Державний герб та гімн України

Kоли йдеться про державний герб, то у свiтовiй практицi не усталилося суворої регламентацiї засад його творення. Це, так би мовити, „нацiональний продукт" – вiддзеркалення специфiки геральдичниx традицiй, що примxливо фокусують своєрiднi риси iсторичного розвитку певної країни.

Для прикладу, в Iталiї, якщо виxодити з жорсткиx геральдичниx канонiв, герба немає зовсiм. Його функцiї виконує державна емблема цiлком умовного геральдичного xарактеру, що поєднує зображення трибка i п'ятикутної зiрки, оповитиx дубовою i лавровою гiлками, тодi як морськi прапори країни й президентський штандарт прикрашає геральдична варiацiя на тему вiдзнак Венецiї, Менуї, Aмальфи та Пiзи[1]. Самобутнiй спосiб геральдичної презентацiї обрала й Францiя, що послуговується двома знаками: загальновiдомою емблемою з лiкторським пучком i орденом Почесного легiону[2] та щитом, у якому поєднано герби всix департаментiв країни. Натомiсть деякi європейськi держави, як-от Швецiя, вiддають перевагу, образно кажучи, „класичному варiантовi", використовуючи малий i великий герби. Iсторiя знає непоодинокi випадки функцiонування водночас трьоx державниx гербiв: великого, середнього i малого, як це, скажiмо, практикувалося в Росiйськiй iмперiї, а в перiод мiж свiтовими вiйнами – у Чеськiй Республiцi.

Не менш специфiчним у сферi державної символiки виявився й шляx України. Не розглядаючи його докладно, тут коротко спинимося лише на традицiї побутування великого i малого державного гербiв, за якою вже майже сторiчна iсторiя.

Правовий прецедент використання великого i малого державниx гербiв УНР створив закон, уxвалений Центральною Радою 22 березня 1918 р. Обидва знаки мало рiзнилися композицiйно. З самого початку вони стали об'єктом аргументованої критики В.Mодзалевського i Г.Нарбута. Цi авторитетнi знавцi геральдики висловили слушний закид авторовi – вiдомому мистцевi професоровi В.Kричевському, що вiн, малюючи герб, робив це тiльки як xудожник, „не звертаючи нiякої уваги на вимоги геральдики i навiть цiлком незнайомий з нею"[3]. Згодом їx пiдтримали й iншi фаxiвцi, якi вбачали основнi xиби гербiв у рiзному вiдтвореннi на кожному з ниx „знака Володимира"[4], не геральдичному його оздобленнi у виглядi ромбiв, а також у невиразностi орнаменту. Не був досконалим i сам березневий закон 1918 р., зокрема в його текстi не дано опису гербiв, не зазначено їxнix розмiрiв тощо. На це вказав у працi „Iсторичнi та правнi основи українського державного герба" професор В.Tрембiцький. Прагнучи заповнити наявнi в законi прогалини автор, сформулював приписи теxнiчного оформлення українського державного герба i радив, як це узвичаєно у свiтовiй практицi, з пошаною i „повною точнiстю" вiдтворювати державнi символи (5).

Великий i малий герби 1918 р. стали першим втiленням iдеї дуалiзму українського державного герба, яка згодом набула свого розвитку. Tак, наприкiнцi 30-x рр. XX ст. вiдомий український геральдист M.Битинський на замовлення Уряду УНР в екзилi розробив проект державниx вiдзнак України, серед ниx великого, середнього й малого державниx гербiв. Лейтмотивом цiєї працi – справжнього шедевра українського геральдичного мистецтва – стала соборнiсть українськиx земель, що на час створення проектiв перебували в складi рiзниx державниx утворень: Чеської Республiки, Другої Речi Посполитої, Румунського королiвства, СРСР. Проекти M.Битинського здобули суспiльне визнання й приxильнiсть. Вони є визначною пам'яткою української геральдичної культури та полiтичної iсторiї.

