Поняття державного устрою. Види устрою сучасних держав

Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами.

За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні.

Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія.

Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.

Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федеральним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систему Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав.

Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані.

Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єднались для досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної території, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Правовою основою конфедерації є союзний договір. Конфедерація не має єдиної податкової системи і бюджету і існує на внески її суб'єктів. Центральні конфедеративні органи приймають рішення за згодою всіх її суб'єктів.

Імперія — це така складна і велика держава, яка об'єднує інші держави або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії. Імперія тримається на насильстві, на державному примусі. Коли зникає примус, імперія розпадається. Наприклад, Римська імперія, імперія Олександра Македонського, Російська імперія.

20. Поняття державного режиму. Основні види державних режимів

Політичний (державний) режим тісно пов'язаний із формами правління.

Державний режим — це різновид політичного режиму, який має домінуюче місце в суспільстві. Державний режим — це сукупність чи система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Він характеризується станом демократичних прав і свобод людини та інших суб'єктів суспільних відносин, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів.

Всі держави за формою політичного режиму можна поділити на дві групи: демократичні, авторитарні.

Демократичний режим — це такий режим, коли державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, коли враховуються інтереси всіх соціальних груп населення через демократичні інститути: вибори, референдуми, засоби масової інформації.

Демократичний режим поділяють на такі види: демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний.

Демократичний режим характерний для правової держави. Його способи і методи здійснення державної влади реально забезпечують вільний розвиток людини; участь у здійсненні державної влади; свободу в економічній діяльності; захищеність прав і законних інтересів; врахування інтересів більшості і меншостей (меншин); легальна дія опозиційних партій; формування уряду тими партіями, що перемогли на відповідних виборах; домінування переконання, узгодження, компромісу; виборність і змінюваність центральних і місцевих органів державної влади тощо.

При антидемократичному режимі відбувається потоптання прав і свобод людини, Придушення опозиції, не виключається скасування представницького вищого органу (парламенту) або перетворення його на маріонеткову установу, формування уряду армією, що захопила владу, і т. ін.

Авторитарний режим — це такий режим, коли порушуються або обмежуються основні права людини, особливо її свобода, честь і гідність; коли влада зосереджується в руках невеликої групи людей або однієї особи; коли забороняється легальна діяльність політичних партій і громадських об'єднань, які знаходяться в опозиції.

Авторитарний режим може бути двох видів:

• революційний — спрямований на зміну типу суспільно-політичного розвитку;

• стабілізаційний — орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.

Тоталітарний режим — крайня форма антидемократичного режиму. Характеризується повним пануванням держави над людиною І суспільством; одержавленням усіх легальних громадських організацій; не обмеженими законом і закону не підвладними повноваженнями влад; забороною демократичних організацій; фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав і свобод; усепроникаючим контролем за діяльністю громадян і громадських організацій; політичною цензурою; відсутністю гласності; войовничою тотальною нетерпимістю до усіх, хто мислить інакше, ніж диктують правляча партія та її ідеологія; репресіями відносно опозиції та інакомислячих; мілітаризацією суспільного життя; прагненням до зовнішньої експансії.

Може бути трьох видів:

- расистський

- фашистський

- військово-диктаторський

21. Основні ознаки федерації та їх характеристика

Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федеральним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систему Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав..

Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. — разом у світі існують 24 федеративні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи, перебуває Бельгія):

1) наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;

2), наявність загальної конституції федерації і конституцій її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;

3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;

4) наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

5) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

6) можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової системи;

8) суб,'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.

Федерації багатоманітні. Класифікувати їх можна за різними ознаками:

• За способом створення:

договірні (виникають на основі угоди, договору, установчого пакту — створюються, як правило, «знизу»);

конституційні (засновуються шляхом прийняття конституції — створюються головним чином «зверху», приклад — Індія);

договірно-конституційні (їх більшість — США, ФРН, Швейцарія, Російська Федерація та ін.).

• За способом взаємовідносин федерації та її суб'єктів:

на основі союзу (США, Танзанія, ОАЕ, СРСР — у минулому); на основі автономії (Бельгія, Австрія, Індія, Венесуела, Пакистан).

• За способом розподілу і здійснення владних повноважень: централізовані (Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія);

відносно централізовані (США, Австралія, ФРН).

