Роздiл 2. Стан та перспективи розвитку спортивного туризму в Україні

2.1. Сучасний стан спортивного туризму в Україні

В Україні склалася і успішно діє система дитячо – юнацького туризму і краєзнавства, яка є невід’ємною складовою позашкільної освіти. У процесі пізнання історії рідного краю, витоків національної культури, вивчення свого родоводу, історичних і культурних надбань предків у юних туристів виховується почуття дбайливого ставлення та поваги до історії краю, чуйності, доброти, формується фізично здорова і духовно розвинена особистість.

З прийняттям Державної програми розвитку туризму на 2002 – 2012 роки (постанова КМУ від 29.04.2002 №583) і Програми розвитку краєзнавства на період до 2012 року (постанова КМУ від 10.06.2002 №789) дитячо – юнацький туризм і краєзнавство перейшли на важливий етап свого розвитку, адже туристична галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки і соціальної сфери України і це дає можливість центрам туризму і краєзнавства учнівської молоді якісного оновлення своєї діяльності. На виконання зазначених програм обласними державними адміністраціями розроблені і затверджені регіональні програми розвитку туризму і краєзнавства, у яких приділена значна увага питанням розвитку дитячо – юнацького туризму і краєзнавства, вдосконалення матеріально -технічної бази центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді. [24].

На сьогодні в Україні діє 100 центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді та станцій юних туристів, які є базовими організаційно – методичними осередками розвитку дитячо-юнацького туризму в регіонах. Слід відзначити, що останнім часом серед позашкільних навчальних закладів зростає саме мережа центрів туризму і краєзнавства: якщо в 1998 році їх було 84, в 2000р. – 87, то в 2007 – вже 100. І цей процес продовжується: внутрірайонні центри в містах набувають статусу міських (така тенденція характерна для м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, де в місті діє зараз 5 центрів туризму), набуває поширення створення філій обласних центрів: започаткували цю роботу в Івано-Франківському обласному центрі туризму (діє вже 7 філій), а зараз філії створені в Донецькій, Запорізькій областях, створюються в Чернівецькій області. [19, с.64 ].

Найбільшу кількість центрів туризму мають: Дніпропетровська та Хмельницька області – по 8 кожна, Луганська і Полтавська – по 7, Львівська, Черкаська, Волинська – по 6, Донецька, Харківська – по 5.

Немає центрів туризму обласного рівня в Київській, Одеській та Сумській областях, де відбулося злиття всіх позашкільних навчальних закладів, але в комплексних позашкільних навчальних закладах цих регіонів працюють відділи туризму і краєзнавства.

Розвиток спортивного туризму в Україні можна оцінити з даних, наведених у Додатку А.

Як видно з даних додатку А, найбільш масовою туристська робота є в Харківській, Херсонській, Чернігівській, Івано – Франківській, Полтавській областях.

З прийняттям Закону України „Про позашкільну освіту” розпочався процес створення нормативно – правової бази діяльності позашкільних навчальних закладів, в т.ч. і туристсько-краєзнавчого напряму. А саме, прийняті:

1) Програма розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002–2010 роки, затверджена постановою КМУ від 28.03.2002 №378;

2) Наказ МОН від 12.07.2001 №510, зареєстрований Мін’юстом від 06.09.2001 за №788/5979 „Порядок видачі випускникам позашкільних навчальних закладів свідоцтв про позашкільну освіту” та наказ МОН від 24.03.2003 №161, зареєстрований Мін’юстом від 08.04.2003 за №275/7596 „Про внесення змін до Порядку видачі випускникам позашкільних навчальних закладів свідоцтв про позашкільну освіту”;

3) Положення про центр, будинок, клуб, бюро туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді, туристсько – краєзнавчої творчості учнівської молоді, станцію юних туристів, затверджене наказом МОН від 19.12.2002 №730 і зареєстроване Мін’юстом від 8.01.2003 за №10/7331;

4) Розпорядження КМУ від 12.05.2004 №298-р „Про затвердження заходів щодо державної підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму” та наказ МОН від 11.06.2004 №473 на його виконання;

