ІІ. Друковані ЗМІ Китаю

Перша китайська газета «Кінг-Пао» («Столичний вісник») вийшла у світ в 911 році. Вона з'явилася в той час, коли в Європі, яка пережила падіння Римської імперії, настав важкий період переселення народів.

Коли культурні цінності Італії, прийшли в занепад, Китай на якийсь час стає своєрідним оазисом світової культури. Тут розвивається друкарство, з яким можна пов'язати появу першої газети в Пекіні.

Змістом газети «Кінг-Пао» довгий час були тільки імператорські декрети і придворні звістки. На межі XIX і XX ст. видання починає виходити в трьох випусках.

Перший випуск під назвою «Діловий листок» друкувався на жовтому папері і містив звістки з торгового і промислового світу.

Другий випуск був «Урядовий вісник». Третій випуск - «Земський листок», був призначений для провінції, друкувався на червоному папері і являв собою скорочений витяг з першого і другого випусків.

Редакція всіх трьох випусків була доручена шістьом членам Академії наук – «Han Lin». Особливої уваги газета заслуговує ще тому, що в ній публікувалася інформація про службові провини великих чиновників і покладених на них покараннях.

Зовнішній вигляд перших китайських газет досить незвичайний. Вони були надруковані на тонких і вузьких листках, тому що китайці пишуть вертикально, ставлячи одне слово під іншим. Через те, що в Китаї читають слова з права на ліво, на останній сторінці номера, що складався з восьми сторінок, у правому куті, нагорі міститься назва газети, а поруч рік і число по китайському і європейському календарю. Інша частина першої сторінки часто заповнювалася за зразком англійських газет численними оголошеннями. На інших сторінках містилися політичні звістки, імператорські укази, передруковані з англійських і японських газет телеграми, провінційні кореспонденції і в кінці – стаття, у якій один з редакторів розглядав питання зовнішньої і внутрішньої політики.

Друга половина XIX століття відзначена активним розвитком китайської періодики. Це зв'язано з розвитком технічних засобів випуску видань, удосконаленням засобів доставки газет.

Наприклад, вважається, що в 1860 р. американський місіонер Вільям Гэмбл за допомогою гальваностереотипного процесу відкрив спосіб виготовлення матриць китайського шрифту, винайшов стандартну китайську шрифтову касу, розташовану по ключовій системі Канси. На початковому етапі розвитку періодичної преси в Китаї застосовувався літографський спосіб. Цим же способом друкувалася і книжкова продукція. Згодом, з розвитком друкованої справи, у Китаї стали застосовуватися металевий рухомий шрифт і друковані машини.

З винаходом телеграфу, утворенням державної телеграфної компанії китайської імперії в 1881 р. телеграфний зв'язок став використовуватися редакціями газет для одержання офіційної урядової інформації.

Пароплавне повідомлення по морських і річкових шляхах, залізничний транспорт забезпечили більш швидку циркуляцію періодичної преси. У 1896 р. у Китаї була створена «Китайська Імператорська поштова служба», що вже в наступному 1897 р. узяла на себе функції поширення періодичної преси.

На початку XX сторіччя в Китаї зароджується новий тип преси – марксистська революційна преса. Історична ситуація, у якій це відбувалося, була зв'язана з «рухом 4 травня» 1919 р. (у цей день у Пекіні відбулася велика демонстрація студентів, що протестували проти рішення Паризької мирної конференції про передачу колишніх німецьких концесій у Китаї Японії, як наслідок масовий антифеодальний рух охопило всю країну). Одночасно з ростом робочого руху серед прогресивної інтелігенції і студентства в різних містах Китаю стали виникати марксистські гуртки. З організацією марксистських гуртків у країні з'являється перша революційна масова робоча преса. У серпні 1920 р. у Пекіні стала виходити робоча газета «Лаодунинь», у Шанхаї – «Лаодунцзе» і «Хою», у Кантоні – «Лаодуншэн». Газети публікували хроніку робочого руху, листи з фабрик і заводів. У період «руху 4 травня» виходив впливовий щотижневик «Мэйчжоупинлунь». На його сторінках були опубліковані матеріали, присвячені декрету про землю, першій Конституції Радянської держави, закону про шлюб.

У 30-40-і роки XX століття в Китаї зміцнила свої позиції комуністична партія. В ці роки ЦК КПК дав ряд указівок, що передбачають заходи щодо зміцнення системи партійної преси.

У 1938 р. вийшов у світло всекитайський орган КПК «Синьхуажибао». ЦК КПК наказав усім місцевим партійним комітетам читати партійну газету й обговорювали важливі статті, опубліковані в ній, а допомогати в поширенні партійної преси.

У 1939 р. ЦК КПК прийняв рішення про створення при всіх партійних комітетах (у тому числі і при повітових) відділів по поширенню періодичної преси.

1 жовтня 1949 р. було проголошене створення Китайської Народної Республіки. Утворення КНР поклало початок новому етапу в розвитку китайської журналістики.