• За принципом переваги або поєднання національного і територіального підходів:

територіальний підхід (США, Індія, Мексика);

національний підхід (у колишньому СРСР, нині його в чистому вигляді немає);

поєднання національно-територіального і територіального підходів (Росія).

22. Основні ознаки конфедерації та унітарної держави

Унітарна держава - проста єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав

Основні ознаки унітарної держави (Україна, Болгарія, Польща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай та ін.):

1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

2) єдина система вищих органів державної влади -- глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

3) єдине громадянство і єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства і єдина судова система;

5) адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

6) в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини, унітарної держави мають різні назви: в Україні -

області, у Польщі — воєводства, в Англії — графства, в Італії -провінції.

Конфедерація — тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Основні ознаки конфедерації (через етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація — Сенегамбія, 1981-1989 pp.):

1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону;

2) відсутність загальних законодавчих органів і системи управління;

3) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;

4) відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;

5) наявність загального конфедеративного органу, що складається з делегатів суверенних держав;

6) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедерації не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право нуліфікації, тобто відхилення);

7) наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

23. Порівняльний аналіз унітарної, федеративної та конфедеративної держав

Унітарна держава - це цільна держава, частини (територіальні підрозділи) якого (департамент, провінції, округи, і т.д.) є тільки адміністративно-територіальними утвореннями, які не мають будь-яких суверенних прав. У цих утворень немає свого законодавства і своєї судової системи, органи адміністративного керування або підлеглі безпосередньо центральним органам влади, або мають подвійне підпорядкування - „центру” і місцевим представницьким органам.

Як правило, унітарна держава характерна для одно-національних держав, де більшість населення є представником однієї нації. Також унітарна форма державного устрою характерна для держав з монархічною формою правління.

Історично, унітарна форма державного устрою склалася першочергово, разом із самою державою. Усі без винятку державні утворення древності та середньовіччя мали цю форму державного устрою. Прикладом тому можуть служити Римська імперія, імператорські Китай і Японія, середньовічні європейські королівства. Пізніше, з розвитком ідей освіти і гуманізму, з'явилося чимало прогресивних ідей, що і привело до появи в області державного будівництва багатьох країн інших форм державного устрою - федерацій і конфедеративних державних союзів.

У наш час, як уже відзначалося раніше, унітарна держава також існує, але це явище не носить настільки значного і всеосяжного характеру, як раніше. Унітарна форма характерна для невеликих держав (тому що невелика територія легко керується за допомогою звичайних адміністративних методів), одно-національних (із-за відсутності необхідності здійснення права кожного народу на самовизначення і самостійне державне будівництво), а також для монархічних держав (у зв'язку з традиціями). Прикладами можуть служити Польська республіка, Італія, Японія й ін. Крім того, унітарна форма державного устрою характерна для державних утворень, що є суб'єктами будь-якої федерації. Так, будь-яка республіка в складі Російської Федерації є державою з унітарною формою правління.

Федеративна держава. Це союзна держава, частини якого (штати, землі, округи) мають державний суверенітет, що, однак, не порушує цілісність усієї союзної держави. Ці частини прийнято іменувати суб'єктами федерації. Вони мають своє законодавство, власну судову систему, органи самоврядування. Разом з тим на території суб'єктів федерації діють також загально-федеральні державні інститути, що забезпечують функціонування федеративної держави як єдиного цілого.

Існує також розмежування повноважень між центральними органами влади й органами влади суб'єктів федерації. Це сприяє (разом з розподілом державної влади на три „ланки”) децентралізації і „розподілу” влади, що попереджає її концентрацію. Як правило, до ведення загально-федеральних органів влади відноситься зовнішня політика, оборона країни, економічна, соціальна та ідеологічна політика, прийняття загально-федерального законодавства; у компетенцію органів влади, суб'єктів федерації, входить вирішення питань про формування органів влади на своїй території, прийняття свого законодавства, іноді податкова політика.

Як уже говорилося, федерація, як особлива форма державного устрою, з'явилася разом з зародженням в XVІІ - XVІІІ століттях республік, разом із хвилею буржуазно-демократичних революцій. Мабуть, найбільш відомим прикладом федерації можуть слугувати Сполучені Штати Америки.

Зараз ця форма державного устрою характерна в основному для великих і середніх, по території, демократичних держав, особливо багатонаціональних, де принцип суверенітету кожної нації може знайти відображення в наданні державності в рамках федерації (російська Федерація - гарний тому приклад).