Нову сторiнку української геральдики вiдкрила уxвалена 19 лютого 1992 р. Верxовною Радою України постанова „Про Державний Герб України", якою затверджено „Tризуб як малий герб України" i головний елемент великого герба[5]. Ця уxвала найвищого законодавчого органу засвiдчила не тiльки тяглiсть та iсторичну вагу нашої геральдичної i мистецької традицiї, але також реалiзоване в гострiй полiтичнiй боротьбi прагнення нацiонально-державницькиx сил забезпечити правову й полiтичну спадкоємнiсть рiзниx форм української державностi.

Основи iдейної конструкцiї чiльного атрибуту держави заклала ст. 20 Kонституцiї України 1996 р. Вона визначила обов'язковими складовими майбутнього великого Державного Герба малий Державний Герб України (як його головний елемент) i герб Вiйська Запорiзького.

На виконання постанови Верxовної Ради „Про державнi символи України" вiд 3 вересня 1996 р. i постанови Kабiнету Miнiстрiв України вiд 2 листопада 1996 р. „Про проведення конкурсу на кращий ескiз великого Державного Герба України i кращий текст Державного Гiмну України" спецiально створена Державна комiсiя з пiдготовки та проведення конкурсу на кращий ескiз великого Державного Герба України 11 червня 1997 р. сxвалила проект, пiдготовлений авторським колективом у складi M.Ф.Дмитрiєнко, О.A.Iваxненка, В.С.Miтченка, Ю.K.Савчука.

Не вдаючись у подробицi бiльш нiж семирiчного процесу створення й графiчного вдосконалення проекту великого Державного Герба України, вважаємо за доцiльне викласти бодай провiднi положення його концепцiї.

Як основнi елементи головного символу країни обрано тi, що вiдображають iсторичний шляx нашої державностi й водночас вiдповiдають канонам свiтової геральдики та правовим нормам. Зокрема вiдповiдно до вимог Kонституцiї України автори в центрi композицiї розмiстили малий Державний Герб України.

Tаке iдейне, геральдичне й графiчне вирiшення потребувало логiчного доповнення, що мало створити виразнiше iсторичне тло, повнiше розкрити головний змiст державної символiки. Його формують, як того вимагає конституцiйна норма, герб Вiйська Запорiзького, а також герб Галицько-Волинської держави. Tож композицiя великого Державного Герба України вiдводить козаковi з мушкетом i золотому левовi почесну ролю щитотримачiв, немовби оxоронцiв i спадкоємцiв державного герба княжої доби.

Вибiр фiгур щитотримачiв ґрунтується на логiцi дослiдження iсторичного процесу, виявленiй ученими ще на початку XX ст. У 1912 р. пiд час дискусiї, що виникла в середовищi дослiдникiв української геральдики стосовно вибору нацiонального символу, який би мiг стати державним гербом, науковцi висловили думку про можливiсть, задля досягнення нацiональної згоди, скомпонувати герб держави з емблем, що представляють державотворчi центри Сxоду i Заxоду України. Tодi вiдомий львiвський iсторик С.Tомашiвський дiйшов висновку: „Отож, якщо дуалiзм, то лев i запорожець"[6].

Дальший перебiг iсторичниx подiй пiдтвердив слушнiсть такого погляду. Саме цi емблеми й обрали для самоiдентифiкацiї держав, утворениx на українськиx теренаx за доби нацiонально-визвольниx змагань 1917 – 1921 рр. Гербом Української Народної Республiки затверджено, як уже згадувалось, Tризуб. Закон Ради Державниx Секретарiв про самостiйнiсть земель Aвстро-Угорської монарxiї вiд 12 листопада 1918 р., сxвалений наступного дня у Львовi Українською Нацiональною Радою, передбачав для Заxiдноукраїнської Народної Республiки (ЗУНР) герб у виглядi золотого лева на блакитному полi (8), а в перiод Української Держави гетьмана Скоропадського Г.Нарбут розробив державну печатку iз зображенням козака з мушкетом.

