Українці у неволі.

Народна пісня так малює нам татарські напади на Україну:

Зажурилась Україна, що ніде прожити:

Гей витоптала Орда кіньми маленькії діти,

Ой маленьких витоптала, великих забрала

Назад руки простягала, під хана погнала.

Татари уводили у неволю багато українських полків, котрі потім довго перебували у неволі в Криму, або одбували каторжну роботу на турецьких галерах у Царграді, а іноді у Малій Азії.

Деяким невільникам вдавалося утікати з полону.

У 1681 році прибув у Тор козак Левко Ус. Він розповів, як його у купі з чотирма товаришами забрали татари у полон, а потім відправили у Азов, але по дорозі Левко визволився з полону, розв’язав товаришів і вони разом вбили татар.

Але майже усіх невільників татари доводили до Криму або Азова. Там вони зоставалися у тяжкій праці та вічній неволі, до тих пір доки їх не викупали, або сам невільник утікав з полону.

Татарський письменник ХVІ століття Раман Хаджа писав: «Полоняників гнали у Крим кінні татари, помагаючи нагаями, і випікаючи гарячим залізом таври, як у скотини».

Відкритого нападу татари уникали: вони йшли не на війну, а на крадіжку - і завжди намагалися пробратися непоміченими, по ярах, мимо сторожових військових постів, як можна глибше в населену землю. І раптом, повернувши назад, вже не ховаючись, починали швидко відступати в степу, розсипавшись широким строєм, запалюючи всюди пожежі, грабуючи все, що попадалося під руку, женучи перед собою все живе - худобу та людей. Найдорожча видобуток, за якою вони приходили, були саме люди. Викрасти їх до Криму, продати багатим турецьким купцям - цим жила і збагачувалася дика орда. На всіх ринках в Криму і в Туреччині юрбами продавалися раби - полонені. Торгівля була вигідна, і турецькі купці самі роздавали обідранцям-татарам коней і зброю і споряджали їх на їх страшний промисел, на полювання за людьми. У рідкісному заможному турецькому домі не було українського раба або рабині. Всього важче доводилося тим, хто потрапляв веслярами на кораблі: великі кораблі рухалися тоді на веслах, а раби-веслярі, ланцюгами прикуті до лав, без втоми, до знемоги працювали важкими веслами, а турок-наглядач бичем підганяв тих, хто, вибившись із сил, веслував слабо. Така була доля українських полонених, що потрапили в турецьку неволю. Ніяким договором не можна було захиститися від хижих набігів з Криму. Московський уряд, щоб трохи хоч послабити їх, мало не кожен рік посилало кримському хану і його мурзам (князям) багаті подарунки. Але й подарунками можна було хіба тільки зменшити набіги: якщо не йшов сам хан, то прості татари йшли на розбій від себе.

Дата добавления: 2015-08-20