Читайте также:
|
|
В умовах ринкової економіки підприємства розвиваються нерівномірно. Це проявляється в коливанні обсягів виготовлюваної ними продукції та можливостями її збуту. В результаті може відбуватися значний спад виробництва, що характеризується як кризовий стан підприємства. Якщо при такій ситуації не вживати відповідних профілактичних заходів, то це може призвести до значного розбалансування економіки підприємства. Отже, при такому стані підприємство не спроможне забезпечити необхідне фінансування своєї діяльності, що кваліфікується як його банкрутство.
Під банкрутством слід розуміти пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити у встановлений для нього термін пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.
Для забезпечення довготривалого і успішного функціонування підприємства необхідно оперативно реагувати навіть на найменші і негативні симптоми в його діяльності. Це досягається комплексом заходів, які називаються діагностикою банкрутства.
Діагностика банкрутства означає, насамперед, виявлення потенційної неплатоспроможності підприємства, що забезпечується завчасно проведеним аналізом його діяльності: експрес-аналізом, параметричним, фінансовим, дискримінантним. Однак, перед аналізом необхідно вивчити причини банкрутства. Багато факторів є причинами банкрутства. їх можна поділити на внутрішні, які мають місце на самому підприємстві і зв'язані з помилками та упущеннями керівництва і персоналу, та зовнішні, які зумовлені причинами зовнішнього характеру і знаходяться поза сферою впливу підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою банкрутство підприємств на 35 відсотків зумовлене зовнішніми факторами і на 65 відсотків - внутрішніми факторами. В умовах перехідної економіки зовнішні фактори, як правило, домінують.
Найважливішими із зовнішніх факторів є: величина і структура попиту та рівень інфляції, зміна банківських процентних ставок і умов кредитування, податкових ставок і митних зборів, врівень доходів і накопичень населення, зміни у відносинах власності і оренди, в законодавстві із праці та інших нормативних актах, Аполітична нестабільність, врівень культури суспільства.
Деякі із зовнішніх факторів можуть миттєво викликати банкрутство, інші мають нарощувальну дію, поступово посилюються і нагромаджуються, зумовлюючи повільний спад виробництва і банкрутство.
Серед внутрішніх факторів найбільшу вагу мають такі: недосвідченість менеджерів та непродумана маркетингова стратегія (90% всіх невдач), некомпетентність керівництва, невміння орієнтуватися в мінливій ринковій ситуації, консерватизм мислення, що приводить до неефективного управління підприємством, прийняття помилкових рішень, висока затратність виробництва та відсутність наявної кількості ресурсів для забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції, низький рівень використання виробничо-технічного потенціалу та ін. Сукупність обох видів факторів представлена на рис. 25.1.
Рис. 25.1. Фактори банкрутства підприємства
Для проведення ґрунтовної діагностики можливого банкрутства підприємства необхідна всебічна інформація про його господарську діяльність.
Для зовнішнього аналізу джерелами інформації служать такі документи бухгалтерської звітності: баланс підприємства, звіт про фінансові результати і додаток до балансу підприємства. Для поглибленого аналізу необхідні також робочі бухгалтерські документи: журнал-ордер № 10, оборотна відомість і головна книга. Стосовно до підприємств у формі акціонерного товариства є ще одне джерело інформації. Це дані про котування акцій цих підприємств на біржовому і позабіржовому ринках цінних паперів. Ринковий курс акцій є індикатором фінансового становища підприємства. Неплатоспроможні підприємства не можуть розраховувати на великий курс акцій.
Щоб встановити факт неплатоспроможності підприємства і незадовільної структури його балансу, проводиться аналіз балансу за трьома показниками: коефіцієнтом поточної ліквідності, коефіцієнтом забезпечення власними засобами і коефіцієнтом відновлення платоспроможності.
При діагностуванні банкрутства розрізняють поточну неплатоспроможність і критичну неплатоспроможність
Поточною неплатоспроможністю може характеризуватися фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню, як неспроможність суб'єкта господарювання виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати. Економічним показником ознак поточної платоспроможності (Пп) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань, що визначається за такою формулою:
Пп=Л040+А 045+А220+А230+А240-П620, (25.1)
де А040, А045, А220, А230, А240 – відповідні рядки активу балансу.