Третьою формою державного устрою прийнято вважати конфедерацію. Однак, як уже згадувалося вище, зараз погляд на конфедерацію став змінюватися, і багато юристів порівнюють цю форму з державним союзом.

Конфедерація - це, за словами, Алексєєва С.С., „державний союз держав”. Тобто жодна з держав-членів конфедерації, не втрачає свого державного суверенітету; частини конфедерації не тільки мають свої органи влади і управління, але й зберігають свою національну грошову систему, армію, поліцію і т.д.

Конфедерація виникає, як правило, на недовгий термін, для вирішення певних суспільних цілей (об'єднання зусиль у тій чи іншій сфері людської діяльності: зовнішній чи внутрішній політиці, військовій справі, чи культурі мистецтві, економіці і т.д.). Як правило, конфедерація не має власних органів управління; найчастіше створюються консультативні, наглядові чи контрольні органи.

Історично ця форма правління сформувалася разом з федерацією, але на практиці зустрічалася і зустрічається вкрай рідко. Це все-таки перехідна форма державного устрою, і тому вона утворюється на декілька років, не більше. Прикладом конфедерації може служити Конфедерація південних штатів, що склалася в 1861 році в Америці, що послужило початком Громадянської війни в США (1861-1865 років).

Однак існує думка, що конфедерація може стати згодом дуже розповсюдженим явищем.

24. Основні ознаки демократичного та антидемократичного режиму

Форма державного режиму – це сукупність методів здійснення влади державою. Державні режими можуть бути демократичними та недемократичними (тоталітарними, авторитарними).

Демократичному режиму притаманнітакі методи функціонування влади, які реально забезпечують вільний розвиток особистості, фактичну захищеність її прав та інтересів.

Демократичний режим має такі ознаки:

• базується на законах, що відображають об’єктивні потреби розвитку особистості та суспільства
• основними принципами діяльності державної влади визнаються плюралізм думок та свобода слова
• реально забезпечуються права і свободи громадян
• реалізується ефективна система контролю населенням державної влади
• гарантується незалежне правосуддя.

Недемократичному режиму притаманні такі ознаки:

• повний (тотальний) контроль держави над усіма сферами громадського життя: економікою, політикою, ідеологією, соціальним і культурним життям
• одержавлення усіх суспільних організацій (профспілок, молодіжних та спортивних організацій тощо)
• позбавлення людини більшості суб’єктивних прав (хоча формально вони можуть проголошуватися)
• порушення законності, ліквідація правових засад суспільного життя
• мілітаризація громадянського життя
• ігнорування інтересів національних меншин
• відсутність свободи совісті та релігійних переконань.

Недемократичний режим може встановлюватися як за монархічної, так і за республіканської форми правління, однак, будучи запереченням принципів парламентаризму, він не може співіснувати з парламентською монархією чи республікою.

25. Поняття влади, її основні ознаки та джерела

Влада — явище соціальне. Соціальна влада присутня (хоча й у прихованій формі) скрізь, де є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, державі, тобто там, де є реальні можливості і спроможність впливати на поведінку людей за допомогою яких-небудь засобів. Динаміка розвитку будь-якої організованої спільності людей є боротьбою між владою і хаосом.

У найширшому значенні влада — завжди вольові відносини: індивіда до самого себе (влада над собою), між індивідами, групами, класами в суспільстві, між громадянином і державою, між посадовою особою і підлеглим, між державами. Реалізується вона у сфері особистої та суспільної діяльності — політичної, економічної, правової.

Основними компонентами влади є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (механізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта).

Влада — завжди двостороння взаємодія суб'єкта і об'єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого — підкорення їй. Інакше — це владовідносини між суб'єктом і об'єктом.

Державна влада:

-є владою публічної (офіційно управляє справами всього суспільства в цілому) і політичної, тобто вона регулює відносини між більшими й малими соціальними групами й, будучи відносно відособлена від суспільства (соціально неоднорідного в особі класів, етносів, націй, національних меншостей і т.п.), керує їм в інтересах тої його частини, більш або меншої, котра опанувала цією владою (служить інструментом реалізації волі політичних чинностей, вартих у влади);

-є суверенною владою, тобто в сфері державних справ має верховенство, самостійністю й незалежністю стосовно якої-небудь іншої влади як усередині держави,так і за його межами;

-здійснюється на постійній основі спеціальним апаратом влади (державним апаратом);

-має монопольне право застосовувати примус на території своєї дії (території держави);

-має монопольне право оподатковування певних осіб, що перебувають на території держави (для формування бюджету - скарбниці держави);

-поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), щоперебувають на території держави (виключення: наприклад, іноземні дипломати);

-видає нормативно-правові акти.

