Порядок створення фермерського господарства

1. Право на створення фермерського госпо­дарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповідне бажання, має доку­менти, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення такого господарства надається громадя­нам, які проживають у сільській місцевості, мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві. Фермерське господарство створюється ви­ключно на добровільних засадах.

Конкурсний відбір осіб, які бажають створити таке госпо­дарство, проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконав­чий орган місцевого самоврядування), а затверджує голова районної ради народних депутатів.

2. Земельні ділянки для ведення селянського (фермерсько­го) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановле­ному порядку.

Безоплатно у приватну власність передаються земельні ді­лянки у межах середньої земельної частки, що обчислюється в порядку, передбаченому ст. 6 Земельного кодексу України. Така передача здійснюється один раз, про що радою народ­них депутатів, яка передає земельну ділянку, робиться відміт­ка в паспорті або документі, який його замінює. За плату пе­редаються земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

У постійне користування для ведення селянського (фер­мерського) господарства надаються землі, що перебувають у державній власності, а в тимчасове — ділянки з земель запасу, а також лісового і водного фондів.

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, не можуть пере­даватись у приватну власність, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів і невеликих (до 3 га) ділянок водойм і болот.

3. Селянське (фермерське) господарство підлягає держав­ній реєстрації в районній (міській) раді народних депутатів, що передала земельну ділянку у приватну власність або нада­ла в користування. За реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для реєст­рації до відповідної ради народних депутатів подаються заява, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі та одержання Державного акта на право приватної власності на землю або на право постійного користування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи. Воно одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в банківській установі, вступає в ділові відноси­ни з іншими підприємствами, установами та організаціями, визнається державними і господарськими органами як само­стійний товаровиробник при плануванні економічного і соці­ального розвитку регіону.

Сільська (селищна) рада народних депутатів заносить дані про склад господарства та про виділену йому земельну ділян­ку до спеціальної негосподарської книги. Склад селянського (фермерського) господарства може збільшуватись або змен­шуватись у зв'язку з народженням дітей чи вибуттям окремих його членів. Нові родичі можуть вступати до господарства за згодою всіх його членів. Кожен член господарства самостійно вирішує питання про вихід із нього. Дозволу інших членів для цього не потрібно. Членство в господарстві може бути втра­чено окремими працездатними особами в разі, якщо вони тривалий час без поважних причин не беруть участі у веденні господарства або не допомагають йому матеріально.

77. Повноваження Ревізійної комісії сільськогосподарського кооперативу.

Для контролю за фінансово-господарською діяльністю кооперативу вибирається ревізійна комісія (ревізор). Це викликано тим, що вищий орган управління кооперативу не має можливості безпосередньо і постійно контролювати той чи інший вид діяльності підприємства, роботу різних органів і посадових осіб.
Ревізійна комісія є контрольним органом, незалежним від правління та посадових осіб підприємства, безпосередньо підпорядкованим загальним зборам членів кооперативу. У ревізійну комісію загальними зборами обираються лише члени підприємства.
Кандидати в члени ревізійної комісії повинні бути чесними, об'єктивними людьми, мати певну освіту, щоб здійснювати повну об'єктивну висококваліфіковану перевірку діяльності підприємств за певний період.

Кількісний склад ревізійної комісії залежить від розміру підприємства. Слід враховувати також вимоги ефективного здійснення контрольної діяльності (кваліфікацію контролерів, стан обліку в господарстві), обсяг підконтрольної роботи (різноманітність галузей господарства, розміри території, місцезнаходження і розкиданість виробничих підрозділів, річний обсяг виробництва тощо).
До основних завдань ревізійної комісії належать: контроль за виконанням рішень загальних зборів, дотримання статуту підприємства, правил внутрішнього розпорядку, положень про оплату праці, контроль за збереженням майна кооперативу; за законністю договорів і господарських операцій; правильністю обліку, звітності і розрахунків з членами кооперативу, а також за своєчасним розглядом правлінням і службовими особами скарг і заяв членів підприємства. Під час виконання своїх завдань ревізійна комісія повинна тісно співпрацювати з юридичною службою підприємства.