П-620 – підсумок IV розділу пасиву балансу.
Від'ємний результат алгебраїчної суми зазначених статей балансу свідчить про поточну неплатоспроможність підприємства.
Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце, якщо на початку і в кінці звітного кварталу, що передував поданню заяви про порушення справи про банкрутство, мають місце ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) в кінці звітного кварталу менше їх нормативних значень – 1,5 і 0,1 відповідно.
Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів і визначається як відношення суми оборотних коштів до загальної суми поточних зобов'язань за кредитами банку, інших позикових коштів і розрахунків з кредиторами.
Коефіцієнт покриття визначається за такою формулою:
Кп=А260: П620, (25.2)
де А260 – підсумок II розділу активу балансу.
Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує наявність власних оборотних коштів підприємства, необхідних для його фінансової стійкості, і визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів, і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до вартості наявних у підприємства оборотних активів - виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів.
Коефіцієнт забезпечення власними засобами визначається за формулою:
Кз=(П380 - А080): А260, (25.3)
де П380 – підсумок розділу І пасиву балансу, А080, А260 – підсумки І і II розділів активу балансу відповідно.
Якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів (Кп або Кз) перевищує його нормативне значення або протягом звітного кварталу спостерігається їх зростання, то перевага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство.
Якщо протягом терміну, визначеного планом санації боржника забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності і перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття (Кп > 1,5) при наявності тенденції зростання рентабельності, платоспроможність боржника може вважатися відновленою (відсутні ознаки потенційного банкрутства).
Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприєм ство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Поглиблену оцінку проводять за допомогою експрес-аналізу, який ще називають читанням балансу. За його допомогою розглядають і співставляють динаміку загальних активів підприємства і результатів його діяльності протягом певного періоду часу. Далі виявляють збитки і протерміновану заборгованість та проводять оцінку їх вагомості. Співставляють також дебіторську та кредиторську заборгованість, аналізують структуру балансу.
Прийомів експрес-аналізу є багато і його технологія залежить від досвіду експерта.
Після експрес-аналізу проводять параметричний аналіз, тобто аналіз за системою показників: ліквідності (платоспроможності) та фінансової сталості, оскільки саме вони свідчать про небезпечні тенденції, що можуть викликати банкрутство. Маючи набір показників, кожний із яких характеризує відповідну сторону діяльності підприємства, можна одержати досить повну уяву про фінансовий стан підприємства.
Діагностика банкрутства означає також оцінку показників, які характеризують ділову активність підприємства.
У підприємства, яке перебуває в стані фінансової кризи, спостерігаються низькі показники ділової активності, рентабельності і віддачі наявних активів. Але не кожне збиткове підприємство зразу ж повинно збанкрутувати, оскільки збитковість може бути тимчасовою, і не виключено, що керівництво та менеджери підприємства знайдуть вихід із кризи. З іншого боку, наявність високої рентабельності не виключає можливості банкрутства.
Як свідчать дані французьких спеціалістів, із досліджуваних збанкрутілих підприємств збиткові підприємства становили 38%, а інші 62% були рентабельними підприємствами. Збанкрутілі рентабельні підприємства за своїми характеристиками розподіляються таким чином (% від загального підсумку):
1. "ранимі" підприємства із низькою рентабельністю і фінансово несталі – 30;
2. "надмірно амбіційні" підприємства, які при малій рентабельності нарощують обсяг виробництва – 11;
3. "солідні" підприємства, що мають задовільні показники рентабельності і фінансово сталі, але проводять ризикову товарну політику – 8;
4. "молоді" підприємства із надзвичайно високими темпами розвитку, низькою рентабельністю і обмеженими основними засобами – 5;
5. підприємства з хронічною нестачею ліквідних засобів, що мають задовільні показники рентабельності і незадовільні показники сталості – 4;
6. підприємства із строгою структурою управління, що мають великі накладні витрати, задовільні показники рентабельності і фінансової стійкості – 4.
