Досвід комплектування Збройних Сил Російської Федерації.

Після розвалу СРСР у 1991 р. Росія приступила до створення власних збройних сил. Указом Президента Російської Федерації 7 травня 1992 року були створені збройні сили (ЗС) і Міністерство оборони (МО) суверенної Росії. На початковому етапі формування російської системи військового управління розглядалися два варіанти побудови військового відомства — цивільний, який передбачав демілітаризацію МО, перетворення його перш за все в політикоекономічний, координуючий орган під керівництвом цивільного міністра оборони (з передачею усіх функцій управління військами Генеральному штабу), і традиційно-військовий, – система управління, яка була притаманна ЗС СРСР.

Перший варіант розробляла Державна комісія зі створення МО РФ, армії та флоту РФ під головуванням генерал-полковника Д.А. Волкогонова, яка була заснована в квітні 1992 року. Одночасно робота з реалізації рішень про створення російського МО, армії та флоту РФ велася і в Державно-правовому управлінні (ДПУ) Президента РФ. У квітні 1992 року основні положення цивільної концепції були розкриті заступником керівника ДПУ, начальником відділу правоохоронних органів, питань безпеки й оборони А. А. Костенковим [6]. Суть розробленої в ДПУ концепції полягала в створенні „міністерства реформи” – МО повинно було відмовитися від функцій військового управління та стати політико-адміністративним органом, головне завдання якого повинне було полягати в розробці військової політики держави й провадженні її в життя.

будівництво армії так чи інакше завжди зачіпало проблеми комплектування. Сьогодні очевидно, що комплектування збройних сил – це сукупність заходів держави щодо задоволення потреб армії та флоту в особовому складі в мирний і військовий час. У ширшому розумінні комплектування включає в себе забезпечення збройних сил озброєнням, військовою технікою та іншими матеріальними засобами.

Комплектування збройних сил здійснюється відповідно до законодавства держави шляхом призову громадян Російської Федерації на військову службу за екстериторіальним принципом і шляхом добровільного вступу громадян Російської Федерації на військову службу. Комплектування цивільним персоналом здійснюється на добровільній основі.

Організаційно-технічні питання регламентуються наказами міністра оборони та іншими актами військового управління. Прийнята в державі система комплектування збройних сил є найважливішою складовою частиною їх військового будівництва, що визначає стан їх бойової готовності й боєздатності. Головний її зміст складає встановлення ступеня та умов участі громадян у військовій організації держави, найбільш доцільних форм використання наявних людських ресурсів для забезпечення надійної оборони країни виходячи із зовнішньополітичної обстановки, що складається, і внутрішнього соціально-економічного положення.

У мирний час комплектування збройних сил вирішує завдання підтримки за встановленими штатами чисельності армії та флоту, яка була б достатньою для прикриття мобілізації та могла б служити базою для розгортання збройних сил за штатами воєнного часу. При цьому забезпечується накопичення якомога більшого контингенту військово-навченого запасу. У мобілізаційний період, тобто при переході збройних сил з мирного на військове положення, комплектування покликане забезпечити їх своєчасне і повне мобілізаційне розгортання. В умовах війни основні завдання комплектування збройних сил полягають в поповненні втрат діючих армії та флоту, а також в забезпеченні особовим складом нових формувань.

Перша хвиля суспільного інтересу до проблеми вдосконалення системи комплектування припала на кінець 80-х – початок 90-х років минулогостоліття, коли виникла потреба в реформуванні спочатку Збройних Сил СРСР, потім Об'єднаних Збройних Сил СНД, потім Росії[29].

Друга хвиля інтересу до вказаної проблеми припала на середину 90-х років минулогостоліття. Ідея швидкого згортання призовної системи комплектування збройних сил вперше була оприлюднена в указі № 722 Президента РФ Бориса Єльцина „Про перехід на принцип контрактного комплектування всієї військової організації Росії з 2000 року” якраз напередодні виборів голови держави 1996 року. Тоді оголосили, що вже до весни 2000 року армія та флот повністю перейдуть на професійну основу. Проте незабаром після виборів терміни переходу до контрактної моделі відсунулися на невизначене майбутнє.

Наголошувалося, що необхідність професіоналізації військової служби в Росії обумовлена тим, що в політичних, економічних і демографічних умовах, що склалися, необхідно вдосконалювати систему комплектування збройних сил, інших військ, військових формувань і органів шляхом першочергового переходу до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, військових посад, що підлягають заміщенню солдатами, матросами, сержантами і старшинами, в з’єднаннях і військових частинах постійної готовності збройних сил, військових частинах прикордонних військ і внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації. Надалі необхідно з урахуванням економічних і соціально-демографічних умов розповсюдити такий спосіб комплектування на всі збройні сили, інші війська, військові формування та органи.

Однак незабаром уряд Російської Федерації відмовився від повного переходу на контрактну армію і на даний момент в Росії існує змішана система комплектування Збройних Сил.

Що ж стосується військової служби за контрактом, сьогодні розроблені вимоги, що висуваються до громадян, які вступають на військову службу за контрактом. Вони передбачають, що громадянин, який вступає на військову службу за контрактом, повинен відповідати медичним і професійно-психологічним вимогам військової служби до конкретних військово-облікових спеціальностей.

Для визначення відповідності громадянина встановленим вимогам проводяться медичний огляд і заходи щодо професійного психологічного відбору. Медичний огляд громадян проводиться відповідно до Положення| про військово-лікарську експертизу. За результатами медичного огляду дається висновок про придатність громадянина до військової|воєнно служби відповідно до пункту 2 статті 30 чинного Федерального закону[38].

На військову службу за контрактом може бути прийнятий громадянин, визнаний придатним до військової служби або придатним до військової служби з незначними обмеженнями.

Заходи щодо професійного психологічного відбору проводяться відповідними фахівцями згідно з Положенням про порядок проходження військової служби. За наслідками професійно-психологічного відбору виноситься один з таких висновків про професійну придатність громадянина до військово служби за контрактом на конкретних військових посадах:

рекомендується в першу чергу – перша категорія, рекомендується – друга категорія, рекомендується умовно – третя категорія, не рекомендується – четверта категорія. На військову службу за контрактом не може бути прийнятий громадянин, віднесений за результатами професійного психологічного відбору до четвертої категорії професійної придатності[43].

Громадянин, який вступає на військову службу за контрактом, окрім загальних вимог також повинен відповідати вимогам щодо рівня: освіти, професійної підготовки, фізичної підготовки.

Дата добавления: 2015-08-17