Класифікація засобів для неінгаляційного наркозу за тривалістю дії

1. Препарати короткої тривалості дії (тривалість наркозу 5-10 хв): пропанідид (сомбревін), кетамін (кеталар, каліпсол).

2. Препарати середньої тривалості дії (тривалість наркозу 20-40 хв): тіопентал-натрій, гексенал.

3. Препарати тривалої дії (тривалість наркозу 90-120 хв); натрію оксибутират.

Пропанідид (сомбревін) – засіб для в\в наркозу короткої дії. Ефект розвивається через 20-40 секунд без стадії збудження. Свідомість відновлюється через 2-3 хв. після закінчення хірургічної стадії наркозу; через 20-30 хв. дія препарату повністю проходить. Пропанідид метаболюється у печінці і виділяється нирками.

Застосування: для короткотривалого і вводного наркозу.

В амбулаторних умовах при діагностичних дослідженнях (біопсія, вправлення вивихів, репозиція відламків кісток, зняття швів, катетеризація, бронхоскопія і бронхографія, видалення зубів).

Побічна дія: гіпервентиляція з послідуючим пригніченням дихання, тахікардія, нудота, гикавка, м’язові посіпування, пітливість.

Протипоказання: шок, ураження печінки; обережно при порушенні коронарного кровообігу, серцевій недостатності, вираженій гіпертензії.

Форма випуску: 5% р-н в ампулах по 10 мл.

Кетаміну гідрохлорид (кеталар, каліпсол) зумовлює дисоційовану загальну анестезію, яка характеризується кетатонією, амнезією і анальгезією. Препарат вводять в\в або в\м. Тривалість наркозу – 10-15 хв залежно від способу введення.

Застосування: для введення в наркоз, а також для його підтримання, амбулаторно під час нетривалих хірургічних втручань.

Побічна дія: артеріальна гіпертензія, тахікардія, підвищення внутрішньочерепного тиску; гіпертонус, м’язовий біль; галюцинаторний синдром.

Протипоказання: хворим з порушенням мозкового кровообігу, при вираженій гіпертензії, епілепсії, порушенні психіки.

Форма випуску: 5% р-н в ампулах по 2 і 10 мл і флаконах.

Гексенал – має снодійну і наркотичну дію. Після в\в водного розчину гексеналу швидко настає стан наркозу, який триває після однократної дози біля 30 хв. Через те, що гексенал пригнічує дихальний і судинно-руховий центри, до тривалого наркозу препаратом не звертаються і застосовують переважно для введення у наркоз у сполученні зазоту закисом, фторотаном, ефіром.

Побічна дія: пригнічення дихання, артеріальна гіпотензія, ларінгоспазм, бронхоспазм, рефлекторна зупинка серця.

Тіопентал-натрій за фармакологічними властивостями і дією близький до гексеналу, але діє декілька сильніше.

Застосування: як самостійний засіб для наркозу, головним чином при нетривалих хірургічних втручаннях, а також для введення у наркоз.

Побічна дія подібна до такої, що викликає гексенал.

Натрію оксибутират – для наркозу застосовують в\в повільно, зрідка - в\м або призначають всередину. При в\в стадія наркозу настає через 30 хв і триває і триває 2-4 год.

Побічна дія: рухове збудження, судомні тремтіння кінцівок і язика внаслідок швидкого в\в, блювання, рухове і мовне збудження під час виходу з наркозу.

Форма випуску: 20% р-н в ампулах по 10 мл.

Снодійні засоби – це лікарські препарати, що сприяють засипанню і забезпечують необхідну тривалість та глибину сну. Вони пригнічують міжнейронну (синаптичну) передачу у ЦНС.

Згідно статистичних даних, в наш ХХІ вік з високим ритмом життя і сильними емоційними навантаженнями порушення сну – хвороба мільйонів. Відсутність сну протягом 5-7 днів може привести до галюцинацій, психозу і іншим, в тому числі соматичним, порушенням, включаючи виразку шлунку, інфаркт і інше. В патогенезі цих порушень немалу роль відіграє розлад біологічного ритму (біологічний годинник), що склався в процесі тривалої еволюції. Механізм сну дуже складний. В його вивчення великий вклад вніс І. П. Павлов.