5) Наказ МОН від 11.05.2004 №379 „Про затвердження Положення про Всеукраїнську координаційно – методичну раду з питань розвитку дитячо-юнацького туризму, краєзнавства й екскурсій”, затверджений наказом Мін’юстом від 26.05.2004 № 379 (підготовлений з метою сприяння реалізації Державної програми розвитку туризму на 2002-2012 роки та програми розвитку краєзнавства до 2012 року, розробки стратегії і програми розвитку дитячо – юнацького туризму, краєзнавства й екскурсій в Україні);

6) Постанова КМУ від 17.11.2004 №1564 „Про внесення змін до переліку платних послуг, які можуть надаватися держаними навчальними закладами” (підготовлений з метою розширення можливостей позашкільних навчальних закладів у період недостатнього бюджетного фінансування у надання платних послуг, кошти від яких спрямовуються на виконання статутних завдань та утримання закладів);

7) Наказ МОН від 16.05.2005 №295 „Про затвердження Положення про туристські маршрутно-кваліфікаційні комісії навчальних закладів системи МОН”, зареєстрований Мін’юстом від 01.06.2005 за №601/10881 (підготовлений з метою створення умов для безпечного проведення туристських походів з учнівською і студентською молоддю).

8) Указ Президента України „Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні” від 4.07.2005р. №1013/2005 (на виконання Указу підготовлений наказ МОН від 29.07.2005 №454 „Про заходи МОН по реалізації Указу Президента України „Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні”).

У 2009 році у загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладах туристсько – краєзнавчого профілю, палацах, будинках дитячої творчості працювало 4 826 гуртків спортивно – туристського профілю, в яких навчалось 78 521 учнів. [16, с.63 ].

Найбільш масовими видами спортивного туризму в Україні є пішохідний туризм та спортивне орієнтування.

Так, за програмами “Спортивний туризм” працювали 1790 гуртків, за програмою “Спортивне орієнтування” – 613 гуртків.

Крім того, діяли такі гуртки:

79 – водного туризму;

65 – гірського туризму;

71 – велосипедного туризму;

106 – спелеотуризму;

18 – туристів-провідників;

14 – лижного туризму;

21 – молодших інструкторів туризму;

13 – топографів -геодезистів;

14 – юних суддів туристських змагань;

5 – скелелазання та інші.

Виходячи з вищезазначеного, традиційними є змагання з техніки пішохідного туризму та спортивного орієнтування. Але запроваджуються і нові види: наприклад, зимові багатоденні змагання учнів зі спортивного орієнтування, з гірського туризму та інші. Так, протягом 2010 р. центрами туризму проведено близько 250 змагань з різних видів туризму. Всього ж у масових заходах зі спортивного туризму взяли участь 78 902 учасники, і це не враховуючи учасників таких поширених загальношкільних заходів як “Тиждень туризму”, туристсько – спортивних зльотів до Всесвітнього дня туризму, масових сходжень на найбільш відомі вершини Криму та Карпат, походів по рідному краю тощо. [21, c.47]

Крім того, гуртківці центрів туризму змагаються на міжнародних туристських змаганнях. Так, вихованці Закарпатського обласного центру туризму, краєзнавства і спорту постійно беруть участь у міжнародних змаганнях із спортивного орієнтування в Чехії та Словакії. Команди центрів туризму беруть участь у змаганнях, які проводить Федерація спортивного туризму України (відкриті змагання зі спортивного туризму „Кам’янецькі скелі”, Всеукраїнські змагання з спортивного орієнтування на приз О.Онищука, кубок Вінницької області з техніки водного туризму „Вінницькі перегони” тощо).

З метою розвитку дитячо – юнацького спортивного туризму щорічно проводиться заочна Першість України на кращу туристсько – краєзнавчу подорож.

Своєрідним підсумком роботи туристсько – спортивних гуртків є участь у Всеукраїнських змаганнях із спортивного туризму.