Безпосередні причини банкрутства у наведених груп підприємств були різні. Збиткові і низькорентабельні підприємства ставали банкрутами з найменшого приводу, наприклад, при банкрутстві клієнта, через затримання платежів клієнтів, втрати, зв'язані із конкурентною угодою і т.д.
Рентабельні підприємства банкрутували:
Ø внаслідок серйозних невдач у здійсненні окремих проектів і угод;
Ø від придбання збиткових підприємств, від помилок в диверсифікації виробництва і т.д. (в результаті негнучкої асортиментної, інвестиційної і технічної політики, що не враховує змін кон'юнктури ринку);
Ø через зовнішні, не залежні від підприємства причини (банкрутство постійного клієнта, несприятливі зміни ставок податків, умов кредитування і т.д.).
При діагностиці банкрутства необхідно проаналізувати не тільки показники ліквідності і фінансової сталості, але і показники рентабельності, ділової активності і віддачі активів.
До показників ділової активності відносять: показники віддачі ресурсів, показники рентабельності і показники ринкової активності. До показників віддачі належать: оборотність всіх активів, віддача основних фондів, оборотність дебіторської заборгованості. До показників рентабельності належать: чиста рентабельність активів, чиста рентабельність акціонерного капіталу, коефіцієнт доходу акціонерів, рентабельність продукції, робіт, послуг, загальна рентабельність основних фондів, коефіцієнт сталості росту. Показники ринкової активності можна оцінити і проаналізувати тоді, коли акції підприємства котуються на ринку цінних паперів. До цих показників відносять: прибуток на акцію, ринкову вартість акцій, рентабельність акцій, дивідендний вихід. Хоч кожний показник має самостійне значення і відображає певний процес, але між показниками є відповідний взаємозв'язок. Тому можливості аналізу розширюються, якщо використовувати факторний підхід, наприклад, багатофакторну модель для визначення сталості росту.
Задача прогнозування банкрутства розв'язується також методом дискримінантного аналізу, що є частиною факторного статистичного аналізу, з допомогою якого вирішуються задачі класифікації, тобто, розбиття множини об'єктів на класи з допомогою так званої класифікаційної функції. У даному випадку мова йде про ділення підприємств на два класи: підлягають банкрутству і здатні цього уникнути. Моделі і системи показників для прогнозування банкрутства підприємств запропоновані в багатьох зарубіжних дослідженнях. Найвідоміші серед них дослідження професора Нью-Йоркського університету Е. Альтмана. Модель Альтмана – це емпірична формула, одержана на основі багатофакторного статистичного аналізу даних про збанкрутілі підприємства Америки. З її допомогою визначається показник Z, тобто " Z -рахунок" на основі показників ліквідності, фінансової сталості, рентабельності і ринкової активності. У нас поки-що застосування цього методу обмежене через відсутність ретроспективних статистичних даних про підприємства-банкрути. Залежно від розрахованого показника Z прогнозують ймовірність банкрутства підприємства за такою формулою:
Z = а0+а1КП + а2Кфз, (25.4)
де Z – показник класифікуючої функції;
а0 – постійний параметр;
Кп – коефіцієнт покриття (ліквідності);
Кфз – коефіцієнт фінансової залежності в процентах;
а1, а2 – параметри, які показують ступінь впливу коефіцієнта покриття і коефіцієнта фінансової залежності на ймовірність банкрутства.
У результаті обробки статистичних даних було одержано таку кореляційну залежність:
Z = - 0,3877 - 1,0736КП + 0,0579Кфз. (25.4)
При Z = 0 маємо рівняння дискримінантної межі. Для підприємств, у яких Z = 0, ймовірність збанкрутувати дорівнює 50%. Якщо Z < 0, то ймовірність банкрутства менша, ніж 50% і далі знижується по мірі зниження 2. Якщо Z > 0, то ймовірність банкрутства більше 50% і зростає із зростанням 2.