У першу чергу народний уряд закрив всі інформаційні агентства, редакції газет, журналів, радіомовлення, що належали старому режиму, конфіскувало все технічне устаткування, необхідне для створення нової системи масової комунікації народної влади.

У результаті в Китаї склалася нова система масової інформації під егідою найбільшої партійної газети «Жэньминь Жибао» («Народна газета»), офіційного інформаційного агентства «Синьхуа» («Новий Китай») і Центрального народного радіомовлення.

Газета «Жэньминь Жибао» є органом Центрального комітету, комуністичної партії Китаю, була заснована ще в 1946 році. До її появи причетний сам Мао Цзэдун.

Поряд з літературним матеріалом у китайській газеті велике місце почали займати ілюстрації, що мають самостійне значення. «Жэньминь Жибао» у недільні і святкові дні випускали художні додатки, в яких містилися безліч малюнків і фотоілюстрацій.

З 1956 р. більшість газет Китаю, у тому числі і «Жэньминь Жибао», змінило розташування рядків. Рядки розташовувалися вже горизонтально, а не вертикально, як раніш.

Тираж «Жэньминь Жибао» виріс з 90 тис. до 2 млн. екземплярів за останні п'ятдесят років. Із січня 1982 р. «Жэньминь Жибао» стала виходити в Сан-Франциско (США), усього вона поставляється більш ніж у 100 країн світу. У 1987 р. «Жэньминь Жибао» була визнана однієї з десяти найбільших і впливових газет світу поряд з американськими «Нью-Йорк Таймс» і «Вашингтон Посада», французької «Монд», англійськими «Таймс» і «Гардиан».

Одним з важливих, напрямків в області політики КПК по зміцненню системи ЗМІ був розвиток єдиного загальнодержавного інформаційного агентства «Сіньхуа». У першу чергу це було викликано необхідністю встановлення партійно-державного контролю над діяльністю не стільки центрального апарата агентства, скільки над його численними місцевими філіями і відділеннями, що працювали розрізнено, а у своїй інформаційній роботі орієнтувалися головним чином на свою місцевість.

У березні 1950 р. ЦК КПК опублікував «Указівку про реорганізацію агентства "Синьхуа" у централізоване єдине державне інформаційне агентство». У квітні 1950 р. Головне керування по справах журналістики Центрального народного уряду опублікувало «Рішення про роботу і реорганізацію єдиного інформаційного агентства "Синьхуа"». На підставі цих двох директивних документів «Синьхуа» знайшло статус державного офіційного інформаційного агентства, наділеного правом публікації офіційних заяв центрального уряду КНР, повідомлень дипломатичного характеру і правом постачання різною інформацією редакції газет, журналів, радіомовних станцій і т.д. Агентство розташовувало 6 генеральними відділеннями в самому Китаї і 28 корпунктами. Крім того, «Синьхуа» створило свої представництва в Москві, Празі, Берліні, Пхеньяні.

Вже в 1982 р. «Синьхуа» ввійшло у вісімку найбільших інформаційних агентств: «Агентство Франс Пресс», «АНСЛ» (Італія), «Ассошіейтед Пресс», «Юнайтед Пресс Інтернешнл», «Дойчер Депешендинст» (ФРН). «Рейтер» (Англія), ТАСС і «Синьхуа».

14 вересня 1983 р. у Пекіні групою відомих журналістів на чолі з Цэинь Чжунхуа було створено народне інформаційне агентство «Чжунго синьвэныш» («Китайська інформаційна служба»), скорочено «Чжун-нсиныпэ». З 1 жовтня 1952 р. воно приступило до регулярного поширення інформації більш ніж на 100 газет і станцій радіомовлення, що належали китайським емігрантам, у всіх країнах. Матеріали агентства містили інформацію про політика, економіку, культуру, охороні здоров'я, успіхах у соціалістичному будівництві, а також важливу для емігрантів інформацію про положення в їхніх рідних провінціях, головним чином Гуандуне, Фудэяни й ін., що історично були районами найбільшого відтоку китайського населення в країни Південних морів і Південно-Східної Азії.

ІІІ. Незважаючи на ринкові реформи, політична направленість друкованих та електронних ЗМІ жорстко контролюється державою та КПК.

Нормативно - правова база діяльності ЗМІ тільки формується. Прийняті деякі положення, які вперше в історії КНР регулюють виконання конституційного права громадян на свободу друку.

Китайська влада намагається утруднювати спілкування громадян з зарубіжними джерелами інформації, обмежуючи прийом передач зі супутників, заглушуючи передачі західних радіостанцій, блокуючи доступ до сайтів в Інтернеті. Закордонної преси у вільному продажу немає.

Основні регулюючі органи китайських медіа: Головне управління у справах преси та видавництв, головне управління з телерадіомовлення та кінематографії, Міністерство інформаційної індустрії, Прес-канцелярія Державного уряду КНР.

Дата добавления: 2015-09-05