Методи оцінки.

Для постановки діагнозу иммунопатологического стану проводять збір імунологічного анамнезу та постановку імунологічних тестів. Можуть також здійснюватися тести in vivo (шкірні тести), ретгенологіческое дослідження лімфоїдних органів (тимуса).

При опитуванні визначають найбільш ймовірний иммунопатологический синдром, серед яких основними є шість:

-Інфекційний синдром;

- Алергічний синдром;

- Аутоімунний синдром;

- Первинний імунодефіцит;

- Вторинний імунодефіцит;

- Іммунопроліфератівние синдром.

Для оцінки загального імунного статусу використовують найбільш прості і достовірні показники, що відображають сумарну ефективність роботи всіх систем імунітету, для вивчення уразливого ланки - специфічні для кожної системи диференціальні тести. Отже, вивчення імунного статусу проводиться не менше ніж у два етапи. Р.П.Петров зі співавторами в 1984р. створили двоетапний підхід до оцінки імунного статусу, відповідно до якого лабораторні імунологічні тести розділені на тести першого і другого рівня.

На першому етапі за допомогою простих орієнтовних методів виявляють "грубі" дефекти фагоцитозу, клітинного та гуморального імунітету. До тестів першого рівня відносять:

- Визначення абсолютного і відносного вмісту лімфоцитів у периферичній крові;

- Визначення кількості Т-і В-лімфоцитів;

- Визначення рівня імуноглобулінів основних класів (IgG, IgM, IgA);

- Визначення фагоцитарної активності лейкоцитів;

- Визначення титру комплементу (не обов'язково).

З урахуванням аналізу результатів тестів 1 рівня визначають подальшу тактику імунологічного дослідження.

Більш ретельний і глибокий аналіз стану імунної системи проводять за допомогою тестів другого рівня - аналітичних методів. До них можна віднести методи оцінки функціональної активності Т-і В-лімфоцитів, фагоцитів, допоміжних клітин, природних кілерів, компонентів системи комплементу та багатьох інших.

Методи дослідження головних компонентів імунної системи прийнято ділити також на скринінгові і розгорнуті.

При оцінці В-системи імунітету до скринінговим тестам відносяться: визначення кількості CD19 + і CD20 + клітин, IgG, IgM і IgA, а також IgG1, 2,3,4, дорозгорнутим-бласттрансформації на мітоген лаконосу і S.aureus, пповерхностних маркерів В - лімфоцитів.

При оцінці Т-системи імунітету до скринінговим методів можна віднести шкірні тести на бактеріальні антигени, визначення поверхневих маркерів Т-лімфоцитів CD3, CD4, CD8, бласттрансформації на фитогемагглютинин, дорозгорнутим-вивчення продукції цитокінів, активаційних маркерів, Т-клітинних рецепторів.

При оцінці фагоцитозу до скринінговим тестам відносять визначення кількості нейтрофілів, вивчення їх морфології і утворення активних форм кисню, дорозгорнутим-визначення киллинга мікробів, лізосомальних ферментів, цитокінів.

Існуючі методи оцінки імунного статусу постійно удосконалюються, однак є ряд загальних правил, яких необхідно дотримуватися при оцінці імунограми:

- Комплексний аналіз, а не оцінка одного показника;

- Аналіз в комплексі з клінічними і анамнестичними даними;

- Оцінка різких зрушень показників (не менше 20% від норми);

- Аналіз в динаміці;

- Аналіз не тільки (і не стільки) абсолютних даних, а співвідношень показників (особливо-індекс Th / Ts);

- Облік можливих індивідуальних особливостей (вік, супутні захворювання) і коливань показників (фізіологічних і патологічних-прийом їжі, фізичні навантаження, час доби, дія стресорів і т.д.);

- Облік регіональних норм;

- Облік матеріально-технічної бази лабораторії. На озброєнні сучасної лабораторії-проточної цитометрії та інше обладнання, яке дозволяє найбільш точно і детально визначити імунний статус (лазерна проточна цитофлюориметрії).

Методи дослідження лімфоцитів можна розділити на вивчення поверхневих маркерів і функціональні тести.

Вивчення поверхневих СД антигенів грунтується на:

- Методи розеткоутворення;

- Методи імунофлюоресценції;

- Імуноферментному аналізі.

