Засоби залізничного транспорту приймаються на страхування

за умови їхнього перебування в технічно справному стані та реєстрації в певному порядку: корпус; внутрішні приміщення, включаючи проводку, ізоляцію, оздоблення, пристрої та системи;

головні та допоміжні механізми, котли, дизель-генератори та інше обладнання й спорядження.

Страховим випадком є знищення або пошкодження засобів

залізничного транспорту, що сталися в результаті: аварії або катастрофи; стихійного лиха; браку в поїзній або маневровій роботі; пожежі; відмови агрегатів, систем, вузлів та механізмів; протиправних дій третіх осіб.

Додатково можуть бути застраховані такі витрати, які

трахувальник несе за настання страхових випадків:

ü витрати на заходи для рятування тягового рушійного складу з метою зменшення збитків;

ü витрати Страхувальника на видалення залишків застрахованого ТЗ, пошкодженого чи знищеного в результаті страхового випадку.

Не підлягають страхуванню залізничні транспортні засоби:

· що підлягають конфіскації на підставі рішення суду, яке набуло чинності;

· що є музейними експонатами, незалежно від того, в робочому вони стані чи ні;

· що використовуються у цілях, не передбачених заводською конструкцією.

Страхова сума – сума, на яку можна застрахувати

залізничний транспорт, визначається як його дійсна вартість на дату укладання договору (залишкова вартість, або вартість, встановлена експертним шляхом).

Страхові тарифи розраховуються згідно з:

v обраними ризиками, що страхуються;

v типом залізничного транспортного засобу;

v терміну експлуатації залізничного засобу;

v території використання залізничного засобу;

v розміру франшизи;

v статистичних збитків та деякими іншими факторами.

Сплата страхової премії може бути як одним платежем., так і

зрозбивкою.

Термін дії договору – один рік або будь-який інший термін,

узгоджений з Вами індивідуально.

Переваги СГ «ТАС»:

Ø надійність СГ «ТАС» перевірена часом.

Ø оперативне укладання договорів;

Ø можливість вибору ризиків;

Ø оперативне урегулювання збитків;

Ø гнучкі тарифи.

2.10 Оцінювання нематеріальних активів

До нематеріальних ресурсів входять ресурси, які не мають матеріальної основи, але здатні давати прибутки або користь підприємству впродовж досить тривалого періоду. Головною особливістю таких ресурсів є відсутність можливості визначення загального конкретного розміру користі, вигоди, яку вони дають підприємству.

Вибір того чи іншого підходу до оцінки суттєво залежить від

виду та характеру нематеріального активу, стабільності та природи доходу, що генерується з його допомогою, можливості його комерційного використання.

Дохідний підхід базується на встановленні причинного

зв’язку між функціональними властивостями об’єкта інтелектуальної власності та майбутніми доходами від його використання. Основна концепція методів цієї групи: перевага в прибутку з’явиться або в порівнянні з підприємствами, що випускають аналогічну продукцію, або утвориться на підприємстві, що випускало продукцію до використання нематеріального активу.

Розглянемо методи дохідного підходу:

Метод дисконтування грошових потоків - в основу методу

покладено залежність вартості від часу. Вартість нематеріального активу дорівнює теперішній вартості майбутніх грошових потоків від його використання.

Метод переваг у доходах - базується на визначенні різниці

між грошовими потоками, отриманими від використання нематеріального активу, та грошовими потоками без його використання.

Метод надлишкових прибутків - базується на припущенні,

що надлишкові прибутки підприємство отримує за рахунок невідображених у балансі нематеріальних активів.

Метод надлишкових грошових потоків - заснований на

припущенні, що приріст вартості компанії порівняно з вартістю капіталу, трудових і земельних ресурсів, залучених до господарського обігу, формується за рахунок нематеріальних активів.

Метод звільнення від роялті - використовується для оцінки

нематеріальних активів, права на використання яких надаються за допомогою ліцензій. Метод заснований на таких припущеннях: 1) оціню­ваний нематеріальний актив (наприклад, патент) не належить істинному власнику (підприємству), а є власністю іншої сторони; 2) ця інша сторона надає інтелектуальну власність підприємству на ліцензійній основі на умовах визначених відрахувань від виторгу (роялті); 3) зважаючи на те, що нематеріальний актив насправді належить істинному її власнику, йому не потрібно сплачувати роялті, тобто утвориться псевдоекономія витрат, результат капіталізації (приведення до поточної вартості), який може бути взятий як вартість нематеріального активу.

