Географія біорізноманіття

Темпи, форми і спрямованість диференціації біот визначаються найважливішими факторами, серед яких виділяються географічні, діючі прямо або опосредованно, через екологічні процеси. Їх пряма дія проявляється через зміну фізичних і хімічних властивостей біосфери, на які біота змушена реагувати. Такими є зміни концентрації солей у Світовому океані, регіональні та локальні явища опріснення морських вод, динаміка СО2 і озону в атмосфері, потепління та похолодання ландшафтної сфери, зледеніння, дрейф континентів і т. д.

Саме ці явища визначають "мегарівень" диференціації біот в часі і просторі, включаючи дію факторів мегаеволюціі живих організмів і їх катастрофічне вимирання на рубежах геологічних епох і періодів.

Географічні процеси визначають динаміку біорізноманіття і опосередковано, через екологію не тільки угруповань, але також видів і популяцій; особливо це стосується регуляції структури угруповань кліматичними і ґрунтовими факторами.

Аналіз картографічних даних по розповсюдженню угруповань та екосистем беззаперечно свідчить, що їх структура і просторове розміщення перебувають у тісній залежності від діючих параметрів абіотичного середовища. Але саме структура угруповань зазвичай сама виступає фактором, що направляють процес еволюційної диференціації видів через механізм конкурентного виключення і можливості натуралізації мігрантів. Класичні приклади тут представляє острівна географія, наприклад, Мадагаскару, Нової Зеландії, Австралії, де всі напрямки еволюції тваринного населення, структура спільнот, визначалися відсутністю у складі співугруповань хижих плацентарних ссавців.

Настільки ж ефективно, хоча й опосередковано, діють географічні чинники на еволюцію видів і популяцій, визначаючи простору можливостей і темпи дрейфу генів, регулюючи виникнення географічних популяцій і шляхи їх подальшої еволюції. Багато антропогенних факторів зміни біот, за винятком екотоксикологічногой прямого впливу на види, можна розглядати як опосередковано-географічні, оскільки механізм їх дії або в усуненні географічних перепон для розселення, або в збіднінні ландшафтного різноманіття середовища, що позбавляє багато видів їх місць існування.

7. Дендрограмма (кластерний аналіз)

Кластерний аналіз — задача розбиття заданої вибірки об'єктів (ситуацій) на підмножини, що називаються кластерами, так, щоб кожен кластер складався з схожих об'єктів, а об'єкти різних кластерів істотно відрізнялися. Завдання кластеризації відноситься до статистичної обробки. Кластерний аналіз — це багатовимірна статистична процедура, яка виконує збір даних, що містять інформацію про вибірку об'єктів і потім упорядковує об'єкти в порівняно однорідні групи — кластери (Q-кластеризация, або Q-техника, власне кластерний аналіз).

Основна мета кластерного аналізу — знаходження груп схожих об'єктів у вибірці. Спектр застосувань кластерного аналізу дуже широкий: його використовують в археології, антропології, медицині, психології, хімії, біології, державному управлінні, філології, маркетингу, соціології та інших дисциплінах. Однак універсальність застосування привела до появи великої кількості несумісних термінів, методів і підходів, що утруднюють однозначне використання і несуперечливу інтерпретацію кластерного аналізу.

Дендрограмма представляет собой специализированный вид диаграмм, используемый, чаще всего, для визуализации результатов кластерного анализа. В общем случае дендрограмма показывает, насколько одни объекты похожи на другие объекты, или на группы объектов. Сравниваемые объекты располагаются на одной оси дендрограммы, а другая ось содержит значения расстояния между объектами.

8. Досягнення України в галузі збереження біорізноманіття

За останні роки в Україні активно ведеться робота щодо визначення та втілення пріоритетів природоохоронної політики держави. У березні 1998 р. Верховна Рада України схвалила "Основні напрями державної екологічної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", які передбачають:

1. застосування еколого-економічних інструментів, зокрема впровадження плати за природні ресурси та забруднення довкілля;

2. побудову системи регулювання екологічної безпеки шляхом здійснення ефективних попереджувальних дій та заходів щодо забруднення довкілля;

3. забезпечення ядерної та радіаційної безпеки;

4. збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.

Екологічна політика держави реалізується шляхом розробки окремих національних, державних, регіональних, місцевих і об’єктних програм та проектів. В Україні вже розроблено ряд важливих державних програм:

1. оздоровлення басейну Дніпра та підвищення якості питної води, розвитку заповідної справи, утилізації відходів,

2. збереження біологічного та ландшафтного різноманіття та інші.

Важливим напрямком вирішення природоохоронних проблем в Україні є інтеграція екологічної політики у стратегію соціально-економічних реформ. З огляду на це положення вже підготовлено Концепцію сталого розвитку. Сталий розвиток ґрунтується на сталому функціонуванні природних екосистем, збалансованому використанні природних ресурсів і відповідній цьому державній соціальній, екологічній і правовій політиці. При цьому збереження біологічного різноманіття розглядається як природна основа сталого розвитку держави в цілому і окремих її регіонів, воно забезпечує функціонування біосфери та підтримку її рівноваги, ресурси для багатьох галузей народного господарства. Одним з пріоритетів основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та екологічної безпеки визначено збереження біологічного різноманіття та заповідну справу. 12 травня 1998 р. Кабінет Міністрів України затвердив Концепцію збереження біологічного різноманіття в Україні, що створює передумови для вжиття практичних заходів в цій галузі. Розроблені і вже реалізуються заходи, включені до Національної програми збереження біологічного різноманіття.