26. Сутність державної публічної влади та її характеристика

Державна влада —вид публ.вади,що здійснюється державою та її органами,здатність держави підпорядковувати своїй волі поведінку людей та діяльність об»єднань,що знаходяться на її території. зі спиранням, у разі потреби, на державний при­мус. Державна влада відносно самостійна і складає основу функ­ціонування державного апарату.

Будь-яка державна діяльність потребує керівництва, керівницт­во — влади, а будь-яка влада — легітимності. Ознаки (риси) державної влади:

1) публічна влада — виступає від імені всього суспільства (на­роду), має «публічну» основу своєї діяльності (казенне майно, власні прибутки, податки);

2) апаратна влада — концентрується в апараті, системі орга­нів держави і через ці органи здійснюється;

3) верховна влада — юридичне уособлює загальнообов'язко­ву волю всього суспільства, має у своєму розпорядженні моно­польне право видавати закони і спиратися на апарат примусу як на один із засобів дотримання законів та інших правових актів;

4) універсальна влада — поширює владні рішення на усе сус­пільство: вони є загальнообов'язковими для всіх колективних і індивідуальних суб'єктів;

5) суверенна влада — відділена від інших видів влади усере­дині країни (від партійної, церковної та ін., від влади інших держав). Вона незалежна від них і має виключне монопольне становище у сфері державних справ;

6) легітимна влада — юридичне (конституційне) обгрунтова­на і визнана народом країни, а також світовою спільнотою. На­приклад, представницькі органи набувають легітимності в резуль­таті проведення виборів, передбачених і регламентованих зако­ном.

Нелегітимна влада вважається узурпаторською. Узурпацією є порушення правових процедур при проведенні виборів або їх фальсифікація. Зловживання легітимною владою, тобто викорис­тання її в протизаконних цілях на лихо суспільству і державі, перевищення владних повноважень, є також узурпацією влади. Стаття 5 Конституції України говорить: «Ніхто не може узурпу­вати державну владу»;

7) легальна влада — узаконена у своїй діяльності, в тому числі у застосуванні сили в межах держави (наявність спеціально ство­рених органів для утримання влади і втілення її рішень у життя). Легальність — це юридичне вираження легітимності: здатність втілюватися в нормах права, функціонувати в межах закону. Ді­яльність легальної влади спрямована на стабілізацію суспільст­ва. Нелегальна влада (наприклад, мафіозна, злочинна) діє поза рамками закону, вносить беззаконня і безладдя до суспільства. Яке співвідношення держави і державної влади? Поняття «держава» і «державна влада» — близькі і багато в чому збіжні. У ряді випадків вони вживаються як тотожні, взає­мозамінні. Але між цими поняттями є й відмінності. Поняття «держава» є місткішим: воно охоплює не лише владу саму по собі, але й інші інститути, органи влади. Державна влада — це самі владостосунки (керівництво /панування/ — підкорення).

27. Правові форми та способи реалізації державної влади

Влада — явище соціальне. Соціальна влада присутня (хоча й у прихованій формі) скрізь, де є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, державі, тобто там, де є реальні можливості і спроможність впливати на поведінку людей за допомогою яких-небудь засобів. Динаміка розвитку будь-якої організованої спільності людей є боротьбою між владою і хаосом.

У найширшому значенні влада — завжди вольові відносини: індивіда до самого себе (влада над собою), між індивідами, групами, класами в суспільстві, між громадянином і державою, між посадовою особою і підлеглим, між державами. Реалізується вона у сфері особистої та суспільної діяльності — політичної, економічної, правової.

Основними компонентами влади є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (механізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта).

Влада — завжди двостороння взаємодія суб'єкта і об'єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого — підкорення їй. Інакше — це владовідносини між суб'єктом і об'єктом.