Для належного виконання поставлених завдань ревізійна комісія наділяється відповідними правами, їй надано право перевіряти діяльність виробничих об'єктів. Вона може вимагати від посадових осіб та інших членів кооперативу необхідні для перевірки документи, книги з обліку матеріально-грошових цінностей, усні та письмові пояснення.
Під час перевірок застосовуються такі методи контролю: ревізія, інвентаризація та ін. Ревізії залежно від обсягу, змісту і характеру діяльності підконтрольного об'єкта можуть бути загальні й вибіркові. Загальні ревізії вимагають ознайомлення з усіма операціями підприємства, що були здійснені за певний період; вибіркові проводяться згідно з раніше затвердженим планом. Під час такої ревізії розглядаються конкретні питання.

78. Зміст державного контракту (держзамовлення) на реалізацію сільськогосподарської продукції.

Економічні відносини між колективними, державними, приватними підприємствами (організаціями, установами) і підприємцями регулюються відповідними договорами. Зміст і форма цих договорів, порядок їх укладення та виконання, а також юридична відповідальність за їх неналежне виконання або невиконання визначається чинним законодавством.

Договори є основним правовим засобом регулювання відносин у сферах матеріально-технічного постачання, виробничо-технічного обслуговування, продажу продукції, агрохімічного обслуговування, будівництва об'єктів виробничого і спеціального призначення тощо.

Сільськогосподарські товаровиробники несуть самостійну майнову відповідальність перед державою і своїми контрагентами.

Особливим правовим інструментом господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і об'єднань є державний контракт. Правові питання, пов'язані з цим, регулює Закон України «Про поставки продукції для державних потреб».

Державний контракт укладається для задоволення державних потреб з метою розв'язання соціально-економічних проблем, створення і підтримання на належному рівні матеріальних резервів тощо. Цей документ являє собою договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, тобто суб'єктом господарської діяльності України усіх форм власності.

Фінансування поставки продукції для державних потреб проводиться за рахунок коштів державного бюджету України.

79. Земельні правовідносини в фермерському господарстві.

Відповідно до Земельного кодексу України (статті 6—8) суб'єктом земельних правовідносин є громадянин, який зай­мається веденням селянського (фермерського) господарства. З урахуванням цього земельні ділянки можуть передаватись у приватну власність або надаватись у користування постійне і/чи строкове, в тому числі й на умовах оренди. Правом на одержання земельної ділянки у власність наділені лише гро­мадяни України.

Заяви громадян про передачу їм земельних ділянок у власність або користування відповідна рада народних депута­тів розглядає в місячний строк. При позитивному вирішенні питання вона замовляє за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств дер­жавній землевпорядній організації розроблення проекту їх відведення. Для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватись у приватну власність або надаватись у користування такі земельні ділянки, розмір яких перевищує 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га всіх земель. Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України власники земельних ділянок, переданих їм радами народних депутатів, не можуть протягом шести років від часу набуття права влас­ності продавати або іншим способом відчужувати їх. Проте вони можуть успадковуватись або передаватись радам на тих же умовах, на яких були одержані. Згідно зі ст. 8 Земельного кодексу України громадяни, у власності яких є земельні ділянки, мають право надавати ос­танні в оренду без зміни їх цільового призначення на строк до трьох років, а в разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до Збройних Сил України, вступу до навчального закладу — на строк до п'яти років.

Використання землі в Україні є платним. Власники зе­мельних ділянок, в тому числі й фермери, та землекористува­чі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, розмір якої визначається з ураху­ванням якості та місцезнаходження цих ділянок на підставі кадастрової оцінки земель.

