Судова практика

Відповідно до Постанови Вищого господарського суду України 27 листопада 2008 р. № 9/325/08, Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Грейц К. В., суддів: Глос О. І., Бакуліної С. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Оптіма» (далі – ТОВ) на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2008 р. у справі №9/325/08 господарського суду Миколаївської області за позовом ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Оптіма» до Миколаївської міської ради за участю військової прокуратури Миколаївського гарнізону про визнання права користування земельною ділянкою для забудови та зобов’язання укласти договір.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 10 червня 2008 р. у справі № 9/325/08 визнано за ТОВ право користування земельною ділянкою площею 24 058,92 м², визнано укладеним між Миколаївською міською радою та ТОВ договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (договір суперфіцію) площею 24 058,92 м² (згідно з каталогом координат кутів зовнішніх меж землекористування, розробленого Миколаївським комунальним підприємством «Проектно-вишукувальне бюро») для забудови (договір суперфіцію) у такій редакції: «Зобов’язати Миколаївську міську раду підписати з ТОВ договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (договір суперфіцію), площею 24 058,92 м² (згідно з каталогом координат кутів зовнішніх меж землекористування, розробленого Миколаївським комунальним підприємством. Стягнути з Миколаївської міської ради на користь Товариства ТОВ – 85 грн державного мита, 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу».

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 7 липня 2008 р. у справі № 9/325/08 на підставі ст. 89 Господарського процесуального кодексу України виправлено описку: п. 3 резолютивної частини рішення господарського суду Миколаївської області від 10 червня 2008 р. у справі № 9/325/08 викладено в такій редакції: «Зобов’язати Миколаївську міську раду в особі міського голови підписати з ТОВ договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (договір суперфіцію), площею 24 058,92 м² згідно з каталогом координат кутів зовнішніх меж землекористування, розробленого Миколаївським комунальним підприємством Проектно-вишукувальне бюро для забудови (договір суперфіцію) у редакції, викладеній у мотивувальній частині рішення».

Не погоджуючись із рішенням господарського суду, військовим прокурором Миколаївського гарнізону було внесено апеляційне подання до Одеського апеляційного господарського суду.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2008 р. у справі № 9/325/08 відновлено військовому прокурору Миколаївського гарнізону строк на внесення апеляційного подання; рішення господарського суду Миколаївської області від 10 червня 2008 р. у справі № 9/325/08 скасовано, в позові ТОВ до Миколаївської міської ради відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2008 р. у справі № 9/325/08 та залишити без змін рішення господарського суду Миколаївської області від 10.06.2008 р. у справі № 9/325/08, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 53, 93 Господарського процесуального кодексу України, п. 2 ст. 77, ст. 83, сттатті 93, 1021, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 53 Цивільного кодексу України, оскільки: по-перше, чинне земельне законодавство передбачає укладення не лише договору оренди земельної ділянки, а й договору на право користування чужою земельною ділянкою для забудови (договору суперфіцію), у зв’язку з чим висновки апеляційного господарського суду про можливість укладення в цьому випадку лише договору оренди з додержанням вимог ст. 124 Земельного кодексу України є неправильними; по-друге, висновки господарського суду апеляційної інстанції про порушення прав Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва та в/ч А-0224 господарським судом першої інстанції не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки спір розглядався між власником земельної ділянки (Миколаївською міською радою) та особою, що виявила бажання користуватися вказаною земельною ділянкою для забудови.

Позивач та відповідач не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника прокуратури, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їхньої юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено таке.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 18 липня 2007 р., укладеного між ТОВ «Мегабудмаксінвест» (далі – Мегаінвест) та ТОВ, останнє стало власником нежитлових будівель, а саме: складу за літ. «Р» загальною площею 715,4 м², складу за літ. «С» загальною площею 459,4 м², сховища за літ. «Т» загальною площею 162,2 м².

Вказаний договір зареєстровано в Державному реєстрі правочинів 18 липня 2007 р. за № 1720, а 19 липня 2007 р. Миколаївським міським бюро технічної інвентаризації зареєстровано за ТОВ право власності на нежитлові будівлі на підставі договору купівлі-продажу № 1720 від 18 липня 2007 р.

26 лютого 2008 р. у відповідь на клопотання позивача від 21 лютого 2008 р. № 01 про укладання договору на право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) площею 24 059 м², миколаївський міський голова листом № 2222/05-03-18 повідомив про неможливість укладення запропонованого договору суперфіцію, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їхнього цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 Земельного кодексу України, а такий проект відведення позивачем розроблено та узгоджено не було.