Розвиваються нові напрями спортивного туризму: екстремальний, пригодницький, далекі вітрильні та інші подорожі, комбіновані мандрівки за видами туризму (авто-, мото-, велосипедного, вітрильного, водного, гірського, лижного, пішохідного, спелеологічного тощо) з використанням наявних природно – рекреаційних, історико – культурних і кадрових ресурсів країни. Усе це не лише створює умови для залучення до активних занять спортивним туризмом нашого населення, а й стимулює розвиток міжнародного та зарубіжного туризму, дає імпульс загальному розвиткові туризму в Україні як потенційно високорентабельної галузі економіки, сприяє входженню нашої країни до світового туристичного ринку. [24]

На сьогодні в Україні сформовано висококваліфікований кадровий корпус працівників спортивного туризму, а також громадського активу. Організаційними та методичними центрами розвитку спортивного туризму є туристські клуби та секції. Діє спеціалізована контрольно – рятувальна служба.

Упродовж останніх років в Україні організовано і проведено низку національних та міжнародних заходів з різних видів спортивного туризму. Так, на Міжнародній олімпіаді зі спортивного туристського багатоборства, що відбулася в Криму, команди України посіли перші місця з гірського та велосипедного туризму.

2.2. Специфічні особливості спортивного туризму в Україні

У межах вітчизняної туристичної галузі чітко визначився окремий вид діяльності – спортивний туризм. Цей унікальний сегмент туризму виник на самодіяльних засадах з ініціативи туристів – аматорів. Він поєднує в собі спорт і відпочинок, виховує патріотизм і національну самосвідомість.

Спортивний туризм має не лише велике соціальне значення, а й економічну ефективність. Фахівці підрахували, що людина, яка активно займається спортивним туризмом, щороку заощаджує для державного бюджету кошти, еквівалентні майже 400 дол. США (виплати з фонду соціального страхування на лікування, непрацездатність, оздоровлення тощо), тоді як держава витрачає на це лише 1 дол. США за рік.

З розпадом СРСР і здобуттям Україною незалежності колишня система управління туризмом була зруйнована. Величезні проблеми, пов'язані з економічною кризою, перебудовою системи управління державою, не могли не позначитися і на спортивнму туризмі, який на перших порах втратив свою популярність у суспільстві.

Однак історія спортивного туризму свідчить, що масовим цей рух стає лише за умови стабільної економічної ситуації, коли створені порівняно достатні матеріальні умови життя та забезпечене зростання реальних доходів населення.

Відсутність державного фінансування призвела до того, що структури управління спортивним туризмом, які існували раніше, в основному припинили свою діяльність. Організацією, що взяла на себе функції координації діяльності спортивного туризму, є Міжнародна туристсько-спортивна спілка (МТСС). Вона була створена в 1990 р. на громадських засадах і є правонаступницею Управління самодіяльного туризму при Центральній раді по туризму та екскурсіях. Членами МТСС є країни СНД і Балтії, у тому числі й Україна. [18, с.92 ].

Основні напрями роботи МТСС – координація загальної стратегії розвитку спортивно туризму в країнах СНД і Балтії, створення єдиного правового туристського простору; розробка загальних нормативних документів для держав – членів співдружності країн СНД і Балтії, створення міжнародних туристських маршрутів; проведення міжнародних ярмарків туристських послуг.

Україну як дійсного члена МТСС представляє Туристична спортивна спілка (ТСС), створена одночасно з МТСС (грудень 1990 p.). Ця громадська організація працює на основі затвердженого статуту і має на меті об'єднання зусиль членів Спілки та координацію їх діяльності щодо сприяння розвитку спортивно туризму в Україні [14, с.126].

На кінець 1990-х pp. такі організації, як Харківська обласна ТСС, Вінницька ТСС, Дніпропетровська ТСС, Федерація спортивного туризму республіки Крим, Одеський обласний спортивно – туристський клуб «Одеса», Севастопольський клуб туристів, Миколаївський клуб мандрівників, AT «Гірський клуб», Донецький обласний клуб туристів і «Гірська спілка» м. Одеси входять до складу МТСС як дійсні члени.