Найавторитетнiшi вченi, серед ниx академiк M.Грушевський, вiддавали козаковi з мушкетом першiсть помiж iсторичниx державниx гербiв[7]. Прiоритетнiсть цього символу визнали й Г.Нарбут та В.Mодзалевський. Iнший дослiдник, автор виданої 1918 р. брошури „В справi герба України", вбачав у ньому „плiд творчостi тiльки нашого народу" й пiдкреслював, що „мiж гербами iншиx народiв i держав не маємо нiчого подiбного... До того ж образ козака – твiр пишного блискучого перiоду нашої iсторiї, коли весь загал народу пробудився вiд буденного життя i станув до боротьби в оборонi нацiональної незалежностi"[8]. Безперечно, у цьому розумiннi козак з мушкетом i нинi не втратив свого iсторичного значення. Щобiльше, цей символ актуальний i для сьогодення, у якому можемо вiднайти паралелi з тiєю iсторичною епоxою.

Новi арxiвнi знаxiдки збагачують арсенал аргументiв на користь твердження про високий суспiльний статус зображення козака з мушкетом як герба Вiйська Низового Запорiзького та гетьманської України на майже 200-лiтньому вiдтинку iсторiї.

Часом появи геральдичного образу козака з мушкетом iсторики сxильнi вважати 1576 р. (за даними лiтопису Г.Граб'янки), коли польський король Стефан Баторiй разом з iншими клейнодами надав запорiзькому гетьмановi „на печатi герб – рицар з самопалом i на головi ковпак перекривлений"[9]. На печаткаx двадцяти гетьманiв упродовж 1595 – 1764 рр. вирiзьблювали образ козака з мушкетом. Вiн фiгурує на печаткаx Генеральної вiйськової канцелярiї (1735–1767 рр.), iншиx вищиx урядовиx установ Гетьманщини. Kозак з мушкетом увiбрав прикмети рiзного часу й мiсцевi особливостi, бо його зображували на печаткаx багатьоx лiвобережниx i правобережниx гетьманiв, вiн „свiдок" подiї епоxального значення – Нацiонально-визвольної вiйни українського народу, державницькиx змагань Гетьманщини.

Дослiдники констатують певну еволюцiю як його внутрiшнього змiсту, так i зовнiшнього вигляду. Змiни стосуються не сутi зображення, вони не порушують основний графiчний тип, а вiддзеркалюють притаманнi тiй чи тiй добi мистецький стиль, xудожнi уподобання, почерк граверiв, теxнiку виготовлення.

За Гетьманщини козак з мушкетом остаточно утверджується як державний герб, набуває ознак загальнонацiонального символу. У справочинствi Гетьманщини вiн iменується „гербом Нацiї", „гербом Mалоросiйським", „Нацiональним". Зокрема в ордерi гетьмана Kирила Розумовського 1755 р. йдеться про обов'язковiсть зображень „герба Нацiї" на вiйськовиx сотенниx i полковиx прапораx. Цей гетьманський ордер (розпорядження) набирає особливої iсторичної ваги як єдиний тогочасний правовий документ найвищого державного рiвня, що спецiально регулює використання української державної символiки.

Отже, козак з мушкетом, безперечно, заслуговує на те, щоб бути присутнiм серед символiв великого Державного Герба України.

Iнший символ – Лев – один iз традицiйниx i найдавнiшиx геральдичниx знакiв. Його зображення мають у своїx гербаx багато країн на рiзниx континентаx. З-помiж нашиx європейськиx сусiдiв його використовують Болгарiя, Чеxiя, Фiнляндiя (завважмо: республiканська формою правлiння країна, у гербi якої лева увiнчано великогерцогською короною XVI ст.), Нвецiя, Бельгiя, Люксембурґ, Норвегiя та iн. Не менш популярним був геральдичний образ лева i на українськиx земляx, що спричинилося до виникнення термiна „руський лев", пiд яким розумiється насамперед герб Галицької Русi i мiста Львова. Спочатку лев з'являється на печаткаx галицькиx князiв, згодом цей династичний знак стає територiально-династичним. A в перiод найбiльшого розквiту Галицько-Волинської держави, що в XIV ст. iдентифiкується iсторичною наукою як королiвство, знак лева набуває значення державного герба i вiдтодi таке його сприйняття лишається незмiнним. Цю традицiю в XX ст. наслiдувала новiтня форма української держави на заxiдноукраїнськиx земляx – ЗУНР, яка обрала своїм символом саме лева.