Порядок оподаткування і середні ставки земельного по­датку та граничні розміри орендної плати за землю встанов­лено Законом "Про плату за землю". Відповідно до цього Закону (ст. 11) новостворювані селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за земельні ділянки протягом трьох років від часу їх передачі у власність або надання в корис­тування.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за взаємною домовленістю сторін у договорі оренди. При оренді земель сільськогосподарського призна­чення розмір цієї плати не може перевищувати розміру зе­мельного податку, що збирається за такі самі землі.

80. Представницькі органи сільськогосподарського кооперативу.

Представницьких органів колективних сільськогосподар­ських підприємств, які могли б зацікавлено представляти ін­тереси підприємств, захищати їхні права, охороняти права членів КСГП, раніше фактично не було.

ст. 25 За­кону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" містить спеціальні норми щодо створення представницьких органів колективних сільськогосподарських підприємств Ук­раїни. Цією правовою нормою передбачено, що для організа­ційно-правового забезпечення економічною самостійністю підприємства та охорони його прав, узагальнення досвіду ро­боти та представлення інтересів підприємств у відносинах з органами влади і управління можуть створюватись їхні пред­ставницькі органи. Положенням про представницькі органи колективних сільськогосподарських підприємств передбачено, що такими органами є районні, обласні ради колективних сільськогоспо­дарських підприємств і Всеукраїнська рада колективних сіль­ськогосподарських підприємств, які мають відповідний міс­цевий і всеукраїнський статус.

Кожне окреме сільськогосподарське підприємство як юридична особа передає цим органам функції організаційно-правового забезпечення економічної самостійності, охорони прав, узагальнення досвіду роботи та можливість представ­лення його інтересів у відносинах з органами державної вла­ди, державного управління тощо.

Згідно з Положенням до компетенції представницьких ор­ганів віднесено такі питання:

представляти і захищати законні інтереси підприємств у державних органах і громадських організаціях;

здійснювати контроль за діяльністю створених ними між­господарських формувань;

вирішувати майнові питання при їх реорганізації чи лікві­дації, набувати майнові та немайнові права;

брати участь у політичній діяльності, проводити масові за­ходи (збори, мітинги, демонстрації);

вносити пропозиції до органів ради і управління та інші правомочності відповідно до своїх статутів.

Представницькі органи створюються на добровільних за­садах за територіальним принципом.

Представницькі органи колективних сільськогосподар­ських підприємств реєструються місцевими органами держав­ної виконавчої влади у порядку, встановленому для їх реєст­рації. Після реєстрації представницькі органи набувають пра­вового становища юридичної особи. Всеукраїнська рада колективних сільськогосподарських підприємств є представницьким органом КСГП і правонаступницею Ради колгоспів України. Основними завданнями ради є:

захист законних прав та інтересів підприємств, надання їм організаційної та юридичної допомоги;

представлення інтересів підприємств у Верховній Раді Ук­раїни, Кабінеті Міністрів України, міністерствах, відомствах України при розгляді питань і проектів нормативних актів, які стосуються діяльності підприємств, укладання з Урядом генеральних договорів про взаємні зобов'язання;

внесення до Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України пропозицій щодо подальшого розвитку сільськогос­подарського виробництва, поліпшення умов праці та життя трудових колективів підприємств, участь у розробленні орієн­товних економічно обгрунтованих закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, вжиття заходів щодо поліп­шення матеріально-технічного постачання тощо.

81. Нормативно-правові акти щодо якості і безпеки сільськогосподарської продукції.

Виробництво високоякісної продукції є першорядним обов'язком кожного сільськогосподарського товаровиробни­ка. Залежно від якості цієї продукції визначається попит на неї споживачів, реалізація і одержання прибутку, наступне її виробництво, спроможність бути конкурентоздатною на рин­ку, як на внутрішньому, так і на зовнішньому.

Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. "Про державний нагляд за додержанням стан­дартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" дає підстави стверджувати, що якість сільськогосподарської про­дукції — це система різноманітних показників, яким має від­повідати остання і які повинні впроваджуватись у процесі ви­робництва.

