Легізм - філософська школа епохи Чжаньго. Основною ідеєю школи було рівність всіх перед Законом і Сином Неба

Даоси́зм — китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії, містики, гадань, шаманізму, медитацій, а також традиційна філософія і наука. Послідовники даосизму звуться даосами. В політиці і виживанні, даос шукає дієвого шляху найменшого спротиву і скромності. Всі крайні позиції ведуть до своїх протилежностей. Все є в русі, за винятком самого Дао (Шляху). Інь (жіноче) врівноважує Ян(чоловіче). Наголошується на: медитації, спонтанності, просторі

Мої́зм - давньокитайська філософська школа, яка розробляла програму удосконалення суспільства через знання. Мо-цзи закликав однаково любити всіх без відмінності.. Всупереч конфуціанству стверджувалося, що передвизначень волі не існує. Мо-цзи виступав проти загарбницьких війн, проповідував мир між державами. Моїсти розробляли логіку та теорію пізнання. Стверджували об'єктивне існування речей поза нашою свідомістю. Знання - результат зусиль наших почуттів і мислення.

Легізм - філософська школа епохи Чжаньго. Основною ідеєю школи було рівність всіх перед Законом і Сином Неба

Представники та їх погляди Конфу́цій давньокитайський філософ дрібношляхетського роду, засновник конфуціанства. В його вченні значна увага приділяється питанням світобудови і справедливого суспільного устрою у Піднебесній, тобто сучасними словами, у глобальному суспільстві. Відповідно до нього, праведне життя і особливо справедливе правління базуються на п'яти «відносинах» — між правителем і урядовцем, між чоловіком і жінкою, між батьком і сином, старшим і молодшим братами, між друзями. Центральна роль належить родині як взірцю державного устрою. Вчення Конфуція набуло визнання лише через 200 років по його смерті. Мо-цзи —засновник школи моізму. Мо-цзи висуває ідею «загальної любові». Усі люди повинні піклуватися про інших і робити все, «щоб примножувати блага та усувати всі шкідливі (явища) у Піднебесній». Тільки тоді торжествуватиме істинна гуманність: голодні отримають їжу, ті, що мерзнуть, — одяг, стомлені — спокій. Причину бідувань Мо-цзи вбачав у тому, іцо влада та багатство передається у спадщину і потрапляє до рук тих, хто їх не заслуговує. Щоб цього не відбувалося, необхідно висувати на посада людей згідно з їх моральними якостями та здібностями, незалежно від походження. Шан Ян— видатний китайський мислитель, один із засновників легізма — філософсько-політичного учення, що суперечило даосизму і конфуціанству. ровів низку важливих реформ, спрямованих на зміцнення царської влади, придушення родової аристократії, зміцення позицій землевласників. Вперше в історії Китаю закріпив приватну власність на землю. Ла́о-Цзи —засновник даосизму. Ціль даосизму, як філософії виражається у «Дао Де Чінг» (книга шляху і благодаті) мислителя Лао-Цзи, Чуанг Цу, і у Льє Цу будучи глибокою, радісною, таємничною і практичною гармонією з всесвітом. В політиці і виживанні, даос шукає дієвого шляху найменшого спротиву і скромності. Всі крайні позиції ведуть до своїх протилежностей. Все є в русі, за винятком самого Дао (Шляху). Інь (жіноче) врівноважує Ян(чоловіче). людину Згідно з конфуціанством кожна людина повинна знати своє місце у суспільному житті, відповідно до порядку, встановленого Небом: В основі морально-етичного учення Конфуція лежить ідея культури, людяності, доброти, первісно закладених у кожній людині; встановлення таких міжособистісних стосунків, які б не викликали небажаних вражень та емоцій. Ідеал людини в конфуціанстві — законослухняний громадянин, якого не потрібно присилувати коритись владі. Погляд мислителів на природу Ван Чун передусім відкидає вчення конфуціанства про священність неба, розглядаючи небо як природну частину безмежного Всесвіту, доводячи, що небо і земля мають єдину природу, єдине начало і єдине походження. Началом як неба, так і землі є субстанція "ці". Своєрідно вирішує Ван Чун проблему руху природи, вказуючи, що тілесність і рух тісно пов'язані між собою, що джерело руху знаходиться в системі об'єктивної реальності. Представники школи "Фа-цзя" заперечували існування надприродного світу і священність неба. Вони твердили, що в природі все відбувається без втручання потойбічних сил. Теоретик цієї школи Сюнь-цзи до-водив, що доля людей залежить не від неба, а від них самих, від пі-знання природи і використання її законів. Погляд мислителів на суспільство Найавторитетнішою суспільно-політичною доктриною стало конфуціанство, без якого неможливо собі уявити традиційне китайське суспільство. Конфуцій виходив із того, що ідеальне суспільство має складатися з ідеальних громадян, тому він обстоював необхідність удосконалення самої людини. Людей він не ідеалізував, поділяючи їх на три групи: "благородних" (цзюнь цзи), "звичайних" (чжун жень) та "нікчем" (сяо жень). В основу цієї класифікації Конфуцій поклав не соціальне походження, а суто морально-етичний критерій. Він, таким чином, не приписував "благородство" соціальній еліті, а "нікчемність" — низам суспільства. Покликання "благородного" — оберігати норми моралі в суспільстві, а "нікчеми" — створювати матеріальні блага, годувати й одягати себе та інших.     Висновок У більшості філософських шкіл переважала практична філософія, яка була тісно пов'язана з проблемами життєвої мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоч ця філософія була малосистемна і в ній проявився слабкий зв'язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї, однак за формою і методами постановки проблем ця філософія є широкомасштабним явищем, а по суті вирішення поставлених проблем - цінніснозначимою і гуманістичною. Китаї зародилося три великих вчення: конфуціанство, даосизм, китайський буддизм. Серед усіх філософських шкіл Стародавнього Китаю найважливішими були ідеї, двох шкіл, Конфуціанства й Даосизму. Але, на нашу думку, ці великі школи розвивали свої ідеї як взаємовпливами, так і своїми дискусіями. У більшості філософських шкіл переважала практична філософія, яка була тісно пов'язана з проблемами життєвої мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Отже, давньокитайська філософія розробила цілу низку впливових філософських ідей та запровадила у пізнання та мислення важливі філософські поняття. Хоч філософія Стародавнього Китаю була малосистемною і в ній проявився слабкий зв’язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї, однак за формою і методами постановки проблем ця філософія є широкомасштабним явищем, а по суті вирішення поставлених проблем – цінніснозначним і гуманістичним.

Дата добавления: 2015-09-05