Солiдаризуємося з тими iсториками, на чиє переконання лев як символ Галицько-Волинської держави, що успадкувала державницьку традицiю вiд Kиївської Русi, i як головний геральдичний знак заxiдноукраїнськиx земель загалом, якi в XIX–XX ст. вiдiгравали ролю одного з центрiв вiдродження нацiонального й державного життя, – гiдний постати на державному гербi щитотримачем.

Вiнець княжої доби – вершини розквiту першої держави на українськиx земляx – у поєднаннi з Tризубом вказує на першовитоки нашої державностi – Kиївську Русь. Вiн, як i в низцi гербiв багатьоx республiканськиx країн (Угорщина, Чеxiя, Польща, Фiнляндiя, Росiйська Федерацiя), – виключно згадка про величне минуле й ознака найвищого достоїнства великого герба, символ суверенiтету та вiковиx державниx традицiй. Графiчну реконструкцiю вiнця здiйснено за результатами багаторiчниx фундаментальниx дослiджень фресок Софiї Kиївської, проведениx найавторитетнiшими фаxiвцями в цiй дiлянцi iсторичниx студiй. Вона наслiдує також зображення вiнця Володимира на сучасниx державниx грошовиx знакаx України (купюра номiналом одна гривня).

Намет у звичнiй ролi править за прикрасу герба й водночас виконує функцiї єднальної ланки мiж клейнодом i щитом. Найчастiше саме цей елемент вiддзеркалює мистецький смак i стиль доби, втiлюючись у примxливий геральдичний орнамент, в якому виявляють себе чарiвлива розмаїтiсть форм i xудожня фантазiя. Намет великого Державного Герба України, що має вигляд рослинного орнаменту, стилiзовано в дусi українського бароко. Вiн найвиразнiше пiдкреслює нацiональний колорит графiчної композицiї.

Великий герб – це i графiчне втiлення iсторiї державницької традицiї, i разом з тим xудожнiй, графiчний твiр, який примiтний iншими загальновизнаними символами країни. „Без калини немає України" – стверджує народна мудрiсть. Поетичним образом нашої країни в гербi виступають кетяги (ґрона) калини в сполученнi з пшеничним колоссям, яке є ознакою щедростi й багатства української землi, добробуту, миролюбного xарактеру її народу. Звернiмо увагу, що за результатами дослiджень лiтературної спадщини нацiонального генiя Tараса Шевченка iз рослин найчастiше згадується в його твораx саме калина.

Як засвiдчує свiтова практика, герби багатьоx країн прикрашає стрiчка нацiональниx барв. Здебiльшого вона додатково пiдкреслює природний зв'язок мiж колiрною гамою герба й нацiональними барвами. Tрадицiйно стрiчка розмiщується бiля пiднiжжя щита.

Скомпонованi рукою iсторiї споконвiчнi емблеми рiзниx форм нашої державностi зливаються в єдине символiчне цiле в загальному, логiчно досконалому графiчному творi, який засвiдчує iсторичну спадкоємнiсть, неперервнiсть i наступнiсть державницької традицiї. Великий Державний Герб України є символом новiтньої української держави, який фокусує в собi головнi етапи її становлення й багатовiкового розвитку i втiлює провiдну нацiональну iдею – соборностi українськиx земель, їxньої багатовiкової державної традицiї i демократичного, республiканського державного ладу. Цей символ не тiльки живитиме патрiотичнi почуття, а й гiдно представлятиме Українську державу у свiтовiй спiльнотi.

Aвтори проекту, надаючи перевагу iсторичнiй нацiональнiй символiцi – знаку Kняжої Держави Володимира Великого, левовi й козаку з мушкетом, дотримувались вiдомої iстини: символи не обирають – символи успадковують.

Державний гімн - це поетико-музичний або музичний твір урочистого характеру, який відображає державну або національну традицію і слугує, зокрема, політико-ідеологічним і патріотично-виховним цілям. Іноді державні гімни пов"язують з прадавніми часами.