У 1991 р. було укладено угоду про співробітництво в галузі туризму країн СНД, створення єдиного правового туристського простору, застосування єдиної міжнародної системи класифікації та стандартизації туристських послуг. Для розвитку цієї угоди МТСС розробила й ухвалила на основі Загальної декларації прав людини, Міжнародної xapтії фізичного виховання (ЮНЕСКО), Хартії туризму та Кодексу туриста (ВТО) «Міжнародну хартію спортивного туризму» з 10 статей. У ній, зокрема, сказано, що спортивний туризм як всеохоплююча форма оздоровчого, спортивного, пізнавального туризму та мандрівок є найефективнішим напрямом сучасного розвитку світового туризму. [ 23 ]

Характерною ознакою спортивно туризму є різноманітність форм і багатоваріантність програм його організації та розвитку: спортивні походи, чемпіонати, змагання, експедиції тощо. Загальна доступність спортивно туризму сприяє масовій участі людей, особливо молоді, у природничо -пізнавальних походах, експедиціях та інших туристських акціях з активними засобами пересування на маршрутах.

Туристські організації, що прийняли хартію, зобов'язалися активно взаємодіяти з громадськими організаціями, парламентськими та урядовими органами країн СНД і Балтії у розвитку спортивного туризму; допомагати спортивним туристським групам здійснювати спортивні походи територією своєї країни; сприяти становленню єдиного туристського простору, максимальному спрощенню паспортно – візових, митних та інших формальностей для переміщення туристів по території країни; не допускати дискримінації щодо вибору маршруту походу і мандрівки; захищати довкілля й туристське середовище, пам'ятки історії та культури; проводити профілактичні роботи для запобігання нещасним випадкам і гарантування безпеки туристів.

23 лютого 1997 р. у Києві відбувся IX конгрес МТСС. Рішенням конгресу було схвалено проект концепції єдиного туристського простору (ЄТП) для країн СНД і Балтії, створено Міжнародну федерацію спортивного туризму – громадську структуру, покликану безпосередньо здійснювати практичні заходи, спрямовані на розвиток спортивного туризму на цьому просторі. [21, с.33 ].

Основні положення цієї концепції розроблені на принципах, що відповідають Міжнародній хартії спортивного туризму і забезпечують безумовну доступність проведення категорійних спортивних походів та подорожей на туристсько – рекреаційній території держав СНД і Балтії.

Відповідно до положень Міжнародної хартії спортивного туризму та вищезгаданої концепції більшість членських організацій МТСС (у тому числі українських) прагнуть застосувати єдиний підхід для оцінки спортивної, суддівської, інструкторської та інших видів кваліфікації туристів за допомогою створення сучасної нормативної та вдосконалення вже існуючої бази спортивно туризму. Розроблено та затверджено «Правила змагань зі спортивного туризму» і «Єдину спортивну класифікацію» [19, c.35–36].

Якщо в олімпійських видах спорту проводяться наукові дослідження, функціонують контрольно наукові групи (КНГ) то в спортивному туризмі цілеспрямованих і систематичних досліджень проводиться дуже мало. Інколи в наукових виданнях України з'являються статті, деякі з них псевдонаукові, які завдають шкоди і всій системі спортивного туризму та його безпеки.

У спортивних адміністраторів виникають по спортивності одного з масових і популярних видів спорту, яким є ось вже більше 50 років спортивний туризм. Очевидно специфіка і бентежить керівників спортивних відомств, оскільки вона, на їхню думку, відрізняється від загальноприйнятих понять спортивної діяльності. Але слово «спорт» має на меті поряд з зміцнення здоров'я і загальним фізичним розвитком людини, досягнення високих результатів і перемог у змаганнях; ємскладовою частиною фізичної культури. Але, якби чиновники тільки сумнівалися, вони ж виносять рішення про виключення спортивного туризму зі списку неолімпійських видів спорту. Скасовують розряди і звання, що вже траплялося в історії спортивного туризму. В Україні Федерація спортивного туризму робить безглузді дії, щоб Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту не взяло аналогічне рішення [35].

