклад, експорт-імпорт товарів, виконання робіт, надання послуг, бартерні та лізингові операції реалізуються шляхом укладення і виконання зовнішньоекономічних контрактів. Суб'єкти агробізнесу мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які пря­мо чи у винятковій формі заборонені законами України. Зокрема, не може бути предметом зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу земельна ділянка на території Ук­раїни, оскільки чинним земельним законодавством України іноземні фізичні і юридичні особи не можуть мати у власності земельні ділянки. Основні правові вимоги щодо укладення зовнішньоекономічного контракту закріплені у ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та в інших нормативно-правових актах.

Зовнішньоекономічна діяльність у формі інвестицій ви­значається в Законі України "Про режим іноземного інвесту­вання" та в інших законодавчих актах. Найпоширенішою формою інвестицій є створення спільних підприємств за участю іноземних юридичних і фізичних осіб.

 

 

67. Порядок припинення права участі в аграрних підприємствах корпоративного типу.

У соціально-економічному плані припинення права участі в корпоративному сільськогосподарському підприєм­стві зумовлено не якимись об'єктивними, а суто суб'єктивни­ми причинами. Так, припинення права участі в суб'єктах аг­рарного підприємництва корпоративного типу (і відповідно — припинення корпоративного права акціонерів та учасників) настає у разі, по-перше, ліквідації цього господарського товариства, по-друге, продажу чи іншого відступлення акцій, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю згідно з чинним законодавством та установчими документами акціонерного товариства чи, відповідно, това­риства з обмеженою відповідальністю.

Припинення права участі, самої участі та, відповідно, при­пинення корпоративного права в суб'єктах аграрного під­приємництва корпоративного типу здійснюється певним порядком.

Припинення участі в аграрному підприємстві корпоратив­ного типу є наслідком юридичного факту відступлення акцій акціонерного товариства чи всієї частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Припинення учас­ті в товаристві з обмеженою відповідальністю може бути та­кож у разі виключення його з цього товариства, як це перед­бачено ст. 64 Закону "Про господарські товариства". При ви­ключенні з товариства з обмеженою відповідальністю (за не­виконання статутних обов'язків) учасник цього товариства не бере участі в голосуванні.

 

 

68. Повноваження Правління сільськогосподарського кооперативу.

Уп­равління кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності ко­оперативу.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори. До органів управління належать: правління кооперативу, спостереж­на рада, ревізійна комісія.

Правління кооперативу вирішує питання поточної діяльності кооперативу, не віднесені до компетенції загальних зборів. Воно обирається загальними зборами членів кооперативу, до складу якого входить не менш як 10 членів на термін, що не перевищує З років. Якщо ж кількість членів сільськогосподарського коопе­ративу є меншою від зазначеної, загальні збори обирають голову, який виконує функції правління.

Спостережна рада кооперативу здійснює контроль за діяльністю правління кооперативу. Спостережна рада утворюється за умови, якщо кількість членів кооперативу становить не менш як 50 осіб.

 

69. Правове регулювання експортно-імпортних операцій суб’єктів аграрного підприємництва.

Суб'єкта­ми зовнішньоекономічної діяльності можуть бути всі суб'єкти аг­рарного права: як юридичні, так і фізичні особи і навіть структур­ні підрозділи юридичних осіб, які взагалі не є суб'єктами права (фі­лії, відділення, представництва тощо). Фізичні особи набувають права здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту їх державної реєстрації як суб'єктів підприємництва. Юридичні осо­би набувають таких прав із моменту їх державної реєстрації. Жод­на додаткова реєстрація фізичних або юридичних осіб як суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності не здійснюється. Разом з тим, як­що суб'єкти аграрного права збираються імпортувати чи експорту­вати товари, вони повинні стати на облік у відповідному митному органі згідно з Порядком ведення обліку суб'єктів зовнішньоеко­номічної діяльності в митних органах, затвердженим наказом Дер­жмиткому України від 31 травня 1996 р. № 237.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здій­снюється шляхом встановлення певного режиму оподаткування, зокрема ввізним податком на додану вартість, ввізним акцизним збором, митом і митними зборами (останні не належать до подат­ків, але стягуються як плата за послуги митниці), а також шляхом встановлення режиму ліцензування і квотування щодо окремих ви­дів сільськогосподарської продукції. Ліцензування — особливий порядок видачі дозволів Міністерством економіки та з питань єв­ропейської інтеграції України на експорт або імпорт товарів. Кво­тування застосовується разом з ліцензуванням і передбачає зазна­чення в ліцензії переліку товарів, які дозволяється експортувати чи імпортувати.