Участь України в міжнародному та європейському співробітництві щодо збереження біорізноманіття, впровадження ряду проектів Глобального екологічного фонду надали нового імпульсу розвитку національної діяльності в цій сфері.

Так, сформовано достатньо розвинену правову базу, запроваджуються економічну механізми природокористування, положення щодо збереження біорізноманіття інтегруються в секторальну політику (лісове та мисливське, сільське, водне та рибне господарства, земельні відносини, туризм тощо), створена та розвивається мережа заповідних територій, значно зросла громадська підтримка зазначеної діяльності.

9. Екологічний менеджмент

Потрібне певне втручання людини для оптимізації природних функцій і розумного використання біологічних та інших ресурсів. Механізм такого втручання власне і є предметом екологічного менеджменту. Екологічний менеджмент, тобто процес управління (в широкому розумінні цього слова) екосистемами і природними угіддями, має на меті узгодження задоволення різноманітних потреб людини, що базуються на використанні природних ресурсів, з необхідністю зберегти при цьому багатство форм життя і функціональну різноманітність екосистем.

Відповідно до стандартів Рамсарської конвенції, в рамках якої питання менеджменту набули найбільшого розвитку, в найзагальнішому вигляді екологічний менеджмент передбачає:

- попереднє визначення основних рис екосистеми (або їх комплексів);

- висвітлення проблем, пов'язаних з експлуатацією її ресурсів;

- висунення та оцінку пропозицій щодо альтернативних шляхів використання ресурсного потенціалу певної екосистеми без того, щоб порушувати її функціональну цілісність. Базуючись на фундаментальних принципах екології, такий менеджмент може стосуватися як великих територій, так і малих, статус яких теж може бути різним, хоча перевага, звичайно, у такому виборі, якщо це можливо, надається більш чи менш цілісним з гідрологічної та інших точок зору системам.

Менеджмент, що базується на екосистемному підході (іншими словами "екологічний менеджмент"), не має протидіяти природним процесам.

10. Загальна характеристика біорізноманіття України, сучасний стан та причини зменшення

По данным зоологов животный мир - фауна Украины насчитывает 44800 видов, из которых 98,5% - беспозвоночные, в том числе 20 тыс. видов моллюсков позвоночных - 800 видов, из которых 108 - млекопитающие, птицы - 367, плазму ун - 21, земноводных - 17, рыб - 250, других видов - 12 флористических наиболее богатые регионы - Крым и Карпаты - 2012 видов, из которых 92 - эндемики, Полесье - 1403 виды В степной зоне - Донецкий кряж - 2400 видов, из них 240 эндемиковіків. С целью спасения фитогенофонду к новому изданию Красной книги Украины внесено более 450 видов цветковых и высших споровых растений (10% флоры) 28 - мохообразных, 27 - лишайников, 17 - водорослей, 30 в видов грибов В 1980 г. была впервые издана официальнаяа \"Красная книга Украины\" которой было занесено 151 вид растений В ее второго издания уже занесено 38 видов животных (из них 60% - беспозвоночные), 531 вид растений, грибов, в том числе 429 видов сосудистых растений, что составляло 12%% всей дикой флоры Украини. По сравнению со списком 1976 г. количество видов животных, растений, занесенных в Красную книгу Украины, увеличилась почти в 4 раза за двадцать лет (1996) это соотношение увеличилось почти в 10 раз В 2003 г, на Слушаниях Верховной Рады Украины о состоянии природы в государстве, подчеркивалось, что если в 1980 г в Красную книгу Украины было занесено 85 видов животных, то на момент Слушаний - уже 38е 382.

Вполне вымерли дикие быки - туры, которые на территории Украины встречались еще в середине XVI в Последняя самка-Турица погиб в 1627 г в охотничьем хозяйстве близ Варшавы О многочисленные табуны диких х лошадей - тарпанов сообщают письменные источники XVIII в, но уже в 1866 г небольшой их табун из шести глав видели в последний раз Последний тарпан дожил до начала XX в в зоопаркоопарку.

По данным зоологов животный мир - фауна Украины насчитывает 44800 видов, из которых 98,5% - беспозвоночные, в том числе 20 тыс. видов моллюсков позвоночных - 800 видов, из которых 108 видов млекопитающих, птиц -367, ре ептилий - 21, земноводных - 17, рыб - 250, других видов - 112.

11. Законодавчі механізми охорони біорізноманіття в Україні

Основними завданнями діяльності в цій сфері є:

• збереження, покращання стану та відновлення природних і порушених екосистем, середовищ існування окремих біологічних видів та компонентів ландшафтів;

• сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів;

• мінімізація прямого та непрямого негативного впливу на екосистеми, їх компоненти та комплекси;

• підвищення рівня інформованості населення з питань біологічного різноманіття, а також активізація участі громадян у діяльності щодо його збереження;

• посилення відповідальності підприємств, організацій, установ і громадян, діяльність яких пов’язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан довкілля, за збереження біологічного різноманіття.

Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66).

Окремого закону про збереження і збалансоване використання біологічного різноманіття в Україні немає, але ці питання регулюються чинними законами держави. Питання збереження біологічного різноманіття в межах територій природно-заповідного фонду регулюються Законом “Про природно-заповідний фонд України”. Формування правової системи збереження біорізноманіття в Україні здійснюється з урахуванням положень міжнародних природоохоронних конвенцій та інших міжнародно-правових актів.

Дата добавления: 2015-09-02