Метод виграшу в собівартості - метод базується на врахуванні

економії витрат, що може бути асоційована із застосуванням нематеріальних активів; передбачає обчислення розміру виграшу в собівартості за тер­мін, коли інтелектуальна власність ще приносить корисний ефект (знижує собівартість). Розрахований розмір економії в собівартості потім капіталізується, що дає змогу визначати поточну вартість нематеріального активу.

Метод капіталізації грошового потоку (метод прямої

капіталізації) - заснований на процесі переведення доходів від використання нематеріального активу в його вартість.

Метод обліку продажної ціни на продукцію. Метод обліку

обсягів реалізації. Метод одночасного обліку продажної ціни та обсягів реалізації продукції

Витратний підхід застосовується для оцінки таких

нематеріальних активів, які створюються самими право-власниками та для яких не існує ефективного ринку продажів (науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, програмні продукти спеціального призначення й ін.).

Залежно від того, яка документація, що підтверджує витрати

на створення об'єкта оцінки, може бути надана правовласником, використовуються такі основні методи:

· вихідних витрат або відновлювальної вартості (якщо в замовника є документально зафіксований кошторис витрат);

· вартості заміщення (якщо кошторис відсутній).

Метод вихідних витрат (історичної вартості) будується на

використанні реальних ретроспективних даних про витрати, які здійснено з метою створення оцінюваних результатів інтелектуальної діяльності. Його особливістю є обов'язковість індексації виявлених витрат з метою їхнього приведення до рівня цін на товари та послуги, що відповідає даті оцінки. Метод вихідних витрат застосовується під час оцінки унікальних нематеріальних активів, спрямованих на космічну, військову та інші сфери.

Метод відновлювальної вартості передбачає визначення суми

витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного нематеріального активу. Метод вартості відновлення найчастіше застосовується під час оцінки технологій і по­в'язаних з ними об'єктів інтелектуальної власності, що не створюють прямого економічного ефекту або визначення і прогнозування такого ефекту неможливі. Найчастіше даним методом оцінюються нематеріальні активи, спрямовані на соціальну сферу (охорону здоров'я, освіту і т. ін.)

Метод вартості заміщення пов'язаний із визначенням

вартості створення нового активу, еквівалентного об'єкту оцінки за функціональними можливостями та варіантами його використання.

При використанні порівняльного (ринкового) підходу

оцінюваний нематеріальний актив порівнюється з аналогічними об'єктами або інтересами в цих об'єктах, що були продані на інтелектуальному або товарному ринках.

Основним методом даного підходу є метод порівняння

продажів, послідовність дій при використанні якого докладно описана щодо оцінки об'єктів нерухомості, машин і устаткування.

2.11 Оцінювання вартості підприємства

Вартість бізнесу - це вартість діючого підприємства або

вартість 100% корпоративних прав у діловому підприємстві.

У оцінці вартості підприємств, згадується значна кількість

методів і способів такої оцінки. Окремі методи мають ряд модифікацій і різновидів, що створює додаткові складності при їх ідентифікації та використанні. Найбільшого поширення дістали три методичні підходи до оцінки вартості підприємства:

· заснований на оцінці потенційних доходів підприємства;

· майновий (витратний);

· ринковий.

У рамках цих підходів розрізняють окремі методи оцінки. Всі

вони є рівнозначними за своєю важливістю.

Дохідний підхід базується на принципі очікування. Вартість

об'єкта може бути встановлена як його здатність приносити дохід у майбутньому. Цей підхід засновано на застосуванні двох методів оцінки: капіталізації прибутки й дисконтування грошових потоків.

Перший з них припускає, що вартість частки власності на

діючім підприємстві дорівнює поточної вартості майбутніх доходів. При використанні методу капіталізації (капітальних активів) припускають, що доходи від володіння нерухомістю підприємства являють собою поточні й майбутні вступи від здачі її в оренду, доходи від можливого приросту вартості нерухомості при її реалізації в майбутньому.

