Місце проживання фізичної особи.

Місце проживання має істотне значення для здійснення і захис­ту прав фізичної особи, забезпечення стабільності цивільних відно­син. Так,

§ місце проживання боржника або кредитора може мати значення для встановлення місця виконання зобов'язань, якщо во­но не передбачено законом чи договором (п.5 ч.І ст.532),

§ місця від­криття спадщини (ст.1221),

§ для визнання особи безвісно відсут­ньою і оголошення її померлою (ст.ст.43, 46 ЦК).

Тому ст. 29 ЦК спеціально присвячена цьому питанню.

Згідно з цією нормою місцем проживання фізичної особи є жилий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Слід зазначити, що ця норма ЦК ґрунтується на положенні ст.33 Конституції, згідно з яким кожний, хто законно перебуває на території України, має право вільно пересуватися, обирати місце перебування і проживання.

Варто звернути увагу на те, що ст.33 Конституції розрізняє міс­це перебування громадянина і місце його проживання.

Місце перебування фізичної особи — це те місце, де вона зна­ходиться тимчасово (готель, санаторій, притулок тощо).

Місце проживання фізичної особи — місце, де громадянин пос­тійно чи переважно проживає (як власник будинку чи квартири; як наймач чи піднаймач житла; як член сім'ї власника, наймача тощо або на іншій підставі, встановленій законодавством; у будинку-ін­тернаті для інвалідів, громадян похилого віку тощо).

Фізична особа може проживати постійно в якомусь одному міс­ці, але може мати кілька місць проживання (ч.6 ст.29 ЦК). У тако­му разі правове значення має встановлення тієї обставини, у яко­му з цих місць проживання вона вчинила юридичне значиму дію (склала заповіт, уклала договір тощо), щодо наслідків якої виник­ла суперечка.

З метою забезпечення умов стабільності цивільних відносин та виконання фізичними особами обов'язків щодо інших суб'єктів права встановлена їх реєстрація за місцем проживання і за місцем тимчасового перебування.

Реєстрацію фізичних осіб за місцем проживання і за місцем тимчасового перебування слід відрізняти від прописки. Якщо ос­тання ґрунтується на так званій дозвільній системі і має за мету певні обмеження вибору місця проживання, переміщення грома­дян тощо, то призначення реєстрації — фіксувати перебування фі­зичної особи у вільно обраному нею місці проживання чи перебу­вання.

Оскільки нормативні акти про прописку є такими, що супере­чать Конституції, громадяни, прописані за місцем проживання, вважаються такими, що пройшли реєстрацію. Відмова у реєстрації (яка не має конститутивного значення, але зберігає значення дока­зу при встановленні місця проживання) може бути оскаржена у су­довому порядку.

Можливість обрання місця проживання залежить від віку та стану психічного здоров'я фізичної особи.

Самостійно реалізувати це право може фізична особа, яка до­сягла чотирнадцяти років, за винятком обмежень, встановлених за­коном (ч.2 ст.29 ЦК).

Тут варто звернути увагу на певні розбіжності в підходах до ви­рішення цього питання у ЦК та СК, який взагалі не передбачає можливості проживання неповнолітніх окремо від їх батьків, усиновлювачів, опікунів. Проте перевагу мають норми ЦК як основного закону, що визначає цивільний статус фізичної особи (ч.1 ст.29 ЦК).

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотир­надцяти років визнається місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місце­знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я то­що, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не вста­новлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) чи організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Батьки, які проживають окремо, визначають, з ким з них проживатиме дитина, шляхом угоди між ними. Якщо вони не дій­шли згоди, спір вирішує суд, виходячи з інтересів та з урахуванням думки дітей (ст.160 СК).

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти ро­ків, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна чи місцезнаходження навчаль­ного закладу або закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідного органу, який виконує щодо неї функції опікуна.

Висновок по четвертому питанню:

До засобів індивідуалізації фізичних осіб відносяться ім’я, місце проживання. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона нале­жить. Саме ці ознаки індивідуалізують фізичну особу як учасника цивільних відносин.

Місце проживання фізичної особи — місце, де громадянин пос­тійно чи переважно проживає (як власник будинку чи квартири; як наймач чи піднаймач житла; як член сім'ї власника, наймача тощо або на іншій підставі, встановленій законодавством; у будинку-ін­тернаті для інвалідів, громадян похилого віку тощо).

Дата добавления: 2015-08-27