Правове регулювання інноваційної діяльності здійснюється згідно із Законом України від 4 липня 2002 р. "Про інноваційну діяльність". Ним передбачено надання податкових пільг інноваційним підприємствам.Суб'єктам аграрного права ре­комендується займатися інноваційною діяльністю, в тому числі в зовнішньоекономічній сфері, оскільки створення аграрних іннова­ційних підприємств може не тільки забезпечити виробництво сіль­ськогосподарської продукції з використанням високих технологій, але й передбачає можливість отримати податкові пільги, встанов­лені законодавством.

Щодо режиму експорту, то держава, як правило, намага­ється його всіляко заохочувати і підтримувати. Тому експорт, зазви­чай, здійснюється без сплати мита з українського боку. Однак у де­яких випадках, якщо на внутрішньому ринку відчувається дефіцит певних видів сільськогосподарської продукції, держава впроваджує вивізні (експортні) мита, встановлює режим ліцензування та квоту­вання. Особ­ливий режим експорту й вивізне мито на живу худобу та шкіряну сировину впроваджені в Україні згідно із Законом України від 7 травня 1996 р. "Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину", та на насіння олійних культур, згідно із Зако­ном України від 10 вересня 1999 р. "Про ставки вивізного (експор­тного) мита на насіння деяких видів олійних культур".

Аграрно-правовий інститут імпорту сільськогосподарської про­дукції є більш складним, ніж інститут експорту, позаяк передбачає особливе правове регулювання згідно із Законом України від 17 липня 1997 р. "Про державне регулювання імпорту сільськогоспо­дарської продукції". Останній визначає тарифне й нетарифне регу­лювання імпорту сільськогосподарської продукції. При ввезенні сільськогосподарської продукції в Україну не дозволяється відстро­чення сплати мита та податку на додану вартість, а також звільнен­ня від сплати мита осіб, які мають пільги щодо його сплати. Від­повідно до Закону впроваджуються сезонні ввізні мита на окремі категорії сільськогосподарської продукції. їх розмір встановлюєть­ся у подвійному розмірі пільгових ставок на цю продукцію згідно з Митним тарифом України, затвердженим Законом України від 5 квітня 2001 р. "Про митний тариф". Сезонні мита діють протягом строку збирання і закладення на зберігання аналогічної вітчизня­ної сільськогосподарської продукції. Вони вважаються винятком із преференційних або пільгових режимів, у тому числі з правочинів про вільну торгівлю, митні союзи, виробничу кооперацію та інших подібних міжнародних правочинів, якщо це передбачено ними. Се­зонні мита протягом часу їх дії заміщують ввізні (імпортні) мита, визначені Митним тарифом України. Кабінет Міністрів України встановлює терміни дії сезонних мит на сільськогосподарську про­дукцію та оприлюднює свої рішення за 45 днів до дня їх запровад­ження. Строк сезонних мит не може бути меншим 60 або більшим 120 послідовних календарних днів.

 

70. Правові наслідки припинення права участі в аграрних підприємствах корпоративного типу.

 

Юридичний факт припинення участі в корпоративному сільськогосподарському підприємстві тягне за собою певні правові наслідки.

Припинення участі громадянина в акціонерному това­ристві чи товаристві з обмеженою відповідальністю тягне за собою позбавлення його прав учасника. Від дня відступлення акцій акціонерного товариства чи частки у статутному капіта­лі товариства з обмеженою відповідальністю особа позбавля­ється прав майнового і управлінсько-контрольного характеру у відносинах з підприємством корпоративного типу. Коли особа, котра відступила акції (частку), одночасно припинила й трудові відносини з підприємством, то їй слід видати трудо­ву книжку і провести з нею розрахунок як із найманим пра­цівником, що звільнився.

У разі відступлення частини акцій чи частини частки у статутному капіталі аграрного підприємства, у цієї особи зменшується право на одержання дивідендів і зменшується кількість голосів при голосуванні.

 

 

71. Повноваження Голови та інших керівників сільськогосподарського кооперативу.