Метод капіталізації (капітальних активів) в оцінці майна

підприємства застосовується в основному для оцінки малих підприємств, а також для спрощеного розрахунків вартості підприємства, коли потрібно зробити експрес-оцінку.

Метод капіталізації прибутки найбільшою мірою відповідає

ситуациї, коли очікують, що підприємство протягом тривалого періоду часу буде одержувати приблизно однаковий прибуток або темпи її росту стабільні.

Розрахунки вартості підприємства методом дисконтування

грошових потоків (discounted cash flow, DCF) базується на тому, що потенційний інвестор не заплатить за підприємство суму вище, чим поточна вартість майбутніх доходів. Власник не продає своє підприємство за ціною нижче поточної вартості прогнозованих грошових потоків. У результаті переговорів сторони неминуче прийдуть до угоди про ринкову ціну предмета купівлі-продажу, рівної поточної вартості майбутніх доходів.

Даний метод оцінки вважають найбільш кращим з погляду

інвестиційних мотивів, оскільки будь-який інвестор, що вкладає кошти в діюче підприємство, у підсумку одержує не набір активів, а потік майбутніх доходів, який дає можливість окупити вкладені кошти, дістати прибуток і підвищити свій добробут.

Використання методу DCF обґрунтовано для оцінки вартості

підприємств, що мають тривалу й беззбиткову історію господарської діяльності.

Ринковий підхід передбачає розрахунок вартості

підприємства на основі результатів його зіставлення з іншими бізнес-аналогами. Головним тут є наявність прийнятної бази для порівняння та підприємств-аналогів. Подібний бізнес повинен вестися в тій же галузі, що і об’єкт оцінки, або в галузі, що є чутливою до тих самих економічних чинників. Для з’ясування цього питання слід провести порівняльний аналіз кількісних та якісних подібностей та відмінностей між аналогічними підприємствами та об’єктом оцінки. В рамках ринкового підходу найуживанішими методами вважаються методи:

v зіставлення мультиплікаторів;

v фірми – аналога (ринку капіталу);

v галузевих коефіцієнтів;

v порівняння продажів (транзакцій).

Метод зіставлення мультиплікаторів дає змогу оцінити

вартість підприємств на основі зіставлення значних окремих показників аналогічних підприємств. Метод ґрунтується на тезі про рівність окремих мультиплікаторів, розрахованих для підприємств-аналогів.

Метод порівняння продажів (транзакцій) базується на оцінці

вартості підприємства, виходячи з ціни продажу аналогічних об’єктів. Він передбачає, що суб’єкти ринку здійснюють операції купівлі-продажу майна за цінами, які були встановлені при купівлі-продажу аналогічних об’єктів. Оскільки абсолютних аналогів практично не існує, ціни продажу порівнюваних підприємств коригуються на спеціально обчислені поправочні коефіцієнти, які характеризують рівень відмінності об’єкта оцінки та його аналогу.

Метод фірми-аналога (ринку капіталу) базується на

застосуванні цін, які склалися на фондовому ринку. Отже, базою для порівняння є індивідуальна ціна акції відкритого акціонерного товариства. Інвестор, діючи за принципом заміщення (або альтернативної інвестиції), має право вкласти свої кошти в аналогічні компанії або в оцінюване підприємство. Тому дані про акціонерне товариство, акцію якого перебувають у вільному продажі на первинному або вторинному фондовому ринку, можуть служити орієнтиром для визначення вартості оцінюваної компанії.

Метод галузевих коефіцієнтів базується на використанні

встановлених співвідношень між ціною об'єкта й спеціально обраними фінансовими показниками. Галузеві коефіцієнти звичайно визначають на основі тривалих статистичних спостережень за цінами продажів підприємств. У результаті розробляються прості формули обчислення вартості оцінюваних типових підприємств (об'єктів).

До переваг методів порівняння та зіставлення

мультиплікаторів слід віднести те, що вони дають можливість одержати реальну ринкову вартість оцінюваного майна. Недоліки методів оцінки за ринковим підходом зумовлені тим, що вони не враховують вартість потенційних прибутків, які можна отримати, експлуатуючи об’єкт оцінки.