Вважаючи вказану вище відповідь міського голови відмовою в укладенні договору на право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) (яка порушує права позивача як власника нерухомого майна на користування земельною ділянкою, на якій розташоване вказане майно), ТОВ звернулося до господарського суду з позовом до Миколаївської міської ради про визнання за позивачем права користування земельною ділянкою площею 24 058,92 м², та вважати укладеним між Миколаївською міською радою та ТОВ договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (договір суперфіцію) площею 24 058,92 м², згідно з каталогом координат кутів зовнішніх меж землекористування, розробленого Миколаївським комунальним підприємством «Проектно-вишукувальне бюро» (далі – Підприємство), у редакції, запропонованій позивачем. Зобов’язання Миколаївської міської ради в особі міського голови в 10-денний термін з моменту набрання законної сили рішенням суду підписати з ТОВ договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (договір суперфіцію) площею 24 058,92 м², згідно з каталогом координат кутів зовнішніх меж землекористування, розробленим Миколаївським Підприємством для забудови (договір суперфіцію) у редакції, викладеній у п. 3 прохальної частини позову.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції керувався тим, що при наданні позивачу права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) комплексом об’єктів нерухомого майна не відбувається зміна цільового призначення земельної ділянки, у зв’язку з чим проект відведення земельної ділянки не складається (що свідчить про неправомірну відмову позивачу в укладенні договору суперфіцію у зв’язку з відсутністю проекту відведення земельної ділянки).

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та приймаючи рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд керувався тим, що: по-перше, відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України договором, що регламентує перехід права користування земельною ділянкою до набувача будівлі (споруди), є тільки договір оренди земельної ділянки; по-друге, позивачем не подано доказів, що підтверджують заявлену ним площу земельної ділянки, і не надано доказів звернення до органів місцевого самоврядування з питання оформлення землекористування з дотриманням вимог статей 120, 124 Земельного кодексу України; по-третє, згідно з поданими прокурором матеріалами позивачем безпідставно було змінено поштову адресу об’єктів нерухомого майна, придбаних за договором купівлі-продажу від 18 липня 2007 р., оскільки згідно з довідкою КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 2 вересня 2008 р. № 11022 спірні об’єкти знаходяться в м. Миколаєві (де згідно з поясненнями Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва розташовано військове містечко в/ч А-0224); по-четверте, відповідно до Державного акта на право користування землею № Б-03010, виданого в 1984 р. виконкомом Жовтневої районної ради, спірна земельна ділянка знаходиться в користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу м.Миколаєва, належить до категорії земель оборони та знаходиться у загальнодержавній власності.

Однак зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їхній сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Миколаївською міською радою права позивача як власника нерухомого майна (придбаного за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 18 липня 2007 р.) на укладення договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), у зв’язку з відмовою Ради в укладенні вказаного договору з огляду на порушення позивачем ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України у зв’язку з відсутністю проекту відведення земельної ділянки.

Господарський суд першої інстанції при задоволенні позову виходив із того, що при наданні позивачу права користування чужою земельною ділянкою для забудови комплексом об’єктів нерухомого майна не відбувається зміна цільового призначення земельної ділянки, у зв’язку з чим проект відведення земельної ділянки не складається.

Апеляційне подання військового прокурора Миколаївського гарнізону обґрунтоване порушенням рішення господарського суду Миколаївської області прав законних землекористувачів (якими є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаєва та в/ч А-0224), оскільки: по-перше, рішенням Миколаївської міської ради від 3 листопада 2000 р. № 23/43 Миколаївський КЕЧ району було видано Державний акт 1-МК № 002380 на право постійного користування землею для розташування на ній військової частини А-0224; по-друге, відповідно до ст. 14 Закону України «Про Збройні сили України» землі оборони є державною власністю і вирішення питання про використання останньої не належить до компетенції Миколаївської міської ради, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами 5, 9 цієї статті.

Предметом позову є визнання права користування чужою земельною ділянкою для забудови і зобов’язання Миколаївської міської ради укласти договір суперфіцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 1021 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці 3 цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади; державні органи приватизації здійснюють розпорядження (крім відчуження земель, на яких розташовані об’єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації.

З огляду на викладене, до предмету доказування у цій справі входить встановлення власника спірної земельної ділянки, особи, яка має повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Крім того, слід зазначити, що спір стосовно права користування земельною ділянкою стосується прав та обов’язків власника розташованих на ній будівель і споруд, у зв’язку з чим незалучення цієї особи до участі у справі є порушенням норм процесуального права.