Правління кооперативу очолює голова. Він організовує роботу правління, проводить його засідання, керує ходом обговорення питань, бере активну участь у їх вирішенні по суті. Його розпорядження і вказівки обов'язкові для всіх посадових осіб і членів кооперативу. Як голова кооперативу і голова правління він - головна посадова особа в кооперативі.
У кооперативах, де кількість його членів становить менше 10 чоловік, правління не створюється, а функції виконавчо-розпорядчого характеру виконує голова кооперативу. Порядок обрання голови кооперативу визначається статутом підприємства. Він може обиратися відкритим або таємним голосуванням на термін, як правило, один рік. Головою може бути обраним тільки член кооперативу. Висунення кондидатур для обрання на цю посаду може проводитись і до початку загальних зборів, на зборах структурних підрозділів підприємства. Якщо вибори проводяться на конкурентних засадах, кожен із претендентів повинен мати свою програму, довести її перевагу, свою обізнаність з економічних та юридичних питань тощо. Із висунутих кандидатур члени підприємства на посаду голови обирають найбільш компетентного. Він повинен добре знати особливості виробництва, вміти організувати роботу фахівців та всіх інших членів кооператива для виконання поставлених завдань. Голова кооперативу представляє підприємство в державних органах, банківських установах, інших організаціях, а також має право представляти його в загальних, господарських і третейських судах. Від імені підприємства його голова підписує договори та бухгалтерські документи.

Правління кооперативу може в окремих випадках наймати виконавчого директора для оперативного управління діяльністю кооперативу. Директор може бути членом кооперативу, права і обов»язки його закріплюються в контракті, який укладає з ним правління кооперативу. Згідно з умовами контракту він відповідає за Досягнення результатів роботи кооперативу в період, на який укладено контракт.
У великих кооперативах, де чисельність членів перевищує 50 осіб, для контролю за діяльністю виконавчого органу кооперативу можуть обиратися спостережні ради. Вибори проводяться загальними зборами членів кооперативу відповідно до статуту підприємства. Кількісно спостережна рада становить 3-5 чоловік, якщо інше не встановлено статутом підприємства. Член спостережної ради не може бути членом правління або ревізійної комісії.

Сільськогосподарський кооператив має у своєму складі низку посадових осіб - фахівців, які відповідають за окремі напрямки діяльності підприємства або окремі структурні підрозділи. Заступники голови кооперативу обираються правлінням кооперативу або зборами його членів. Фахівець — це особа, яка має вищу або середню спеціальну освіту і виконує інженерно-технічні, економічні, сільськогосподарські, зоотехнічні та лісовідновлювальні роботи, тобто аграноми, зооінженери, ветеринарні лікарі, економісти, бухгалтери тощо.
Функціональні обов'язки і права фахівців реалізуються шляхом їх службових вказівок. Вони можуть бути як письмовими, так і усними. Вказівки фахівців обов'язкові для всіх членів кооперативу. У разі необґрунтованості вказівок фахівця голова підприємства може їх відкликати.
Для контролю за фінансово-господарською діяльністю кооперативу вибирається ревізійна комісія (ревізор). Це викликано тим, що вищий орган управління кооперативу не має можливості безпосередньо і постійно контролювати той чи інший вид діяльності підприємства, роботу різних органів і посадових осіб.

 

 

72. Правове становище працівників державних підприємств аграрного сектору.

Правовий статус сільськогосподарських працівників скла­дається з трьох основних частин: 1) конституційних прав, свобод і обов'язків громадян України; 2) прав і обов'язків, за­кріплених галузевим законодавством для всіх найманих пра­цівників; 3) прав і обов'язків, що відображають специфіку правового становища працівників саме сільськогосподар­ських підприємств, а з переходом до багатоукладної економі­ки — сільськогосподарських підприємств всіх форм власнос­ті, форм господарювання, а також найманих працівників се­лянських (фермерських) господарств. Основні права, свободи і обов'язки громадян нашої дер­жави закріплено в Конституції. Вони складають основу пра­вового становища громадянина України і є єдині для всіх працівників, в тому числі і для сільськогосподарських.

За своїм соціально-економічним становищем сільсько­господарські працівники є саме найманими працівниками. Одначе на них усіх поширюється трудове законодав­ство. Специфіку правового статусу найманих сільськогоспо­дарських працівників порівняно з працівниками промисло­вості закріплено в численних нормативних актах. Зокрема, сільськогоспо­дарські працівники зобов’язані раціонально використовувати землю; забезпечувати схоронність сільськогосподарських тва­рин і домагатися підвищення їх продуктивності; ефективно використовувати сільськогосподарську техніку — машини, верстати та інше обладнання; ощадливо ставитися до інстру­ментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникам; економко і раціонально ви­трачати паливо, енергію, добрива, корми, насіння та інші ма­теріальні ресурси. Перелік обов'язків (робіт), що їх виконує кожний праців­ник сільського господарства за своєю спеціальністю, кваліфі­кацією або посадою, визначається тарифно-кваліфікаційним довідником робіт і професій робітників, кваліфікаційним до­відником посад службовців.