Для визначення кількості Т-клітин частіше використовують метод розеткоутворення з еритроцитами барана. Метод заснований на спорідненості рецептора CD2 з білками мембрани еритроцитів барана. При змішуванні лімфоцитів з еритроцитами барана утворюються фігури у вигляді розеток. Кількість розеткообразующіх клітин (Е-РОК) відповідає кількості Т-лімфоцитів (CD2 + клітин).

Для визначення кількості В-клітин використовують EAC-розетки. Лімфоцити змішують з еритроцитами бика, обробленими комплементом і антитілами до еритроцитів.

Найважливіше значення має обчислення індексу CD4/CD8 (хелперно-супресорної відносини). Необхідно враховувати, що немає єдиного методу для оцінки Т-хелперів і Т-супресорів.

CD8 + несуть Т-супресори та Т-кілери, частина NK-клітин.

CD4 + несуть Т-хелпери і Т-індуктори, моноцити, ефектори-Т-клітини ГЗТ.

Тому оцінку Ts і Th здійснюють також в теофілліновому тесті. Т-супресори в присутності теофіліну втрачають здатність до Е-розеткоутворення (теофілін-чутливі Т-лімфоцити), Т-хелпери теофілін-резистентні. Оцінюють також субпопуляції Т-лімфоцитів з рецепторами для Fc фрагмента: IgM (Т мю) і IgG (Т гамма). Т-гамма це переважно хелпери, Т мю - супресори.

До функціональних тестів відносять методи оцінки проліферативної активності лімфоцитів на Т-і В-мітогени (РБТЛ-реакція бластної трансформації лімфоцитів), продукції антитіл, синтезу мононуклеарами цитокінів (особо!).

Імунний статус людини	Це клінічний стан організму, а також кількісний та функціональний стан гуморальних та клітинних факторів імунітету
Показання для дослідження імунного статусу	Схильність до хронічних гнійно-септичних, пухлинних та інших захворювань, коли є підозра на імунодефіцит. У здорових осі 626g69fg;б, які будуть працювати в екстремальних (шкідливих) умовах
Імунодефіцити	Вроджені або надбані дефекти в ланках імунної системи, які проявляються відповідною клінікою
Принципи оцінки імунного статусу	1. Двоетапний принцип (пояснення в питаннях). 2. Поланковий принцип дослідження імунної системи (фагоцитоз, клітинна, гуморальна ланка) в залежності від клінічного прояву імунодефіциту.
Принципи функціонування імунної системи	1. Принцип локальної ефекторної дії факторів імунітету. 2. Принцип каскадної дії (ланцюгової реакції). 3. Принцип швидкості і збалансованості активації і гальмування імунних реакцій. 4. Принцип зростання ефективності з надбанням досвіду (імунологічна пам’ять після контакту з чужорідним). 5. Принцип надмірності імунологічних механізмів з можливістю компенсації (дублювання) функцій компонентами імунної системи.
Цілі і методи дослідження гуморального та клітинного протиінфекційного імунітету	1. Діагностика інфекційних захворювань та ускладнень. 2. Визначення ефективності лікування. 3. Прогноз перебігу інфекційних захворювань та виникнення ускладнень. 4. Визначення ефективності щеплень. Серологічний метод (визначення рівня специфічних антитіл). Визначення виду та серотипів збудників по їх антигенним властивостям на заключному етапі бактеріологічного методу.
Імунограма	Розширений клінічний аналіз крові з імунологічними показниками (кількість Т- та В-лімфоцитів і ін.), які свідчать про стан імунітету.
Загальний імунітет	Імунітет зумовлений факторами, які знаходяться головним чином в рідинах організму.
Місцевий імунітет	Імунітет зумовлений факторами, які знаходяться на слизових оболонках організму (секреторний IgA і ін.).
Специфічні та неспецифічні фактори в протиінфекційному імунітеті	Специфічні фактори імунітету це антитіла та клітини-ефектори, які синтезувались та сформувались в організмі на конкретні антигени. Оскільки система імунітету функціонує в організмі комплексно, то антитіла і клітини-ефектори взаємодіють з факторами вродженого імунітету. Наприклад, антитіла стимулюють фагоцитоз, антитіла цитолізини здійснюють цитоліз тільки з участю комплементу і т.п.
Механізми захисту мікроорганізму від імунної системи	1. Пригнічення імунної відповіді факторами, які мають імуносупресивну дію, що може привести до імунодефіциту: гриби Кандіда продукують фактор, який пригнічує активацію нейтрофілів; стрептококи групи А індукують синтез фактора некрозу пухлин (ФНПβ), який гальмує проліферацію лімфоцитів і багато інших факторів з подібною дією. 2. Антигенна мінливість збудника (віруси СНІДу, віруси грипу А і ін.). 3. Інактивація антитіл та компонентів комплементу (Pseudomonas, Streptococcus протеолітичні ферменти, які розщеплюють IgA1). Перетравлення ферментами бактерій компонентів комплементу і ін.). 4. Маскування та антигенна мімікрія збудника (проникнення в клітини нервової системи, синтез молекул подібних до молекул організму і ін. механізми). 5. Здатність виживати в фагоцитах (зовнішня гліколіпідна оболонка збудника захищає від протеолітичних ферментів, гальмування з’єднання фагосоми з лізосомою, перехід із фагосоми в цитоплазму, ензимопатія в фагоцитах і інші механізми). 6. Пригнічення експресії молекул МНС (збудник туберкульозу пригнічує експресію молекул В7 (СД80 і СД86) на макрофагах, що гальмує костимуляцію клітин і ін.). 7. Мікроорганізми можуть використовувати імунну систему в своєму циклі розвитку. Це характерно для збудників, які мають лімфотропізм (віруси СНІДу, Епштейна-Барр, гепатиту С). Цитокіни, які утворені в процесі імунної відповіді при цих інфекціях можуть виконувати роль факторів росту мікроорганізмів.