Визначення поняття якості дане в Міжнародному стандарті ISO 9001.87 за яким якість — сукупність властивостей, ха­рактеристик продукції чи послуги, котрі надають цим власти­востям можливість задовольняти обумовлені потреби, які пе­редбачаються, відповідно ідеологією стандартів серії 9000. Система якості повинна функціонувати таким чином, щоб забезпечити упевненість у тому, що протягом певного часу після її використання не виявляться недоліки.

Серед правових актів, що стосуються якості визначним є Закон "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1997 р. У ст. 1 цього Закону викладено поняття якості продуктів харчування, а саме: якість харчового продук­ту являє собою сукупність властивостей харчового продукту, що визначає його здатність забезпечувати потребу організму людини в енергії, поживних та ароматизованих речовинах, бс теку для її здоров'я, стабільність складу і споживчих влас­тивостей протягом строку придатності до споживання.

Забезпечення належної якості вирощуваної сільськогос­подарської продукції, харчових продуктів і продовольчої си­ровини має визначне системне значення і характеризується відповідними принципами. Закон "Про якість та безпеку хар­чових продуктів і продовольчої сировини", прийнятий Вер­ховною Радою України 23 грудня 1997 p., закріпив відповідні принципи у ст. З Закону. Основними заходами державної по­літики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продук­тів і продовольчої сировини є:

створення гарантій безпеки для здоров'я людини під час виготовлення, ввезення, транспортування, зберігання, реалі­зації, використання, споживання, утилізації або знищення харчових продуктів і харчової сировини;

державний контроль і нагляд за їх виробництвом, перероб­кою, транспортуванням, зберіганням, реалізацією, викорис­танням, утилізацією або знищенням, які забезпечують збере­ження навколишнього природного середовища, ввезення в Україну, а також наданням послуг у сфері громадського харчування;

стимулювання впровадження нових безпечних науково-обгрунтованих технологій виготовлення (обробки, перероб­ки) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх ма­теріалів та виробництва нових видів спеціальних і екологічно чистих харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх товарів;

підтримка контрольної якості харчових продуктів з боку громадських організацій;

координація дій органів виконавчої влади при розробці і реалізації політики щодо забезпечення належної якості хар­чових продуктів і продовольчої сировини;

встановлення відповідальності виробників, продавців (по­стачальників) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх товарів за забезпечення їх належної якості та безпе­ки для здоров'я людини під час виготовлення, приготування, зберігання та реалізації, а також за реалізацією всієї продукції у разі її невідповідності стандарту, санітарним, ветеринарним та фітосанітарним нормам.

82. Майнові правовідносини у фермерському господарстві.

У власності осіб, які ведуть фермерське господарство, можуть бути земля, житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, насадження, посіви, посадки сільськогосподарських культур, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно для ведення фермерського господарства тощо.

Майно цих осіб належить на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Майно фермерського господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами фермерського господарства за взаємною домовленістю.

Фермерськегосподарство має право купувати, брати в тимчасове користування майно у підприємств, установ, організацій та в інших фермерських господарств і громадян.

Майнові відносини фермерського господарства регулюються цивільним законодавством. Майнові спори між членами фермерського господарства вирішуються судом.

83. Система органів управління у державних аграрних підприємствах.

Загальні принципи управління держаним сільськогосподарським підприємством закріплені в законі України «Про підприємства в Україні». Керівництво підприємством здійснюється відповідно до його статуту, який затверджується органами державного Управління сільським господарством. При цьому має бути поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу.