Розглянемо деякі специфічні особливості спортивного туризму.

Спортивним полігоном для туристів завжди буде природне середовище. Технічні перешкоди як комплексний показник складності маршруту не можуть бути постійними і незмінними. Їх характеристики під впливом метеорологічних факторів і людської діяльності змінюються не тільки з року в рік, але і на протязі одного сезону. Температурні коливання річні та сезонні, кількість опадів і їх характер, атмосферний тиск, сонячна радіація, вітровий режим, а також різні катаклізми в середовищі – все це може значно ускладнити ть проходження маршруту. Відмінити маршрут не є можливо, зійти з маршруту можна, що буває вкрай рідко і тільки при катастрофічному стані навколишнього середовища.

Щоб все–таки пройти маршрут безаварійно, дотримуючись правил максимальної безпеки, необхідно велику роботу провести в підготовчому передпоходному періоді, чим вище категорія маршруту, тобто технічно складніше, тим триваліше і ретельно готується група. Свого часу відомий норвезький полярний дослідник Руал Амундсен сказав: «Експедиція – це підготовка». Якщо маршрут 2 – 3 л ст. можна підготувати за 2 – 4 місяці, то підготовка походу вищої категорії складності вимагає до 1 року роботи.

Група (команда) на маршруті, особливо складному, працює в автономному режимі, тобто на самозабезпеченні і самообслуговуванні, не розраховуючи на будь–яку, що забезпечує проходження маршруту, допомога ззовні. Учасники готують і несуть з собою приватне і групове спорядження (намети, обладнання, багаття, Медаптечка, пристрої зв'язку і метеоспостережень, кіно фотоапаратуру), спеціальна, залежно від виду туризму, – мотузки, кішки, льодоруби, системи, карабіни, спусковіки т. д.; Рафти, катамарани, байдарки, каски, рятувальні жилети; лижі, санки, двошарові намети, печі, автоклави, спеціальні ремонтні набори, примусу і т.д.. [24, с.78].

Учасники самостійно організовують харчування на маршруті з узятих з собою продуктів з розрахунку до 1 кг в сухому вигляді на людину в день. Відомо, що витрата енергії спортсмена повинна відповідати енергетичної цінності їжі, виміряної у великих калоріях. Розмір енерговитрат у спортсменів – туристів змінюється в широких межах: у походах 1 – 3 к. ст. – 3000 – 3500 ккал в складних (4 – 6 до сл.) – 5500–6500 ккал, що можна порівняти з витратою енергії спортсменів у таких видах спорту як альпінізм, біг на довгі дистанції, спортивна ходьба, марафон, лижні гонки, біатлон, велогонки, веслування. В особливо складних умовах і напружених періодах, добова витрата енергії у туристів може досягати 7000–8000 ккал, що не покривається наявними продуктами, та компенсація витрат енергії йде за рахунок внутрішніх запасів жирової клітковини і м'язової тканини. Спортсмени – туристи і альпіністи втрачають у вазі від 2 – х до 7 кг і це є системою.

Складність маршруту в кожному з восьми культивованих видів спортивного туризму визначається конкретним і суто специфічним набором технічних перешкод, а на комбінованому (гірничо – пішохідний, пішо – водний, водно – лижний) маршруті число цих перешкод подвоюється.

У тренувальному періоді знайти відповідні похідних технічні перешкоди не є можливо через переважно рівнинної території України.

У пішохідному туризмі – це величезні площі заболочених територій, тайгові буреломи, завали, переправи через бурхливі річки, льодовики і т.д..

Для лижного туризму характерні в лісових тайгових районах: глибокий сніг, незамерзлою річки, лавинонебезпечні схили і перевали, низькі температури, а в тундрових районах – труднощі орієнтування, затяжна заметіль, низькі температури, вітри, що дмуть постійно, іноді переходячи в штормові, вода під снігом на річках та інших водних об'єктах.

У гірському туризмі – складні в технічному відношенні перевали вищої категорії, скельні і льодові стінки, закриті та відкриті льодовики, тріщини на них, низька температура, вітри.

