Компетенція Верховної Ради України

Компетенція (лат. - відповідність, узгодженість) - сукупність установлених в офіційній формі прав і обов'язків, тобто повноважень будь-якого органу чи посадової особи, які визначають можливості цього органу або посадової особи приймати обов'язкові до виконання рішення, організовувати та контролювати їх виконання, вживати у необхідних випадках заходи легального примусу.

Компетенція Верховної Ради України - це її права та обов'язки, форми та методи їх реалізації, а також предмети відання. Предмет відання Верховної Ради України - це той суспільний простір, на який поширюється владно-регулюючий вплив парламенту за допомогою видання ним відповідних правових актів.

У науці конституційного права немає моністичного трактування терміна "компетенція", тому в спеціальній літературі можна знайти різні визначення цього поняття. Так, В.В. Кравченко трактує термін "компетенція" як закріплені Конституцією України предмети відання та повноваження, необхідні для реалізації функцій Верховної Ради України1. Верховна Рада України здійснює низку важливих функцій і має широкі повноваження для їх реалізації, передбачені Конституцією та законами України.

Множинність повноважень українського парламенту не суперечить його правовій природі як єдиного органу законодавчої влади в Україні, оскільки він подібно іншим державним органам у властивих йому формах виконує низку важливих завдань державної влади у різних сферах життєдіяльності суспільства - економічній, політичній, соціальній, культурній та ін. З-поміж великого обсягу компетенції українського парламенту найголовнішою є законодавча, яка, по-суті, визначила його функціональне призначення як єдиного органу законодавчої влади в Україні.

Конституція України визначила широку компетенцію Верховної Ради України, яку за суттю та призначенням можна поділити на такі види: законодавча, установча, контрольна, фінансово-бюджетна, квазісудова тощо.

Законодавча компетенція Верховної Ради України зумовлює винятково важливе значення парламенту в конституційній системі державних органів. Основний зміст законодавчої компетенції Верховної Ради України - це її права та обов'язки у сфері розробки, прийняття Конституції і законів України та інших правових актів, внесення до них змін та доповнень, визнання їх такими, що втратили чинність, а також надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів на території України. Доктрина конституційного розвитку нашої держави виокремлює пріоритетне право українського народу приймати Конституцію України, проте і Верховна Рада України не позбавлена такого права.

Законопроектна діяльність є важливою складовою законодавчої компетенції українського парламенту. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 91 Конституції України). Конституційні закони в Україні приймаються конституційною більшістю голосів народних депутатів України, тобто щонайменше потрібно 300 голосів парламентаріїв.

Виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

3) права корінних народів і національних меншин;

4) порядок застосування мов;

5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

7) правовий режим власності;

8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

13) територіальний устрій України;

14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

15) засади місцевого самоврядування;

16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

18) правовий режим державного кордону;

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;

22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, інвестиційного та кредитного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;

3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;

4) порядок використання і захисту державних символів;

5) державні нагороди;

6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;

7) державні свята;

8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального. Законом України оголошується амністія.

Отже, Верховна Рада України уповноважена приймати закони з якнайширшого кола питань суспільного життя. Разом з тим забороняється приймати такі закони, які звужують зміст та обсяг існуючих прав і свобод людини та громадянина в Україні, спрямовані на порушення територіальної цілісності держави, загрожують суверенітету держави тощо.

Установча компетенція Верховної Ради України - це її діяльність у сфері утворення, призначення, реорганізації та ліквідації інших державних органів. Установчу компетенцію Верховної Ради України доцільно класифікувати на внутрішню та зовнішню.

Внутрішня установча компетенція українського парламенту:

o обрання зі свого складу Голови Верховної Ради України, його заступників та відкликання їх;

* затвердження переліку комітетів Верховної Ради України та обрання їх голів, заступників і секретарів;

* створення тимчасових спеціальних, тимчасових слідчих та інших комісій;

* призначення на посаду та звільнення з посади керівника Апарату Верховної Ради України та затвердження структури Апарату.

Зовнішня установча компетенція українського парламенту:

* надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

* призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати України;

* призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

* призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

* призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;

* призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

* призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

* затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

* надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

* призначення позачергових виборів до Верховної Ради АРК;

* надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України.

***

Контрольно компетенція Верховної Ради України - це її права та обов'язки у сфері нагляду за дотриманням законів у діяльності інших органів публічної, в тому числі державної влади та посадових осіб.

