Культура і цивілізація

Зараз, коли загальноприйнятим є усвідомлення того, що культура – це і спосіб, і продукт діяльності людини, ведуться дискусії про те, чим відрізняються поняття “культура” та “цивілізація”. Як ви гадаєте, це те ж саме?

За Гуревичем, одним з провідних зараз культурознавців (див. Культурология. - С. 79 – 87), цивілізація – культурна спільність людей, які мають деякий соціальний генотип, соціальний стереотип, і які освоїли великий, досить автономний світовий простір. Це культурна спільність або суперсистема, що не співпадає ані з нацією, ані з державою, ані з географічними кордонами.

Досить важливими (курсанти повинні їх знати) є концепції: Освальда Шпенглера, німецького філософа та історика; Арнольда Тойнбі (1889 – 1975) - англійського культуролога; Пітирима Сорокіна (1889 – 1968).

О. Шпенглер (ми будемо багато разів звертатися до його праці – “Захід Європи” (1918) формулює теорію “культурно-історичного круговороту”, за якою немає єдиної світової культури, а кожна культура має власну долю, власну форму, власну ідею, власні пристрасті, власне життя, власну смерть. І коли культура у формі цивілізації досягає власного розвитку, вона приходить до природного завершення – смерті (саме так треба розуміти назву – пророцтво книги – “Захід Європи”, тобто “Кінець Європи”). Коли культура вичерпує свою душу, коли вона спрямована не на те, щоб створювати культурні цінності, а на утилітарні цілі, благоустрій життя, вона перетворюється на цивілізацію, а це означає, що культура вмирає.

О. Шпенглер виділяє вісім зрілих культур:

- єгипетська;

- індійська;

- вавилонська;

- китайська;

- антична (греко-римська - аполлонівська, за його термінологією);

- магічна (візантійсько-арабська);

- західноєвропейська (фаустівська);

- південноамериканська культура майя.

А. Тойнбі, продовжуючи лінію Н. Данилевського (він називає цивілізації – культурно-історичними типами) та О. Шпенглера, пропонує теорію “локальних цивілізацій” або “регіональних цивілізацій” і виділяє 23 такі цивілізації:

- західна;

- дві православні (візантійська та російська);

- іранська;

- арабська та ін.

Він виділяє цивілізації, що зростають, що переживають надлом, мертві цивілізації та ті, що зупинилися в своєму розвитку (ескімоська, оттоманська, спартанська тощо). Зараз жива лише одна – західна цивілізація, інші або померли, або окам’яніли, або в надломі. А. Тойнбі розкриває діалогічну суть розвитку культури в концепції “Виклику і Відповіді”. Розвиток культури – серія відповідей, які дає творчий дух людини на виклики природи та суспільства. На той самий виклик може бути декілька відповідей.

П. Сорокін називає цивілізації культурними суперсистемами і виступає з критикою А. Тойнбі. Він виділяє три суперсистеми, три моделі погляду людини на світ і на себе.

1. Ідеаціональна, спіритуалістична культура (заснована на вірі в те, що істинною реальністю є Бог і царство Боже (середньовічна культура).

2. Почуттєва, сенсуалістична – базується на впевненості в тому, що немає нічого за межами наших органів чуттів. Ця культура прийшла на зміну середньовічній та існувала в Європі з XV до XX ст.

3. Ідеалістична, інтегральна культура. Вона складається зараз і базується на перевазі інтуїтивного пізнання, на визнанні різних форм реальності, для визначення яких ще немає відповідної термінології.

Дата добавления: 2015-09-01