У централізованому порядку приймаються посадові інст­рукції для керівників, спеціалістів і обслуговуючого персона­лу ДСГП, на підставі яких господарства розробляють відпо­відні локальні нормативні акти.

Особливості правового статусу найманих сільськогоспо­дарських працівників мають місце при організації їх праці, її оплаті, при веденні підсобного господарства та ін. Однак найбільш суттєво ці особливості виявляються в регулюванні ро­бочого часу і часу відпочинку працівників сільського госпо­дарства. З метою найбільш правильного використання робочого часу дирекції ДСП і ТОВ та правлінням КСГП, СпС, ВСГК, AT надано право за погодженням з комітетами профспілок в період напружених польових робіт (посів, догляд за посівами, заготівля кормів, збирання врожаю, оранка та ін.), у випадку виробничої необхідності, збільшувати тривалість робочого дня для працівників, зайнятих у рослинництві, але не більше ніж на 10 годин. У менш напружені періоди польових робіт робочий день відповідно скорочується до 5 годин, а за бажан­ням працівників — без обмеження цими годинами.

 

 

73. Правове регулювання лізингових операцій суб’єктів аграрного підприємництва.

За умов становлення ринкових економічних засад сіль­ськогосподарські підприємства з метою одержання кредитів укладають договори лізингу як новий вид договірних зобов'я­зань. Правове регулювання суспільних відносин при цьому провадиться відповідно до норм Закону "Про лізинг", що прийнятий Верховною Радою України 16 грудня 1997 р. Цей Закон визначає поняття лізингу, як різновиду цивільно-пра­вового договору, його економічні і правові засади, правомоч­ності сторін та їхню відповідальність в разі порушення умов договору. Лізингове зобов'язання покликане регулювати від­носини з приводу підприємницької діяльності, яка спрямова­на на інвестування власних чи залучених фінансових коштів. Вона полягає в наданні лізингодавцем у виключне користу­вання на визначений строк лізингоодержувачу нерухомого або рухомого майна (сільськогосподарських машин, устатку­вання, обладнання, транспортних засобів).

Сільськогосподарське підприємство правомочне укладати з лізингодавцем фінансовий лізинг, тобто договір, в результа­ті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення от­римує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 від­сотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. При цьому сума відшкодування вартості об'єкту лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення дого­вору.

Лізингоодержувач має право придбати майно (об'єкт лі­зингу) у свою власність і як суб'єкт права власності передати його в лізинг іншій стороні. В цьому випадку має місце так званий зворотній лізинг.

Договором лізингу на лізингоодержувача покладається обов'язок вносити періодичні лізингові платежі. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюєть­ся сторонами за договором лізингу і може бути нерівномірною.

 

Результативність лізингових правовідносин пов'язана з здійсненням певних юридичних дій, зокрема, укладенням лі­зингового договору, договору купівлі-продажу об'єкта лізин­гу, складання акту про прийняття об'єкта лізингу в експлу­атацію, укладення договору на технічне обслуговування пере­даного на підставі договору лізингу майна, укладення догово­ру на страхування об'єкта лізингу.

Виконання лізингових операцій безпосередньо пов'язане з використанням об'єкта лізингу. Сюди входить відображення лізингових операцій в бухгалтерському обліку і звітності. На цьому етапі провадиться виплата лізингодавцю лізингових платежів, а після закінчення строку лізингу вирішується пи­тання щодо подальшого використання об'єкта лізингу.

 

74. Поняття селянського фермерського господарства та його правові ознаки.

Відповідно до Закону України «Про фер­мерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створінням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогоспо­дарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з ме­тою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону.

Фермерські господарство є суб'єктом підприємництва і діє на аграрному ринку з метою отримання прибутку.

Фермерське господарство може бути створено одним громадя­нином України або кількома громадянами України, які є родича­ми або членами сім'ї.

Фермерське господарство має свої найменування, печатку, штамп і діє на основі статуту. У статуті зазначаються найменуван­ня господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), ор­гани управління, порядок прийняття ними рішень, порядок всту­пу до господарства і виходу з нього та інші положення, що не су­перечать законодавству України.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, ро­дичі, які об "єдналися для спільного ведення фермерського господар­ства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

У створенні фермерського господарства одним із членів сім ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерсь­кого господарства після внесення змін до його статуту.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в статуті особа. Голова фермерського господарства пред­ставляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими грома­дянами чи їх об'єднаннями, укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії. Він може письмово доруча­ти виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

 

75. Правове регулювання зовнішньо-економічної діяльності суб’єктів аграрного підприємництва.