Однак господарські суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, оцінили всі наявні у справі докази, зокрема, не встановили, хто є власником спірної земельної ділянки, не встановили наявність чи відсутність на ній відповідних державних об’єктів, та інші обставини, які свідчать про орган, уповноважений розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Господарський суд першої інстанції, обмежившись посиланням на безпідставну відмову Миколаївської міської ради в укладенні договору суперфіцію у зв’язку з відсутністю проекту відведення земельної ділянки з огляду на те, що при наданні позивачу права користування чужою земельною ділянкою для забудови не відбувається зміна цільового призначення вказаної земельної ділянки і не складається проект відведення, взагалі не досліджував це питання і не встановлював відповідні обставини.

Апеляційний господарський суд, обмежившись посиланням на те, що спірна земельна ділянка площею 24 058,92 м² відповідно до Державного акта на право користування землею № Б-03010, виданого в 1984 р. виконкомом Жовтневої районної ради, знаходиться в користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва, належить до категорії земель оборони та знаходиться в загальнодержавній власності, не встановив, якими доказами це підтверджено, не дослідив і не надав будь-якої оцінки вказаним доказам, зокрема вказаному вище Державному акту (якого взагалі в матеріалах справи немає), не звернув уваги, що прокурор в апеляційному поданні посилається на зовсім інший Державний акт (від 3 листопада 2000 р. 1-МК № 002380, який також у матеріалах справи відсутній), як і не встановив орган, уповноважений розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Окрім того, апеляційний господарський суд, обмежившись посиланням на те, що позивачем було безпідставно змінено поштову адресу придбаних за договором купівлі-продажу від 18 липня 2007 р. об’єктів нерухомого майна, оскільки за рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 22 червня 2007 р. № 1246 (якого в матеріалах справи також немає) спірні об’єкти розташовані в м. Миколаєві де згідно з поясненням Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва розташоване військове містечко в/ч А-0224, не встановив, за якою адресою знаходяться придбані позивачем об’єкти, за якою адресою знаходиться в/ч А-0224, якими доказами підтверджено наведене, не надав оцінки вказаним доказам (в матеріалах справи, як і Державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою, відсутні).

Не надано господарським судом оцінки і довідці Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 2 вересня 2008 р. № 11022, згідно з якою придбаний позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 18 липня 2007 р. об’єкт нерухомого майна, раніше був вилучений з адреси, згідно з рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 22 червня 2007 р. № 1246 (яке в матеріалах справи також відсутнє).

Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлены обставини справи.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови «Про судове рішення» від 29 грудня 1976 р. № 11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин.

У зв’язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всіх передбачених чинним законодавством заходів для всебічного, повного та об’єктивного встановлення обставин справи, прав та обов’язків сторін і, відповідно до вимог закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111⁵, 111⁷, п. 3 ст. 111⁹, статтями 111¹⁰, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, постановив: Касаційну скаргу ТОВ на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2008 р. у справі № 9/325/08 задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 2 вересня 2008 р. у справі № 9/325/08 та рішення господарського суду Миколаївської області від 10 червня 2008 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Господарський суд Автономної республіки Крим виніс рішення від 18 вересня 2008 р. по справі № №2-25/9185-2008 за позовом ТОВ «Фоснія» (далі – Товариство), м. Сімферополь до відповідача Кримської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» (далі – Підприємство), м. Сімферополь про спонукання до виконання договору та його реєстрацію.

Позивач – Товариство звернувся до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача – Кримської регіональної філії Підприємства, просить суд визнати дії відповідача протиправними; зобов’язати Кримську регіональну філію Підприємства здійснити державну реєстрацію договору суперфіцію земельної ділянки, площею 6,0000 га, кадастровий номер 01 243 555 00 01 002 0069, укладеного 3 вересня 2008 р. між Товариством та Новофедорівською селищною радою. Реєстрацію здійснити у порядок та спосіб, передбачені для реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 3 вересня 2008 р. між позивачем та відповідачем були укладені договори на виготовлення обмінного файлу, технічної документації з встановлення меж земельної ділянки, здійснення державної реєстрації. Однак 4 вересня 2008 р. відповідач відмовився від виконання своїх обов’язків за договорами з тих підстав, що реєстрацію неможливо здійснити оскільки на цей час немає відповідних інструкцій та порядку.

Відповідач у судове засідання не зявився, до суду надійшло клопотання про розгляд справи за наявними у справі матеріалами, у зв’язку з зайнятістю представника в іншому судовому процесі.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив таке.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці 3 цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади.

29 серпня 2008 р. Новофедорівською селищною радою за № 915 прийняте рішення, відповідно до якого вирішено укласти з Товариством безстроковий договір суперфіцію земельної ділянки для будівництва оздоровчого комплексу для батьків з дітьми, площею 6,0 га, розташованої в смт Новофедорівка на території Новофедорівською селищної ради.

Пунктом 2 вказаного рішення на Товариство покладено обов’язок протягом одного місяця здійснити державну реєстрацію договору суперфіцію.

