Поетика народної пісні

Поетика (з грец. майстерність творення) — це особливості художньої форми фольклорного чи літературного твору, тобто особливості його будови (композиції), художніх засобів, віршування та ін.

Художній формі української ліричної пісні притаманні:

• лаконізм, стислість, простота вислову;

• традиційні художні засоби;

• стабільність віршового розміру;

• відносно проста мелодія;

• особлива мелодійність, задушевність, лірична тональність;

• наявність різноманітних повторів (рефрен, тавтологія, анафора, епіфора);

• поширена форма монологу й діалогу.

Ународних піснях часто використовується поетичний (художній) паралелізм — засіб поетичної мови, коли явища з різних сфер життя або природи зображуються паралельно. Показ переживань, думок ліричного героя підсилюється паралельним змалюванням образів природи — рослинного чи тваринного світу, переважно птаства. Так, у пісні «Світи, світи, місяченьку...» підсумовується: «Щоб ті трави повсихали, що так рано цвіли, // Щоб ті люди щастя не мали, що нас розлучили». Закінчення звучить як прокляття злим людям, які розлучили закохану пару. Пісня «За городом качки пливуть» починається розгорнутим паралелізмом із використанням образів свійських птахів (качки, каченята), а далі — тварин (воли, коні, корови): «За городом качки пливуть, //Каченята крячуть... //Вбогі дівки заміж ідуть, // А багаті плачуть». Це підсилює соціальне звучання пісні.

Пісні про кохання ввібрали багату народнопоетичну символіку українців. Символ (з грец. знак) — умовне позначення якого-не-будь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття. У поданих піснях наявні традиційні уснопоетичні народні символи: сонце, місяць, зіроньки, човен, терен, верба, весна.

У піснях про кохання використані такі засоби художньої виразності: постійні епітети (хлопець молоденький, багатая невістка, любая розмова), персоніфікації, метафори (скрипка витинає), порівняння (очі «темні, як нічка, ясні, як день»), вигуки, різноманітні повтори, пестлива лексика. Пісні багаті на риторичні фігури: окличні, питальні речення, звертання, риторичні запитання («Очі мої, очі мої, //Що ж ви наробили?!»); для них характерна незвичайна будова речень, фраз, монологічне, діалогічне мовлення. Пісні про кохання, нерідко пройняті тужливим настроєм.

Народна пісня має специфічну будову. Вона поділяється на куплети (у вірші строфи), переважно з чотирьох рядків, об'єднані римою. Мелодія кожної пісні єдина для всіх її куплетів. У ній може бути приспів (рефрен) — частина пісні, яка періодично повторюється. У пісні часто повторюються окремі рядки. Наприклад, у пісні «Світи, світи, місяченьку, та й на той перелаз» двічі повторюється перший рядок кожного куплета, а в піснях «Місяць на небі, зіроньки сяють», «Цвіте терен, цвіте терен», «В кінці греблі шумлять верби», «За городом качки пливуть» — два останні рядки. Різноманітна поетика української пісні про кохання — це джерело її емоційної насиченості, особливої інтимності, надає народним творам поетичності, забезпечує вічність та художню життєздатність цього виду пісенної творчості в сучасних умовах.

Дата добавления: 2015-09-05