Суб'єкта­ми зовнішньоекономічної діяльності можуть бути всі суб'єкти аг­рарного права: як юридичні, так і фізичні особи і навіть структур­ні підрозділи юридичних осіб, які взагалі не є суб'єктами права (фі­лії, відділення, представництва тощо). Фізичні особи набувають права здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту їх державної реєстрації як суб'єктів підприємництва. Юридичні осо­би набувають таких прав із моменту їх державної реєстрації. Жод­на додаткова реєстрація фізичних або юридичних осіб як суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності не здійснюється. Разом з тим, як­що суб'єкти аграрного права збираються імпортувати чи експорту­вати товари, вони повинні стати на облік у відповідному митному органі згідно з Порядком ведення обліку суб'єктів зовнішньоеко­номічної діяльності в митних органах, затвердженим наказом Дер­жмиткому України від 31 травня 1996 р. № 237.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здій­снюється шляхом встановлення певного режиму оподаткування, зокрема ввізним податком на додану вартість, ввізним акцизним збором, митом і митними зборами (останні не належать до подат­ків, але стягуються як плата за послуги митниці), а також шляхом встановлення режиму ліцензування і квотування щодо окремих ви­дів сільськогосподарської продукції. Ліцензування — особливий порядок видачі дозволів Міністерством економіки та з питань єв­ропейської інтеграції України на експорт або імпорт товарів. Кво­тування застосовується разом з ліцензуванням і передбачає зазна­чення в ліцензії переліку товарів, які дозволяється експортувати чи імпортувати.

Правове регулювання інноваційної діяльності здійснюється згідно із Законом України від 4 липня 2002 р. "Про інноваційну діяльність". Ним передбачено надання податкових пільг інноваційним підприємствам.Суб'єктам аграрного права ре­комендується займатися інноваційною діяльністю, в тому числі в зовнішньоекономічній сфері, оскільки створення аграрних іннова­ційних підприємств може не тільки забезпечити виробництво сіль­ськогосподарської продукції з використанням високих технологій, але й передбачає можливість отримати податкові пільги, встанов­лені законодавством.

Щодо режиму експорту, то держава, як правило, намага­ється його всіляко заохочувати і підтримувати. Тому експорт, зазви­чай, здійснюється без сплати мита з українського боку. Однак у де­яких випадках, якщо на внутрішньому ринку відчувається дефіцит певних видів сільськогосподарської продукції, держава впроваджує вивізні (експортні) мита, встановлює режим ліцензування та квоту­вання. Особ­ливий режим експорту й вивізне мито на живу худобу та шкіряну сировину впроваджені в Україні згідно із Законом України від 7 травня 1996 р. "Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину", та на насіння олійних культур, згідно із Зако­ном України від 10 вересня 1999 р. "Про ставки вивізного (експор­тного) мита на насіння деяких видів олійних культур".

Аграрно-правовий інститут імпорту сільськогосподарської про­дукції є більш складним, ніж інститут експорту, позаяк передбачає особливе правове регулювання згідно із Законом України від 17 липня 1997 р. "Про державне регулювання імпорту сільськогоспо­дарської продукції". Останній визначає тарифне й нетарифне регу­лювання імпорту сільськогосподарської продукції. При ввезенні сільськогосподарської продукції в Україну не дозволяється відстро­чення сплати мита та податку на додану вартість, а також звільнен­ня від сплати мита осіб, які мають пільги щодо його сплати. Від­повідно до Закону впроваджуються сезонні ввізні мита на окремі категорії сільськогосподарської продукції. їх розмір встановлюєть­ся у подвійному розмірі пільгових ставок на цю продукцію згідно з Митним тарифом України, затвердженим Законом України від 5 квітня 2001 р. "Про митний тариф". Сезонні мита діють протягом строку збирання і закладення на зберігання аналогічної вітчизня­ної сільськогосподарської продукції. Вони вважаються винятком із преференційних або пільгових режимів, у тому числі з правочинів про вільну торгівлю, митні союзи, виробничу кооперацію та інших подібних міжнародних правочинів, якщо це передбачено ними. Се­зонні мита протягом часу їх дії заміщують ввізні (імпортні) мита, визначені Митним тарифом України. Кабінет Міністрів України встановлює терміни дії сезонних мит на сільськогосподарську про­дукцію та оприлюднює свої рішення за 45 днів до дня їх запровад­ження. Строк сезонних мит не може бути меншим 60 або більшим 120 послідовних календарних днів.

 

 


Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 78 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Договори кредитування.| Порядок створення фермерського господарства

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.029 сек.)