Згідно з п. 3 вказаного вище рішення Товариство надано право на забудову земельної ділянки для будівництва оздоровчого комплексу для батьків з дітьми, площею 6,0 га, розташованої в смт Новофедорівка на території Новофедорівською селищної ради.

Відповідно до ст. 413 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передане у порядку спадкування.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.

3 вересня 2008 р. між позивачем (суперфіціарій) та Новофедорівською селищною радою (власник) укладений договір суперфіцію, відповідно до п. 1.1. якого власник надає, а суперфіціарій отримує на безстрокових платних засадах право забудови земельної ділянки, яка розташована на території смт Новофедорівка, для будівництва та експлуатації комплексу об’єктів та споруд житлового та громадського призначення з елементами благоустрою, необхідних суперфіціарію для здійснення своєї господарської діяльності.

Метою надання права користування земельної ділянки є здійснення суперфіціарієм будівництва та подальшої експлуатації комплексу об’єктів та споруд громадського призначення з елементами благоустрою згідно з затвердженим проектом забудови у встановленому порядку.

Цей договір скріплений підписами та печатками сторін.

Надалі, 4 вересня 2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено: договір на створення обмінних файлів за № 702/1, 3 вересня 2008 р. договір на розроблення технічної документації з землеустрою за № 700/1.

4 вересня 2008 р. за № 02-04/397 відповідачем, на адресу позивача, був направлений лист, відповідно до якого відповідач на звернення позивача про державну реєстрацію договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (договір суперфіцію), посилаючись на приписи ст. 102-1 Земельного кодексу України та ст. 182 Цивільного кодексу України, повідомив про те, що на цей час не розроблено порядку державної реєстрації договорів на право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), у зв’язку з чим Кримська регіональна філія Підприємства не має змоги здійснити державну реєстрацію договору суперфіцію.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на таке.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і суб’єктами негосподарювання – юридичними особами на підставі осподарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Відповідно до п. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення цього виду договорів.

Згідно зі ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об’єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою – не більше 5 років та довгостроковою – не більше 50 років.

Так, ст. 102-1 Земельного кодексу України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб відповідно до Цивільного кодексу України.

Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Тобто чинне законодавство України передбачає укладення не лише договору оренди земельної ділянки, а й договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (договору суперфіцію), що передбачено ст. 102-1 Земельного кодексу України з урахуванням положень Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 395 Цивільного кодексу України встановлено, що речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Статтею 413 Цивільного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій).

Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.

Щодо порядку укладення, визначення форми та змісту договору, ці положення регламентовані статтями 638, 639 Цивільного кодексу України.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Досить важливим цивільно-правовим інститутом права користування чужою земельною ділянкою для забудови є суперфіцій.

Слід зауважити, що цей інститут набув широкого застосування у містах, де землі для будівництва мало, такі землі на праві власності належать міській владі (або відповідному органу місцевого самоврядування, відповідно до адміністративно-територіальної одиниці певного рівня) вона передає їх в довгострокове користування забудовнику на засадах суперфіція.

Тобто власник земельної ділянки передає ділянку і її частину в користування фізичній чи юридичній особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель, безоплатно або за обумовлену плату.

Отже, власник нерухомого майна (будівлі або споруди), що побудоване на земельній ділянці, переданій йому в користування (суперфіцій), має довгострокове, відчужуване та таке, що успадковується, право на користування цією ділянкою.

Суперфіцій може бути встановлено законом, договором або заповітом на визначений або невизначений строк.

Власник землі, переданої для забудови, має право на плату за користування нею.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб’єктів господарювання захищаються у тому числі і шляхом визнання наявності або відсутності прав, присудження до виконання обов’язку в натурі, установлення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Крім того, виходячи зі змісту наведеного вище суд вважає дії відповідача протиправними.

Згідно зі статтями 44, 49 Господарського процесуального кодексу України послуги держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу має оплатити відповідач.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 22.09.2008 року.

З огляду на викладене, керуючись, 82-84, 85 Господарського процесуального Кодексу України, суд вирішив:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати дії Кримської регіональної філії Підприємства протиправними.

3. Зобов’язати Кримську регіональну філію Підприємства здійснити державну реєстрацію договору суперфіцію земельної ділянки, площею 6,0000 га, укладеного 3 вересня 2008 р. між Товариством та Новофедорівською селищною радою. Реєстрацію здійснити у порядку та у спосіб, передбачені для реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

4. Стягнути з Кримської регіональної філії Підприємства на користь Товариства 85 грн державного мита.

5. Стягнути з Кримської регіональної філії Підприємства на користь Товариства 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дата добавления: 2015-08-27