Власник здійснює свої права шляхом затвердження статуту державного підприємства і призначення його керівника. Керівником укладається контракт, в якому визначаються права, строки найму, обов'язки і відповідальність, умови виплати заробітної плати і т. ін.
Керівник несе повну відповідальність за стан справ на підприємстві, самостійно вирішує всі питання його діяльності. Законодавче закріпленим є правило про те, що власник майна (держава) не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.
Підприємство самостійно визначає структуру управління і встановлює штати. Керівник підприємства звільняє з посади своїх заступників, керівників і фахівців апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм тощо).
Керівник підприємства укладає з трудовим колективом колективний договір (закони України «Про підприємства в Україні», «Про колективні договори та угоди»). Цим договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу і адміністрації підприємства. Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання колективного договору.
Трудовий колектив (всі працюючі, з якими укладено трудовий договір) бере участь в управлінні державним сільськогосподарським підприємством. Виконуючи управлінські повноваження, трудовий колектив має такі права:

- розглядати разом із засновником зміни і доповнення до статуту підприємства;

- разом із засновником визначати умови найму керівника
підприємства;

- брати участь у вирішенні питань про виділення зі складу підприємства одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства;

- разом із власником вирішувати питання про вступ і вихід підприємства з об'єднання підприємств.

Повноваження трудового колективу реалізується загальними зборами або конференцією та їх виборним органом — радою трудового колективу.

84. Правове регулювання діяльності підсобних промислових підприємств і промислів в аграрному секторі.

Виробничо-господарська правосуб'єктність сільськогос­подарських підприємств охоплює також створення і діяль­ність підсобних промислових виробництв (підприємств) і промислів як елемента їхньої внутрішньогосподарської правосуб'єктності. Створення цих господарських структур в пер­шу чергу мало на меті одержання від такого товарного вироб­ництва відповідних доходів (прибутку) для поповнення своїх грошових надходжень. Функціонування подібних виробничих підрозділів сприяє забезпеченню зайнятості членів КСГП, ВСГК, АСГТ особливо в періоди вільні від основних сільсь­когосподарських робіт. Підсобні виробництва і промисли за своєю сутністю належать до допоміжних галузей виробництва всіх сільськогоспо­дарських підприємств, що зумовлено його сезонним характе­ром і особливостями промислу. Крім задоволення інтересів своїх членів і виробництва сільськогосподарської продукції та сировини головним їхнім завданням є забезпечення найбільш повного й продуктивного використання трудових ресурсів (особливо сезонного надлишку робочої сили), використання наявних місцевих матеріальних і сировинних ресурсів або відходів промислового виробництва і приведення в такий спосіб у дію значних резервів збільшення товарної продукції, при­бутковості господарств і задоволення інтересів власників останніх.

Підсобні промислові виробництва і промисли функціо­нують, зазвичай, на правах структурних виробничих підрозді­лів суб'єктів аграрного підприємництва. Діяльність підсобних виробництв і промислів характеризу­ється рядом особливостей і має відповідати певним вимогам. Так, у виробничій діяльності сільськогосподарських підпри­ємств частка прибутку від них має бути незначною. Це озна­чає, що основні та додаткові галузі не повинні поглинатися допоміжною галуззю або зводитися до її рівня. Загальний об­сяг виробництва і прибутки від підсобних виробництв і про­мислів мають бути значно нижчими від основних і сприяти розвиткові сільськогосподарського виробництва. Робота в підсобних виробництвах і промислах має виконуватися не на шкоду основним і додатковим галузям. Для забезпечення професіонального керівництва діяльністю підсобних вироб­ництв і промислів за трудовими договорами залучаються спеціалісти.

Підсобні виробництва і промисли створюють в основ­ному з метою промислової переробки виробленої власними силами продукції рослинництва і тваринництва, дикорослих плодів, ягід, грибів, виробництва місцевих будівельних мате­ріалів, виготовлення з місцевої сировини товарів народного споживання та художніх виробів, їх виробничі плани розроб­ляють самі суб'єкти аграрного підприємництва.

Державне управління підсобними промисловими вироб­ництвами і процесами сільськогосподарських підприємств і товариств покладається на спеціальний відділ Мінагропрому України. Цей відділ діє у відповідності з Положенням про Відділ, про підсобні промислові підприємства і промисли Мі­ністерства агропромислового комплексу України, яке затвер­джене 19 грудня 1997 р. Цей відділ є самостійним структур­ним підрозділом центрального апарату Мінагропрому.

Дата добавления: 2015-09-04