Знаки параметрів а1 і а2 зв'язані із характером впливу відповідних показників. Параметр а, має знак "мінус", тому чим більший коефіцієнт покриття, тим менший показник 2 і тим менша ймовірність банкрутства підприємства. Параметр а2 має знак "плюс", тому чим вищий коефіцієнт фінансової залежності, тим більше Z, і, значить, вища ймовірність банкрутства підприємства. Через те, що двофакторна модель не повністю описує фінансове становище підприємства, то розрахункові і фактичні показники можуть відрізнятися, мати певне відхилення.
Прогнозування банкрутства з допомогою двофакторної моделі, що включає коефіцієнти покриття і коефіцієнт фінансової залежності, не забезпечує високої точності, оскільки не враховує інші важливі показники: рентабельність, віддачу активів, ділову активність підприємства. Похибка прогнозу з допомогою цієї моделі оцінюється інтервалом Z = ± 0,65. Якщо використовувати більше факторів, то прогноз буде точнішим.
У західній практиці для прогнозування банкрутства використовують багатофакторні моделі Е. Альтмана, зокрема, п'ятифакторна модель прогнозування банкрутства. На основі дослідження 33 збанкрутілих підприємства, показники яких порівнювались з аналогічними за розмірами в, даній галузі, яким вдалося зберегти платоспроможність, будувалася модель. Для цього співставлялись 5 показників, які характеризували різні сторони фінансового становища підприємства, і за допомогою формули (24.6) оцінювались можливості банкрутства підприємства.
Z = 1,2Коб+1,4Кнп+3,3Кр+0,6Кп+1,0Ква, (24.6)
де Коб – частка оборотних коштів в активах, тобто відношення активів до загальної суми активів;
Кнп – коефіцієнт рентабельності активів, визначених на основі нерозподіленого прибутку, тобто відношення нерозподіленого прибутку (чистий прибуток за мінусом дивідендів) до загальної суми активів;
Кр – коефіцієнт рентабельності активів, визначена на основі балансового прибутку, тобто відношення балансового прибутку (до відрахування податків) до загальної суми активів;
Кп – коефіцієнт покриття по ринковій вартості власного капіталу, тобто відношення ринкової вартості акціонерного капіталу (сумарна ринкова вартість акцій підприємства) до короткотермінових зобов'язань;
Ква – коефіцієнт віддачі всіх активів, тобто, відношення виручки від реалізації до загальної суми активів.
У цю модель включені показники ліквідності, фінансової стійкості, рентабельності і ринкової активності. Залежно від значення прогнозують ймовірність банкрутства: до 1,8 – дуже висока, від 1,8 до 2,7 – висока, від 2,8 до 2,9 – можлива, більше 3,0 – дуже низька.
За допомогою 5-факторної моделі прогноз банкрутства можна встановити з точністю до 95%.
У 1977 р. Альтман з колегами розробили ще одну, точнішу модель – семифакторну. Ця модель дозволяє прогнозувати банкрутство в межах до 5 років з точністю до 70%. У моделі за змінні величини служать такі показники: рентабельність активів, динаміка прибутку, коефіцієнт покриття процентів за кредити, кумулятивна прибутковість, коефіцієнт покриття (ліквідності), коефіцієнт автономії, сукупні активи.
При проведенні фінансового аналізу практично до будь-якого оціночного показника слід підходити критично. Разом з тим, низьке значення показника 2 необхідно сприймати як сигнал небезпеки. У цьому випадку потрібен глибокий аналіз причин, що зумовили зниження цього показника.
Ще один метод прогнозування банкрутства був розроблений американським вченим Джоном Аргенті. Він назвав цей метод А-рахунок. В основі методу закладено твердження його автора про те, що більшість збанкрутілих підприємств проходять через три чіткі стадії: недоліки, помилки і симптоми. Кожному фактору кожної стадії присвоюється відповідна кількість балів і розраховується агрегований показник - А-рахунок.
У таблиці 25.1 наводиться оцінка факторів кожної стадії за методом А-рахунок.
