Архітектура і живопис

В архітектурі і живописі (це, перш за все, гравюри) важливими ознаками бароко були:

- динаміка форм;

- декоративність;

- детальне опрацювання атрибутів.

“Декоративність, – як пише А. Макаров, – становить одну з найприкметніших ознак українського художнього мислення. І якби бароко не мало б жодних інших заслуг перед українським мистецтвом, то воно все одно посіло б почесне місце в його історії лише тому, що саме йому судилося найповніше передати притаманні українському національному характерові потяг до святковості, поетичності, смак до яскравих барв, рясного рослинного орнаменту і, що не одразу впадає в око, відтінок легкої задуми, ледь відчутного суму, який виникає, припустимо, в травні, коли видима краса світу буйно розквітає і водночас швидко зникає, опадає, розвіюється. Інакше кажучи, в українському відчутті прекрасного є ще й легке філософське забарвлення, що виявляється в розчуленості й сентиментальності”.

Звідси – бажання утримати цю примхливу красу, наситити нею життєвий простір.

Ці риси втілені в усіх жанрах мистецтва, але в архітектурі вони зберігаються у камені.

Українське бароко нерідко називають козацьким. Це, як вважає А. Макаров, перебільшення, але якась частина істини в ньому є, бо саме козацтво в XVІІ ст. було носієм художнього смаку і саме воно відобразило характерну для українців, для української ментальності двоїстість характеру: “то він дуже веселий, жартівливий і цікавий, то дуже сумний, мовчазний, похмурий і неприступний”.

П’ятиверхий козачий собор – це ірраціональний образ світу, втілений в камені, це по-бароковому мінливий образ світу. І оцю барокову мінливість передано за допомогою рис, що відрізняли козачий бароковий собор від давньоруського, який був цілком раціональною будівлею: мав обличчя (фасад) і спину (абсиди), внутрішній простір раціонально поділяється на головне (“парадне”) і додаткові (нефи) приміщення.

У козачому соборі, який (через спосіб життя козаків) будувався не в монастирі, а на площі, нема обличчя й спини: він однаковий з усіх боків, ніби повертається весь час навколо своєї осі, передаючи суто барокове світосприйняття – відчуття неподільної єдності скінченого і нескінченого, безмежної складності всього сущого: церква в козацькім полку в Ніжині (1668) – перша така в Лівобережній Україні, Густинська церква (в ансамбль входило 4 церкви Троїцького собору (1672); Преображенський собор в Ізюмі (1684); Роменська Покровська церква (1764); Новгород-Сіверський Успенський собор (кінець XVІІ – початок XVІІІ ст.).

Див.: слайди 3, 4, 5, 6

Прояви загострено – декоративний смак можна побачити в щедро прикрашених каплицях Трьох святителів (1578); “Боїмів” (1609 – 1617) у Львові.

Див.: слайд 7

У Східній Україні існував так званий “рушниковий стиль” декорування, коли прикраси збираються в цільні вертикальні смуги, і це створює враження, ніби на стінах висять рельєфні рушники (Преображенська церква в Великих Сорочинцях (1732); Києво-Печерська Святоуспенська лавра; Дзвіниця церкви Різдва Богородиці на Дальніх печерах (1761)).

Див.: слайди 8, 9

Ще виразніше декоративні пристрасті української архітектури проявилися в так званому “килимовому стилі”, яскравим прикладом якого є дзвіниця Софійського монастиря.

Див.: слайд 10

Декоративність бароко обумовила наявність багатого декору (деталі барокового декору Троїцької надвратної церкви Святоуспенської Печерської лаври).

Див.: слайд 11

За часів І. Мазепи багато церков було перебудовано в руслі барокової естетики. Так і Софія Київська, строгий вигляд XІІ ст. якої ви бачили, дійшла до нас у пишному бароковому декорі:

- Софія часів Мазепи і Кирилівська церква, де внутрішній простір залишається здебільшого середньовічним (фрески – Ангел, що згортає небо) перебудована в бароковому ключі;

- Кирилівська церква.

Див.: слайди 12, 13

У XVІІІ ст. уже Растреллі будує у Києві вишукані барокові будови: Андріївську церкву, що поєднує риси козачого бароко із європейським каноном; Маріїнський палац.

Див.: слайди 14, 15

Дата добавления: 2015-09-01