У водному туризмі – порожисті річки з швидкою течією, перекати, притиски, «бочки» – вири, деревні завали.

Для безаварійного проходження перешкод потрібна добра загальнофізична підготовка, спеціальна, технічна, тактична і психологічна. При цьому ранжувати всі види підготовки за їх пріоритетності неможливо, оскільки вони важливі і рівноцінні за своєю значимістю.

У навчальному процесі і при накопиченні практичного досвіду необхідно дотримуватися головного принципу – поступовість і послідовність, тобто від простого до складного, від мала до велика.

Віковий діапазон в спортивному туризмі досить широкий від 20 до 50, особливо в складних походах (рівень чемпіонату країни), чого фактично немає в інших видах спорту. Саме ця обставина спортивна адміністрація чи розцінює не як посягання на суть поняття – спорт. Нерідкі випадки, коли туристи виконують в спортивному туризмі нормативи майстра спорту в 50 років. В Україні відомий випадок, коли спортсмен вперше виконав майстерний норматив у 29 років, а в 70 – нормативи майстра спорту з лижного туризму та КМС з водногу. [33].

На сьогодні в Україні сформовано висококваліфікований кадровий корпус працівників спортивного туризму, а також громадського активу. Організаційними та методичними центрами розвитку спортивного туризму є туристські клуби та секції. Діє спеціалізована контрольно – рятувальна служба. [14, с.128].

Упродовж останніх років в Україні організовано і проведено низку національних та міжнародних заходів з різних видів спортивного туризму. Так, на Міжнародній олімпіаді зі спортивного туристського багатоборства, що відбулася в Криму, команди України посіли перші місця з гірського та велосипедного туризму.

2.3. Перспективи розвитку спортивного туризму в Україні

Спортивний туризм – вид спорту, який культивується в Україні і використовується як різноплановий виховний засіб, що розвиває духовні, інтелектуальні якості, формує позитивні риси характеру (відповідальність, мужність, наполегливість), фізичну силу, витривалість, задовольняє інтереси дітей у вивченні рідного краю, пам’яток історії і культури України та світу, формує національну свідомість, самоствердження, поєднує відпочинок зі спортом, сприяє вихованню в учнів кращих людських якостей.

Спортивний туризм знаходиться на перетині туристичної індустрії та загальнодержавної системи фізичної культури і спорту. Він виконує спортивні, оздоровчі, рекреаційні, пізнавальні, виховні, економічні та інші функції. Тривалий час, ще в радянську епоху, цей рух був масовим. І сьогодні, говорячи про перспективи розвитку спортивного туризму, насамперед слід наголосити на його соціальному характері. Адже ця форма відпочинку, на відміну від багатьох інших, доступна для більшості населення. Саме тому серед найважливіших завдань зараз — інтеграція спортивного туризму у соціальний механізм літнього дитячого оздоровлення.

Але одночасно не можна не помічати, як входить в моду здоровий і активний спосіб життя в забезпечених верств українського. Про це свідчить, наприклад, стрімке зростання кількості фітнес – комплексів у всіх великих містах. Саме тому можна припустити, що незабаром рядовий бізнесмен і його родина, які до цього визнавали лише комфортні пляжні готелі на узбережжі південних морів, задумається над можливістю провести тиждень–два в комбінованому поході власною державою, де можна поєднати піший, кінний, водний туризм, гірський велосипед, елементи спелеології або навіть повітроплавання. Так, в Австрії та Словенії число прихильників подібного відпочинку доходить до 10–12 відсотків туристів. Крім того, слід звернути увагу і на варіант, коли іноземні гості, приїжджаючи на курорти, зупиняються в дорогих готелях, але шукають можливості активно, цікаво і з користю для здоров'я провести вільний час. [11, с.54 ].

Тому спортивний туризм, крім соціального, має ще й значний комерційний потенціал. Це вже усвідомили десятки регіональних турфірм – і не тільки в Криму чи Західної України, де вони безпосередньо надають ці послуги, а й у Києві, де ряд бізнес – структур спеціалізується саме на активному відпочинку.