Якщо сума балів більша 25, то підприємство може збанкрутувати протягом найближчих п'яти років.
Із збільшенням А-рахунку швидкість банкрутства прискорюється.
Розроблені на Заході моделі прогнозування банкрутства відповідають умовам розвинутої ринкової економіки. Для умов перехідної економіки необхідно розробити адекватні прогнозні моделі. Актуальність цієї задачі визначається налагодженням ринкових механізмів, розвитком процесу приватизації та реструктуризації, створенням здорового конкурентного середовища.
Важливим видом аналізу в діагностиці банкрутства є фінансовий, який повинен підказати менеджерам напрямки пошуку ефективних управлінських рішень для виходу із критичного стану підприємства. Існують різні типи управлінських рішень – операційні, тактичні, стратегічні (але серед цієї множини головним є рішення про обсяги виробництва нової і освоєної продукції, оскільки від обсягу її випуску безпосередньо залежить прибутковість підприємства). Фінансовий аналіз дозволяє визначити «точку беззбитковості», чи критичний обсяг виробництва (продажу), нижче якого виробництво є нерентабельним чи збитковим взагалі. Фінансова сталість підприємства прямо залежить від різниці між фак тичним
Таблиця 25.1
Метод А-рахунок для прогнозування банкрутства
Недоліки | Оціночний бал |
Директор-автократ | |
Голова ради директорій с також директором | |
Пасивність ради директорів | |
Внутрішні суперечки у раді директорів (через різницю у знаннях та навиках) | |
Слабкий фінансовий директор | |
Нестача професійних менеджерів середньої і нижньої ланки | |
Недоліки системи обліку: | |
відсутність бюджетного контролю | |
відсутність прогнозу грошових коштів | |
відсутність системи управлінського обліку затрат | |
Погана реакція на зміни (пасивність) | |
Максимально можлива сума балів | |
"Прохідний бал" | |
Якщо сума більша, ніж 10, то недоліки о управлінні можуть зумовити серйозні помилки | |
Помилки | Оціночний бал |
Надто висока частка залученого капіталу | |
Нестача оборотних засобі» через надмірно високий ріст бізнесу | |
Наявність грандіозного проекту (провал такого проекту таїть серйозні небезпеки для підприємства) | |
Максимально можлива сума балів | |
"Прохідний бал" | |
Якщо сума балів на пій стадії більша чи дорівнює 25, то підприємство піддається відповідному ризику | |
Симптоми | Оціночний бал |
Погіршення фінансових показників | |
Використання «творчого» бухгалтерського обліку | |
Нефінансові ознаки неблагополуччя (погіршення якості, падіння «бойового духу» співробітників, зниження частки ринку) | |
Остаточні симптоми кризи (судові позови, скандали тощо) | |
Максимально можлива сума балів | |
Максимально можливий А-рахунок | |
"Прохідний бал" | |
Більшість успішних компаній | 5-18 |
Компанії, які відчувають серйозні труднощі | 35-70 |
обсягом виробництва (продажу) і критичним. Показник «запасу "фінансової міцності" – це відношення різниці між фактичним і критичним виторгом до фактичного виторгу, він показує, яке зниження виторгу від реалізації може витримати підприємство без серйозної загрози для свого фінансового стану.
Фінансовий аналіз – це досить трудомісткий процес і в організації роботи з аналізу фінансового стану необхідно дотримуватися певної послідовності.
На першому етапі досліджується система обліку і звітності, з'ясовуються принципи облікової політики і механізми формування інформаційного масиву даних.
Для зручності аналізу документи бухгалтерської звітності приводять до аналітичної форми. На другому етапі виконують експрес-аналіз, групуючи, інтерпретуючи різні показники; на третьому етапі встановлюють взаємозв'язки між головними показниками, використовуючи методи факторного аналізу, виявляють слабкі місця і приховані резерви. На четвертому етапі складають звіт про фінансовий стан підприємства із пропозиціями щодо виходу із скрутного становища.
Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 354 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Ліквідація підприємства. | | | Механізм банкрутства підприємства |