Зміст контрольної компетенції парламенту:

* заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

o усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);

* розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

* здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України;

o схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

* дострокове припинення повноважень Верховної Ради АРК за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України;

* затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності.

Бюджетно-фінансова компетенція Верховної Ради України - це права та обов'язки парламенту щодо затвердження і реалізації ним фінансової політики та бюджету держави. Бюджетно-фінансова компетенція Верховної Ради України як за змістом, так і за формами є значущою:

* контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

o затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

Верховна Рада України згідно з п. 4 ч. 1 ст. 85 Конституції України затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього, здійснює контроль за його виконанням. Варто зауважити, що Верховна Рада України, на відміну від парламенту Франції, має право вносити зміни до законопроекту про Державний бюджет. Світова практика допускає прийняття законопроекту про державний бюджет не тільки парламентом, а й урядом, главою держави тощо. Так, відповідно до ч. З ст. 47 Конституції Франції, якщо парламент не прийняв впродовж сімдесятиденного строку фінансовий закон, він вводиться в дію шляхом видання ордонансу за підписом Президента Франції.

Отже, Верховна Рада України, на відміну від інших парламентів світу, наділена значною бюджетно-фінансовою компетенцією.

Квазісудова компетенція Верховної Ради України - це її права та обов'язки щодо забезпечення діяльності та функціонування судової системи держави. Всі призначення на посаду професійного судді, крім першого, здійснює Верховна Рада України.

Верховна Рада України:

o призначає третину складу Конституційного Суду України;

* обирає суддів безстроково.

Український парламент виступає важливим гарантом забезпечення безперешкодної реалізації суддями своїх професійних прав та обов'язків. Так, суддя не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом (ч. З ст. 126 Конституції України).

Загалом компетенція Верховної Ради України у сфері регулювання суспільних відносин є досить багатогранною, що свідчить про винятково важливу роль парламенту як координуючого, контрольного, установчого та законодавчого органу в системі органів державної влади.

Органи конституційного контролю Франції. Порядок формування і компетенція Конституційної Ради Франції.

Встановлення Конституцією П'ятої Республіки Конституційної ради Франції стала першим кроком у напрямку створення в державі системи конституційного контролю.

У тексті Конституції питань організації та діяльності Конституційної ради присвячений Розділ VII, а також ряд норм інших розділів.

Конституційна рада Франції складається з дев'яти членів, які призначаються на дев'ять років без права перепризначення. Трьох членів призначає Президент Республіки, трьох - голова Національних зборів, трьох - голова Сенату.

У Конституційну раду також довічно входять колишні Президенти Республіки.

Очолює Конституційний раду голова, який призначається Президентом Республіки. Особливістю статусу Голови Конституційної ради є належне йому право вирішального голосу у випадку, якщо голоси членів Ради розділилися порівну.

Основною функцією Конституційної ради є перевірка конституційності законів, регламентів палат парламенту і міжнародних договорів.

Закони перевіряються до їх промульгації, міжнародні договори - до їх ратифікації, а регламенти палат - до набрання ними чинності.

Органічні закони і регламенти палат підлягають обов'язковій перевірці на конституційність, а звичайні закони та міжнародні договори - у разі звернення з відповідним запитом до Конституційної ради Президента Республіки, Прем'єр-міністра, голів палат Парламенту або шістдесяти членів однієї з палат.

Винесене Конституційною радою рішення не підлягає оскарженню і є обов'язковими для органів публічної влади і для всіх адміністративних та судових органів.

Рада отримала право розглядати питання про конституційність законів, що вступили в силу з відповідним зверненням Касаційного суду або Державної ради.

Крім контролю конституційності, Конституційна рада виконує і ряд інших функцій, у тому числі:

- Контролює дотримання процедури ініціювання законодавчого;

- Консультує Президента Республіки в процесі прийняття ним надзвичайних повноважень і перевіряє наявність підстав для продовження використання Президентом надзвичайних повноважень;

- Перевіряє на прийнятність поправки до розглянутого Парламенту законопроекту (ст. 41 Конституції);

- Перевіряє законодавчі акти Парламенту на дотримання меж законодавчої компетенції (ст. 37 Конституції);

- Стежить за правильністю обрання Президента Республіки;

- Виносить рішення про правильність обрання депутатів і Сенаторів у разі її заперечування;

- Стежить за правильністю проведення всіх заходів конституційних, законодавчого та європейського референдумів та оголошує їх результат;

- Встановлює, за зверненням Уряду Франції, неможливість виконання Президентом Республіки своїх повноважень;

- Встановлює наявність обставин несумісності депутатського мандата і, за зверненням бюро палат або Міністра юстиції, декларує припинення повноважень депутата.

