Глобальний рівень управління ЗЕД. Світова організація торгівлі.

Пошук нових моделей розвитку зовнішніх відносин між країнами та сценаріїв розвитку міжнародної торгівлі зумовив у 1994 р. утворення Світової організації торгівлі (СОТ) як правонаступниці Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). З початку створення ГАТТ (1947 р.) до утворення СОТ кількість країн-учасниць збільшилася із 23, які брали участь у першому раунді торговельних переговорів, до 123, котрі ухвалювали рішення на Уругвайському раунді.

Раунди ГАТТ та основні питання переговорного процесу

Період проведення	Місце проведення	Основні питання переговорів	Кількість країн-учасників
1947 р.	Женева	Зменшення митних тарифів
1949 р.	Аннесі	Тарифи
1951 р.	Торквей	Тарифи
1956 р.	Женева
1960–1961 рр.	Женева, Діллон-раунд	Тарифи
1964–1967 рр.	Женева, Кеннеді-раунд	Тарифи, розробка Антидемпінгового кодексу
1973–1979 рр.	Женева, Токійський раунд	Тарифи, нетарифні заходи
1986–1994 рр.	Женева, Уругвайський раунд	Тарифи, нетарифні заходи, розробка ГАТС, створення СОТ

За часів функціонування ГАТТ відбулося вісім раундів щодо тарифних та нетарифних заходів країн-членів, а згодом – антидемпінгових, що дало змогу суттєво зменшити торгові бар’єри та створити нову модель регулювання торговельних відносин.

У 2001 р. на четвертій конференції міністрів було оголошено відкриття дев’ятого раунду, який отримав назву “Раунд тисячоліття”.

Основними принципами, на яких з 1947 р. базується торгівля між країнами-членами ГАТТ/СОТ, є такі: застосування режиму найбільшого сприяння (РНС) і національний режим. Формування режиму найбільшого сприяння (ст. 1 ГАТТ) передбачає такі умови: якщо одна країна-член надала іншій сприятливі умови для торгівлі, наприклад, зменшує митний тариф на певний товар, спрощує митні формальності, змінює спосіб стягнення митних платежів, застосовує недискримінаційні кількісні обмеження, то таку ж поступку вона має зробити для всіх інших країн-членів. “Будь-яка перевага, сприяння, привілегія, або імунітет, що надаються будь-якою договірною стороною будь-якому товару, який походить з іншої країни або призначений для будь-якої країни, повинні негайно і безумовно надаватися аналогічному товару, що походить з інших договірних країн або призначається для територій усіх інших договірних сторін” (ст. 1 ГАТТ-47).

Режим найбільшого сприяння має поширюватися не тільки на тарифне регулювання торговельних потоків, а й на:

· внутрішнє кількісне регулювання щодо змішування, переробки або використання товарів у певних кількостях чи пропорціях (ст. ІІІ п. 7 ГАТТ);

· встановлення та розподіл демонстраційних квот щодо кінематографічних фільмів (ст. ІV ГАТТ);

· транзитний рух товарів через територію договірних сторін ((свобода транзиту) + (ст. V ГАТТ, проте положення статті не застосовується щодо транзитного руху літаків, але стосується повітряного транзиту товарів));

· вимоги маркування (ст. ІХ);

· недискримінаційне застосування кількісних обмежень (ст. ХІІІ);

· недискримінаційну діяльність державних торговельних підприємств (ст. ХVІІ);

· урядове сприяння економічному розвитку (ст. ХVІІІ);

· загальні винятки, за умови, що вони не можуть застосовуватися як засіб свавільної чи невиправданої дискримінації між країнами, або приховане обмеження міжнародної торгівлі (ст. ХХ).

До основних винятків щодо режиму найбільшого сприяння належать: преференційні історичні угоди, укладені країнами до створення ГАТТ; преференції, що надаються у митних союзах та зонах вільної торгівлі, прикордонних територіях; надання спеціального преференційного режиму для країн, що розвиваються, з метою їхнього економічного розвитку; звільнення країн від зобов’язань згідно з положеннями Угоди за умови особливих обставин.

Національний режим передбачає надання сторонам договірних відносин режиму, не менш сприятливого ніж той, яким володіють аналогічні вітчизняні товари. Внутрішні податки і збори, законодавча база, умови внутрішнього продажу товарів, правила кількісного регулювання не мають застосовуватися лише з метою захисту вітчизняного виробництва (ст. ІІІ ГАТТ).

Марракеською угодою про заснування Світової організації торгівлі визначено основну мету її створення – забезпечення загальної інституційної основи для реалізації торговельних відносин між країнами-членами з питань, які регулюються угодами, та пов’язаними з ними правовими актами (ст. ІІ). Згідно із угодою основними функціями СОТ є такі:

· сприяння реалізації, застосування, функціонування та досягнення цілей Марракеської та багатосторонніх торговельних угод;

· є форумом для проведення переговорів між його членами щодо їхніх багатосторонніх торговельних відносин;

· здійснює врегулювання суперечок між країнами-членами;

· співпраця з Міжнародним валютним фондом і Міжнародним банком з реконструкції та розвитку і його філіями з метою єднання у провадженні глобальної економічної політики.

Країни-члени СОТ зобов’язані дотримуватися основних домовленостей та положень таких угод:

1) Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT – ГАТТ);

2) Угоди про сільське господарство;

3) Угоди про застосування санітарних і фітосанітарних заходів (SPS);

4) Угоди про текстиль та одяг;

5) Угоди про технічні бар’єри в торгівлі (ТВТ);

6) Угоди про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи (TRIMS);

7) Угоди про антидемпінгові мита (AD) – застосування ст.VІ GATT 1994;

8) Угоди про оцінку товарів для митних цілей – застосування
ст. VІІ GATT 1994;

9) Угоди про перевантажувальну інспекцію (PSI);

10) Угоди про правила визначення походження;

11) Угоди про процедури ліцензування імпорту;

12) Угоди про субсидії та компенсаційні мита (CVD);

13) Угоди про захисні заходи (SG);

14) Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS);

15) Генеральної угоди про торгівлі послугами (GATS).

Дата добавления: 2015-08-27