Нормативно-правові договори поділяють на міжнародні та вну­трішньодержавні.

1. Міжнародний договір — це угода між державами та іншими суб' єктами міжнародного права з питань, що становлять для них спільний інтерес, яка регулює їх відносини шляхом утворення взаємних прав і обов'язків. Міжнародний договір як форма закріплення міжнародно-правових зобов'язань може мати різні найменування: «конвенція», «пакт», «угода», «протокол» та ін. Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України регулю­ється Конституцією України та Законом України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України», а також Віденська конвенція від 14 квітня 1986 р. «Про право міжнародних договорів». Згідно зі ст. 6 Віденської конвенції кожна держава володіє правоздатністю укладати договори. Від імені України міжнародні договори укладає Президент України. Це, зокрема, політичні, мирні договори; договори, що стосуються прав, свобод, обов'язків людини і громадянина; договори про участь України в міждержавних союзах; договори про використання території та природних ресурсів України та ін. Згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору підтверджується шляхом його підписання, ратифікації, затвердження, прийняття, приєднання до нього. Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є час­тиною національного законодавства

Класифікувати міжнародні договори можна за різними підставами.

За рівнем, на якому вони укладаються:

• міждержавні;

• міжурядові;

• відомчі.

За кількістю сторін:

• двосторонні;

• багатосторонні.

За об'єктом регулювання:

• політичні;

• економічні;

• зі спеціальних питань.

Розрізняють міжнародні договори:

• що підлягають ратифікації;

• що не підлягають ратифікації.

2. Внутрішньодержавний договір — це угода між суб'єктами правовідносин у межах однієї держави, що встановлює, змінює або скасовує норми права.

За галузевою належністю внутрішньодержавні договори класифікують на:

• конституційні (наприклад, Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України, який діяв до прийняття Конституції України 1996 р., Федеративний договір між суб'єктами федерації про розмежування предметів відання і компетенції між ними.);

• адміністративні;

• такі, що укладаються в сфері тру­дового, фінансового права, та ін.

В трудовому праві розрізняють два види нормативних договорів:

• колективні договори;

• колективні угоди.

Колективний договір — це двостороння угода, що укладається між профспілковим комітетом, який представляє трудовий колектив, і влас­ником підприємства, установи, організації з метою регулювання ви­робничих, трудових, соціально-економічних інтересів працівників і власників. У цьому договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання змін в організації виробництва і праці; нор­мування і оплати праці; участі трудового колективу в формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування працівників та ін. Проект колективного договору обговорюється і схвалюється загальни­ми зборами (конференцією) трудового колективу.

Колективні угоди укладаються на двосторонній основі на різних рівнях. Генеральні угоди укладаються між об'єднаннями профспілок і власників підприємств. У них закріплюються основні принципи і нор­ми реалізації соціально-економічних, політичних і трудових відносин. Відповідні угоди існують і на галузевому і регіональному рівнях.

Дата добавления: 2015-09-05