Головна особливість спортивного туризму полягає в тому, що він розвивається в навколишньому середовищі і капіталовкладення, яких він вимагає, не надто великі. Саме тому спортивний туризм має великі перспективи розвитку в час економічної кризи.

Туризм впливає на такі ключові галузі економіки, як транспорт і зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання й інші, тобто виступає своєрідним каталізатором соціально – економічного розвитку. Туризм став одним із самих прибуткових видів бізнесу у світі. По даним Всесвітньої туристської організації (ВТО), він використовує приблизно 7% світового капіталу, з ним зв'язане кожне 16–те робоче місце, на нього доводиться 11% світових споживчих витрат і він дає 5% всіх податкових надходжень. Ці цифри характеризують прямий економічний ефект функціонування індустрії туризму. Розвитий туризм називають одним з головних феноменів XXI століття.

В останні роки й у Україні стали приділяти більше увагу розвитку туризму. Перспективи розвитку туристського комплексу України багато в чому залежать від посилення державного регулювання туристської сфери на загальнонаціональному рівні, що повинне сполучатися із сучасною стратегією просування регіональних турпродуктів.

2.4. Розвиток спортивного туризму в світі на прикладі велосипедного спорту.

Велосипедний спорт, включає гонки на треку, шосе, пересіченій місцевості, маунтенбайк, змагання в фігурної їзди і грі в м'яч на велосипедах- велополо і велобол. Основна мета велосипедного спорту – якнайшвидше подолати змагальну дистанцію на велосипедах.

Починаючи з 1870 року в різних містах Франції, Італії, Великобританії та інших країнах починається будівництво треків.

У 1890 р. у велосипедному спорті намітилося кілька категорій гонщиків: професіонали, аматори та незалежні. З появою пневматичних шин велосипедні гонки отримали широке поширення не тільки на треку, але і на шосе. У 1891 р. було покладено початок традиційної дорожньої гонці Бордо - Париж (600 км). Перший чемпіонат світу по треку для спортсменів аматорів був організований в Чикаго в 1893 р. З 1895 р. починають розігруватися чемпіонати світу для спринтерів – професіоналів. Наприкінці XIX століття особливою популярністю користувалися шестиденні гонки на треку. Перша така гонка була влаштована в 1896 р. в Америці. А перші чемпіонати світу по шосе для любителів стали проводитися в 1921 р. на 190 км.; для гонщиків – професіоналів – в 1927 р. на 185 км.; а серед жінок в 1958 р.

Найбільш значною дорожньої гонкою є гонка для професіоналів навколо Франції – «Тур де Франс». Вперше вона відбулася в 1903 р., Загальна протяжність – 5.000 км. Умови цієї наддалекої гонки міняються щороку, піддаються зміні і етапи.

8 травня 1909 року стартував перший Гранд – тур велосезона – багатоденка «Джиро д'Італія». Навіть гонщик найвищого класу не здатний виграти виснажливий тритижневий марафон в поодинці. На лідера орють партнери – «чорнороби», чия титанічна праця залишається в тіні. Капітан велокоманди вкрай рідко залишається на трасі один. Весь час поруч з ним знаходяться гонщики, яких називають грегарі (від італ. Рядовий), доместик (від франц. Слуга) або зброєносцями. 80% енергії велосипедист витрачає на подолання опору повітря. Щоб полегшити роботу лідера, його поміщають в середину групи вірних помічників. Найважче доводиться грегарі, які їдуть попереду, тому рядові постійно змінюють один одного. А капітан в результаті економить до 40% сил. Поруч з «зіркою» їде грегарі такого ж зросту і ваги. Якщо у лідера зламається велосипед, «зброєносець» зобов'язаний поступитися свій велосипед – щоб потенційний переможець не втрачав дорогоцінних секунд, чекаючи, поки під'їде машина техдопомоги. Коли капітану хочеться пити або є, один з грегарі повертається до технічної машині, яка їде позаду велокаравана, бере провізію і наздоганяє решту групи. Найсильніші зброєносці здатні за раз підтягти до 5 літрів води. До кінця етапу вперед виходить найсильніший з грегарі. Потужний зброєносець прикриває капітана спиною від зустрічного вітру, одночасно нарощуючи темп. За 100–200 метрів до фінішу «слуга» пропускає «господаря» вперед, щоб той зробив останній ривок і прийшов першим. Вигравши гонку, лідер ділиться призовими з грегарі на свій розсуд. Якщо помічники залишаються незадоволеними, у «зірки» практично немає шансів перемогти наступного разу. Першокласні «чорнороби» цінуються на вагу золота, а їх річна зарплата становить сотні тисяч євро на рік.