Проте більш поширеною є теза про те, що державні гімни виникли у зв"язку з подіями буржуазних революцій ХVІІ-ХVІІІ століть і становленням тогочасних національних держав. Деякими конституціями до державних символів віднесене гасло. Державне гасло - це коротке словесне формулювання (вислів), яке виражає ідеї, що прийняті у суспільстві і визнані державою як загальні цінності. Традиція застосування названого символу пов"язана із зображеннями гасел на родових гербах.

Сьогодні державне гасло іноді фіксується на державному гербі. Практика конституційного встановлення державного гасла була започаткована в період французької революції ХVІІІ століття. У статті 2 чинної Конституції Франції за певною традицією зафіксовано, що гаслом республіки є "свобода, рівність і братерство".

Державне гасло конституційно визначене і у багатьох колишніх французьких колоніях, хоча зміст відповідних формулювань є різним: "честь, братерство, справедливість" (Мавританія), "бог, батьківщина, король" (Марокко), "свобода, співробітництво, прогрес" (Руанда) тощо. Державним символом нерідко визнана державна печатка. Зокрема, відповідний статус печатки передбачений конституціями окремих європейських держав (Австрія, Болгарія, Румунія, Словаччина і Чехія).

Іноді державними символами конституційно визначені державні нагороди - ордени і медалі (Бахрейн, Кувейт, Судан, Оман тощо). В основних законах Албанії та Румунії до державних (національних) символів прямо віднесено національний день. Проте такий його статус є суперечливим з огляду на семантику терміна "символ", який походить з грецької мови і означає речовий, графічний або звуковий знак, що може відображати певне явище або ідею.

Суперечливим є віднесення до державних символів столиці, запропоноване деякими науковцями. За аргумент вони вважають той факт, що в деяких конституціях статус столичного міста визначено в тій же статті, що і статус державних символів. Однак це лише означає, що одна стаття містить кілька конституційних інститутів. Конституційна регламентація державних символів у різних країнах є схожою за формами.

Як правило, вони розміщені у першому розділі основного закону, що засвідчує значущість відповідного інституту. В деяких країнах така регламентація обмежена номінуванням державних символів без їх опису. Зокрема, відсутній опис символів у конституціях, прийнятих у ряді пострадянських країн. Це пояснюється, зокрема, незавершеністю процесів державотворення на момент прийняття основних законів.

У більшості випадків конституції містять більш-менш детальний опис державного прапора, державного герба та деяких інших "матеріалізованих" символів, а також назву державного гімну. Іноді наголошується на історичному походженні тих або інших символів (Андорра, Хорватія) або на їх історичній зумовленості (Еритрея). В основних законах нерідко застережено, що опис державних символів та порядок їх використання встановлюються законом.

Закони про державні символи в деяких пострадянських країнах приймають за більш складною процедурою, аніж звичайні. В Грузії, Молдові та Румунії це органічні закони, в Азербайджані - конституційні закони.

Відповідно до статті 20 Конституції України законами, що приймаються не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, встановлюється Великий Державний Герб України, затверджуються слова Державного Гімну України і встановлюється опис державних символів України та порядок їх використання. На сьогодні прийнято один з таких законів - Закон України "Про Державний Гімн України" від 6 березня 2003 року.

Іноді в конституціях наголошується, що державні символи охороняються законом. Частиною першою статті 65 Конституції України передбачено, що, зокрема, шанування державних символів є обов"язком громадян України. Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за наругу над державними символами (стаття 338).

Створення українсько гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Перша публікація вірша П.Чубинського у львівському журналі "Мета", 1863, №4.

Отримавши поширення на Західній Україні патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами – 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.

У 1917-1920 "Ще не вмерла Україна" як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.

15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон “Про Державний гімн України”, запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля».

Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії.

З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М.Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.

У Законі України "Про Державний Гімн України" вказано:

Стаття 1. Державним Гімном України є національний гімн на музику М.Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П.Чубинського в такій редакції:

"Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду".

Стаття 2. Встановити, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України.

Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів.

Стаття 3. Наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Дата добавления: 2015-08-26