Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Поняття про орфоепію.

Читайте также:
  1. Види безробіття. Поняття природного безробіття
  2. Витоки та поняття мусульманського права
  3. Загальні поняття ділового етикету.
  4. Загальні поняття про середовище підприємства
  5. Звичай як джерело міжнародного економічного права: поняття, види, особливості.
  6. Історичний розвиток поняття біорізноманіття.
  7. Канали та засоби комунікаціі. Поняття комунікаційних потоків та іх використання.

Літературна мова – це унормована, оброблена письменниками та поетами мова. Питання орфоепічно правильної мови актуальне, тому що існує тісний зв’язок між орфоепією, орфографією та фонетикою. Дослідження показали, що 70% орфограм в початкових класах базуються на фонетичному принципі, а тому правильна вимова слів, звукосполук має велике значення - вплив на орфографію. Вчителеві треба самому правильно вимовляти звуки і вчити цьому учнів, адже уміння визначати орфограми на основі звукового аналізу дуже важливе. Вчитель повинен виконувати вправи на зіставлення діалектної та літературної мови, сам повинен знати особливості фонетики, орфографії та орфоепії в умовах близько спорідненої двомовності, знати форми,методи та прийоми роботи для формування фонематичного слуху (шляхом зіставлення й розрізнення класифікаційних характеристик звуків в українській і рідній мові учнів, спостереження над звуковим складом слів, фонетичний розбір, визначення наголосу в словах, списування з фонетичним завданням, правильна літературна вимова звуків і звукосполучень, виразне читання текстів, з'ясування співвідношень між написанням і вимовою в словах та ін.). Значення і місце орфоепії у шкільному курсі української мови обумовлене тією роллю, яку відіграє її звукова сторона. Звуки є матеріальним засобом реалізації лексичних і граматичних значень, будівельним матеріалом для слів і словоформ. Усі мовні значення — і лексичні, і граматичні — виражаються за допомогою звуків і поза звуковою формою не існують.

Орфоепія — складова частина загальної структури мови, одна з її систем. Таке розуміння орфоепії дає можливість побудувати вивчення лексики і граматики на орфоепічній основі, здійснюючи цим самим принцип випереджаючого навчання усного мовлення, і вивчати теоретичні відомості з фонетики не ізольовано, а як перший рівень цілісної структури рідної мови. Розкрити учням роль у мові звукової сторони, показати зв'язок орфоепії з лексичними і граматичними явищами — важливе теоретичне завдання вивчення мови в школі, бо «без знайомства з орфоепічною системою мови неможливе її теоретичне чи практичне вивчення»

Вивчення орфоепії сприяє засвоєнню учнями норм усного і писемного мовлення. В цьому виражається її тісний зв'язок з орфографією, фонетикою та графікою.

Поняття діалектизмів. Сукуп­ність діалектизмів, характерних для більш чи менш значної території, називають діалектом, або на­річчям, а особливості мови в межах одного чи кількох населених пунктів — говіркою, говором (діалек­том): назви «говірка села», «діалект села» є синоні­мічними. Основних груп українських діалектів (наріч) три: південно-східна

(середньо-наддніпрянська), південно-західна, північна. Кожне з наріч (та­кож і говорів, певна група яких входить до складу того чи іншого наріччя) має свої прикметні особливості в лексиці, фразеології, фонетиці (зокрема, в системі го­лосних і приголосних звуків), в орфоепії (вимові окре­мих звуків чи певних поєднань звуків), у морфемах, формах слів, у синтаксисі, оформленні членів речення, словосполучень і речень. Існування українських діалектів зумовлене особли­востями минулого життя нашого народу. За сучасних умов діалектизми, становлячи своєрідний пережиток минувшини, поступово зникають. Єдиною формою спілкування для всього народу стає літературна всенародно національна мова в обох її формах.

Отже, у діалектному мовленні, яке для більшої час­тини сільського населення ще й нині є засобом спілку­вання,

2. Особливості й умови становлення літературної вимови Робота над сформованістю усного мовлення потребує неабияких зусиль учителя, оскільки володіння місцевою говіркою має досить стій­кий характер, бо є для учня «першою мовою, якою він за­говорив і яка в наступні роки безперервно й активно під­тримувалась практикою його мовленнєвого спілкування з оточуючими».

Як зазначає О. В. Текучов, процес переходу учнів на користування літературним мовленням досить складний і проходить ряд умовних етапів:

1. виявлення того, що його мовлення, таке близьке й зрозуміле з дитинства, неправильне і з точки зору вимог школи неприйнятне;

2. поступове осмислення особливостей нових для учнів фактів (вимови звуків і їх сполук, слів, граматичних форм);

3. нагромадження в досвіді і в пам'яті учнів нових для них фактів літературної мови;

4. період конкуренції в свідомості учнів старого і нового (нове засвоюється повільно, а старе виявляється знову і знову);

5. період відносно повного засвоєння.

Для подолання діалектизмів у мовленні учнів необхідно забезпечити ряд умов.

1. Першою і найважливішою з них є систематичність у роботі над подоланням діалектизмів, володіння методикою формування літературного мовлення.

2. Другою і необхідною умовою є делікатність, тактов­ність, терпіння, які має проявляти вчитель, інакше учень може замкнутись і взагалі не бажати розмовляти.

3. Уже на початковому етапі навчання необхідно пока­зувати, що в мовленні дітей є неправильним і як треба гово­рити, формувати уявлення про діалектне й літературне мов­лення, підвищити в очах учнів роль і значення літератур­ного мовлення і знизити роль діалектного, показати, що воно є причиною ряду помилок на письмі, і цим самим ви­кликати бажання навчитися говорити літературною мовою (і в школі, і поза нею).

4. Для того щоб робота над формуванням літературного мовлення йшла успішно, школа має передусім домогтися, щоб усі — і вчителі, й учні — говорили орфоепічне пра­вильно. Цьому сприяє організація радіопередач «Розмов­ляємо правильно», спеціальне слухання (з увагою до вимови) фонозаписів та грамзаписів казок, оповідань, віршів, яке можна проводити як на уроці, так і в позаурочний час (на групі подовженого дня), створення в класі куточків «Вимов­ляй і пиши правильно», у яких словниковий матеріал пе­ріодично змінюється відповідно до теми, над якою працюють учні.

5. Крім цього, як зазначає О. В. Текучов, - необхідно провести роботу з батьками, щоб не кепкували з намагань дітей говорити правильно вдома, а підтримували їх зусил­ля, цікавились у них, як правильно слід вимовляти те чи інше слово.

6. Важливе значення для успішного формування умінь літературного мовлення має виховання мовленнєвої дис­ципліни, вольових зусиль, спрямованих на подолання інертності у користуванні мовою, організація взаємоконт­ролю за мовленням.

Висновок: формування орфоепічного мовлення – надто складна справа, вчитель повинен знати умови формування, пам’ятати про правильне власне мовлення, що є взірцем для учнів, та знати, як працювати над прищепленням правильної вимови звуків, звукосполук та виправляти неправильну вимову

 


Дата добавления: 2015-09-01; просмотров: 234 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Література| Методика формування умінь літературної вимови

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)