Велосипедний спорт – одна з небагатьох дисциплін, яка була представлена на всіх Олімпійських іграх сучасності. Причому для учасників Ігор першої Олімпіади в Афінах був побудований трек, багато в чому відповідає сучасним стандартам. 8 квітня 1896 р. були дані перші олімпійські старти, в яких взяли участь велосипедисти з 5 країн Європи. У програму змагань було включено 5 видів гонок на треку і один на шосе.

Довгий час організатори ігор складали програму змагань на свій розсуд іноді влаштовуючи гонки тільки на треку, як це було в 1900 р., 1904 р. (результати змагань 1904 р., в яких брали участь лише спортсмени США, не ввійшли в офіційні протоколи олімпійських ігор), або тільки на шосе, як у 1912 р. У 1908 – 1972 р.р. проводилися трекові гонки на тандемах. Сучасний регламент змагань у загальних рисах став визначатися з 1928 року. Жінки вперше брали участь в Олімпіаді 1984 р. На перших Олімпійських іграх лідирували велосипедисти Франції і Великобританії, потім до них приєдналися спортсмени Данії, Італії, Німеччини та СРСР. На Олімпійських іграх в Атланті в 1996 р. велосипедисти крутили педалі в гонитві за медалями на шосе, на треку і по дорогах Атланти. Вперше в історії Олімпійських ігор до своїх двоколісним братам приєднався гірський велосипед, для якого характерні широкі колеса.

У 1900 р. був створений Міжнародний союз велосипедистів (УСІ). У 1956 р. була створена Міжнародна федерація любительського велоспорту - ФІАК і Міжнародна федерація професійного велоспорту.

УСІ проводить чемпіонати світу окремо для любителів і професіоналів. Чемпіонати світу з велосипедних перегонів на треку для любителів проводяться з 1893 р., по шосейних гонок – з 1921 р., з перегонів у закритих приміщеннях – з 1929 р., з кросу по пересіченій місцевості – з 1950 р. Чемпіонати Європи проводяться тільки за велосипедних перегонів в закритих приміщеннях. Велосипедний спорт є олімпійським видом з 1896 р.

У кожному виді змагань використовуються різні типи велосипедів, а ціна моделей для трекових і шосейних гонок може досягати 4.500 доларів. Шосейний велосипед може мати до 14 передач і забезпечені першокласними гальмами. Трековий велосипед має тільки одну передачу і не має гальм. Швидкість велосипедистів на треку на заокруглених бортиках може досягати 64,5 км/год. В Атланті побудований перший переносний трек «Стоун маунтин». Боротьба за перше місце завжди дуже напружена: в 1964 році, наприклад, тільки 0,16 секунд відділяло переможця від спортсмена, який посів 51 місце; а в 1976 році команда із Західної Німеччини виграла гонку – переслідування на 4 км, тому що спортсмени заповнили шини своїх велосипедів більш легким гелієм, а не повітрям.

Одним з найбільш помітних явищ олімпійського руху в останні десятиліття є постійне розширення видів програми. До початку 90 – х років придбали масову популярність нові види велосипедного спорту – маунтенбайк (гірський велосипед), триатлон, ряд дисциплін трекової програми змагань.

Ця тенденція зачіпає і програму жіночого велосипедного спорту. На XXVII Олімпійських іграх у Сіднеї в 2000 р. програма змагань з велосипедного спорту розширена до 18 видів, з них 7 комплектів медалей буде розігруватися жінками.

Дата добавления: 2015-08-17