Теоретичні питання:

1. Імунний статус організму: визначення, принципи та показання для дослідження.

2. Імунодефіцити: визначення, класифікація.

3. Двоетапний принцип оцінки імунного статусу.

Тести першого рівня (орієнтовні):

╥ клінічний аналіз периферичної крові. Відносна і абсолютна кількість лімфоцитів в крові;

╥ визначення кількості Т- та В-лімфоцитів в крові;

╥ визначення концентрації основних класів імуноглобулінів (M, G, A) в сироватці крові;

╥ визначення фагоцитарної активності лейкоцитів.

Тести другого (аналітичного) рівня:

╥ визначення субпопуляцій регуляторних Т-лімфоцитів (Т-хелперів, супресорних клітин);

╥ визначення спонтанної міграції лейкоцитів і тест гальмування міграції лейкоцитів з використанням ФГА (пояснення дивіться у попередньому занятті);

╥ постановка шкіряних тестів гіперчутливості сповільненого типу на туберкулін та інші алергени, до яких існує сенсибілізація у більшості населення;

╥ дослідження проліферативної активності Т-лімфоцитів в реакції бласттрансформації на мітогени, антигени (пояснення в попередньому занятті);

╥ визначення динаміки головних цитокінів, які регулюють клітинну і гуморальну імунну відповідь (ІНФγ, ФНПα, ІЛ-2 та Іл-4, 5, 6, 10), а також модулюють запалення.

4. Принципи функціонування імунної системи.

5. Цілі і методи визначення стану гуморального та клітинного протиінфекційного імунітету.

6. Компоненти збудників (бактерій), які модифікують імунну відповідь (місце локалізації збудника, екзо- і ендотоксини, ферменти, пептідоглікани, капсула, імуноглобулінзв▒язучі білки, антигени та ін).

7. Механізми захисту мікроорганізмів від факторів імунітету.

8. Різновиди протиінфекційного імунітету (гуморальний, клітинний, антибактеріальний, антитоксичний, антивірусний, місцевий, загальний, антифунгальний, антипротозойний, протективний, непротективний, стерильний, нестерильний).

9. Зв▒язок специфічних та неспецифічних факторів в протиінфекційному імунітеті.

10. Незвичайні (некласичні) варіанти імунної відповіді при інфекційних процесах, які приводять до імунопатології (аутоімунні процеси, алергічні реакції).

Дата добавления: 2015-08-27