При витратному (майновому) підході вартість підприємства

розглядається з погляду понесених раніше витрат. Зазначений підхід будується на затвердженні, що підприємство коштує стільки, скільки коштують в існуючі сьогодні цінах приналежні йому активи за винятком зобов'язань.

У ході даного підходу визначаються ринкова вартість

підприємства або ліквідаційна вартість підприємства як майнового комплексу. Для цих цілей використовуються наступні методи:

ü нагромадження активів підприємства;

ü чистих активів;

ü вартості заміщення;

ü відбудовної вартості;

ü розрахунків ліквідаційної вартості підприємства;

ü розрахунків вартості компанії з ліквідованим бізнесом;

ü галузевих коефіцієнтів;

ü чистих активів.

Метод нагромадження активів припускає оцінку ринкової

вартості підприємства по ринковій вартості його майна, очищеної від вартості заборгованості підприємства. При цьому в розрахунках беруть участь не тільки активи, відбиті на балансі підприємства, але та інші види, що мають вартісну оцінку активів, що перебувають у її власності або розпорядженні. Цим метод нагромадження активів відрізняється від методу чистих активів, що враховує тільки балансові активи.

Метод чистих активів може бути різновидом методу

нагромадження активів. Ринкова вартість підприємства (майнового комплекту бізнесу) методом чистих активів визначається як різниця між сумами ринкових вартостей усіх активів підприємства і його зобов'язань. Попередньо проводиться оцінка обґрунтованої ринкової вартості кожного активу окремо, потім визначається поточна вартість зобов'язань і, нарешті, їхньою різницею визначається оцінна вартість власного капіталу підприємства (чистих активів).

Метод вартості заміщення орієнтований тільки на оцінку

матеріальних активів і прийнятний для капіталомістких підприємств. Вартість підприємства оцінюють виходячи з витрат на повне заміщення його активів, зберігаючи при цьому господарський профіль підприємства. Розрахунки вартості заміщення укладається у визначенні поточної питомої або повної вартості підприємства-аналога, що базується на визначенні поточних витрат на будівництво сучасного підприємства, аналогічного оцінюваному.

Метод відбудовної вартості використовується для

розрахунків усіх витрат, необхідних для створення точної копії оцінюваного підприємства. Він ураховує також вартість нематеріальних активів.

Метод ліквідаційної вартості заснований на ринкових цінах,

але не з погляду покупки активів, а з погляду їх швидкої реалізації. Дозволяє оцінити нижній рівень вартості підприємства. Для розрахунків ліквідаційної вартості підприємства необхідно визначити й підсумувати ліквідаційну вартість його накопичених активів (терміновий продаж), віднімаючи з отриманої суми балансову вартість підлягаючих терміновому погашенню зобов'язань і витрати на його ліквідацію.

Метод галузевих коефіцієнтів базується на використанні

встановлених співвідношень між ціною об'єкта й спеціально обраними фінансовими показниками. Галузеві коефіцієнти звичайно визначають на основі тривалих статистичних спостережень за цінами продажів підприємств.

Даний метод є такою модифікацією методу ринку капіталу

(передбачаючи і його алгоритм), у якій ціновим мультиплікатором виступає співвідношення ціна/валовий дохід (ціна/виторг, ціна/обсяг реалізації). Застосовність методу галузевих коефіцієнтів обмежена специфічними галузями — тими, у яких спостерігається надійна кореляція між ринковою вартістю компанії й обсягом реалізації.

Вважається, що основна перевага методів майнового підходу

полягає в тому, що вони базуються на реально існуючих активах і витратах. Однак часто баланс організації не містить у собі інформації про більшу частину інтелектуального капіталу підприємства. У результаті чого використання майнового підходу для оцінки підприємства (бізнесу), основу якого становить капітал інтелектуальний, приведе до істотного заниження вартості фірми.

2.12 Звіт про оцінювання об’єктів власності

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки

про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його

оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Акт оцінки майна є документом, що містить висновки про

вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Звіт про оцінку майна складається у повній чи стислій формі.

У стислій формі складається у разі доопрацювання на нову дату оцінки, а також в інших випадках передбачених національними стандартами.

Дата добавления: 2015-09-05