Частина функцій по забезпеченню конституційності як законів, так і актів Ради міністрів лежить на Державній раді Франції. Державна рада перевіряє всі урядові законопроекти та проекти ордонансів, перш ніж вони будуть винесені на Раду міністрів.

Крім того, Державна рада перевіряє проекти найбільш важливих декретів. Перевіряються всі ці проекти нормативних актів з точки зору відповідності їх Конституції і законам, відповідності їх формі дотримання (предмету регулювання), загальній адміністративній допустимості.

Місце́ве самоврядува́ння в Україні — це право територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України^[1]. Місцеве самоврядування — це форма публічної влади, що реалізується специфічними суб'єктами — територіальними колективами і сформованими ними органами, має особливий об'єкт — питання місцевого значення, та здійснюється на основі використання окремого виду публічної власності — комунальної (муніципальної).^[2]

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Територіальна громада — жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр;

адміністративно-територіальна одиниця — область, район, місто, район у місті, селище, село.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Представницькими органами місцевого самоврядування є ради.

Зміст

[сховати]

· 1 Правова основа місцевого самоврядування

· 2 Принципи

· 3 Система місцевого самоврядування

· 4 Повноваження

· 5 Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування

· 6 Вибори

· 7 Особливості місцевого самоврядування на рівні області, району, міст Києва та Севастополя. Місцеві державні адміністрації

· 8 Особливості самоврядування АР Крим

· 9 Представницькі органи місцевого самоврядування в Україні

· 10 Виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні

· 11 Становлення

o 11.1 Зародження самоврядування в період Київської Русі

o 11.2 Магдебурзьке право, його зміст і значення

o 11.3 Місцеве самоврядування в XVIII-XIX ст.ст. Земства як політико-правовий інститут

· 12 Місцеве самоврядування в конституційно-правових актах початку XX ст

· 13 Радянська система та принципи організації місцевої влади

· 14 Сучасне місцеве самоврядування в Україні

· 15 Об'єднання органів місцевого самоврядування в Україні

· 16 Спеціалізовані видання

· 17 Див. також

· 18 Примітки

· 19 Джерела

Правова основа місцевого самоврядування[ред. • ред. код]

Правовою основою місцевого самоврядування в Україні є Конституція України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"^[3]., закони і підзаконні нормативно-правові акти, що приймаються на їх основі, а також акти органів місцевого самоврядування, що приймаються в рамках їх компетенції.

Принципи[ред. • ред. код]

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

· народовладдя;

· законності;

· гласності;

· колегіальності;

· поєднання місцевих і державних інтересів;

· виборності;

· правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

· підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

· державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

· судового захисту прав місцевого самоврядування.

Система місцевого самоврядування[ред. • ред. код]

Система місцевого самоврядування включає:

· територіальну громаду;

· сільську, селищну, міську раду;

· сільського, селищного, міського голову;

· старосту;

· виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

· районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

· органи самоорганізації населення.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста, обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Староста є є посадовою особою місцевого самоврядування у селі або селищі, які разом з іншими населеними пунктами добровільно об'єднуються у одну територіальну громаду. Староста обирається мешканцями села або селища на строк повноважень місцевої ради об'єднаної територіальної громади. Староста за посадою входить до складу виконавчого комітету об'єднаної територіальної громади. Повноваження старости визначаються законом та Положенням про старосту.

Повноваження[ред. • ред. код]

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад стосуються наступних сфер діяльності:

· соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку;

· в галузі бюджету, фінансів і цін;

· щодо управління комунальною власністю;

· в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку;

· у галузі будівництва;

· освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту;

· з регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища;

· соціального захисту населення;

· в галузі зовнішньоекономічної діяльності;

· в галузі оборонної роботи;

· щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою;

· щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян тощо.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання:

· утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск;

· прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;

· прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення;

· прийняття рішень про об'єднання в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування та про вихід з них;

· затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку в

Дата добавления: 2015-08-20