На сьогодні встановлено, що сон не є однорідним станом і в ньому виділяються дві фази, які декілька раз змінюють одна другу.

1. «Повільний», або «синхронізований», сон, що характеризується синхронною роботою нейронів кори, наявністю повільної, правильної високовольтної активності на електроенцефалограмі (ЕЕГ), зниженням обмінних процесів, секреції ендокринних залоз, температури тіла, артеріального тиску і перевагою тонусу блукаючого нерва при одночасному підвищенні м’язового тонусу, не довільними рухами тіла. Ця фаза періодично повторюється протягом сну і займає в цілому приблизно 75% загального часу.

2. «Швидкий», або «десинхронізований», сон. Він характеризується швидкою, неправильною, низьковольтною активністю на ЕЕГ (притаманна стану бадьорості), рухами очних яблук, наявністю сновидінь, підвищенням тонусу симпатичної інервації, обміну речовин, секреції катехоламінів і кортикостероїдів, активацією судинного тонусу і роботи серця, різким зниженням м’язового тонусу, відсутністю рухів (симптоми – парадоксальні по порівнянню з іншими, внаслідок чого цю фазу ще називають «парадоксальною»). Ця фаза сну також періодично повторюється і займає приблизно 25% загального часу.

Розрізняють три основні форми порушення сну. В першому випадку (частіше у молодих осіб з явищами неврастенії або перевтомленням) порушений процес засипання. Хворому треба декілька годин, щоб заснути. Після цього наступає глибокий і достатньо тривалий сон.

При другій формі безсоння порушений як процес засипання, так і сон в цілому. Сон в цьому випадку поверхневий, з частими пробудженнями. Тут має місце співвідношення «повільного» і «швидкого сну на користь останнього». Хворий відмічає, що «він всю ніч крутився в ліжку». І нарешті третя форма безсоння (найчастіше зустрічається у людей похилого віку, що хворі на склероз судин мозку) характеризується утрудненим засипанням і короткою тривалістю сну. При цьому хворий прокидається через 2-5 годин і більше заснути не може («сон старих людей»).

В останні роки суттєво змінилося відношення до різних снодійних засобів. Барбітурати, що були тривалий час основними препаратами цієї групи, втратили своє провідне значення. Із номенклатури лікарських засобів в нашій країні виключені барбаміл, циклобарбітал, барбітал, барбітал-натрію, етамінал-натрію.

Разом з тим стали широко застосовувати снодійні препаратибензодиазепінового ряду – нітразепам, флунітразепам, мідазолам і інші, що споріднені за структурою і механізмом дії.

Недоліки барбітуратів давно відомі. Сон, що вони викликають, за протіканням відрізняється від натурального. Вони полегшують засипання, але змінюють структуру сну – відношення фаз швидкого (парадоксального) і повільного (ортодоксального, синхронізованого) сну. Нерідко відмічається збільшення сновидінь, жахи, переривчастий сон. Після сну можуть спостерігатися тривала сонливість, розбитість, порушення координації рухів. Великі дози можуть викликати пригнічення дихання, судинний колапс, зниження температури тіла, зменшення діурезу. При повторних введеннях може розвинутися фізична і психічна залежність. При багатократному прийманні розвивається толерантність.

Вибір оптимального препарату для хворого, що страждає на безсоння (інсомнією), залежить від ряду умов: характеру порушення сну, віку і загального стану хворого, особливостей дії препарату – швидкості настання і тривалості снодійного ефекту.

У всіх випадках рекомендують починати лікування інсомнії з призначення м’яко діючих – заспокійливих (седативних) засобів, потім переходити до снодійних короткої дії, потім підбирати найбільш ефективний препарат. Особам похилого віку слід призначати препарати у зменшених дозах.

Дата добавления: 2015-08-20