Сутністю влади є вольові відносини (керування /панування/ — підкорення). Влада припускає верховенство, монопольне право суб'єкта приймати рішення («авторитетні рішення»), обов'язкові і значущі для об'єкта, і спроможність забезпечувати виконання прийнятих зобов'язань, тобто контролювати об'єкт. Суспільство об'єктивно потребує влади. Вона протистоїть анархії, перешкоджає руйнівним діям, небезпечним для всього соціального організму. Авторитет, право, насильство — засоби, за допомогою яких влада має спроможність і можливість здійснювати свою волю, певним чином впливати на діяльність і поведінку людей.

Для виникнення владних відносин необхідно, щоб суб'єкт мав такі якості:

• волю до влади, тобто бажання панувати і готовність брати на себе пов'язану з цим відповідальність;

• компетентність, тобто знання сутності справи, стану і настрою підвладних, уміння використовувати ресурси, мати авторитет.

Готовність до підкорення об'єкта владарювання залежить від низки чинників:

— від його якостей;

— від висунутих до нього вимог;

— від ситуації та засобів впливу, які має суб'єкт;

- від сприйняття суб'єкта об'єктом залежно від наявності (або відсутності) у нього авторитету.

Державна влада є особливим різновидом соціальної влади. Якщо у первісному суспільстві соціальна влада має публічний (суспільний) характер, то в класово-організованому — політичний. У державі ми маємо справу з політичною владою. В аналізі політичних систем суспільства влада посідає таке саме місце, як гроші в економічних системах: вона має міцні корені в суспільному і приватному житті громадян.

Державна влада виконує роль арбітра у відносинах між різними соціальними верствами суспільства, пом 'якшує їх протиборство, виконує «спільні справи». Держава — центральний інститут політичної влади. Ядром політики як сфери діяльності, пов'язаної з відносинами між класами, націями та іншими соціальними групами, є проблема завоювання, утримання і використання державної влади.

Державна влада не може протиставлятися політичній владі, оскільки політичну владу в суспільстві не можна уявити без держави. Держава є основним універсальним акумулятором політичної влади, тому що має можливість:

а) надавати інтересу (волі) влади загальнообов'язкового характеру;

б) використовувати спеціальні органи (апарат) для його (її) здійснення;

в) вдаватися в разі потреби до примусу.

Зазвичай державна влада є основним напрямком здійснення політичної влади класу (соціальної верстви, соціальної групи) у державних формах за допомогою властивих лише їй засобів і методів.

28. Механізм держави та його структура

Механізм держави —сис-ма всіх держ.організацій,які створюються для організації і безпосереднього здійсн завдань і реалізації функцій держ.влади.

Ознаки механізму держави:

1) це ієрархічна система, тобто система, побудована на засадах субординації та координації. Політико-організаційну основу системи складають органи держави, територія держави, збройні сили та інші державні військові формування, державні символи, столиця держави;

2) це цілісна система внутрішньо організованих елементів, яка має єдині принципи побудови і єдині завдання та цілі діяльності. Кожний із суб'єктів механізму держави як його системний елемент є органічно обумовленим усіма іншими його елементами і функціонуванням системи в цілому;

3) це система, яка має чітку структуру з певними зв 'язками між її елементами. Первинними елементами є державні органи.

4) це система, яка має єдину бюджетну, грошову, банківську системи, державну власність, котрі становлять її організаційно-економічну основу;

5) це взаємодіюча, динамічна і реально працююча система, за допомогою якої функціонує держава, здійснюється управління

суспільством (по суті, механізм держави створюється для виконання її функцій).

Механізм держави має розглядатися не як проста сукупність складових його елементів (державних органів, організацій, установ), а як система цих елементів, функціонально сумісних, узгоджених між собою і системою в цілому, котрі перебувають у постійному відновленні з Метою підтримання своєї основної функції — управління.

Структура:

Державні органи, що мають владні повноваження, тобто державний апарат, який містить у собі два важливих структурних елементи: апарат управління, що складається з чиновників — державних службовців, які спеціально займаються управлінням; апарат примусу — армія, поліція, розвідка і контррозвідка, митниця (деякою мірою), тюрми, виправні заклади та ін.

Державні установи(такі ф.держ орг.-й,які здійсн.завдання та реаліз фун0й держ у нематер сфері.) державні підприємства вид д.орг.які безпосередньо реаліз функції та завд.у сфері матер вир-ва), що не мають владних повноважень.

Дата добавления: 2015-08-17